Постанова

від 14.04.2022 по справі 161/20523/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/20523/21 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В. Провадження № 22-ц/802/415/22 Категорія: 76 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2022 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газма Плюс» про поновлення на роботі та стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Газма Плюс» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2022 року,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.

Покликався на те, що з 27 квітня 2017 працював на посаді верстатника широкого профілю у відповідача ТзОВ «Газма плюс». 20 грудня 2019 року уклав контракт строком на три роки про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу, дія якого має закінчитись 20 грудня 2022 року, і це було відомо відповідачу та з ним погоджено.

Крім того позивач вказував, що 26 серпня 2021 року від ТзОВ «Газма плюс» отримав попередження про те, що посада верстатника широкого профілю, яку він займає, скорочується, а тому його буде звільнено з 31 жовтня 2021 року.

Після чого наказом директора ТзОВ «Газма плюс» №37 від 27 жовтня 2021 року його було звільнено з роботи з 31 жовтня 2021 року у зв`язку зі скороченням штату працівників підприємства за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Вважаючи своє звільнення із займаної посади незаконним та таким, що порушує його трудові права та встановлені чинним законодавством, зокрема п.3 ст.119 КЗпП України, гарантії, а саме, що за працівниками прийнятими на військову службу за контрактом, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільскогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форм власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали до призову.

Також позивач зазначав, що адміністрація товариства, порушивши його законні права, заподіяла йому моральну шкоду, яка в силу вимог ст. 237 КзПП України підлягає відшкодуванню.

У зв`язку із наведеним ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним і скасувати наказ директора ТОВ «Газма плюс» за №37 від 27 жовтня 2021 року про його звільнення; поновити його на посаді верстатника широкого профілю ТзОВ «Газма плюс»; стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2021 року по день поновлення на роботі; стягнути з відповідача відшкодування за заподіяну моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2022 року позов задоволено частково. Скасовано наказ директора ТзОВ «Газма плюс» Оліщук Л.І. №37 від 27 жовтня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи та поновлено його на посаді верстатника широкого профілю у ТзОВ «Газма плюс» із 01 листопада 2021 року. Стягнуто з ТзОВ «Газма плюс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 18553 грн 36 коп. та відшкодування моральної шкоди в сумі 1000 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Вважаючи оскаржуване рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу необґрунтованим, прийняттим судом без з`ясування всіх обставин справи, відповідач ТзОВ «Газма плюс» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати і зменшити суму грошової компенсації за вимушений прогул.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було дано належну правову оцінку зібраним доказам, у зв`язку із чим, суд дійшов до необґрунтованого і неправильного висновку про підставність позовних вимог заявлених позивачем в частині суми, що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм матеріального права та гарантій наданих законом позивачу к особі, що проходить військову службу за контрактом в особливий період, за якою зберігається місце роботи до закінчення особливого періоду на підприємстві, в якому вона працювала на час призову.

Такий висновок суду є правильний.

Встановлено, що наказом №7 від 27 квітня 2017 року ОСОБА_1 27 квітня 2017 року прийнято на посаду верстатника широкого профілю з відрядною системою оплати праці у ТОВ «Газма плюс», що стверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с.6-8).

З копії відповіді ТзОВ «Газма плюс» на звернення ОСОБА_1 №13/5 від 07 вересня 2020 року слідує, що позивач 20 грудня 2019 року уклав контракт з Міністерством оборони України про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу, відповідно до якого громадянин добровільно бере на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних Силах України. Згідно повідомлення Луцького об`єднаного міського військкомісаріату №5757 від 18 грудня 2019 року регламентовано зберігати за особою, яка вступила на військову службу за контрактом, місце роботи та посаду на підприємстві, що виконано наказом ТзОВ «Газма плюс» за №48 від 18 грудня 2019 року (а.с.9,14-6).

Як вбачається з листа №13/08 від 26 серпня 2021 року ТзОВ «Газма плюс» попереджено ОСОБА_1 про те, що відповідно до наказу про скорочення чисельності працівників від 25 серпня 2021 року №29, у зв`язку з частковим зупиненням виробництва з 01 вересня 2021 року (наказ №28 від 25 серпня 2021 року), посада верстатника широкого профілю скорочується, а він підлягає звільненню з 31 жовтня 2021 року (а.с.10).

Копією наказу директора ТзОВ «Газма плюс» №37 від 27 жовтня 2021 року підтверджується те, що позивача було звільнено з роботи з 31 жовтня 2021 року у зв`язку зі скороченням штату працівників підприємства за п.1 ст.40 КЗпП України, з проведенням повного розрахунку, з виплатою грошової компенсації за невикористану відпустку за період з 14 серпня 2019 року по 31 жовтня 2021 року та з виплатою вихідної допомоги, відповідно до ст.44 КЗпП України, у розмірі середньомісячної заробітної плати (а.с.11,31-35).

З наявної в матеріалах справи довідки про середню заробітну плату, наданої відповідачем ТзОВ «Газма плюс», вбачається, що за останні два повні місяці, які передували звільненню, заробітна плата позивача ОСОБА_1 становить 7235 грн 80 коп., а його щоденний середній заробіток дорівнює 556 грн 60 коп.

Крім того, як слідує з платіжного доручення № 556 від 29 жовтня 2021 року, відповідачем ТзОВ «Газма плюс» на картковий рахунок позивача ОСОБА_1 , відкритий в АТ КБ «Приватбанк», було перераховано заробітну плату, розрахункові кошти і вихідну допомогу за жовтень 2021 року на загальну суму 19891 грн 96 коп., з яких 5190 грн 07 коп. вихідна допомога (а.с. 62-63).

Відповідно до статті 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

Демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування в газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49. Таким чином, із 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 15 січня 2015 року № 113- VII, який набрав чинності 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації, доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (пункт 7 Указу Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію»).

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Крім того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно зі частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

За змістом статті 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу», та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності й у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналогічні висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 577/203/17-ц, від 20 червня 2018 року в справі № 631/1919/16-ц, від 25 липня 2018 року в справі № 761/33202/16-ц, від 04 лютого 2019 року в справі № 426/11214/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 505/3941/16-ц.

Від указаних висновків не відступила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року в справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19).

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу

Згідно пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року (з подальшими змінами і доповненнями), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Аналіз наведених норм матеріального права та встановлених обставин справи дає підстави вважати, що оскільки позивач ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, в особливий період, то він, як військовослужбовець, користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Таким чином, встановивши, що звільнення позивача з роботи було проведено відповідачем незаконно, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав, для поновлення останнього на роботі з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого, згідно із порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, правильно розраховано судом.

Оскільки, незаконним звільненням з роботи позивачу ОСОБА_1 завдано моральних страждань і це потребувало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, то судом першої інстанції цілком підставно і обґрунтовано, з врахуванням вимог розумності і справедливості, було стягнуто з відповідача на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000 грн.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, встановивши обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дослідивши наявні у справі докази, дав їм належну правову оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваного ним рішення, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм матеріального права та обставин справи, яким суд дав зазначену вище правову оцінку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Газма Плюс» залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді