Постанова

від 27.04.2022 по справі 826/1959/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 826/1959/16

касаційне провадження № К/9901/63940/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2018 року (головуючий суддя - Бояринцева М.А.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Літвіна Н.М.; судді - Федотов І.В., Сорочко Є.О.)

у справі № 826/1959/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМКОНТ»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕМКОНТ» (далі - ТОВ «РЕМКОНТ»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2015 року № 0000322205.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 13 квітня 2018 року позов задовольнив повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2018 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на фіктивному характері розглядуваних господарських операцій.

Верховний Суд ухвалою від 23 січня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві.

08 лютого 2019 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також наголосив на реальності оспорюваних поставок.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «РЕМКОНТ» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету податку на додану вартість при взаємовідносинах із контрагентами за період з 01 жовтня 2014 року по 31 жовтня 2014 року, за результатами якої складено акт від 09 лютого 2015 року № 65/26-57-22-04-10/31779471.

Перевіркою встановлено порушення платником вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 180.2 статті 180, пункту 190.2 статті 190, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних Приватним підприємством «Ватман-08» за наслідками постачання товарно-матеріальних цінностей (будівельно-монтажних матеріалів, труб, блоків, кронштейнів тощо), з огляду на фіктивний характер проведених поставок.

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на відсутність у постачальника позивача в достатній кількості основних фондів і трудових ресурсів, а також звертав увагу на наявність кримінального провадження щодо контрагента ТОВ «РЕМКОНТ» у ланцюгу постачання.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 лютого 2015 року № 0000322205, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 264500,00 грн за основним платежем та 66125,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом оскаржуваного акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: рахунків-фактур; видаткових накладних; податкових накладних; платіжних доручень; подорожніх листів службового легкового автомобіля, які свідчать про перевезення придбаного в Приватного підприємства «Ватман-08» товару; документів, що підтверджують господарський характер понесених ТОВ «РЕМКОНТ» витрат.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його безпосереднього постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення платником розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Щодо твердження ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про те, що постачальник ТОВ «РЕМКОНТ» не мав достатньої кількості основних засобів та трудових ресурсів для виконання оспорюваних поставок, то колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження також об`єктивно не прийнято до уваги судовими інстанціями, оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.

Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Сам факт наявності кримінального провадження не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентом. Під час проведення господарських операцій платник податку може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності свого постачальника (в тому числі по ланцюгу постачання) і реально отримати від нього товари/роботи/послуги, незважаючи на те, що контрагент можливо і має намір щодо порушення податкового законодавства.

Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 09 липня 2020 року у справі № 826/9561/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 1640/2783/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 817/992/15.

За таких обставин доводи судових інстанцій про необ`єктивність твердження відповідача щодо неправомірності відображення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за оспорюваними господарськими операціями ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова