Постанова

від 18.04.2022 по справі 191/3147/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2051/22 Справа № 191/3147/20 Суддя у 1-й інстанції - Кухар Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

Головуючого - Куценко Т.Р.

суддів: Демченко Е.Л., Макаров М.О.

за участю секретаря - Заворотного К.Я.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою

Синельниківської окружної прокуратури

Дніпропетровської області,

на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднаної територіальної громади Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що його мати, ОСОБА_2 , отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 9,33 га польові землі на території Новогнідської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства, на підставі рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, а саме розпорядження голови Синельниківської райдержадміністрації № 564-р-05 від 06.10.2005 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 мати померла, після чого відкрилася спадщина на цю ділянку.

14 вересня 2020 року позивач звернувся до державного нотаріуса Шостої дніпровської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, але йому було відмовлено через неможливість встановити склад спадкового майна, а саме що згідно Витягу з Державного земельного кадастру, форма власності земельної ділянки, яка належала його матері - державна.

Позивач посилається на те, що його мати за життя мала намір зареєструвати право власності на спірну земельну ділянку, але не встигла у зв`язку зі смертю /а.с. 2-3/.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2021 року позовні вимоги було задоволено у повному обсязі.

Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства площею 9,33 га, кадастровий номер 1224886400:01:001:0402, розташована на території Новогнідської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 52-54/.

Додатковим рішенням від 05 листопада 2021 року вирішено питання щодо судових витрат /а.с. 96-97/.

З рішенням суду не погодилася Синельниківська окружна прокуратура Дніпропетровської області, була подана апеляційна скарга, в якій просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права /а.с. 58-72/.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 178053 на підставі розпорядження голови Синельниківської райдержадміністрації № 564-р-05 від 06.10.2005 року площею 9,33 га у межах згідно з планом на території Новогнідської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства, але не здійснила його державну реєстрацію /а.с. 6/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, про що Індустріальним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 25 липня 2018 року зроблено актовий запис № 785 /а.с. 4/.

Постановою державного нотаріуса Шостої дніпровської державної нотаріальної контори Гайворонською Т.О. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності на земельну ділянку, що розташована в Новогнідській сільській раді Синельниківського району Дніпропетровської області, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_2 , оскільки вчинення вказаної дії суперечить чинному законодавстві. В постанові зазначено, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру, форма власності земельної ділянки вказана - державна власність /а.с. 11/.

Відповідно до ст. 125 ЗК України, в редакції, чинній на час отримання ОСОБА_2 . Державного акта на право власності на земельну ділянку, право власності виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, та його державної реєстрації.

До 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавалися у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснювалась у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договором оренди землі.

Державні акти, що посвідчують право приватної власності на землю, реєструються в книзі записів (реєстрації) державних актів на право приватної власності на землю.

Так, відповідно до положень ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з пунктом "г" частини першої статті 81 Земельного Кодексу України громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Пунктом "а" частини третьої статті 152 Земельного Кодексу України передбачено, що захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється зокрема, шляхом визнання права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67,15-ц (провадження № 14-652цс18), а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17 (провадження № 61-26091св18) викладено правовий висновок про можливість визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельної ділянки, що підлягає в наступному.

Так, положенням ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється пункт 1 розділу Х "Перехідні положення" Земельного Кодексу України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Якщо видача державного акта на право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.

ОСОБА_2 , за життя, почала оформлювати право власності на земельну ділянку, що підтверджується матеріалами справи, але не зареєструвала його.

Особливості звернення до суду з позовом про визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельних ділянок є те, що позивач вправі порушувати питання про визнання майнового права, набутого спадкодавцем за життя, тобто особистого майнового права спадкодавця.

Колегія суддів зауважує, що предметом цього спору є визнання в порядку спадкування права на одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку, яка була розпочата, проте не завершена за життя спадкодавця.

Оскільки позивач, є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , то вважається, що він набув право на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали ОСОБА_2 на підставі статей 1216 та 1218 ЦК України.

Таким чином, до складу спадщини входить, в тому числі, право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яку спадкодавець розпочав за життя у встановленому законом порядку та не завершив у зв`язку зі смертю. Це право не залежить від наявності у спадкоємця особистого права на приватизацію землі.

На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішенням спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконувати обов`язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04 від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням нового рішення відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення, а саме сплатою судового збору в сумі 3790, 50 грн. підлягають стягненню з позивача.

керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області - задовольнити.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2021 року та додаткове рішення від 05 листопада 2021 року - скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області судовий збір в сумі 3790, 50 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко

М.М. Макаров