Постанова

від 01.05.2022 по справі 910/8683/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" травня 2022 р. Справа№ 910/8683/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Куксова В.В.

Тищенко А.І.

Розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Вікторія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2021, повний текст якого складено 13.09.2021

у справі №910/8683/21 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Приватного підприємства "Вікторія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діас-Прайм"

про стягнення 96 737,08 грн.

В С Т А Н О В И В :

У травні 2021 року Приватне підприємство "Вікторія" (далі - ПП «Вікторія», позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діас-Прайм" (далі - ТОВ «Діас-Прайм», відповідач) про стягнення 96 737, 08 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов`язань з боку відповідача за Договором поставки №11486 від 15.09.2020, а саме: нездійсненням поставки товару у відповідь на перерахування попередньої оплати згідно умов договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 у справі № 910/8683/21 позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Діас-Прайм" на користь ПП "Вікторія" 14 199,98 грн штрафу, 4 224,93 грн пені, 432,35 грн витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав в частині стягнення з відповідача 70 999,92 грн, 5 800,62 грн інфляційних втрат, 1 457,24 грн 3 % річних, беручи до уваги, що:

- матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача про відмову від договору поставки або із вимогою про повернення суми попередньої оплати;

- доказів припинення дії договору поставки або його розірвання у встановленому законом або договором порядку суду не надано;

- умовами договору не визначено обов`язку відповідача у погоджений сторонами строк здійснити повернення суми попередньої оплати у разі порушення відповідачем строку поставки товару.

Натомість з огляду на прострочення поставки товару за договором, суд задовольнив вимоги в частині стягнення штрафу та пені.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ПП «Вікторія» звернулося з апеляційною скаргою, у якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 у справі № 910/8683/21, позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим.

На переконання скаржника суд першої інстанції неправильно витлумачив положення закону та договору, зокрема частину другу ст. 693 ЦК України.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2021, вказану вище апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М. Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В. В., Тищенко А. І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП «Вікторія» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 у справі № 910/8683/21; розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

22.02.2022 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання, в якому просить стягнути з відповідача на його користь 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався та відзиву не подав, про розгляд апеляційної скарги повідомлений належним чином, у порядку визначеному процесуальним законом.

Відповідно до частини третьої ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

З урахуванням частини першої ст. 270 ГПК України та частини першої ст. 269 ГПК України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі «Апеляційне провадження». При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах «Апеляційне провадження» і «Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження».

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню та задоволенню позову частково з таких підстав.

Суд установив, що 15 вересня 2020 року ПП «Вікторія» (покупець) та ТОВ «ДІАС-ПРАЙМ» (постачальник) уклали договір поставки № 11486 (далі - Договір).

Відповідно до пп. 6.2.1. п. 6.2. Договору покупець сплачує 100 % вартості товару як попередню оплату на поточний рахунок постачальника.

Згідно з умовами Договору постачальник для оплати виставив рахунок-фактуру № 11486 від 15.09.2020.

ПП «Вікторія» згідно з платіжним дорученням № 234 від 15.09.2020 перерахувало на рахунок ТОВ «ДІАС-ПРАЙМ» грошові кошти в сумі 70 999,92 грн як попередню оплату за товар.

Відповідно до п. 3.1. Договору постачальник здійснює постачання товару покупцеві протягом чотирьох робочих днів від дати отримання повної передоплати за товар.

Суд установив, що відповідач зобов`язаний був здійснити оплату товару в строк до 21.09.2020 включно.

З огляду на відсутність поставки товару з боку відповідача, позивач за захистом прав звернувся з позовом до суду.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Пунктом 3 частини першої статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини першої статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною першою статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 172 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 172 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частиною першою статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В статті 665 ЦК України зазначено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Відповідно до положень ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до висновку Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11, умовою застосування частини 2 статті 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Отже, достатньою правовою підставою для заявлення вимог про повернення попередньої оплати є подання ПП «Вікторія» позову.

Предметом позову у даній справі є саме стягнення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 ЦК України, оскільки, за твердженням позивача, відповідачем не було поставлено оплачений товар.

Відповідач не надав доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань за Договором.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 13 травня 2019 року у справі № 910/15009/17, оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не передав товар, правильним є застосування частини другої ст. 693 ЦК України та наявність підстав для задоволення позову і повернення позивачу попередньої оплати.

Отже, беручи до уваги викладене, заявлені вимоги про стягнення попередньої оплати є правомірними, а тому з ТОВ «Діас-Прайм» на користь ПП «Вікторія» належить стягнути грошові кошти в сумі 70 999,92 грн як попередньої оплати за товар.

Натомість що стосується правомірності стягнення штрафу та пені, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (у тому числі пенею).

Згідно з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина шоста ст. 232 ГК України).

Відповідно до п. 5.1.5. Договору у разі порушення строку оплати вартості наданих виконавцем послуг замовник за кожний день прострочення зобов`язаний виплатити виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості.

Відповідно до ст. 230 ГК України у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойку, штраф, пеню).

Згідно з п. 8.6. Договору за порушення строків поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку (пеню) у розмірі 2 % від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожний день прострочення, а в разі порушення строків поставки більше, ніж на п`ять календарних днів, - ще й штраф у розмірі 20% від вартості несвоєчасно поставленого товару.

Через порушення зобов`язання за Договором, позивач на підставі п. 8.6 Договору заявив до стягнення пеню в розмірі 4 279,39 грн за період з 20.09.2020 по 20.03.2021 та 14 199,98 грн штрафу.

З огляду на порушення строків поставки товару, колегія суддів вважає, що позивач має право на стягнення штрафу та пені (за період з 22.09.2020 по 20.03.2021) за прострочення зобов`язання.

Перевіривши розрахунки, колегія суддів вважає, що з ТОВ «ДІАС-ПРАЙМ» на користь ПП «Вікторія» належить до стягнення 14 199,98 грн штрафу та 4 224,93 грн пені.

Що стосується стягнення 5 800,62 грн інфляційних втрат та 1 457,24 грн 3 % річних, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з частиною другою статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач заявив до стягнення 1 457,24 грн 3 % річних за період 20.09.2020 по 27.05.2021 та 5 800,62 грн інфляційних втрат за період жовтень 2020 - квітень 2021.

Беручи до уваги момент порушення зобов`язання за Договором - дату 22.09.2021, а не 20.09.2021 як указав позивач, перевіривши розрахунки, колегія суддів дійшла висновку, що на користь ПП «Вікторія» з ТОВ «ДІАС-ПРАЙМ» належить до стягнення 1 445,62 грн 3 % річних та 5 800,06 грн інфляційних втрат.

Відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою ст. 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не застосував належно відповідну норму матеріального права, зокрема частину 2 статті 693 ЦК України, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню та прийняттю нового рішення про задоволення позовних вимог частково, з урахуванням здійснених перерахунків.

Таким чином, на користь ПП «Вікторія» з ТОВ «ДІАС-ПРАЙМ» належить до стягнення 70 999,92 грн як попередньої оплати за товар, 14 199,98 грн штрафу та 4 224,93 грн пені, 1 445,62 грн 3 % річних та 5 800,06 грн інфляційних втрат.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що у викладені підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції опирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", де Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на викладене та встановлені фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції надає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у цій справі та які виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Щодо решти аргументів скаржника, окрім викладених у мотивувальній частині даної постанови, суд визнає їх такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у цій справі.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на підставі ст.129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно задоволеним позовних вимог.

Щодо клопотань позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

За положеннями ч. 2 ст. 124 ГПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Отже, наведена норма процесуального закону надає суду право у разі невиконання стороною обов`язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору.

Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ГПК України, та крім того, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на приписи ст. ст. 42, 50 ГПК України обов`язок подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат для забезпечення дотримання, у тому числі, принципу змагальності, поширюється як на позивача та відповідача, так і на третіх осіб, які мають процесуальні права та обов`язки, встановлені ст. 42 цього Кодексу.

Однак, скаржником разом із позовною заявою та апеляційною скаргою не було подано попереднього (орієнтовного) розрахунку відповідних судових витрат, а також не наводить жодних підстав не можливості подати відповідні розрахунок у визначеному ГПК України порядку.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст. 8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Вікторія" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 у справі № 910/8683/21 скасувати та прийняти нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діас-Прайм" (03189, м. Київ, вул. Академіка Вільямса, будинок 6-Д, офіс 43, ідентифікаційний код 42655739) на користь Приватного підприємства "Вікторія" (72001, Запорізька обл., Михайлівський р-н, смт Михайлівка, вул. Дзержинського, будинок 87, ідентифікаційний код 30876670) 70 999 (сімдесят тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 92 коп. попередньої оплати, 14 199 (чотирнадцять тисяч сто дев`яносто дев`ять) грн 98 коп. штрафу, 4 224 (чотири тисячі двісті двадцять чотири) грн 93 коп. пені, 2 268 (дві тисячі двісті шістдесят вісім) грн 44 коп. витрат зі сплати судового збору.

У решті позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Діас-Прайм" (03189, м. Київ, вул. Академіка Вільямса, будинок 6-Д, офіс 43, ідентифікаційний код 42655739) на користь Приватного підприємства "Вікторія" (72001, Запорізька обл., Михайлівський р-н, смт Михайлівка, вул. Дзержинського, будинок 87, ідентифікаційний код 30876670) 1 759 (одна тисяча сімсот п`ятдесят дев`ять) грн 59 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/8683/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді В.В. Куксов

А.І. Тищенко