Рішення

від 26.09.2007 по справі 07/39-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

07/39-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2007 р.                                                            Справа № 07/39-07

вх. № 8140/5-07

Суддя господарського суду Інте Т.В. 

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Фомін В.В. - директор;  відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом ППЮФ "Теплоізол" м. Х-в  

до  УкрДНТЦ"Енергосталь", м. Х-в  

про стягнення 200051,91 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач – Приватна виробнича юридична фірма „Теплоізол” звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача – Українського державного науково-технічний центру з технології та обладнання, обробки металів, захисту навколишнього середовища та використання вторинних ресурсів для металургії та машинобудування „Енергосталь”, з урахуванням заявлених та прийнятих судом уточнень,  196377,57 грн., в тому числі,  11407,44 грн. 3 % річних та 37670,13 грн. інфляційних нарахувань за прострочення виконання грошового зобов*язання, 98200 грн. збитків, 49100 грн. моральної шкоди та судових витрат по справі.  

Позовні вимоги обґрунтовуються невиконанням відповідачем рішення суду від 18.12.02 р.  у справі № 07/211-02, яке набрало чинності  з моменту прийняття  05.03.03 р. Харківським апеляційним судом постанови про залишення рішення без змін.

Відповідач  проти позову заперечує, з підстав викладених у відзиві, зокрема, посилаючись на виконання в добровільному порядку рішення господарського суду від 18.12.02 р. у справі № 07/211-02, відповідно до ухвали господарського суду Харківської області від 23.05.06 р. та неправомірність заявлених позивачем вимог. Відповідач не може вважатись боржником у виконавчому провадженні по виконанню  вказаного рішення суду. Відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України настає за порушення грошового зобов*язання за договорами між суб*єктами цивільних відносин і не може довільно розповсюджуватись позивачем на господарські процесуальні правовідносини. При розрахунку суми збитків та моральної шкоди позивач посилається на вартість втраченого майна, що відповідними документами не доведено.

Дослідивши надані документи та докази, вислухавши пояснення уповноважених представників сторін, судом встановлено наступне.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.12.02 р. у справі № 07/211-02 були задоволені позовні вимоги  ПВЮФ „Тепло ізол” про стягнення з Українського державного НДІ металів 115000,00 грн. заборгованості за договором про перевід боргу від 01.11.01 р., 1150 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, всього 116268,00 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.03.03 р. дане рішення було залишено без змін.

27.10.03 р. господарським судом  Харківської області була прийнята ухвала про зміну порядку та способу виконання рішення та звернення стягнення на майно Українського державного НДІ металів, а  03.11.03 р. цим  же судом між сторонами була затверджена мирова угода.

В результаті перегляду за заявою ПВЮФ „Теплоізол” ухвал господарського суду Харківської області  від 27.10.03 р. та від 03.11.03 р. у справі № 07/211-02, пов*язаних між собою предметом спору, за ново виявленими обставинами, суд  23.06.05 р. прийняв ухвалу про задоволення заяви позивача  та скасування вищезазначених ухвал від 27.10.03 р. та від 03.11.03 р.

Постановою Харківського апеляційного  господарського суду від  15.08.05 р. ухвала господарського суду Харківської області від  23.06.05 р. була залишена без змін., а постановою Вищого господарського суду України були залишені без змін і ухвала господарського суду від  23.06.05 р. і постанова  апеляційного суду від  12.08.05 р.

Таким чином, відповідачем -  Українським державним НДІ металів рішення господарського суду Харківської області від 18.12.02 р. підлягало виконанню, як вказувалось вище, з моменту набрання ним чинності – 05.03.03 р.

Однак, зазначене рішення відповідачем не виконувалось, були застосовані засоби залишення рішення без виконання – змінено спосіб виконання, укладена мирова угода, які судом, як зазначено вище, були скасовані. Таким чином, відповідач визнається зобов*язаним перед позивачем по грошовому зобов*язанню з 05.03.03 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.04.05 р. у справі № 07/211-02 було задоволено клопотання відповідача і здійснена заміна неналежного відповідача – Українського державного науково-дослідного інституту металів, його правонаступником – Українським державним науково-технічним центром з технології та обладнання,  обробки металів, захисту навколишнього середовища та використання вторинних ресурсів для металургії та машинобудування „Енергосталь”.

Посилання відповідача на надання ухвалою господарського суду Харківської області від 23.05.06 р. розстрочки виконання судового рішення від 18.12.02 р. та добровільне його виконання в повній сумі, що, нібито, виключає притягнення його до відповідальності та виключає можливість будь-яких нарахувань на суму боргу, судом не приймаються, так як, ст. 625 ЦК України передбачає інфляційні нарахування та нарахування 3% річних за прострочення  виконання грошового зобов*язання, яке, відповідно до ст. 599 ЦК України припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що після набуття законної сили судовим  рішенням від 18.12.02 р. № 07/211-02, позивач звернувся до Державної виконавчої служби за порушенням виконавчого провадження. Тобто, з боку позивача  не було ніяких зволікань щодо виконання рішення.

Суд має зазначити, що виконання судового рішення по стягненню грошових сум – це зобов*язання боржника виконати своє грошове зобов*язання в примусовій формі, якщо ним не буде використане право добровільного виконання, надане ст. 24 Закону України „Про виконавче провадження”.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов*язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов*язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, в даному випадку – сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов*язку. Зобов*язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Обов*язок боржника за рішенням суду перерахувати на користь кредитора присуджену суму коштів є його грошовим зобов*язанням, виконання якого може вимагати кредитор.

Грошове зобов*язання відповідача по виконанню рішення, як цивільний обов*язок,  виникло при настанні юридичного факту, а саме, з рішення суду, відповідно до ст. 11 ЦК України, згідно якої цивільні права та обов*язки  можуть виникати з рішення суду.

З урахуванням викладеного, відповідач визнається таким, що прострочив, відповідно  до ст. 612 ЦК України, так як не приступив до виконання зобов*язання у встановлені законом строки, а незаконно, як встановлено судом, ухилявся від його виконання.

Заборгованість відповідача зі сплати за рішенням суду є його боргом, який, відповідно до ст. 625 ЦК України підлягає сплаті з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за весь час прострочення.

Таким чином, суд визнає правомірним застосування позивачем норм ст. 625 ЦК України щодо  вимоги виконання відповідачем зобов*язання по сплаті інфляційних нарахувань та 3% річних від простроченої суми.

Перевіривши порядок нарахування зазначених платежів, суд визнав правомірною та підлягаючою стягненню суму інфляційних втрат – 37670,13 грн. та 3% річних – 11381,52 грн. В решті суми річних – 25,92 грн. суд вважає необхідним відмовити, як  помилково нарахованої.

Заявлені вимоги про стягнення 98200,00 грн. збитків та 49100,00 грн. моральної шкоди задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Як зазначає позивач у позовній заяві, судом було встановлено та доведено матеріалами  справ № 07/150-04 та № 07/336-04, пов*язаних  зі справою № 07/211-02, факт обману відповідачем позивача і суд щодо умов мирової угоди, за якою відповідач зобов*язався передати  позивачу, в рахунок погашення боргу, нерухоме майно, яке, як було встановлено судом, на час укладання мирової угоди було реалізовано іншій особі в оплату податкової заборгованості. Тобто, відповідач, знаючи про наявність податкової застави та арешт  всього його нерухомого майна, приховав даний факт при розгляді заяв позивача та укладанні мирової угоди. Крім того, при реалізації спірного нерухомого майна сторонній особі, відповідач  порушив дозвіл Мінпромполітики України № 12/5-1-340 від 13.10.03 р. на реалізацію даного майна саме для погашення боргу ПВЮФ „Тепло ізол”, що, на думку позивача, є цілеспрямованим ухиленням від виконання судового рішення.

Посилаючись на ч.2 ст. 230 ЦК України, згідно якої сторона, яка  застосувала обман при вчиненні право чину, зобов*язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв*язку з вчиненням цього право чину, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки, пов*язані з втратою нерухомого майна, в одинарному розмірі, в сумі його вартості – 98200,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 50% вартості реалізації нерухомого майна за договором купівлі-продажу в сумі 49100,00 грн. Заявлені вимоги позивач обґрунтовує нормами ст.ст. 224, 225 ГК України.

Так, згідно ч.2 ст. 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які вона  одержала б у разі належного виконання зобов*язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Стаття 225 ГК України до складу збитків включає, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначену, відповідно до вимог законодавства.

Враховуючи ненадання позивачем належних доказів в підтвердження спричинення йому збитків діями відповідача, суд вважає необхідним у задоволенні вимог по стягненню 98200,00 грн. відмовити.

В зв*язку з невиконанням відповідачем рішення суду, позивач визнав себе таким, що зазнав моральної шкоди, що стало підставою заяви позивачем до стягнення моральної шкоди в сумі 49100,00 грн. – 50% вартості реалізованого спірного нерухомого майна.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Стаття 23 ЦК України зазначає, що моральна шкода, заподіяна юридичній особі, полягає у приниженні ділової репутації юридичної особи.

Відповідно до загальних норм цивільно-правової відповідальності, обов*язковому з*ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв*язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 р. та п. 9 роз*яснення Вищого господарського суду України № 02-5/95 від 29.02.96 р.). Позивач не надав доказів на підтвердження факту заподіяння йому, як юридичній особі, будь-яких втрат немайнового характеру, та доказів того, за  яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні.

За таких обставин, заявлені вимоги по стягненню моральної шкоди задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного, вимоги позивача про стягнення збитків  та моральної шкоди  визнаються позбавленими фактичного та правового обґрунтування, такими, що не відповідають як матеріалам справи,  так і нормам чинного законодавства у зв*язку з ненаданням доказів підтвердження обставин, викладених у позові, що порушує  вимоги ст.33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в підтвердження своїх вимог та заперечень.

В зв*язку з  частковим задоволенням позовних вимог, сплачені позивачем судові витрати, відповідно до чинного господарського процесуального законодавства, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Враховуючи недоплату позивачем 0,17 грн. державного мита, суд вважає за необхідне стягнути з позивача вказану суму в доход державного бюджету.

Керуючись ст.ст. 33, 44, 46, 49, 69, 82-85 ГПК України, ст.ст. 224, 225 ГК України, ст.ст. 11, 23, 230, 509, 599, 612, 625, 1167 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватної виробничої юридичної фірми „Теплоізол” (Садовий проїзд, 22-24, м. Харків, 61100, код в ЄДРПОУ 14067114, р/р 26007860087330 в ХОФ АКБ УСБ, МФО 351016) до державного бюджету України (одержувач -  УДК у м. Харкові, № рахунку 31110095700002, код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011) недоплачене державне мито в сумі 0,17 грн.

Стягнути з Українського державного науково-технічний центру з технології та обладнання, обробки металів, захисту навколишнього середовища та використання вторинних ресурсів для металургії та машинобудування „Енергосталь” (пр. Леніна,9, м. Харків, 61166, код в ЄДРПОУ 31632138, р/р 26005186430000 в ХФ АКІБ "УкрСиббанк", МФО 351641) на користь Приватної виробничої юридичної фірми „Теплоізол” (Садовий проїзд, 22-24, м. Харків, 61100, код в ЄДРПОУ 14067114, р/р 26007860087330 в ХОФ АКБ УСБ, МФО 351016) 37670,13 грн. інфляційних нарахувань, 3% річних в сумі 11381,52 грн., 490,52 грн. державного мита та 28,93 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                            Інте Т.В.