Ухвала

від 27.04.2022 по справі 192/1903/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

28 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 192/1903/19

провадження № 61-14966св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сектор державної реєстрації Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (далі - ТОВ «Прогрес») про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації.

Позов мотивований тим, що він є власником земельної ділянки, площею 7,967 га, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Письмечівської сільської ради, кадастровий номер 1225085500:01:198:0078.

У листопаді 2016 року йому стало відомо про незаконне перебування земельної ділянки в оренді у ТОВ «Прогрес», що стало підставою для звернення до правоохоронних органів.

Під час проведення Солонянським ВП ДПВ ГУНП Дніпропетровської області досудового розслідування № 12017040570000233, внесеного до ЄРДР 06 квітня 2017 року, він дізнався про існування між ним та ТОВ «Прогрес» договору оренди земельної ділянки від 13 травня 2013 року, підпис в якому та акті приймання-передачі йому не належить.

Про підробку договору оренди землі також свідчить пункт 1 договору оренди земельної ділянки від 13 травня 2013 року, згідно з яким земельна ділянка належить орендодавцю на підставі державного акта від 23 липня 2001 року ІІ-ДП №041712, проте він є власником спірної земельної ділянки на підставі іншого правовстановлюючого документа, а саме: свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 травня 2013 року.

Висновком експерта від 10 липня 2019 року № 1327-19 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12017040570000233 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі орендодавець договору оренди землі від 13 травня 2013 року, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «Прогрес», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просив:

- визнати недійсним укладений між ним та ТОВ «Прогрес» договір оренди землі від 13 травня 2013 року, площею 7,967 га, кадастровий номер 1225085500:01:198:0078, яка розташована на території Письмечівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області;

- скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 7,967 га, кадастровий номер 1225085500:01:198:0078, яка розташована на території Письмечівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, зареєстрованого 20 вересня 2013 року Реєстраційною службою Солонянського районного управління юстиції Дніпропетровської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року в позові відмовлено.

Відмовивши в позові, суд першої інстанції оцінив висновок експерта від 10 липня 2019 року № 1327-19 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні в сукупності з показаннями свідків, врахував отримання орендної плати позивачем, який до 2016 року не оспорював факт перебування земельної ділянки в оренді відповідача, дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року скасовано, позов задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, площею 7,967 га, кадастровий номер 1225085500:01:198:0078, яка розташована на території Письмечівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, на підставі договору оренди землі від 13 травня 2013 року, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «Прогрес», зареєстрованого 20 вересня 2013 року Реєстраційною службою Солонянського районного управління юстиції Дніпропетровської області. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 не підписував договір оренди земельної ділянки від 13 травня 2013 року, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи від 10 липня 2019 року № 1327-19, оригінал якого надано позивачем, проте дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним вказаного договору задоволенню не підлягають, оскільки такий правочин є неукладеним, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Частково задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції врахував, що позивач не підписував оскаржуваний договір та не погоджувався з його істотними умовами, що є підставою для скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 13 травня 2013 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року ТОВ «Прогрес» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року, просило скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновок судової почеркознавчої експертизи від 10 липня 2019 року № 1327-19 не був залучений судом першої інстанції як доказ до матеріалів справи, а тому суд апеляційної інстанції відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України не мав права його приймати.

Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі почеркознавчої експертизи, не дослідив акт приймання-передачі земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки, та підписаний сторонами.

Вказавши, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 13 травня 2013 року є неукладений, суд апеляційної інстанції застосував не встановлений законом спосіб захисту порушеного права, при цьому не встановив наявності двох умов для такого застосування, якими є: встановлення судом, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах та задоволення викладеної в позові вимоги призведе до ефективного захисту прав та інтересів позивача.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зупинення касаційного провадження у справі, з огляду на таке.

На розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа № 227/3760/19-ц, провадження № 61-1317св21, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про визнання договору оренди недійсним.

Відповідно до частини другої статті 415 ЦПК Українипроцедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2021 року справа № 227/3760/19-ц, провадження № 61-1317св21, передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду від 17 грудня 2020 року.

Направляючи справу № 227/3760/19-ц, провадження № 61-1317св21, на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вважав, що існує нагальна потреба відступити від висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19, а саме, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) потрібно розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. В цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом пред`явлення вимоги про повернення таких ділянок, вказавши при цьому, що негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є підстави для відступлення від наведеного правового висновку.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила із такого. У разі відсутності власноручного підпису сторони договору на документі потрібно вважати, що правочин не відповідає вимогам, які встановлюються до письмової форми правочину, проте це не означає, що між сторонами відсутня домовленість, якщо договір фактично виконується сторонами. Отже, неукладений і недійсний договір - це принципово різні правові явища і їх ототожнення є помилковим. Договір, щодо якого сторони не дійшли згоди в необхідній формі за всіма істотними умовами, є неукладеним, тобто неіснуючим, що виключає визнання його недійсним.

Як встановили суди, у справі № 227/3760/19-ц, № 61-1317св21, що переглядається, договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 20 травня 2015 року за змістом є укладеним, бо містить усі істотні умови, притаманні такому виду договору. Отже, оскільки договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 20 травня 2015 року містить усі необхідні реквізити, істотні умови, передбачені ЦК України, він є укладеним, а отже, може бути оспорюваним. Крім того, за обставинами справи оспорюваний договір до моменту визнання його недійсним виконувався сторонами, тобто був правовою підставою для користування орендарем майном орендодавця. Факт не підписання договору ОСОБА_5 підтверджений висновком судово-почеркознавчої експертизи, може бути підставою для визнання його недійсним за рішенням суду.

Щодо способу захисту порушених прав колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Отже, суд зобов`язаний зсувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведені висновки сформульовані в постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі № 914/1128/16.

Велика Палата Верховного Суду, викладаючи в постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), правовий висновок, від якого просить відступити колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зазначила, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) потрібно розглядати як таке, що не є пов`язане з позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

Висновок Великої Палати Верховного Суду, на якому побудоване обґрунтування, яким саме є ефективний спосіб захисту порушеного права в разі, коли договір не підписаний стороною, сформульований у пункті 7.26 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), такого змісту: «У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення». Цей висновок має універсальний характер, відповідно, підлягає застосуванню у випадку оспорювання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню, договорів, які підлягають державній реєстрації, договорів щодо прав, які підлягають державній реєстрації (наприклад, договір оренди земельної ділянки).

На переконання колегії суддів, позов про визнання договору недійсним з підстав, що підпис сторони в ньому є підробленим та, відповідно, застосування наслідків недійсності правочину, передбачених у статті 216 ЦК України, є належним та ефективним способом захисту порушеного права власності позивача в цій справі, тому колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала наявними підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку (уточнення), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Велика Палата Верховного Суду вважала мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2021 року, обґрунтованими та ухвалою від 08 червня 2021 року прийняла справу до розгляду.

Отже, з урахуванням обставинам справи, що переглядається, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за обґрунтоване зупинити касаційне провадження у цій справі.

Верховний Суд враховує те, що укладений між сторонами договір оренди земельної ділянки від 13 травня 2013 року оскаржується позивачем з підстав його непідписання, відсутності наміру укладення такого правочину.

У пункті 10 частини першої статті 252 ЦПК Українипередбачено, що у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК Українипровадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України, до закінчення перегляду справи.

Керуючись пунктом 10 частини першої статті 252, пунктом 10 частини першої статті 253, статтями 260, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Зупинити касаційне провадження у справі № 192/1903/19 (провадження № 61-14966св21) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Сектор державної реєстрації Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко