Постанова

від 23.02.2022 по справі 165/3005/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 165/3005/19

провадження № 61-18114св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Волиньвугілля», Міністерство енергетики України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства енергетики України на постанову Волинського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Шевчук Л. Я., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Волиньвугілля», Міністерства енергетики України про скасування наказу, поновлення на роботі, виплату заробітної плати та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 19 лютого 2017 року № 123-к/к він був призначений на посаду виконуючого обов`язки генерального директора Державного підприємства «Волиньвугілля» (далі - ДП «Волиньвугілля»), а наказом від 30 вересня 2019 року № 202-к/к його було звільнено з посади відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку із реорганізацією підприємства.

Позивач зазначав, що підставою його звільнення був наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 07 листопада 2018 року № 554 «Про реорганізацію ДП «Волиньвугілля»», лист Управління по роботі з персоналом Міненерговугілля від 12 листопада 2018 року № 16.2-вих/205-18, лист директора Департаменту вугільно-промислового комплексу О. Владиченка від 25 вересня 2019 року № 34.4-ВН/965-19.

Позивач зазначає, що його звільнення з роботи є незаконним та безпідставним. Так, згідно листків непрацездатності серії АДХ № 010212, серії АДФ № 151559, серії АДФ № 151867 у період з 30 вересня 2019 року по 25 жовтня 2019 року він перебував на лікуванні. Однак, відповідач незаконно позбавив його гарантованого Конституцією України права на працю. Роботодавцем не було дотримано порядку звільнення працівника при реорганізації підприємства, не отримано належної згоди профспілкової організації та не запропоновано іншої вакантної роботи, яку він, як працівник може виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації, досвіду роботи. Крім того, жодної реорганізації підприємства проведено не було, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДП «Волиньвугілля» в процесі припинення не перебуває. Також, в порушення статті 116 КЗпП України в день звільнення з ним не було проведено повного розрахунку.

Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 збільшивши позовні вимоги, просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 30 вересня 2019 року № 202-к/к, яким його було звільнено від виконання обов`язків генерального директора ДП «Волиньвугілля»;

- поновити його на раніше займаній посаді;

- стягнути з ДП «Волиньвугілля» на його користь нараховану та невиплачену заробітну плату у розмірі 39 015,05 грн, середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 17 196,88 грн, а також стягнути з відповідачів судові витрати у справі, які за попереднім розрахунком, які складають 15 000,00 грн.

Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 17 січня 2020 року замінено відповідача Міністерство енергетики та вугільної промисловості України на належного відповідача Міністерство енергетики та захисту довкілля України, а ухвалою суду від 24 лютого 2021 року на Міністерство енергетики України (а. с.147, 220, том 1).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 16 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з ДП «Волиньвугілля» на користь ОСОБА_1 13 513,61 грн невиплаченої вихідної допомоги при звільненні.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Волиньвугілля», Міністерства енергетики України в частині визнання протиправним та скасування наказу Міністерства енергетика та вугільної промисловості України від 30 вересня 2019 року № 101-к/к про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків генерального директора ДП «Волиньвугілля», поновлення його на раніше займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення невиплаченої вихідної допомоги при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що заробітна плата (вихідна допомога) належна позивачу при звільненні з вини підприємства та у строки зазначені в статті 116 КЗпП України не була виплачена в повному обсязі, тому суд дійшов висновку про стягнення з ДП «Волиньвугілля» на користь ОСОБА_1 13 513,61 грн невиплачених сум.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходив з того, що ДП «Волиньвугілля» реорганізовується, а відповідне Міністерство сприяє якнайшвидшому проведенню та здійсненню реорганізації підприємства. Міністерство енергетики України, що також відображено в статуті ДП «Волиньвугілля», призначає та звільняє з займаної посади лише керівника цього підприємства, тобто уповноважений орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Судом не встановлено, що ОСОБА_1 користувався переважним правом на залишення на роботі. Суд першої інстанції вважав, що позивач не надав доказів на обґрунтування позовних вимог щодо скасування оскаржуваного наказу та поновлення його на роботі, а у судовому засіданні не було встановлено жодних порушень зі сторони Міністерства енергетики України при звільненні позивача з роботи. Суд не взяв до уваги доводи позивача про можливість його поновлення на посаді виключно з підстав перебування його на лікарняному, оскільки у судовому засіданні встановлено, що 30 вересня 2019 року ОСОБА_1 , будучи в Міністерстві не повідомляв про своє лікування і перебування на лікарняному. Також позивач не надав жодних доказів того, що він вчиняв які-небудь дії для повідомлення відповідача про наявність відкритих лікарняних листків та неможливість його звільнення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Волинського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2021 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про звільнення ОСОБА_1 » № 101-к/к, яким звільнено ОСОБА_1 30 вересня 2019 року від виконання обов`язків генерального директора ДП «Волиньвугілля», у зв`язку із реорганізацією підприємства, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді виконуючого обов`язки генерального директора ДП «Волиньвугілля» з 30 вересня 2019 року.

Стягнено з ДП «Волиньвугілля» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 вересня 2019 року по 21 жовтня 2021 року у розмірі 392 970,75 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнено з ДП «Волиньвугілля» в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви 4 698,11 грн та 7 047,17 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що роботодавець попередивши позивача про наступне вивільнення, не запропонував останньому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду. Крім того судом враховано, що оскільки позивач звільнений з роботи у зв`язку з реорганізацією підприємства, а при реорганізації юридична особа припиняється, водночас можливість для звільнення працівників у разі реорганізації допускається тільки за умови скорочення штату або чисельності працівників. Однак з доказів, які надані апеляційному суду відповідачем ДП «Волиньвугілля», зокрема з структури апарату управління ДП «Волиньвугілля» з 01 січня 2018 року по 01 січня 2021 року встановлено, що на підприємстві не мало місце скорочення штату або чисельності працівників, посада генерального директора не скорочувалася, а навпаки після звільнення позивача на цю посаду призначалися інші особи.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

05 листопада 2021 року Міністерство енергетики України звернулося через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження зазначає неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків щодо застосування норм права (частини першої статті 233, частини першої статті 235, пункту 1 частини першої статті 40, пункту 7 частини першої статті 43-1 КЗпП ) у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом у постановах від 25 жовтня 2021 року у справі № 377/607/20, від 12 жовтня 2021 року у справі № 339/121/20, від 07 жовтня 2021 року у справі № 208/6936/20, від 05 лютого 2020 року у справі № 725/3265/18, від 29 жовтня 2018 року у справі № 479/1065/17, від 04 жовтня 2021 року у справі № 761/22112/20, від 30 вересня 2021 року № 462/1930/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 536/1006/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 759/8432/20.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не було запропоновано іншої посади на підприємстві, оскільки відповідно до абзацу 2 підпункту 8.1.1 підпункту 8.1 пункту 8 Статуту ДП «Волиньвугілля», до компетенції Уповноваженого органу управління (Міненерговугілля України) щодо управління Підприємством належить прийняття рішень щодо призначення на посаду керівника Підприємства, а також, відповідно до абзацу 3 підпункту 8.1.3 підпункту 8.1 пункту 8 Статуту даного Підприємства здійснення інші повноваження відповідно до чинного законодавства, а тому ОСОБА_1 не було запропоновано іншої посади з огляду на відсутність у Міністерства енергетики України відповідних повноважень.

Також зазначає, що позивачем при зверненні із позовом про вирішення трудового спору, зокрема у справі про звільнення було пропущено строк для пред`явлення такого позову, що у свою чергу не було враховано ні судом першої, а ні судом апеляційної інстанції та у подальшому призвело до прийняття незаконного рішення. Акт про відмову у ознайомленні з наказом відповідача від 30 вересня 2019 року № 101-к/к про звільнення ОСОБА_1 складено 30 вересня 2019 року, отже строк звернення до суду для оскарження такого наказу - до 31 жовтня 2019 року, а ОСОБА_1 звернувся до суду після пропуску строку для оскарження - 04 листопада 2019 року.

Також зазначає, що апеляційним судом не спростовано правильні висновки суду першої інстанції щодо не прийняття до уваги доводів позивача як на підставу для задоволення позову того, що звільнення позивача відбулося в період непрацездатності та без згоди первинної профспілкової організації.

Крім того зазначає, що внаслідок систематичного невиконання рішення Уповноваженого органу, та з метою забезпечення подальшої реорганізації підприємства, Міністерство енергетики України було вимушене прийняти рішення про виключення зі складу комісії з реорганізації ДП «Волиньвугілля» ОСОБА_1 , та подальшого звільнення на підставі частини першої статті 40 КЗпП України передбачуваного наказом Міністерства енергетики України від 07 листопада 2018 року № 554.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Нововолинського міського суду Волинської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у грудні 2021 року.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що згідно наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 19 грудня 2017 року №123-к/к позивач ОСОБА_1 з 20 грудня 2017 року був призначений виконуючим обов`язки генерального директора ДП «Волиньвугілля» на період до призначення керівника цього підприємства у встановленому порядку (т. 1 а. с.115).

Позивача ОСОБА_1 на виконання пункту 5 наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 07 листопада 2018 року № 554 «Про реорганізацію ДП «Волиньвугілля» попереджено про подальше звільнення від виконання обов`язків відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. 13 листопада 2018 року ОСОБА_1 розписався в попередженні, тобто у встановленому порядку був повідомлений про подальше звільнення з займаної посади (т. 1 а. с.117, 118, 123).

Відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 30 вересня 2019 року № 101-к/к позивача було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку із реорганізацією підприємства. Підставою для звільнення зазначено: наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 07 листопада 2018 року № 554 «Про реорганізацію ДП «Волиньвугілля», лист Управління по роботі з персоналом Міненерговугілля від 12 листопада 2018 № 16.2-вих/205-18, лист директора Департаменту вугільно-промислового комплексу О. Владиченка від 25 вересня 2019 року № 34.4-ВН/965-19 (т. 1 а. с. 8).

З акту за підписом директора Департаменту вугільно-промислового комплексу Владиченко О., начальника Управління по роботі з персоналом Ковальова І. , заступника начальника Управління Кречуняка С. встановлено, що 30 вересня 2019 року позивач ОСОБА_1 перебував у Міністерстві енергетики та вугільної промисловості України, однак відмовився ставити відмітку про ознайомлення із вказаним наказом (т. 1 а. с.123).

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2017 року № 1019-р «Про утворення Державного підприємства «Національна вугільна компанія» та наказу Міністерства енергетики та вугільної та вугільної промисловості від 17 травня 2018 року № 260 «Про утворення Державного підприємства «Національна вугільна компанія», 30 травня 2018 року було проведено державну реєстрацію ДП «Національна вугільна компанія». 07 листопада 2018 року Міністерством виданий наказ № 554 про реорганізацію ДП «Волиньвугілля» шляхом приєднання до ДП «Національна вугільна компанія» (т. 1 а. с.117, 118).

Згідно з наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 01 липня 2019 року № 286 внесено зміни до наказу Міненерговугілля від 07 листопада 2018 року № 554 «Про реорганізацію ДП «Волиньвугілля», а саме виведено зі складу комісії з реорганізації ДП «Волиньвугілля» голову комісії в. о. генерального директора ОСОБА_1, а введено до складу комісії ОСОБА_3 (т. 1 а. с.116).

Також суд апеляційної інстанції встановив, зокрема з структури апарату управління ДП «Волиньвугілля» з 01 січня 2018 року по 01 січня 2021 року, що на підприємстві не мало місце скорочення штату або чисельності працівників, посада генерального директора не скорочувалася, а навпаки після звільнення позивача на цю посаду призначалися інші особи.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ДП «Волиньвугілля» не перебуває в процесі припинення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У відповідності до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої, третьої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 755/6539/18-ц (провадження № 61-4367св20), від 04 вересня 2020 року у справі № 760/26233/17 (провадження № 61-9301св19), від 02 червня 2021 року у справі № 753/23520/18 (провадження № 61-3700св20).

Згідно правових позицій, висловлених Верховним Судом у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Отже, суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний, зокрема перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 30 вересня 2019 року № 101-к/к позивача ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку із реорганізацією підприємства. Підставою для звільнення зазначено: наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 07 листопада 2018 року № 554 «Про реорганізацію ДП «Волиньвугілля», лист Управління по роботі з персоналом Міненерговугілля від 12 листопада 2018 року № 16.2-вих/205-18, лист директора Департаменту вугільно-промислового комплексу О. Владиченка від 25 вересня 2019 року № 34.4-ВН/965-19.

Позивача ОСОБА_1 на виконання пункту 5 наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 07 листопада 2018 року № 554 «Про реорганізацію ДП «Волиньвугілля»» було попереджено про подальше звільнення від виконання обов`язків відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України у якому позивач 13 листопада 2018 року власноручно розписався.

Однак, всупереч наведеним положенням КЗпП України роботодавець попередивши позивача про наступне вивільнення, не запропонував останньому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду. При цьому саме роботодавець зобов`язаний був запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Отже, у справі встановлено, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне звільнення, проте не виконав обов`язку щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення.

Крім того, як встановили суди позивач звільнений з роботи у зв`язку з реорганізацією підприємства.

При реорганізації юридична особа припиняється, водночас можливість для звільнення працівників у разі реорганізації допускається тільки за умови скорочення штату або чисельності працівників (частина третя статті 36, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Судом апеляційної інстанції з структури апарату управління ДП «Волиньвугілля» з 01 січня 2018 року по 01 січня 2021 року встановлено, що на підприємстві не мало місце скорочення штату або чисельності працівників, посада генерального директора не скорочувалася, а навпаки після звільнення позивача на цю посаду призначалися інші особи.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ДП «Волиньвугілля» не перебуває в процесі припинення, що свідчить про те, що жодної реорганізації підприємства проведено не було.

Виходячи з вищезазначеного, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що звільнення позивача з підстав реорганізації підприємства є незаконним, проведено без відповідної правової підстави.

Відповідно до частини першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком № 100.

Встановлено, що вимушений прогул позивача тривав із 30 вересня 2019 року по 21 жовтня 2021 року та становив 515 робочих днів.

У цій справі апеляційний суд обчислив середній заробіток виходячи з середньоденної заробітної плати позивача на час звільнення відповідно до Порядку 100.

Належних і допустимих доказів на спростування зазначеного розрахунку судом апеляційної інстанції касаційна скарга не містить.

Оскільки суд апеляційної інстанції правильно встановив порушення роботодавцем вимог трудового законодавства при звільненні позивача, обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції і про необхідність задоволення позовної вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого обчислений за правилами Порядку № 100.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не було запропоновано іншої посади на підприємстві, оскільки відповідно до абзацу 2 підпункту 8.1.1 підпункту 8.1 пункту 8 статуту ДП «Волиньвугілля», до компетенції Уповноваженого органу управління (Міненерговугілля України) щодо управління підприємством належить прийняття рішень щодо призначення на посаду керівника підприємства, а також, відповідно до абзацу 3 підпункту 8.1.3 підпункту 8.1 пункту 8 статуту даного підприємства здійснення інші повноваження відповідно до чинного законодавства, а тому ОСОБА_1 не було запропоновано іншої посади з огляду на відсутність у Міненерговугілля України відповідних повноважень не може бути прийнято до уваги, оскільки положення статуту не можуть звужувати конституційні та законні права працівників.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем пропущено строк для пред`явлення цього позову, є безпідставним з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як вбачається з матеріалів справи оспорюваний наказ виданий 30 вересня 2019 року, а з позовом позивач звернувся до суду в місячний строк, подавши позовну заяву через засоби поштового зв`язку - 30 жовтня 2019 року, про що свідчить штамп поштового відправлення на конверті (т. 1 а. с. 23). Тому безпідставним є доводи заявника касаційної скарги про те, що позов поданий до суду 04 листопада 2019 року, оскільки такий строк необхідно відраховувати з дати здачі на пошту позовної заяви, що відповідає частині шостій статті 124 ЦПК України.

Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції відповідної судової практики Верховного Суду, оскільки фактичні обставини, у наведених заявником справах, та у справі, яка переглядається, є різними, як і доведення позовних вимог. Зокрема у постановах Верховного Суду на які посилається заявник в касаційній скарзі, зокрема, встановлено, що роботодавець дотримався процедури звільнення працівника з роботи, оскільки ним було вжито заходів, щодо працевлаштування, а саме запропоновано вакантні посади.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України суд апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивача було звільнено із займаної посади з порушенням вимог трудового законодавства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства енергетики України залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук