Рішення

від 13.07.2010 по справі 4/81/09-нр

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "13" липня 2010 р.                                                 Справа №  4/81/09-НР

За позовом :           Прокурора м. Миколаєва в інтересах держави, в особі Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, 54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20

До відповідачів:             1. Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради, 54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20

2. Приватного підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради, 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 14

Про: визнання недійсним пункту 2.1 розпорядження № 43-Р від 13.02.2008 р., визнання недійсним договору оренди майна № 6534 від 25.02.2008 р. та зобов’язання звільнити орендоване приміщення.

                                                                                Суддя  Ржепецький В.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: представник не з‘явився.

Від відповідача 1: ОСОБА_2 довіреність № 1393/07.01-10 від 27.07.2009р.

Від відповідача 2: представник не з‘явився.

Від 3-ї особи Лайд Л.О. довіреність № 12 від 15.06.2010р.

Прокурор: Круш Т.О.

Прокурор, представники відповідача 1, третьої особи в судове засідання, призначене на 13.07.2010р. з’явились.

Прокурор позов підтримав, відповідач позов не визнав, на підставах, наведених у письмових відзивах, залучених до матеріалів справи.

За згодою представників сторін в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши прокурора, представників, вивчивши матеріали справи, господарський суд –

в с т а н о в и в:

Прокурор м. Миколаєва в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Миколаївської міської ради (далі по тексту –позивач) звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради (далі по тексту –відповідач-1) та Приватного підприємця ОСОБА_1 (далі по тексту –відповідач-2) про визнання незаконним пункту 2.1 розпорядження Управління з використання розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради „Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності” № 43-р від 13.02.2008 року в частині надання згоди на укладення договору оренди підвального приміщення по вул. Адміральській,29 з ПП ОСОБА_1; визнання недійсним договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності № 6534 від 25.02.2008 року, відповідно до якого підвальне приміщення, розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Адміральська,29, передане в оренду ПП ОСОБА_1; зобов'язання ПП ОСОБА_1 звільнити орендоване нежитлове приміщення площею 112,4 м2, яке розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 29.  

Позовні вимоги мотивовані тим, що видання Управлінням оскаржуваного розпорядження унеможливлює реалізацію державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення від надзвичайних ситуацій, чим порушуються права ВК Миколаївської МР на здійснення повноважень, пов'язаних з мобілізаційною підготовкою та цивільною обороною, оскільки спірне приміщення є об’єктом цивільного захисту –захисною спорудою –сховищем, який не підлягає передачі в оренду, відповідно до Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, Інструкції щодо утримання захисних споруд цивільної оборони у мирний час та порядку використання захисних споруд цивільного захисту цивільної оборони для господарських, культурних та побутових потреб. Крім того, на думку позивача, і розпорядження, зокрема п.2.1, і договір оренди не відповідають та суперечать вимогам Закону України „Про місцеве самоврядування”, Закону України „Про цивільну оборону України”, Закону України „Про правові засади цивільного захисту”, Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, Закону України „Про приватизацію державного майна”, Декрету Кабінету Міністрів України № 2-92 від 31.12.1992 року.

Відповідачем позов не визнано на тих підставах, що даний спір непідвідомчій господарському суду та повинен розглядатись в порядку адміністративного судочинства. Крім того, за твердженням відповідача, виконавчий комітет є неналежним позивачем у справі. Також відповідач посилається на те, що обмеження щодо надання в оренду приміщень захисних споруд стосуються виключно об'єктів державної форми власності, в той час як спірний об’єкт належить до комунальної. Відповідач посилається і на те, що наявний фонд захисних споруд у мирний час може використовуватись для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, визначеному чинним законодавством.     

Як вбачається з матеріалів справи, 13.02.2008 року Управління ВРКВ прийняло розпорядження № 43-р „Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності”, у п.2.1 якого вирішено укласти договір оренди з ПП ОСОБА_1 на нежитлове підвальне приміщення по вул. Адміральській,29 в    м. Миколаєва, площею 112,4 кв.м., для використання під господарчі потреби (а.с.24-26).

25.02.2008 року між відповідачами укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно –нежитлове приміщення, площею 112,4 кв.м., розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Адміральська,29, підвал з метою використання під господарчі потреби (а.с.27-29).

Відповідно до п.10.1 Договору, строк дії договору –1 рік та він діє з 25.02.2008 року по 25.02.2009 року.

Пунктом 10.6 Договору встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору протягом одного місяця до закінчення строку чинності договору та протягом одного місяця після закінчення строку дії даного договору, договір вважається продовженим на той же самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

Оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які заяви сторін, такий договір був продовжений ще на один рік, тобто до 25.02.2010 року.

Між тим, розрахунок заборгованості станом на 22.06.2009 року свідчить, що ПП ОСОБА_1 заборгував оренду плату з 2008 року в сумі 23 680,29 грн. (а.с.74-79).

Згідно облікової картки та паспорту сховища № 52454 від 12.11.2007 року, сховище розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Адміральська,29, знаходиться на балансі ТОВ „Турбота”, яке його обслуговує. Власником же спірного приміщення виступає територіальна громада в особі Миколаївської МР (а.с.31-32).

Керуючись вимогами ст. 111-12 ГПК України, відповідно до якої вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, на виконання вказівок постанови Вищого господасрького суду України від 03.03.2010р. господарьким судом при новому розгляді справи встановлено, що об'єкт оскаржуваного договору оренди - сховище розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 29, відповідно до акту прийому –передачі нежитлового приміщення по договору оренди №6543 від 25.02.2008р. передано ПП ОСОБА_1, що засвідчено підписами сторін договору оренди (а.с. 30).

Факт користування приміщенням саме відповідачем у справі підтверджується й іншими матеріалами справи, зокрема, п. 16 Акту перевірки утримання, експлуатації і використання захисної споруди цивільної оборони від 14.05.2008р. (а.с. 35), яким засвідчено використання приміщення сховища в процесі орендних відносин.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив наступні обставини, необхідні для вирішення спору по суті.

Згідно зі ст.ст. 1, 5 Закону України „Про Цивільну оборону”, систему цивільної оборони складають: органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов’язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад в межах своїх повноважень забезпечують вирішення питань цивільної оборони, здійснення заходів щодо захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій та проведення потенційно небезпечних заходів в умовах присутності цивільного населення, сприяють органам управління у справах цивільної оборони у виконанні покладених на них завдань.

Статтею 32 Закону України „Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, ст. ст.1, 3 Закону України „Про правові засади цивільного захисту” передбачено, що цивільний захист –система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період; єдина державна система цивільного захисту населення і території сукупність органів управління, сил та засобів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на які покладається реалізація державної політики у сфері цивільного захисту.

Таким чином, до повноважень ВК Миколаївської МР належать організація та участь у здійсненні заходів, пов'язаних з мобілізаційною підготовкою та цивільною обороною, в тому числі і інженерно-технічних заходів, розпорядженням об'єктами цивільного захисту –захисними спорудами.

Інструкцією щодо утримання захисних споруд цивільної оборони у мирний час, затвердженої наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 09.10.2006 року № 653 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.11.2006 року за № 1180/13054, керівники підприємств, установ, організацій, на балансі яких знаходяться захисні споруди, забезпечують їх належний технічний стан і готовність до укриття населення, наявний фонд захисних споруд у мирний час використовується для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, визначеному чинним законодавством.

Пунктом 1.5 ДБН В 2.2.5-97 „Захисні споруди цивільної оборони”, Порядком використання захисних споруд цивільного захисту цивільної оборони для господарських, культурних та побутових потреб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 253 від 25.03.2009 року, передбачено, що захисні споруди, розміщені у підвальних та цокольних поверхах, а також в окремо розташованих спорудах, слід використовувати у мирний час під приміщення аварійних служб; виробничі приміщення, віднесені за показником вибухопожежної та пожежної небезпеки до категорії Г і Д; допоміжні приміщення лікувальних закладів (за домовленістю зі штабом ЦО).

Можливість використання у мирний час захисних споруд за іншим призначенням допускається лише за узгодженням з місцевими органами санітарного епідеміологічного нагляду Міністерства охорони здоров’я України, УДПО, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Отже, захисні споруди можуть бути використані у мирний час лише підприємствами –балансоутримувачами для конкретно визначених цілей, без передачі їх в оренду комерційним структурам.

Як встановлено матеріалами справи, підвальне приміщення, розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Адміральська,29 є сховищем, тобто захисною спорудою цивільної оборони, належить на сьогоднішній день до комунальної власності та належних і узгоджених з відповідними органами дозволів на використання цього об'єкту не за основним призначенням ніхто не отримував.

За викладених обставин, розпорядження Управління ВРКВ № 43-р від 13.02.2008 року та договір оренди № 6534 від 25.02.2008 року, відповідно до яких підвальне приміщення, розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Адміральська,29 використовується для господарчих потреб приватного підприємця, унеможливлюють реалізацію державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення від надзвичайних ситуацій, чим порушуються права ВК Миколаївської МР на здійснення повноважень, пов'язаних з мобілізаційною підготовкою та цивільною обороною.

Таким чином, п.2.1 розпорядження Управління ВРКВ Миколаївської „Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності” № 43-р від 13.02.2008 року в частині надання згоди на укладення договору оренди підвального приміщення по вул. Адміральській,29 з ПП ОСОБА_1 на нежитлове підвальне приміщення по вул. Адміральській,29 в м. Миколаєві, площею 112,40 кв.м., для використання під господарські потреби, прийнято в порушення вимог Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, Закону України „Про місцеве самоврядування”, Закону України „Про цивільну оборону України”, Закону України „Про правові засади цивільного захисту”, а тому підлягає визнанню незаконним.

Крім того, відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, укладений на підставі незаконного розпорядження № 43-р від 13.02.2008 року договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності № 6534 від 25.02.2008 року, відповідно до якого підвальне приміщення, розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Адміральська,29, передане в оренду ПП ОСОБА_1, суперечить нормам чинного законодавства та, відповідно до вимог ст.ст.203, 205 ЦК України, підлягає визнанню недійсним.

Отже, відсутні і підстави для знаходження ПП ОСОБА_1 у спірному приміщенні, у зв'язку з чим він зобов'язаний звільнити орендоване підвальне приміщення, розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Адміральська,29.

Доводи відповідача у справі спротсовуються наступними міркуваннями.

Спірні правовідносини, які є предметом даного спору, виникли у зв’язку з наданням згоди Управлінням ВРКВ –суб’єктом владних повноважень на укладення договору оренди, який, як вважає позивач, укладений в порушення норм ст.ст.203, 215 ЦК України та Закону України „Про оренду державного та комунального майна”. Тобто, предмет спору в даній справі безпосередньо пов’язаний з реалізацією права користування орендованим приміщенням. А оскільки вимоги про визнання незаконним пункту 2.1 розпорядження Управління в частині надання згоди на укладення договору оренди та про визнання недійсним договору оренди цього ж майна № 6534 від 25.02.2008 року пов’язані між собою, то їх доцільно розглядати в одному провадженні в порядку господарського судочинства.

Вищезазначеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при визначенні підвідомчості господарським судам справ у спорах про право власності (користування) землею чи приміщенням (постанова ВСУ від 25.03.2008 року у справі № 3/506-А).

Пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до статті 36-1 Закону України „Про прокуратуру” підставою представництва в суді держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними і державою.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справах за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту (частина 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Конституційний Суд України в рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 року (далі –рішення КСУ) визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту, а тому і в даному спорі прокурор міста Миколаєва правомірно та обґрунтовано звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Миколаївської міської ради.

Вищезазначеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України (постанови ВСУ від 11.10.2005 року у справі № 7/22 (1/139/7, від 23.05.2006 року).

Згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Наведене вище свідчить про те, що обставини, зазначені прокурором знайшли своє підтвердження в процесі вирішення спору по суті, отже позов підлягає задоволенню.  

Зважаючи на наведене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

                                                            ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати незаконним п. 2.1 розпорядження Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради “Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності” № 43-р від 13.02.08р. в частині надання згоди на укладення договору оренди підвального приміщення, площею 112,4 кв.м. по вул. Адміральській, 29, м. Миколаїв з   ПП ОСОБА_1

Визнати недійсним договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності № 6534 від 25.02.08р., відповідно до якого підвальне приміщення, розташоване за адресою: м.Миколаїв, вул. Адміральська, 29, передане в оренду ПП ОСОБА_1

Зобов’язати приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) звільнити орендоване нежитлове приміщення, площею 112,4 кв.м., яке розташоване  за адресою  м. Миколаїв, вул. Адміральська, 29.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) та з Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, код 22440076) в доход державного бюджету України (розрахунковий рахунок № 31118095700006, банк ГУДКУ у Миколаївській області, отримувач УДК у Миколаївській області; код банку 826013, код ЄДРПОУ 23626096)  по 42,50 грн. держмита.

Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) та з Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, код 22440076) в доход державного бюджету України (р/р 31211259700006 в ГУДКУ у Миколаївській області, МФО 826013, код ЄДРПОУ 23626096) по 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення –з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

   Суддя