Постанова

від 28.04.2022 по справі 914/2027/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2022 р. Справа №914/2027/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді:Плотніцького Б.Д.,

Суддів:Кордюк Г.Т.,

Кравчук Н.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради б/н від 17.11.2021 (вх. № 01-05/3879/21 від 22.11.2021)

на ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.11.2021 (повний текст ухвали складено та підписано 03.11.2021, суддя Юркевич М.В.) про зупинення провадження у справі

у справі №914/2027/21

за позовом: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства «Зорепад-Люкс» , м. Львів

про: стягнення 121 074,75 грн. заборгованості.

В порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.11.2021 клопотання Приватного підприємства «Зорепад-Люкс» про зупинення провадження у справі - задоволено, провадження у справі №914/2027/21 зупинено до ухвалення та набрання законної сили рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/3102/21.

Не погоджуючись із постановленою ухвалою, Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради оскаржило таку в апеляційному порядку.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що, зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що у господарській справі, яка розглядається, підставою для задоволення позовних вимог до ПП «Зорепад-Люкс» про стягнення заборгованості та неустойки є позадоговірне користування відповідачем нежитловим приміщенням після закінчення договору оренди, а також допущена заборгованість по оренді. Водночас, у справі №914/3102/21 ПП «Зорепад-Люкс» просить визнати спірний договір оренди недійсним, в силу відсутності у позивача станом на момент його укладення прав на таке майно.

Апелянт не погоджується з оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції та її мотивацією та вважає, що зупинення провадження у справі є безпідставним та необґрунтованим.

Апелянт зазначає, що сама лише взаємопов`язаність двох справ не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі.

На переконання апелянта, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції під час винесення ухвали, що оскаржується, обмежився встановленням факту пов`язаності справи №914/3102/21 з даною справою та що встановлення недійсності договору оренди не входить до предмету доказування у справі №914/2027/21. Між тим, для правильного застосування п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України він мав встановити саме об`єктивну неможливість розгляду даної справи до вирішення іншої.

Також апелянт зазначає, що обставини недійсності договору оренди № Г-9664-15 на даний час не існує, вона лише може виникнути в майбутньому в разі задоволення позовних вимог у справі №914/3102/21. Відсутність же цієї обставини на даний час є підставою для задоволення позову Управління комунальної власності, а не для зупинення провадження у справі.

З огляду на вищенаведене, апелянт просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.11.2021 про зупинення провадження у справі №914/2027/21.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав.

Згідно із п.12 ч.1 ст.255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема про зупинення провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною 2 ст. 271 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами. Судове засідання не проводилось. Учасники провадження не викликались.

Фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За змістом пункту 4 частини 1 статті 229 цього Кодексу провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинене.

За змістом пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.

У разі застосування пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України за вимогами статті 234 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині ухвали повинно бути зазначено, зокрема, обґрунтування висновків, яких дійшов суд при постановленні ухвали.

Предметом спору у №914/2027/21 про стягнення 121 704,75 грн (3 281,22 грн. заборгованість по оренді та 118 423,53 грн. неустойка у розмірі подвійної орендної плати) за невиконання умов договору оренди №Г-9664-15 від 25.06.2015.

Тобто, позовна вимога ґрунтується на договорі оренди №Г-9664-15 від 25.06.2015.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У наведеній нормі закріплена презумпція правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Однак, як встановив суд, у провадженні Господарського суду Львівської області перебуває господарська справа справа №914/3102/21 за позовом Приватного підприємства «Зорепад-Люкс» до Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання договору оренди №Г-9664-15 від 25.06.2015 недійсним.

Тобто предметом спору у зазначеній справі є визнання договору оренди №Г-9664-15 від 25.06.2015 - недійсним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у разі визнання судом недійсним договору оренди №Г-9664-15 у справі №914/3102/21, буде встановлено обставини, що впливатимуть на оцінку доказів у справі №914/2027/21 про стягнення 121 704,75 грн. (3 281,22 грн. заборгованість по оренді та 118 423,53 грн. неустойка у розмірі подвійної орендної плати) за невиконання умов спірного договору оренди. Зокрема, рішення буде впливати на оцінку підстав для нарахування чи ненарахування відповідачу суми неустойки за позадоговірне користування майном за спірним договором, оскільки, розмір нарахованої неустойки залежить від розміру орендної плати, яку сторони погодили у оскаржуваному договорі.

Відтак, у справі №914/3102/21 буде встановлено, чи є укладений між сторонами договір оренди недійсним. Вказане не входить до предмету доказування у справі № 914/2027/21, отже до набрання законної сили рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/3102/21 за позовом ПП «Зорепад-Люкс» про визнання договору оренди недійсним, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції правильно та обґрунтовано зупинив провадження у справі №914/2027/21 до набрання законної сили остаточним судовим рішення у справі №914/3102/21, яка знаходиться у провадженні Господарського суду Львівської області на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, колегія суддів встановила, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції судового рішення, у зв`язку з чим підстав для задоволення скарги - колегія суддів не вбачає.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а оскаржувана ухвала господарського суду відповідає чинному законодавству, тому підстави, передбачені ст.ст. 277, 280 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Господарського суду Львівської області від 02.11.2021 у справі №914/2027/21, відсутні.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства»).

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

У відповідності до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене, Західний апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, зміни чи скасування ухвали Господарського суду Львівської області від 02.11.2021 у справі №914/2027/21. Порушень норм процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції у даній справі, судовою колегією не встановлено.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. 86, 129, 255, 269, 270, 271, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради б/н від 17.11.2021 (вх. № 01-05/3879/21 від 22.11.2021) залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 02.11.2021 у справі №914/2027/21 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддяПлотніцький Б.Д.

СуддяКордюк Г.Т.

СуддяКравчук Н.М.