Постанова

від 25.04.2022 по справі 263/15619/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 263/15619/19

провадження № 61-7238св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФПГ Металпромресурс»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 31 березня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Ткаченко Т. Б., Лісового О. О., Попової С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

18 жовтня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФПГ Металпромресурс» (далі - ТОВ «ФПГ Металпромресурс») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення процентів за безпідставне користування кредитом після завершення терміну його повернення, штрафу та пені.

Позовну заяву мотивувало тим, що 04 серпня 2006 року між Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 39, за умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 1 200 000,00 доларів США на строк до 30 липня 20021 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору 04 серпня 2006 року сторони уклади договір іпотеки № 39/1.

ОСОБА_1 належним чином умови кредитного договору від 04 серпня 2006 року не виконував, станом на 15 серпня 2015 року утворилась заборгованість. Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 лютого 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» суму боргу, яка складається із: заборгованості за кредитом - 576 525,06 доларів США; заборгованості за процентами -

28 314,29 доларів США.

22 червня 2016 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області видав виконавчий лист № 263/10469/15-ц. 22 червня 2016 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду, однак відповідачем воно не виконувалося.

18 листопада 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі - ТОВ «ФК «Алькор Інвест») та ПАТ «ПУМБ» укладений договір про відступлення права вимоги № 39/2016, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором

від 04 серпня 2006 року № 39 та іпотечним договором № 39/1 перейшло до ТОВ «ФК «Алькор Інвест».

18 листопада 2016 року ТОВ «ФК «Алькор Інвест» уступило право вимоги за цим договором ТОВ «ФПГ Металпромресурс».

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 10 лютого 2017 року замінено стягувача у виконавчому провадженні із виконання вказаного рішення суду на ТОВ «ФПГ Металпромресурс».

Позивач вказував, що за таких обставин він набув право вимоги до

ОСОБА_1 за кредитним та іпотечним договорами від 04 серпня

2006 року № 39, № 39/1.

Відповідач тривалий час не виконував як рішення суду, так і умови кредитного договору. Однак 04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 перевів на рахунок виконавчої служби 604 839,35 доларів США відповідно до виконавчого листа № 263/10469/15-ц, виданого 22 червня 2016 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області, та вважав, що у нього відсутня будь-яка заборгованість.

Позивач вважав, що з дня набрання рішенням суду законної сили змінився правовий статус грошових коштів з кредитних на безпідставно одержані (збережені), на які відповідно до частини другої статті 1214 ЦК України нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 ЦК України).

Термін користування чужими коштами може використовуватися у двох значеннях, друге з яких - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Позивач вказував, що ОСОБА_1 фактично користувався чужими грошовими коштами (кредитом) після терміну його повернення, за що пунктом 2.1 кредитного договору встановлена плата у розмірі ставки LIBOR за кредитом в доларах США строком 3 місяці, офіційно вказаних Національним банком України на дату нарахування відсотків, плюс 10,5 % річних.

Таким чином, розрахунок заборгованості за безпідставне користування кредитом після терміну його повернення, яка визначена у розмірі

604 839,35 доларів США з 10 серпня 2015 року по 04 жовтня 2019 року (1516 днів) за ставкою LIBOR + 10,5 % річних становитиме 306 373,31 доларів США.

У порушення умов кредитного договору, зазначених у пунктах 3.4.4 - 3.4.7, відповідач жодного разу не надав документи на підтвердження свого фінансового стану, документи, які підтверджують цільове використання кредиту та інформацію щодо судових справ, у яких він є стороною.

ОСОБА_1 порушив обов`язок не продавати чи не передавати, не здавати в оренду, не надавати в користування будь-яким особам належне йому майно, а також тривалий час намагався уникнути будь-яких зустрічей, приховував своє місцезнаходження і місце фактичного проживання, відкривав рахунки в інших банках. Пунктом 5.1 кредитного договору передбачена відповідальність позичальника у разі порушення умов, зазначених у пунктах 3.4.4 - 3.4.7, зокрема сплата штрафу у вигляді 5 % від суми, зазначеної у пункті 2.1 договору, тобто від суми 1 200 000,00 доларів США, що становить 60 000,00 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України станом на 10 жовтня 2019 року становить 1 506 846,72 грн.

Крім збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов`язань, позивач вважав, що ОСОБА_1 повинен сплатити штрафи та пеню (неустойку) завданих порушенням зобов`язань, встановлених законом.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Оскільки сторонами не установлений розмір неустойки (штрафу та пені) за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, тому проценти підлягають визначенню на рівні облікової ставки Національного банку України. За таких обставин позивач провів розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за подвійною обліковою ставкою Національного банку України за період з 26 лютого 2016 року по 04 жовтня 2019 року (1316 днів) на борг у сумі 604 839,35 доларів США, що становитиме 702 126,94 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного Банку України станом на 10 жовтня 2019 року становить 17 633 294,61 грн.

Уточнивши позовні вимоги, ТОВ «ФПГ Металпромресурс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 : 306 373,31 доларів США за безпідставне користування кредитом після закінчення терміну його повернення за період з 10 серпня 2015 року по 04 жовтня 2019 року; штраф за порушення пунктів 3.4.4-3.4.7 кредитного договору у розмірі 1 506 846,72 грн та пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 17 633 294,61 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 29 грудня 2020 року у задоволенні позову ТОВ «ФПГ Металпромресурс» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 306 373,31 доларів США, як за безпідставне користування кредитом після терміну його повернення, суд першої інстанції виходив з правової підстави зазначеної позивачем, відповідно до якої з дня набрання законної сили рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області

від 26 лютого 2016 року змінився правовий статус грошових коштів з кредитних на безпідставно одержані (збережені), на які згідно з частиною другою статті 1214 ЦК України нараховуються проценти, розмір яких визначений у пункті 2.1 кредитного договору та складається із ставки LIBOR + 10,5 % річних, та дійшов висновку про те, що після припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що посилання позивача на частину другу статті 625 ЦК України, яка надає право на стягнення іншого розміру процентів, встановленого договором, вважаючи, що такий розмір встановлений саме у пункті 2.1 кредитного договору, не ґрунтуються на дійсних обставинах справи, оскільки після використання кредитором положень частини другої статті 1050 ЦК України припиняється його право на нарахування процентів за користування грошовими коштами, визначених умовами кредитного договору, а сторони у договорі окремо не визначали інший розмір компенсаційних процентів.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення штрафу за порушення пунктів 3.4.4 - 3.4.7 кредитного договору у розмірі

1 506 846,72 грн, що еквівалентно 60 000,00 доларів США, суд першої інтонації виходив з того, що позивач не виконав вимоги статей 12, 81 ЦПК України та не надав жодного доказу факту такого порушення, а також не деталізував, яке саме конкретно порушення допущено відповідачем, в який день, час тощо. При цьому суд врахував вимоги Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» згідно з яким неустойка на основну суму заборгованості - штраф за можливе порушення пунктів 3.4.4 - 3.4.7 кредитного договору з 14 квітня 2014 року не нараховується.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені (неустойки), завданої порушенням зобов`язань, у розмірі

17 633 294,61 грн, суд врахував, що позивач з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження

№ 14-10цс18), положення статей 549, 611 ЦК України, статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» взяв за основу процентну ставку Національного Банку України за період з 26 лютого 2016 року по 04 жовтня 2019 року пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за подвійною обліковою ставкою. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року не робила висновків про можливість стягнення заявленого позивачем розміру пені після використання кредитором права, передбачених частиною другою статті 1050 ЦК України тому вважав безпідставним позов у цій частині. При цьому суд вказав що помилковим є посилання позивача на положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» як на правову підставу для стягнення пені, оскільки за змістом преамбули, цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності. Отже, відсутні правові підстави для врахування судом наведених позивачем розрахунків пені.

Під час вирішення позовних вимог суд першої інстанції враховав висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02 вересня 2020 року у справі № 326/1630/16 (провадження № 61-1728св19) та у постанові від 10 грудня 2020 року у справі № 333/526/18 (провадження № 61-16357св19).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 31 березня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «ФПГ Металпромресурс» задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області

від 29 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів за безпідставне користування кредитом після завершення терміну його повернення скасовано.

Позов ТОВ «ФПГ Металпромресурс» до ОСОБА_1 про стягнення процентів за безпідставне користування кредитом внаслідок прострочення грошового зобов`язання задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФПГ Металпромресурс» проценти за безпідставне користування кредитом унаслідок прострочення грошового зобов`язання у розмірі 225 501,35 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФПГ Металпромресурс» понесені витрати зі сплати судового збору у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції 3 397,79 грн та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 99 136,66 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення процентів за безпідставне користування кредитом унаслідок прострочення грошового зобов`язання, апеляційний суд виходив із того, що умовами кредитного договору, а саме абзацом 5 пункту 2.1 передбачено саме інший розмір процентів, які сплачуються вже після строку повернення кредиту, такі проценти мають бути сплачені позичальником навіть після закінчення строку кредитування, адже права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому апеляційний суд застосувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 та у постанові від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, зробив висновок про те, що позивач не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за ставкою LIBOR за кредитам у доларах США строком три місяці, офіційно опублікованих НБУ, на дату нарахування процентів, плюс 10,5 % річних на підставі абзацу 5 пункту 2.1 кредитного договору

від 04 серпня 2006 року № 39 у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України, положеннями якої ТОВ «ФПГ Металпромресурс» також обґрунтовувало свій позов та зазначаючи, що позивач має право на стягнення грошових коштів за безпідставне користування кредитом після завершення терміну його повернення.

При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Суд апеляційної інстанції вказав, що у цій справі ТОВ «ФПГ Металпромресурс» пред`явило позов 18 жовтня 2019 року, тому позов

ТОВ «ФПГ Металпромресурс» про стягнення процентів за безпідставне користування кредитом підлягає задоволенню за період з 18 жовтня

2016 року по 03 жовтня 2019 року, оскільки стягнення вказаних процентів за період з 10 серпня 2015 року по 17 жовтня 2016 року позивачем пропущено, так як відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного суду

від 31 березня 2021 року в частині задоволення позову, залишити в силі в цій частині рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя

від 29 грудня 2020 року.

Рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову відповідач у касаційному порядку не оскаржив, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції якою рішення суду першої інстанції залишено без змін не переглядаються.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху, надано час для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року задоволено клопотання заявника про зменшення судового збору за подачу касаційної скарги, відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано з Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області цивільну справу № 263/15619/19.

У липні 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права на надав неправильну оцінку зібраним доказам.

ОСОБА_1 стверджує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку проте, що умовами кредитного договору встановлено саме інший розмір процентів за прострочку виконання грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦПК України. Вказує, що позивач просив стягнути проценти встановлені кредитною угодою - проценти за безпідставне користування кредитом за простроченою заборгованістю у розмірі ставки LIBОRза кредитами в доларах США строком три місяці, офіційно опублікованих Національним банком України, на дату нарахування процентів, плюс 10,5% річних, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (де проценти за безпідставне користування кредитом - це плата, встановлена банком за користування кредитом після настання строку його повернення, що прямо встановлено абзац 3 розділу І кредитного договору). Тобто, пунктом договору, на який посилається позивач, встановлена плата за користування кредитними коштами. При цьому позивач просив стягнути проценти, обґрунтовуючи їх положенням статей 536, 1214 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження

№ 61-25892св18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 61-4629св18), від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 61-297св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).

Заявник вказує, що у позивача були відсутні правові підстави для нарахування заборгованості вже після закінчення строку дії кредитного договору.

Крім того, позивав не є фінансовою установою у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», отже не має права нараховувати будь-які проценти.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року ТОВ «ФПГ «Металпромресурс» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу, посилаючись на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

04 серпня 2006 року між Закритим акціонерним товариством «Донгорбанк», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 39. Банк зобов`язався видати позичальнику кредит у розмірі 1 200 000,00 доларів США з цільовим використанням кредиту для будівництва торгового комплексу та інші поточні потреби, зі строком повернення кредиту згідно з графіком, викладеним у додатку № 1 до цього договору, з кінцевою датою повернення кредиту 30 липня 2021 року.

Згідно з пунктом 3.1.5 кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту та сплати процентів у випадку невиконання позичальником обов`язків, передбачених цим договором, у тому числі відносно забезпечення повернення кредиту, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позичальник не несе відповідальності.

24 лютого 2015 року ПАТ «ПУМБ», використовуючи своє право, передбачене пунктом 3.1.5 кредитного договору, направило ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів за користування кредитом у тридцяти денний строк, зокрема за цією вимогою розмір заборгованості за кредитом становив 586 941,09 доларів США.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 лютого 2016 року позов ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № 39 у розмірі 604 839,40 доларів США, яка складається із: 576 525,06 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 28 314,29 доларів США - заборгованість за процентами. У частині стягнення пені у розмірі 1 498,31 доларів США відмовлено з підстав, передбачених Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відповідно до договору про відступлення права вимоги № 39/2016

від 18 листопада 2016 року, ПАТ «ПУМБ» відступило Товаристу з обмеженою відповідальністю «ФК «Алькор Інвест» (далі - ТОВ «ФК «Алькор Інвест») право вимоги за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № 39 та договором іпотеки від 04 серпня 2006 року № 39/1.

18 листопада 2016 року ТОВ «ФК «Алькор Інвест» відступило право вимоги за указаними кредитним договором та договором іпотеки ТОВ «ФПГ Металпромресурс».

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області

від 10 лютого 2017 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з виконання виконавчих листів у справі № 263/10469/15-ц (провадження № 2/263/76/2016), виданих Жовтневим районним судом міста Маріуполя Донецької області 22 червня 2016 року, у справі за позовом ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, з

ПАТ «ПУМБ» на правонаступника - ТОВ «ФПГ Металпромресурс».

Листом Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби у Донецькій області від 08 жовтня 2019 року та постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби у Донецькій області від 10 січня 2020 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 53243894 повідомлено, що 04 жовтня 2019 року з ОСОБА_1 стягнуто борг у розмірі 604 839,35 доларів США у повному обсязі.

28 грудня 2020 року ОСОБА_1 до суду першої інстанції подав заяву про застосування строку позовної давності у три роки, передбачений статтею 257 ЦК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційні скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФПГ Металпромресурс» до ОСОБА_1 про стягнення процентів за безпідставне користування кредитом внаслідок прострочення грошового зобов`язання, апеляційний суд виходив із того, що умовами кредитного договору, а саме абзацом 5 пункту 2.1. передбачено саме інший розмір процентів, які сплачуються вже після строку повернення кредиту, такі проценти мають бути сплачені позичальником навіть після закінчення строку кредитування, адже права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому, апеляційний суд застосувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 та від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012, зробив висновок про те, що позивач не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за ставкою LIBOR за кредитам у доларах США строком три місяці, офіційно опублікованих НБУ, на дату нарахування процентів, плюс 10,5 % річних на підставі абзацу 5 пункту 2.1.Кредитного договору № 39 від 04 серпня 2006 року у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України, положеннями якої ТОВ «ФПГ Металпромресурс» також обґрунтовувало свій позов та зазначило, що позивач має право на стягнення грошових коштів за безпідставне користування кредитом після завершення терміну його повернення.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з таких підстав.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша стаття 627 ЦК України).

Частиною першою статі 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи встановлено, що згідно з умовами кредитного договору від 04 серпня 2006 року № 39, укладеного між ЗАТ «Донгорбанк», правонаступником якого є ТОВ «ФПГ Мталпромресурс», та ОСОБА_1 , банк зобов`язався видати позичальнику кредит у розмірі 1 200 000,00 доларів США з цільовим використанням кредиту для будівництва торгового комплексу та інші поточні потреби, зі строком повернення кредиту згідно з графіком, викладеним у додатку № 1 до цього договору, з кінцевою датою повернення кредиту 30 липня 2021 року.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, ПАТ «ПУМБ», використовуючи своє право, передбачене пунктом 3.1.5 кредитного договору (банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту та сплати відсотків у випадку невиконання позичальником обов`язків, передбачених цим договором, у тому числі відносно забезпечення повернення кредиту, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позичальник не несе відповідальності), направило ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів за користування кредитом у тридцяти денний строк, зокрема за цією вимогою розмір заборгованості за кредитом становить 586 941,09 доларів США.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 лютого 2016 року позов ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволений частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № 39 у розмірі 604 839,40 доларів США, з яких: 576 525,06 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 28 314,29 доларів США - заборгованість за процентами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Беручи до уваги вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду та направлення ПАТ «ПУМБ» ОСОБА_1 досудової вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів за користування кредитом у тридцяти денний строк, яким було змінено строк виконання основного зобов`язання, колегія суддів дійшла висновку про те, що у позивача відсутні правові підстави для нарахування передбачених договором процентів за користування кредитом.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, ТОВ «ФПГ Металпромресурс», зокрема, просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь проценти, які передбачені умовами кредитного договору, за безпідставне користування кредитом після завершення терміну його повернення.

Надаючи правову оцінку заявленим позовним вимогам та аргументам, наведеним у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із такого.

Як неодноразово зауважувала Велика Палата Верховного Суду, термін «користування чужими грошовими коштами» (стаття 536 ЦК України) використовується у двох ситуаціях: 1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; 2) прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 38) і від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (пункти 6.20-6.24)).

Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/1238/17 вважала, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору №13-65-06/212 у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України.

При цьому, зі змісту постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 вбачається, що згідно з пунктом 3.5 кредитного договору №13-65-06/212 у випадку порушення позичальником встановленого пунктом 2.2 цього договору строку погашення одержаного кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи з процентної ставки у розмірі 36 % річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно з пунктами 3.3, 3.4 цього договору.

Разом з цим, у справі що переглядається, сторони у пункті 2.1 кредитного договору від 04 серпня 2006 року № 39, узгодили строк повернення кредиту - згідно графіку, наведеному в додатку № 1 до цього договору, дата кінцевого повернення кредиту 30 липня 2021 року.

Аналізуючи графік повернення кредитних коштів, слід зробити висновок про те, що сторони узгодили виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на підставі договору.

Крім того, у пункті 2.1 кредитного договору від 04 серпня 2006 року № 39, сторони визначили, що позичальник сплачує проценти за безпідставне користування кредитом за простроченим боргом у розмірі ставки LIBOR за кредитами в доларах США терміном три місяці, офіційно публікованої НБУ, на дату нарахування відсотків, плюс 10,5 % річних.

Таким чином, роблячи системний аналіз вказаних умов кредитного договору від 04 серпня 2006 року № 39, слід дійти висновку про те, що нарахування процетів за безпідставне користування кредитом за простроченим боргом у розмірі ставки LIBOR за кредитами в доларах США терміном три місяці, офіційно публікованої НБУ, на дату нарахування відсотків, плюс 10,5 % річних, сторони віднесли до прострочення сплати щомісячного платежу.

Тобто, умовами кредитного договору від 04 серпня 2006 року № 39 не передбачено сплати процентів за неправомірне користування кредитом поза межами дії кредитного договору, що суттєво відрізняє фактичні обставини справи яка переглядається від фактичних обставин справи № 910/1238/17, що в свою чергу виключає можливість застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, зроблених у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17.

З огляду на вказане, позивач на підставі частини другої статті 625 ЦК України не мав права додатково нараховувати проценти за користування кредитом, у розмірі встановленому умовами кредитного договору, оскільки цими умовами не передбачено сплати процентів за неправомірне користування кредитом поза межами дії кредитного договору, який було змінено ПАТ «ПУМБ» шляхом направлення досудової вимоги, а відтак висновок апеляційного суду про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за безпідставне користування кредитом після завершення терміну його повернення є неправильним та не відповідає фактичним обставинам справи.

У свою чергу помилковим є висновок апеляційного суду про те, що умовами кредитного договору, а саме абзацом 5 пункту 2.1. передбачено саме інший розмір процентів, які сплачуються вже після строку повернення кредиту, такі проценти мають бути сплачені позичальником навіть після закінчення строку кредитування, що забезпечується частиною другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що кредитний договір від 04 серпня 2006 року № 39 не передбачає сплати процентів за неправомірне користування кредитом поза межами його дії, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ТОВ «ФПГ Металпромресурс» до ОСОБА_1 про стягнення процентів за безпідставне користування кредитом після завершення терміну його повернення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки під час касаційного перегляду справи знайшли своє підтвердження аргументи заявника, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає як нормам матеріального права, так і принципу справедливості правосуддя у зв`язку із чим таке рішення не може вважатися законним і підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2020 року в частині позовних вимог ТОВ «ФПГ Металпромресурс» до ОСОБА_1 про стягнення процентів за безпідставне користування кредитом після завершення терміну його повернення, як помилково скасованого.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із тим, що Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції у відповідній частині, тобто про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , понесені судові витрати за подання касаційної скарги у розмірі 6 795,58 грн слід стягнути з ТОВ «ФПГ Металпромресурс» на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 401, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного суду від 31 березня 2021 року скасувати та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 грудня 2020 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ФПГ Металпромресурс» на користь ОСОБА_1 6 795,58 грн судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець