Рішення

від 24.04.2022 по справі 500/989/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/989/22

25 квітня 2022 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великодедеркальської сільської ради Кременецького району Тернопільської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Великодедеркальської сільської ради Кременецького району Тернопільської області, у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Великодедеркальської сільської ради щодо не розгляду у встановленому законом порядку клопотання ОСОБА_1 від 19.10.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться за межами с. Темногайці, Кременецький район, Тернопільська область;

зобов`язати Великодедеркальську сільську раду, у місячний строк з моменту набрання законної сили рішенням суду, розглянути подане клопотання ОСОБА_1 від 19.10.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться за межами с. Темногайці, Кременецький район, Тернопільська область та прийняти рішення;

стягнути на користь ОСОБА_1 з бюджетних асигнувань Великодедеркальської сільської ради 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень 00 коп. на відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

В обґрунтування позову вказано, що позивач звернувся до Великодедеркальської сільської ради Кременецького району Тернопільської області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Дане клопотання виносилося на розгляд сесії селищної ради 30.11.2021, проте відповідачем не було прийнято ні рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою позивачу, ні рішення про відмову у наданні такого дозволу позивачу. На думку позивача, Великодедеркальська сільська рада не розглянула належним чином, тобто у спосіб визначений законом, подане клопотання ОСОБА_1 від 19.10.2021.

Позивач вважає, що чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Неприйняття відповідачем жодного із визначених законом рішень вказує на його протиправну бездіяльність, наслідком якої є грубе перешкоджання позивачу у реалізації його законних прав на набуття у власність земельної ділянки.

Ухвалою суду від 16.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що 30.11.2021 на сесії сільської ради восьмого скликання розглянуто питання про створення громадських пасовищ на території села Темногайці. За рекомендацією земельної комісії та враховуючи звернення голови громадських слухань жителів села Темногайці сесією прийнято рішення за №752 "Про створення громадських пасовищ на території села Темногайці" та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби загальною площею 65,0000 га, за рахунок земель комунальної власності сільської ради - (згідно КВЦПЗ - 18.18) із земель загального користування, в тому числі: ділянка з кадастровим номером 6125888100:01:001:0467 - площею 28,26 га; ділянка орієнтовною площею - 15.00 га; ділянка орієнтовною площею - 6,00 га; ділянка орієнтовною площею 16,00 га, які знаходяться в межах та за межами села Темногайці Кременецького району Тернопільської області.

14.12.2021 сільською радою на адресу позивача надіслано лист з інформацією про результати розгляду його клопотання дванадцятою (позачерговою) сесією восьмого скликання Великодедеркальської сільської ради 30 листопада 2021 року, з роз`ясненням, що результати розгляду його клопотання відображені в протоколі засідання сесії сільської ради і окремого акту за результатами розгляду зазначеного звернення у формі рішення сесії сільської ради не оформлялося. В доповнення до вищевказаного листа, позивачу надіслано витяг із протоколу засідання сесії. Крім того 24.01.2022 відповідачем надано відповідь на адвокатський запит.

Відповідач вважає, що ним дотриманий весь алгоритм і встановлений порядок розгляду звернень, які стосуються надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянською господарства.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Суд, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Великодедеркальської сільської ради із клопотанням від 19.10.2021 в якому просив прийняти рішення про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться за межами с. Темногайці, Кременецький район, Тернопільська область.

Листом від 24.11.2021 Великодедеркальська сільська рада повідомила позивача, що сільською радою розглянуто подане клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, яке разом з додатками до нього, передані постійній комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою сільської ради для розгляду з подальшим включенням даного питання на розгляд сесії Великодедеркальської сільської ради. Також відповідач вказав, що за результатами розгляду поданого клопотання буде повідомлено додатково.

Згідно листа Великодедеркальської сільської ради від 14.12.2021 №920 заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства розглянута на дванадцятій (позачерговій) сесії восьмого скликання Великодедеркальської сільської ради 30.11.2021. Однак, за результатами голосування рішення не прийнято.

До вказаного листа від 14.12.2021 додано виписку з протоколу дванадцятої (позачергової) сесії восьмого скликання Великодедеркальської сільської ради від 30.11.2021, відповідно до якої, за питання ОСОБА_1 голосували: за - 0 чол., проти - 16, утрималось - 1 чол.

Представник позивача на адресу відповідача надіслав адвокатський запит від 13.01.2022 в якому просив:

надіслати належним чином оформлене рішення Дедеркальської сільської ради, про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2.0 га, яка знаходиться за межами с. Темногайці, Кременецького району Тернопільської області;

надати належним чином завірену копію протоколу засідання комісії щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2.0 га, яка знаходиться за межами с. Темногайці, Кременецького району Тернопільської області;

повідомити чи надавався дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2.0 га, яка знаходяться за межами с. Темногайці, Кременецького району Тернопільської області згідно поданих ОСОБА_1 графічних матеріалів іншим особам, якщо так, то надати належним чином завірену копію такого рішення та протокол засідання комісії щодо розгляду даного питання.

У відповідь на адвокатський запит, 24.01.2022 за вих. №48 Великодедеркальська сільська рада повідомила, що заява ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, що знаходиться за межами с. Темногайці, була розглянута на дванадцятій (позачерговій) сесії восьмого скликання сільської ради 30.11.2021. За результатами розгляду зазначеної заяви (за - 0 чол., проти - 16 чол., утримались - 1 чол.) окремий акт у формі рішення сесії сільської ради не оформлявся в зв`язку із тим, що рішення не прийняте. Результати розгляду відображені в протоколі сесії.

Додатково проінформовано, що заява ОСОБА_1 попередньо перед сесією була розглянута на засіданні постійної комісії сільської ради з питань земельних відносин, природокористування, планування територій, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою (протокол від 30.11.2021 №9). Комісія вирішила рекомендувати сесії сільської ради розглянути дане питання на черговому засіданні.

До вказаної відповіді від 24.01.2022 надано копію витягу з протоколу №9 від 30.11.2021 відповідно до якого рекомендовано сесії сільської ради розглянути дане питання на черговому засіданні, врахувавши при цьому, що бажане місце розташування земельних ділянок, що знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 6125888100:01:001:0467 є землі загального користування сільської ради - пасовища, та використовуються жителями с. Темногайці для випасу худоби та сінокосіння та протокол поіменного голосування від 30.11.2021.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В силу частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Згідно зі статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 вказаного закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (частина перша статті 59 Закону №280/97-ВР).

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Вказані норми кореспондуються із частиною першою статті 122 Земельного Кодексу України, відповідно до якої сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Як встановлено судом, позивач звернувся до Великодедеркальської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Так, згідно із частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок передачі земельних ділянок у власність громадян врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України відповідно до частин 6-7 якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, серед іншого, особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як вбачається з наведених норм, стаття 118 Земельного кодексу України містить виключний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов`язків, зобов`язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з`ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого земельного питання. З огляду на вимоги частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим. Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.02.2019 у справі №820/688/17, в якому суд наголосив, що рішення відповідача про відмову в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не може відповідати критеріям, установленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо не надає чіткої та зрозумілої відповіді стосовно наявності причини (причин), які унеможливлюють позитивне вирішення порушеного позивачем питання. Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України така відмова має бути мотивованою, а підставою відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Натомість, як встановлено судом, відповідачем, за результатом розгляду поданої позивачем заяви, поданого в межах норм статей 116, 118 Земельного кодексу України, не було прийнято жодного рішення ні про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, ні мотивованої відмови у його наданні.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у формі рішення, не зважаючи на винесення поданої позивачем заяви про надання дозволу на розгляд сесії та надсилання позивачу листа про розгляд заяви, свідчить про те, що відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом, оскільки рішення за результатами розгляду заяви позивача на сесії прийнято не було.

Таким чином, відповідач не розглянув заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та не прийняв обґрунтованого рішення у відповідності до вимог Земельного кодексу України, заперечень щодо вказаного відповідачем не надано, а тому, в даному випадку, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не здійсненні належного розгляду заяви позивача, як того вимагає стаття 118 Земельного кодексу України, оскільки вищезазначеними нормами права не закріплено за суб`єктом владних повноважень права утримуватись від прийняття відповідного рішення за результатом розгляду питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Така бездіяльність відповідача не відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п. 36-39 постанови).

Відтак, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги та визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не здійсненні належного розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, та зобов`язати відповідача, у встановлені Земельним кодексом України строки, розглянути таку заяву позивача та за результатами її розгляду прийняти рішення, відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Додатково суд звертає увагу на те, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача в користь позивача моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн, суд зазначає таке.

Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Вимога ефективності судового захисту кореспондується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішенні порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Частинами другою та третьою статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Так, статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковими умовами відшкодування моральної (немайнової) шкоди є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно положень пункту 5 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №5 від 31.05.1995 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12.07.2007).

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Проте, надані докази і фактичні обставини справи не дають обґрунтованих підстав вважати, що позивачеві було завдано моральної шкоди, останній не довів та не надав належні та допустимі докази заподіяння йому такої шкоди, обґрунтованості зазначеного розміру такої шкоди. Крім цього, про хід розгляду заяви відповідач вчасно та постійно повідомляв позивача із зазначенням причин вчинення власних дій. Також суд враховує, що питання позивача було винесене на розгляд засідання ради та обговорювалось, однак рішення не було прийнято за відсутності необхідної кількості голосів.

Враховуючи наведене, на думку суду, відсутні правові підстави для відшкодування моральної шкоди, що є підставою для відмови у задоволенні даної частини вимог.

Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких гуртуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності, мотивів позову не спростував. Виходячи з вищенаведеного, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

При вирішенні питання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, вказаною статтею КАС України встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Разом з тим, на думку суду, в даному випадку підстави для встановлення (в порядку частини першої статті 382 КАС України) судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення відсутні, оскільки у суду немає обґрунтованих сумнівів щодо виконання відповідачем рішення у цій справі, а крім того, примусове виконання рішень суду у даній категорії справ забезпечується органами державної виконавчої служби.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивачем за подання позову судовий збір не сплачувався з підстав його звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частинами 3-4 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин п`ятої - сьомої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05.12.2012 (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу надавалася Адвокатським бюро "Ростислава Никитюка" в особі керуючого партнера адвоката Никитюка Ростислава Ігоровича на підставі договору про надання правничої допомоги №05 від 13.01.2022 (далі - договір) та ордеру серії ВО №1029602 від 09.02.2022.

Сторони погодили фіксований розмір гонорару за надання правничої допомоги, визначеної у пункті 1 додатку №1 (вартість правничої допомоги) від 13.01.2022 та пункті 1 додатку №2 (акт приймання-передачі виконаних робіт) від 09.02.2022, які є невід`ємними частинами договору, що становить 7400,00 грн. Оплата гонорару здійснюється протягом семи банківських днів з моменту отримання рахунку та після прийняття судом судового рішення.

Судом також встановлено, що в додатку №2 (акт приймання-передачі виконаних робіт) від 09.02.2022 міститься опис виконуваних робіт (наданих послуг), до складу якого входять:

- консультування клієнта: вивчення документів, визначення правової позиції (1,00 год.) - 1000,00 грн;

- підготовка та подання адвокатських запитів, зібрання документів - 1000,00 грн;

- опрацювання правових позицій ВС, судової практики, формування додатків, складання позовної заяви (6 год.) - 5400,00 грн.

Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 у справі №280/2635/20, згідно з яким КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначені норми (статті 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції, а саме: представником позивача складено та підписано позовну заяву з додатками; всі долучені до позовної заяви копії документів засвідчені представником позивача з дотриманням положень статті 94 КАС України.

Проте, суд зазначає, що послуги адвоката щодо написання та подання адвокатського запиту не слід включати до витрат, які пов`язані з розглядом справи та відповідно, підлягають відшкодуванню. Адже зазначені документи здобуті представником в досудовому порядку як докази.

Суд також враховує положення частини сьомої статті 134 КАС України, відповідно до якого обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд враховує те, що сторона відповідача заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, щодо співмірності заявлених витрат та складності справи.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

Вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, суд зазначає, що стаття 134 КАС України не позбавляє права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Суд враховує, що адміністративна справа №500/989/22 розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Враховуючи наведені норми КАС України та зважаючи на наявність судових рішень у справах з подібним предметом спору, суд відніс дану справу до категорії незначної складності.

Позивачем не надано доказів на підтвердження значення справи, впливу вирішення справи на його репутацію або публічного інтересу до справи.

Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу фактично наданих адвокатом послуг, суд зазначає, що дана категорія справ є поширеною, судова практика сформована судами. Тому, аналіз правових підстав, вивчення судової практики та підготовка позовної заяви не потребують значної витрати часу, зокрема, 6 годин як вказано у акті приймання-передачі виконаних робіт від 09.02.2022.

Також, суд враховує, що позовні вимоги в даній справі задоволено частково, а у відповідності до норм частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню.

Проаналізувавши наведені норми процесуального законодавства, умови договору про надання правової допомоги та зміст наданих послуг, об`єм матеріалів справи, типовість спору, а також враховуючи те, що представник відповідача обґрунтовано заперечує проти їх задоволення, суд доходить висновку, що стягненню в користь позивача підлягає розмір витрат на правничу допомогу в сумі 1000,00 грн.

Також, суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 при розгляді справи 200/14113/18-а, згідно з якими суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, дослідивши надані позивачем документи, враховуючи часткове задоволення позову, клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката у цій справі та наведені норми права, суд вважає, що розмір витрат на правову допомогу, які позивач просить компенсувати, не є співрозмірним та пропорційним до предмету спору, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Великодедеркальської сільської ради Шумського району Тернопільської області щодо не прийняття рішення по клопотанню ОСОБА_1 від 19.10.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться за межами с. Темногайці, Кременецький район, Тернопільська область.

Зобов`язати Великодедеркальську сільську раду Шумського району Тернопільської області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 19.10.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться за межами с. Темногайці, Кременецький район, Тернопільська область та прийняти відповідне рішення за результатом такого розгляду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великодедеркальської сільської ради Шумського району Тернопільської області в користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу 1000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 25 квітня 2022 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач:

- Великодедеркальська сільська рада (місцезнаходження: вул. Садова, 1, с. Великі Дедеркали, Кременецький район, Тернопільська область, 47144, код ЄДРПОУ: 04393999).

Головуючий суддяМартиць О.І.