Постанова

від 25.04.2022 по справі 539/232/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 539/232/21

провадження № 61-20538св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - Перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Лубенська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М., від 27 вересня 2021 року.

Зміст заявлених позовних вимог

У січні 2021 року Перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації та Державної екологічної інспекції Центрального округу звернувся до суду із позовом до Лубенської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконним, скасування розпорядження Лубенської районної державної адміністрації, визнання недійсним державного акту, витребування земельних ділянок із незаконного володіння.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що розпорядженням Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області № 123 від 26 березня 2003 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації по оформленню права власності на земельні ділянки членами селянського фермерського господарства» ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку технічної документації по оформленню права власності в розмірі земельних часток (паїв) по Войнихівській сільській раді на земельні ділянки членам селянсько-фермерського господарства із земель селянського (фермерського) господарства «Ромашка» - 3,89 га, для ведення фермерського господарства.

Розпорядженням голови Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області № 237 від 10 червня 2009 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки» затверджено відповідну технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку та передано ОСОБА_3 3,89 га ріллі.

У подальшому ОСОБА_3 одержала державний акт на право власності на земельну ділянку від 26 січня 2010 року, серія та номер ЯГ 343179, та передала вказану земельну ділянку в оренду ОСОБА_4 строком на 5 років, про що 27 грудня 2012 року внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Прокурор стверджував, що земельна ділянка, яка належить до земель водного фонду, незаконно вибула з володіння держави, а тому підлягає поверненню власнику.

Із урахуванням зазначеного прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку для звернення до суду з цим позовом та поновити його; визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області № 237 від 10 червня 2009 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки» у частині затвердження технічної документації ОСОБА_3 щодо земельної ділянки площею 3,89 га ріллі, кадастровий номер 5322881200:09:006:009, для ведення фермерського господарства, розташованої на території Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області; визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_3 від 26 січня 2010 року, серії ЯГ № 343179, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі щодо земельної ділянки площею 3,89 га; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації земельну ділянку загальною площею 3,89 га з кадастровим номером 5322881200:09:006:009, яка знаходиться на території Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області.

Від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвала суду першої інстанції та її основні мотиви

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 09 червня 2021 року провадження у справі закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки спірна земельна ділянка належить до земель, призначених для ведення селянського фермерського господарства у складі неліквідованої юридичної особи СФГ «Ромашка», вказаний спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. Спір стосується прав юридичної особи.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 09 червня 2021 року скасовано. Справу повернуто до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про підсудність цієї справи господарському суду з посиланням на те, що підставою для розгляду справ такої категорії в порядку господарського судочинства є те, що після передачі у власність фізичній особі земельної ділянки для ведення фермерського господарства ця ділянка увійшла до складу земель, якими користується фермерське господарство. Спірна земельна після передачі її власність фізичній особі ані не увійшла до складу земель новоутвореного фермерського господарства, ані не залишилася у фактичному користуванні фермерського господарства «Ромашка», членом якого є відповідач, а була передана за цивільного-правовою угодою у користування іншій особі.

Узагальнені доводи касаційної скарги

17 грудня 2021 року до Верховного Суду представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права. Заявник вважає, що висновки суду апеляційної інстанції суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 704/26/17, від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, у постановах Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 627/1351/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 539/1830/20, від 09 листопада 2021 року у справі № 539/1848/20.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що на час звернення до суду із цим позовом ФГ «Ромашка» вже було зареєстровано, а спірна земельна ділянка виділялася саме з метою ведення селянського (фермерського) господарства, а тому справа дійсно підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Заявник стверджує, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що справа № 539/232/21 не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 539/232/21 за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2022 року справу № 539/232/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

У визначений судом строк, відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 була членом селянського (фермерського) господарства «Ромашка» (юридична адреса місця знаходження: с. Засулля Лубенського району Полтавської області).

Розпорядженням голови Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області № 237 від 10 червня 2009 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та передано ОСОБА_3 3,89 га ріллі для ведення фермерського господарства.

На підставі державного акту на право власності від 26 січня 2010 року серія та номер ЯГ 343179 ОСОБА_3 була власником земельної ділянки площею 3,89 га, розташованої на території Войнихівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, з цільовим призначенням земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину після її смерті прийняв ОСОБА_1 .

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано фермерське господарство «Ромашка» (ідентифікаційний код 24829200), членом якого є ОСОБА_1 , спадкоємець після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Пунктом 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Отже, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Земельні спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи-підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства (частина друга статті 134 ЗК України).

Частиною першою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Статтею 8 цього Закону визначено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 ЦК України, статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Відповідно до положень частини першої статті 31 ЗК України,

частини першої статті 12 Закону України «Про фермерське господарство»

(у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки,

що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі, земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності, земельної ділянки,

що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 у справі № 628/775/18 (провадження № 14-511цс19) зазначено, що з часу державної реєстрації фермерського господарства обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює саме фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Оскільки фермерське господарство є юридичною особою, земельні спори між органом державної влади та фермерським господарством щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі

№ 606/2032/16-ц (провадження № 14-262цс18), від 21 листопада 2018 року

у справі № 272/1652/14-ц (провадження № 14-282цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 626/1055/17 (провадження № 14-399цс19) указано, що оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні спори щодо права власності чи іншого речового права на землю з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, і прокурором, який обґрунтовує позовні вимоги порушенням інтересів держави у сфері розпорядження ділянками державної та комунальної власності, треба розглядати за правилами господарського судочинства.

Проте, якщо на час звернення з позовом для вирішення спору

про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстроване, то стороною таких спорів

є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, провадження № 14-407цс18; від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, провадження № 14-282цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 620/371/17, провадження № 14-296цс19; від 16 жовтня 2019 року у справі № 365/65/16-ц, провадження № 14-371цс19).

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та передаючи справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов неправильного висновку про те, що спір щодо земельної ділянки площею 3,89 га ріллі, кадастровий номер 5322881200:09:006:009, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Оскаржуваним розпорядженням органу державної влади спірна земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства була передана у власність ОСОБА_3 , яка була членом фермерського господарства «Ромашка». Отже земельна ділянка перебуває у користуванні фермерського господарства «Ромашка», яке на момент розгляду цієї справи не було ліквідовано.

Таким чином, закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції правильно виходив із того, що заявлена прокурором вимога повинна розглядатися за правилами господарського судочинства, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель, призначених для ведення селянського фермерського господарства, і перебуває у користуванні юридичної особи - СФГ «Ромашка», яке не припинено. При цьому слід також враховувати, що прокурор просив витребувати земельну ділянку з незаконного володіння на користь держави.

Висновки про те, що спір з приводу права користування земельними ділянками, наданими членам СФГ «Ромашка», не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинствависловлені Верховним Судом у постановах

від 08 вересня 2021 року у справі № 539/1830/20 (провадження № 61-12603св21), від 09 листопада 2021 року у справі № 539/1848/20 (провадження № 61-10394св21), від 25 листопада 2021 року у справі № 539/233/21 (провадження № 61-133324св21).

Той факт, що 30 листопада 2012 року ОСОБА_1 на підставі укладеного договору оренди передав земельну ділянку, площею 3,89 га, у користування фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 строком на 49 років, не спростовує зазначених висновків про те, що спір про право користування земельними ділянками, наданими для ведення фермерського господарства (у випадку існування фермерського господарства як юридичної особи), підвідомчий господарським судам.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року скасувати.

Ухвалу Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 09 червня 2021 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович