Постанова

від 26.04.2023 по справі 192/1903/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 192/1903/19

провадження № 61-14966св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - сектор державної реєстрації Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (далі - ТОВ «Прогрес»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - сектор державної реєстрації Солонянської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації.

Позов обґрунтований тим, що він є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,967 га, кадастровий номер 1225085500:01:198:0078, розташованої на території Письмечівської сільської ради (далі - земельна ділянка, кадастровий номер 1225085500:01:198:0078). У листопаді 2016 року йому стало відомо про незаконне перебування земельної ділянки в оренді у ТОВ «Прогрес», що стало підставою для звернення до правоохоронних органів.

Під час проведення Солонянським відділенням поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області досудового розслідування № 12017040570000233, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) 06 квітня 2017 року, він дізнався про існування між ним і ТОВ «Прогрес» договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1225085500:01:198:0078, від 13 травня 2013 року (далі - спірний договір). Підпис у спірному договорі та акті приймання-передання йому не належить.

Про підробку договору оренди землі також вказує пункт 1 спірного договору, згідно з яким земельна ділянка належить орендодавцю на підставі державного акта від 23 липня 2001 року ІІ-ДП № 041712, проте він є власником спірної земельної ділянки на підставі іншого правовстановлюючого документа - свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 травня 2013 року.

Згідно з висновком експерта від 10 липня 2019 року № 1327-19 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12017040570000233 підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Орендодавець» спірного договору виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.

Просив визнати недійсним укладений між ним і ТОВ «Прогрес» спірний договір, зареєстрований 20 вересня 2013 року реєстраційною службою Солонянського районного управління юстиції Дніпропетровської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року в позові відмовлено.

Відмовивши в позові, суд першої інстанції оцінив висновок експерта від 10 липня 2019 року № 1327-19 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні в сукупності з показаннями свідків, врахував отримання орендної плати позивачем, який до 2016 року не оспорював факт перебування земельної ділянки в оренді відповідача, та дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року скасовано, позов задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 7,967 га, кадастровий номер 1225085500:01:198:0078, яка розташована на території Письмечівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, на підставі спірного договору. В іншій частині позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 не підписував договір оренди земельної ділянки від 13 травня 2013 року, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи від 10 липня 2019 року № 1327-19, оригінал якого надав позивач в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позов у частині визнання недійсним спірного договору задоволенню не підлягає, оскільки такий правочин є неукладеним, а тому немає підстав для визнання його недійсним.

Частково задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції врахував, що позивач не підписував оспорюваний договір та не погоджувався з його істотними умовами, що є підставою для скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 13 травня 2013 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2021 року ТОВ «Прогрес» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року, просило її скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновок судової почеркознавчої експертизи від 10 липня 2019 року № 1327-19 не був залучений судом першої інстанції як доказ до матеріалів справи, а тому суд апеляційної інстанції відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України не мав права його приймати.

Експерту судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні від 10 липня 2019 року № 1327-19 ставилось на вирішення питання про автентичність підпису позивача не лише на договорі, і на акті приймання-передання. У висновку експерта немає відповіді на це питання.

Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі почеркознавчої експертизи, не дослідив акт приймання-передання земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки та підписаний сторонами.

Вказавши, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 13 травня 2013 року є неукладеним, суд апеляційної інстанції застосував не встановлений законом спосіб захисту порушеного права, при цьому не встановив наявності двох умов для такого застосування, якими є: встановлення судом, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах і задоволення викладеної в позові вимоги призведе до ефективного захисту прав та інтересів позивача.

Суд апеляційної інстанції не застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц, провадження № 14-79цс21.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2022 року поновлено касаційне провадженняу справі.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серія ІІ-ДП № 041712, виданого Письмечівською сільською радою, ОСОБА_2 належала земельна ділянка, кадастровий номер 1225085500:01:198:0078 (т. 1, а. с. 6). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (т. 1, а. с. 5).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, серія ВТЕ № 676452, ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_2 . Спадщина складається із земельної ділянки, кадастровий номер 1225085500:01:198:0078 (т. 1, а. с. 7).

Згідно з витягом із Державного земельного кадастру № НВ-1211010042019 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 1225085500:01:198:0078, вчинено запис про її оренду за ТОВ «Прогрес», дата державної реєстрації речового права - 20 вересня 2013 року, строк дії речового права - до 13 травня 2028 року (т. 1, а. с. 9, 10).

Відповідно до спірного договору ОСОБА_1 передав земельну ділянку ТОВ «Прогрес» у строкове платне користування на 15 років (т. 1, а. с. 17, 18).

Вказаний договір містить підписи орендодавця і орендаря. У договорі є відмітка про його реєстрацію у реєстраційній службі Солонянського управління юстиції, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 20 вересня 2013 року № 2782329.

Згідно з актом приймання-передання земельного паю від 13 травня 2013 року, складеним у селі Привільне, ОСОБА_1 передав, а ТОВ «Прогрес» прийняло земельну ділянку, кадастровий номер 1225085500:01:198:0078 (т. 1, а. с. 20).

Відповідно до висновку експерта від 10 липня 2019 року № 1327-19 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12017040570000233 експерт на питання: «Чи виконаний підпис у договорі оренди землі від 13 травня 2013 року в графі «Орендодавець. Реквізити сторін» та додатку до цього договору «Акт прийомки-передачі» ОСОБА_1 » надав відповідь, що підпис від імені ОСОБА_1 в рядку «Орендодавець» спірного договору оренди виконаний не позивачем, а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису. Питання щодо підпису ОСОБА_1 в акті приймання-передання експерт не вирішив (т. 1, а. с. 21-24).

Суд апеляційної інстанції встановив, що 06 квітня 2017 року до ЄРДР внесено відомості за заявою ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 358 КК України, провадженню присвоєно номер 12017040570000233 (т. 2, а. с. 15).

Постановою про закриття кримінального провадження від 27 листопада 2020 року, винесеною начальником сектору дізнання Солонянського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області Омелюх О., було закрито кримінальне провадження № 12017040570000233 у зв`язку з відсутністю у діях посадових осіб ТОВ «Прогрес» складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України.

В суді апеляційної інстанції позивач надав оригінал висновку експерта № 1327-19 від 10 липня 2019 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12017040570000233 (т. 2, а. с. 75-82)

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга, четверта статті 207 ЦК України).

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України «Про оренду землі» (далі - Закон).

Відповідно до статті 13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, договір оренди землі є договором, за яким в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановлених договором або законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У справі, що розглядається, позивач звернувся з позовом про визнання недійсним договору оренди землі, мотивовувавши його тим, що він цей договір не підписував та не укладав.

На підтвердження того, що позивач не укладав та не підписував договору оренди землі, він подав результати судової почеркознавчої експертизи, проведеної у кримінальному провадженні № 12017040570000233. За результатами експертизи встановлено, що підпис в договорі оренди виконаний не позивачем, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 . Експертиза не вирішила питання про автентичність підпису позивача в акті приймання-передання земельної ділянки.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд вказує, що суд апеляційної інстанції всупереч нормам процесуального закону залишив поза увагою докази фактичного виконання спірного договору сторонами.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_1 передав спірну земельну ділянку у користування відповідачу, що підтверджено підписаним ним актом приймання - передання земельної ділянки від 13 травня 2013 року (а. с. 20).

Відповідач користується спірною земельною ділянкою, систематично (щороку) сплачує орендну плату у грошовій і натуральній формі, що підтверджено податковими розрахунками щодо нарахування та виплати доходу (коштів) на користь фізичних осіб, зокрема і позивача (ідентифікація за РНОКПП НОМЕР_1 ) за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2019 роки (а. с. 60-79).

Позивач приймав орендну плату від ТОВ «Прогрес», що підтверджено відомостями ТОВ «Прогрес» за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роки, де навпроти прізвища ОСОБА_1 і розміру орендної плати в натуральній формі є підписи позивача (т. 1, а. с. 94-101).

Справжність підписів на вказаних документах і фактичне прийняття ним виконання договору (отримання орендної плати у грошовій та натуральній формі) позивач не спростував.

Верховний Суд зауважує, що у матеріалах справи немає доказів того, що між сторонами існували інші правовідносини, відповідно до яких відповідач систематично (щороку) передавав ОСОБА_1 зерно та/або кошти.

Суд апеляційної інстанції не встановлював обставини того, чи підписував позивач акт приймання-передання земельної ділянки, відомості щодо отримання зерна та коштів як орендної плати, не оцінив докази фактичного виконання договору та прийняття позивачем орендної плати, але мотивував своє рішення припущенням про відсутність волевиявлення позивача та неукладення ним договору оренди.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740цс19, сформульовано висновок, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд зазначає, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін вказують на те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору нормам закону.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18.

Якщо договір хоч і не був укладений, але виконувався його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність, і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто суд повинен встановити не лише факт використання орендарем спірного майна, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю і чи приймав він таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним і може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, провадження № 14-79цс21.

Стосовно доводів касаційної скарги про відмову суду апеляційної інстанції у проведенні почеркознавчої експертизи Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки суд першої інстанції правильно виходив із доведеності фактичного виконання договору сторонами, немає необхідності у новому розгляді та проведенні почеркознавчої експертизи акта приймання-передання земельної ділянки, кадастровий номер 1225085500:01:198:0078.

Враховуючи, що касаційну скаргу ТОВ «Прогрес» подало у вересні 2021 року, а висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року після подання касаційної скарги, Верховний Суд вважає за необхідне застосувати вказаний висновок, вийшовши за межі вимог касаційної скарги.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що немає підстав вважати спірний договір оренди землі неукладеним або таким, що укладений без волевиявлення позивача, з огляду на його фактичне виконання сторонами.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 4 частини першої статті409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 413 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на час подання касаційної скарги) за подання касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

З урахуванням вказаного вище, судові витрати у розмірі 3 632,00 грн підлягають стягненню зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Прогрес» як відшкодування сплаченого судового збору у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року скасувати, рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2020 року залишити в силі.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» судові витрати у вигляді судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 3 632 (три тисячі шістсот тридцять дві) грн 00 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко