Постанова від 19.04.2022 по справі 921/489/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2022 р. Справа №921/489/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Кравчук Н.М.

Марко Р.І.

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 б/н від 09.11.2021 (вх. № 01-05/3764/21 від 11.11.2021)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2021 (повний текст рішення складено та підписано 13.10.2021, суддя Гевко В.Л.)

у справі №921/489/19

за позовною заявою , поданою ОСОБА_2 , м. Тернопіль, що діє в інтересах

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Олишківецьке", Тернопільська обл., Збаразький р-н. с. Заруддя,

до відповідача: ОСОБА_1 , Тернопільська обл., Збаразький р-н. с. Олишківці,

про стягнення збитків в розмірі 1 208 065,78 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Тришак О.Г. - адвокат (ордер серія ВО №1029571 від 30.12.2021);

від відповідача: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Олишківецьке" звернулося з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення збитків в розмірі 1 208 065,78 грн.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2021 позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олишківецьке" - збитки в розмірі 1 174 065 (один мільйон сто сімдесят чотири тисячі шістдесят п`ять) грн 78 грн. В іншій частині у позові відмовлено. Судові витрати покладено на сторони пропорційно до задоволених вимог. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 17 577 (сімнадцять тисяч п`ятсот сімдесят сім ) грн 35 коп. судового збору.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив таке в апеляційному порядку.

Апелянт зазначає, що позивач помилково керується ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України. В даному випадку позовна заява стосується вимоги відшкодування завданих, на думку Позивача, збитків посадовою особою (працівником) при здійсненні господарської діяльності у перебуванні у трудових відносинах з даним підприємством. Тому, загальні правила щодо матеріальної відповідальності (відшкодування збитків) працівників визначаються гл. IX Кодексу законів про працю України та застосовуються строки, визначені ст. 233 КЗпП України. Зокрема, відповідно до чинного законодавства у галузі праці, для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України). Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу. Дана позиція підтверджується узагальненням судової практики ВСС України "Про практику застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників, заподіяну роботодавцю" від 27.01.2016 року.

Окрім того, апелянт вказав, що позивач помилково посилається на те, що ОСОБА_1 , який був директором ТОВ "Олишківецьке" в період з 21.01.2013р. ( згідно долученого позивачем Протоколу № 2 Зборів учасників від 21.01.2013р.та Наказу №1 від 21.01.2013р.ТОВ "Олишківецьке" по 27.12.2018р. (згідно долученого позивачем Рішення учасника № 5 від 27.12.2018р., та Наказу №20-К від 27.12.2018р. ст.133 КЗпП) має відшкодувати заявлені збитки в повному обсязі, оскільки відповідно до Трудового контракту від 21.01.2013 р. директор несе повну матеріальну відповідальність перед Товариством за збитки, які заподіяні Товариству його винними діями. Однак, чинність Трудового контракту є припиненою 17.10.2018р. у зв`язку із зміною складу власників ( учасників) Товариства згідно п.7.3 (е) даного Контракту. Жодні інші письмові документи про взяття на себе повної матеріальної відповідальності між новим власником та директором не укладались, тому не долучені Позивачем до матеріалів позовної заяви. Таким чином, усі посилання Позивача на норми Трудового контракту є безпідставними і слід керуватись загальними нормами трудового права та Статутом Товариства.

Відповідач, зазначив, що суд першої інстанції не врахував наведені в апеляційній скарзі обставини, внаслідок чого виніс невірне рішення, просив суд апеляційної інстанції скасувати його та прийняти нове, яким в позові відмовити.

У відзиві позивач заперечив проти доводів апелянта, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача в жодне судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Позивач у судовому засіданні заперечив проти скасування рішення суду першої інстанції.

Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:

Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю "Олищківецьке" було створено у 2009 році. Відповідно до положень статуту Товариства, виконавчим органом Товариства є його Директор, який вирішує усі питання діяльності Товариства, окрім тих, які віднесені до компетенції Загальних зборів.

21.01.2013, згідно рішення учасника Товариства, ОСОБА_1 - Відповідача було призначено на посаду Директора ТОВ "Олишківецьке" на якій останній пропрацював до 2018 року, після чого був звільнений із займаної посади.

Згідно п. 2.1. Трудового контракту, укладеного між Позивачем та Відповідачем (далі контракт), за даним контрактом Директор зобов`язувався здійснювати поточне управління оперативно-господарською, правовою, кадровою та фінансовою роботою Товариства, забезпечувати виконання його статутних цілей і фінансової дисципліни, діяльності на отримання прибутку, ефективно використовувати майно та інші об`єкти власності товариства. Відповідно до вимог пункту 4.2 Контракту, Директор несе повну матеріальну відповідальність перед Товариством за збитки, які заподіяні Товариству його винними (умисними, або з необережності) діями. Директор несе особисту відповідальність за створення боргів Товариства і доведення його до банкрутства.

Із змісту статті 89 ГК України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству.

Із аналізу вищезазначених норм законодавства, та внутрішніх корпоративних актів Товариства з обмеженою відповідальністю "Олишківецьке", наявних в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що Директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Олишківецьке" є посадовою особою - матеріально відповідальною особою та відповідає за збитки, завдані Товариству його неправомірними діями або бездіяльністю.

Як стверджує позивач, в період з 2016 року по 2018 рік, відповідачем з каси ТОВ "Олишківецьке" були отримані грошові кошти в загальній сумі 2 485 800, 00 грн, що підтверджується відповідними видатковими касовими ордерами в загальній кількості 47 шт., та картками рахунками за вказаний період.

В цей же проміжок часу, Відповідачем було повернуто в касу Позивача суму коштів в розмірі 1 277 735, 00 грн., що підтверджується відповідними прибутковими касовими ордерами в загальній кількості 39 шт., та 3-ма платіжними дорученнями.

Згідно, даних, які містяться у видаткових касових ордерах, підставою видачі грошових коштів Директору за вказаний період вказано - договір позики, однак номер договору та його дата відсутні, про що вказано в ордерах.

Позивач звертає увагу суду, що зазначені видаткові та прибуткові касові ордери видані та містять усі необхідні відомості, визначені розділом 3 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" затвердженого Постанова Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637, що втратило чинність року, та розділу 3 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148.

Як вірно встановив суд першої інстанції, підставою видачі грошових коштів Відповідачу в період 2016- 2018 роках, слугував нібито договір позики. Водночас під час проведення внутрішньої перевірки та опитування осіб, що брали участь у видачі коштів, учасником Товариства було встановлено, що насправді жодного Договору позики не існує.

Відсутність договору позики та відсутність існування будь-яких правовідносин між Товариством та Відповідачем щодо позики, підтверджує і сам Відповідач у своїй відповіді на вимогу Товариства про повернення боргу від 12.04.2019 року.

Зокрема, Відповідач вказує, що за весь час роботи ним на посаді Директора ТОВ "Олишківецьке" не було жодного факту отримання ним Позики.

Сам відповідач ОСОБА_1 , який був опитаний судом як свідок судом першої інстанції, підтвердив, що договорів позики ним з товариством не укладалось (протокол звукозапису).

Позивач вважає, що таким чином, враховуючи сказане, слід прийти до переконання, що Відповідач, обіймаючи посаду Директора, зловживав своїми правами та шляхом обману отримував із каси Товариства грошові кошти, а оскільки договору Позики насправді не існувало, про що стверджує сам Відповідач, відтак мала місце видача підзвітних грошових коштів.

Відповідно до п. 17 Положення № 148, суб`єкти господарювання використовують готівкову виручку (готівку), у тому числі готівку, одержану з банку, для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов`язковими платежами).

Відповідно до п. 19 цього ж Положення №148, готівка видається під звіт на всі інші виробничі (господарські) потреби - на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівки під звіт. Звітування за одержану під звіт або на відрядження готівку здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно п. 3 "Порядку складання Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт" затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 28.09.2015 № 841, звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт (далі - Звіт), подається до закінчення п`ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження або завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок податкового агента платника податку, що надав кошти під звіт.

Як стверджує позивач, у бухгалтерських документах Товариства відсутні будь-які документи, зокрема звіти Директора про використання коштів, які були отримані останнім згідно видаткових касових ордерів за період з 2016-2018 років.

Позивач вважає, що таким чином, за відсутності договору позики та звітів про використані кошти, слід прийти до переконання, що Відповідач умисно, зловживаючи своїм службовим становищем, отримав у касі підприємства грошові кошти та привласнив їх, чим наніс збитки товариству на загальну суму 1 208 065, 00 грн.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, згідно з якою будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 20.06.2018 у цій справі зазначав, що для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, а також вину особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Зазначений висновок відповідає висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №910/20261/16 (п.55 постанови).

Водночас, у постанові від 04.12.2018 у справі №910/21493/17, спір у якій також пов`язаний з відшкодуванням збитків, завданих юридичній особі її посадовою особою, Верховний Суд здійснив тлумачення положень статті 92 ЦК України, зазначивши таке.

Особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема директором чи генеральним директором) у процесі діяльності складаються відносини довірчого характеру, у зв`язку з чим протиправна поведінка зазначеної особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Обов`язок керівника проявляти належне піклування про справи компанії означає, що керівник компанії повинен проявляти розумне піклування про її справи, використовувати необхідні професійні навички і здійснювати свої повноваження з необхідною ретельністю.

Аналогічний висновок зроблено також у Постанові ВС від 24.06.2020 № 922/2187/16

Враховуючи зазначені висновки ВС, провівши аналіз правовідносин в межах даної справи № 921/489/19, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що можна вважати доведеним позивачем та не спростованим відповідачем діяльність останнього на посаді директора не в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Олишківецьке" та є наявними усі елементи, визначені ст. 1166 ЦК України.

Протиправність поведінки відповідача полягає в отриманні ним грошових коштів з каси товариства, без реальної правової підстави та відсутності відповідних звітів щодо їхнього використання та не повернення цих коштів в товариство, як і не надання доказів їх використання в інтересах товариства.

При цьому суд враховує те, що подані як докази ордери про отримання коштів з каси, оглянуті і долучені в оригіналах, підписані безпосередньо відповідачем - ОСОБА_1 , як отримувачем коштів керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Олишківецьке", період їх видачі відповідає періоду виконання ним обов`язків директора товариства.

Суду не подано доказів того, що вказані кошти видані на виконання правочину позики, так як і обидві сторони заперечують, що така між ними відбувалась.

Суду також не подано доказів того, що підписи відповідача на спірних видаткових ордерах підроблено. Сам ОСОБА_1 підтвердив вірність своїх підписів на даних ордерах (протокол звукозапису допиту як свідка відповідача). При цьому пояснити суду, на які цілі ним використовувалось ці кошти, він не зміг, а заперечив, що отримував ці кошти фактично.

Такі ордери підписані неодноразово чи декілька раз відповідачем, а систематично протягом тривалого часу, за період з 2016 по 2018 рік, на значну суму.

Крім того, твердження відповідача, що він лише підписував ордери, і не отримував з каси гроші, не відповідають свідченням головного бухгалтера ОСОБА_3 , яка у нотаріальній заяві свідка 25.08.2021 р., серед іншого, стверджує, що починаючи з лютого місяця 2018 року, на неї були покладені обов`язки касира. Тому вона може повідомити суд, що ті готівкові кошти, які вказані у видаткових касових ордерах починаючи з 01.02.2018 року, нею дійсно були видані тодішньому директору товариства ОСОБА_1 , про отримання яких він власноручно розписався в кожному з ордерів.

Одночасно, суд також враховує те, що саме з вини відповідача, який не оплатив експертизи, яка неодноразово призначалась судом у справі, саме для встановлення істини в спеціальних питаннях, така не відбулась. А тому, саме з вини відповідача, відсутня можливість надати спеціалізовані відповіді на ті питання, які пов`язані з правильністю веденням бухобліку в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Олишківецьке", видачею і поверненням коштів з каси товариства, його оформленням, і інших питань, які ставились експерту, у тому числі і безпосередньо відповідачем.

Отже, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що позивачем доведено і не спростовано відповідачем ту обставину, що має місце протиправна поведінка з боку відповідача, яка полягає у здійсненні ним дій всупереч інтересам товариства - вилучення коштів з каси товариства, і їх подальше неповернення в товариство, а також відсутністю доказів їх витрачання на цілі пов`язані з економічно-господарською діяльністю саме товариства, а не в інших цілях.

Доведеною є завдана шкода - наявністю збитків в розмірі суми грошових коштів, що були вилучені з каси Товариства та не повернуті до неї. Одночасно, відсутні і докази їх використання відповідачем в інтересах та в користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олишківецьке".

Існує причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача з вилучення (отримання) саме ним як керівником товариства грошових коштів з каси і завданими збитками, які виникли в результаті неповернення відповідачем цих коштів товариству чи використання їх в інтересах товариства.

Наявна і вина відповідача, яка полягає в тому, що дії, які були вчинені відповідачем, як директором, на отримання (вилучення) грошових коштів з каси товариства, були спрямовані на заволодіння ним цими коштами, адже відповідачем не доведено суду, що вони використані ним в інтересах товариства.

Треба відмітити, що за практикою ВС посадова особа несе відповідальність перед юридичною особою навіть у випадку відсутності наміру завдати шкоду. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 904/982/19 від 24.02.2021 р.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

В межах даної справи № 921/489/19, після оцінки усіх доказів в їх сукупності встановлено, що позивачем не подано в процесі розгляду справи доказів наявності ордеру від 31.01.2018 на суму 34 000 на який він посилається у позові, таким чином в цій частині, сума не є доведеною позивачем належними доказами.

В іншій частині позовних вимог, розглянувши обґрунтування позовних вимог позивача та його докази у сукупності із запереченнями відповідача та його доказами, враховуючи відсутність проведеної експертизи з вини відповідача, суд вважає, що обґрунтування і докази завданих збитків з боку позивача, є більш вірогідними ніж заперечення на них відповідача. Тому, керуючись принципом вірогідності доказів, суд вважає позовні вимоги позивача таким, що підлягає до задоволення частково.

Щодо заперечень апелянта у справі, то колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Щодо юрисдикції спору та переваги застосування у ньому трудового законодавства, зокрема і серед іншого строків звернення в суд, то суд має за необхідне зазначити відповідачу таке.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Так, у пункті 12 частини першої цієї статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

Відповідно до частини першої статті 54 ГПК України власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.

Стаття 65 ГК України передбачає, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Судом встановлено, що відповідач, за спірний період, був керівником - директором, позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Олишківецьке", отже посадовою особою, повноваження якої на момент звернення до суду припинені.

Таким чином, спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем щодо відшкодування збитків, завданих безпідставно отриманих коштів з каси товариства та не повернутих їх в подальшому на товариство, стосуються дій відповідача під час здійснення ним своїх повноважень, саме як посадової особи - директора товариства.

Наявність у позивача та відповідача у вказаний період трудових відносин не впливає на характер спірних відносин.

Аналіз змісту та підстав позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо завданих юридичній особі збитків діями її посадової особи, повноваження якої припинені.

Подібний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 638/15118/16-ц, де було зазначено, що правовідносини, які виникли між ТОВ "Славія" та його генеральним директором, щодо відшкодування збитків, завданих неповерненням автомобіля, стосуються дій або бездіяльності відповідача під час здійснення ним своїх повноважень як посадової особи. Вказані правовідносини за своєю суттю є господарськими, хоч і виявлені після звільнення з посади генерального директора цього товариства, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Те, що у справі № 910/12217/19, яка розглядається Великою Палатою Верховного Суду, директор, крім трудових відносин з дочірнім підприємством, також мав трудові відносини з власником (засновником) цього підприємства, який звертається з позовом в інтересах цього підприємства до директора про стягнення збитків, не впливає на визначення юрисдикції спору. Такий спір є господарським і має розглядатися господарським судом відповідно до пункту 12 частини першої статті 20, частини першою статті 54 ГПК України.

Наявність трудових відносин між власником (учасником, акціонером) юридичної особи та посадовою особою цієї юридичної особи не впливає на визначення юрисдикції спорів за позовом власника (учасника, акціонера) до такої посадової особи щодо відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями або бездіяльністю посадової особи, поданим власником (учасником, акціонером) в інтересах юридичної особи.

Такі спори підлягають розгляду господарськими судами відповідно до пункту 12 частини першої статті 20, частини першої статті 54 ГПК України.

Згідно із частиною другою статті 54 ГПК України зазначена юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов`язки без згоди власника (учасника, акціонера), який подав позов. Посадова особа, до якої пред`явлений позов, не вправі представляти юридичну особу та призначати іншу особу для представництва юридичної особи в даній справі. Таким чином, власник (учасник, акціонер) юридичної особи є представником юридичної особи у такому спорі відповідно до норми закону (законне представництво) і для такого представництва йому не потрібні інші правові підстави (договір чи довіреність).

Отже, спори за позовом власника до посадової особи щодо відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями або бездіяльністю посадової особи, підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2021 справа № 910/12217/19.

Таким чином, даний спір у справі є господарським та до нього застосовуються правила ГК України, ЦК України, ГПК України і вони мають перевагу перед КзПП України.

У даному випадку застосовується і загальний строк позовної давності визначений статтями 256-257 ЦК України.

Щодо посилання апелянта на недоліки у оформленні первинних бухгалтерських документів позивача, а також недоліків у веденні бухгалтерської звітності Товариства з обмеженою відповідальністю "Олишківецьке", підтасовки документів, їх невідповідності один одному, у тому числі, посилання відповідача на фальсифікацію і фабрикування цих документів, як доказів, то суд розглядає і ці заперечення відповідача критично, з огляду на таке.

Як уже зазначалось судом вище, із спеціальних питань ведення фінансової та бухгалтерської звітності у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Олишківецьке" у тому числі, і не тільки, у оформленні і фіксуванні факту видачі і повернення грошових коштів у касу, вірності документів, відповідності фактів видачі і обліку, та багатьох інших питань у тому числі тих, які виносив на питання експертів - відповідач, судом першої інстанції двічі у справі призначалось судово-економічну та судово-технічну експертизи. Тривалість судового провадження у справі спричинені саме тривалістю підготовки до цих важливих, на думку суду, експертиз. Проте, саме з вини відповідача, який не оплатив експертизи, такі здійснені не були.

А тому, суд критично відноситься до заперечень апелянта в цій частині, так як вони потребують спеціальних знань експерта.

Крім того, недоліки у веденні звітності не спростовують наявних в справі, як доказів Видаткових касових ордерів про видачу з каси Товариства з обмеженою відповідальністю "Олишківецьке" на користь ОСОБА_1 як керівника товариства грошових коштів та неповернення їх з його боку на товариство.

Підсумовуючи все вищесказане у сукупності та враховуючи наведені обставини у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову, а саме, в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олишківецьке" - збитків в розмірі 1 174 065 (один мільйон сто сімдесят чотири тисячі шістдесят п`ять) грн 78 грн.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 09.11.2021 (вх. № 01-05/3764/21 від 11.11.2021) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2021 у справі №921/489/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 02.05.2022

Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.

Суддя Кравчук Н. М.

Суддя Марко Р.І.