Рішення

від 28.04.2022 по справі 140/14287/21

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2022 року ЛуцькСправа № 140/14287/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь Ресурс 2016 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій та податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Волинь Ресурс 2016 (далі ТзОВ Волинь Ресурс 2016, позивач) звернулося з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 22.07.2021 №000121-09 та податкової вимоги №0025114-1305-0304 від 16.09.2021.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що працівниками ГУ ДПС у Волинській області проведено фактичну перевірку ТзОВ Волинь Ресурс 2016, за результатами якої складено акт № 03/4758/09-01/40177180 від 10.06.2021. В акті перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог ст.15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального, а саме: зберігання пального без наявності відповідної ліцензії.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено рішення від 22.07.2021 №000121-09, яким застосовано до позивача штрафну санкцію, передбачену статтею 17 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на суму 500000,00 грн. також на адресу товариства була направлена податкова вимога від 16.09.2021 № 0025114-1305-0304.

Позивач вважає оскаржувані рішення та податкову вимогу протиправними та необґрунтованими, оскільки матеріалами перевірки не підтверджено жодного факту зберігання позивачем пального без ліцензії. Такий висновок податкового органу базується лише на даних єдиного реєстру акцизних накладних.

Позивач посилаючись на норми ПК України зазначає, що місцем зберігання пального є споруда або обладнання та ємності, що використовуються для зберігання пального і розміщені на певній території, тобто є стаціонарними. Відтак отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.

Таким чином, позивач вважає, що жодним чином не порушував вимог ст. 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального.

З наведених підстав просить позов задовольнити.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15.12.2021 відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовні вимоги заперечив та зазначив, що проведеною перевіркою встановлено факти зберігання пального без наявності ліцензії на право зберігання пального, чим порушено вимоги статті 15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», з урахуванням змін та доповнень (далі - Закон №481).

Так, згідно реєстру акцизних накладних «Системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового» за період з 01.04.2020 по 09.06.2021 встановлено, що ТОВ «Волинь Ресурс 2016» придбало дизпаливо (важкі дистиляти (газойлі) згідно 7 акцизних накладних загальним обсягом 41 666,79 літрів, з яких: згідно 4 акцизних накладних загальним обсягом 24 916,65 літрів було придбане пальне з АЗС - реалізація пального з акцизного складу, який є місцем роздрібної торгівлі пальним; згідно 3 акцизних накладних загальним обсягом 16 750,14 літрів, а саме: згідно акцизної накладної №14706 від 20.05.2020 - 5016,41 літрів; згідно-акцизної накладної №143 від 01.04.08.2021 - 6114,13 літрів: згідно акцизної накладної № 14946 від 19.05.2021 - 5619,60 літрів. Доставка пального здійснювалась на адресу місця зберігання пального, яке не є акцизним складом на якому суб`єкт господарювання зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки за адресою: Волинська область, м. Камінь Каширський, вул. 1-го Травня, 66, де здійснює свою господарську діяльність ТОВ «Волинь Ресурс 2016». Станом на 09.06.2021 у ТзОВ «Волинь Ресурс 2016» була відсутня ліцензія на право зберігання пального. При в`їзді на територію за адресою: Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська, 154, де розташовані виробничі потужності ТзОВ «Волинь Ресурс 2016» знаходиться цех по виробництву гранул для опалення з прилеглою територією.

Згідно пояснення директора ТОВ «Волинь Ресурс 2016» Баранчука В.В. дизельне пальне в кількості 5-6 тисяч літрів, яке поставлялось згідно 3 акцизних накладних на адресу м. Камінь Каширський, вул. 1-го Травня, 66 зливалось в транспорт (паливні баки).

Підприємство в своїй господарській діяльності використовує фронтальний навантажувач «Терекс» та «Маніту» та контейнеровоз «МАН» загальною ємністю баків 1000 літрів. Проте, з наданих до перевірки документів встановлено, що загальний об`єм паливних баків транспортних засобів, які використовує у господарській діяльності ТзОВ «Волинь Ресурс 2016» складає 759 літрів. Тому даний факт ставить під сумнів твердження директора товариства про те, що дизельне пальне в кількості 5-6 тисяч літрів зливалось в паливні баки транспортних засобів.

З врахуванням наведеного просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач у відповіді на відзив не погодився з аргументами відповідача з підстав, наведених у позовній заяві. Крім цього додатково зазначив, що призначення фактичної перевірки відносно позивача за місцем зберігання пального, відбулося за відсутності на те законних підстав. Зокрема, у наказі ГУ ДПС у Волинській області від 01.06.2021 № 1639 не зазначено конкретної підстави, за наявності якої може проводитись фактична перевірка, а лише міститься загальне посилання на пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України. У наказі зазначено, що фактична перевірка призначена з метою перевірки чинного законодавства щодо обігу підакцизних товарів, однак пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України не містить такої підстави для призначення фактичної податкової перевірки.

Також позивач звертає увагу на те, що відповідачем не ініціювалось проваджень у справі про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 164 КУпАП України, а саме: за здійснення господарської діяльності без відповідної ліцензії.

З наведених підстав просить позов задовольнити.

Крім того, учасники справи не зверталися із клопотаннями про розгляд справи в судовому засіданні, оформленими відповідно до вимог статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Суд звертає увагу, що за змістом статті 162 КАС України у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову, відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, позаяк заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України. Відтак, заявлене у відзиві на позовну заяву клопотання про розгляд справи за участю представника відповідача не підлягало судом вирішенню по суті.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 29.04.2022 провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування податкової вимоги №0025114-1305-0304 від 16.09.2021 закрито на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з огляду на таке.

Судом встановлено, що 09.06.2021 працівниками ГУ ДПС у Волинській області на підставі наказу від 01.06.2021 №1639, направлення на перевірку від 01.06.2021 № 1607 здійснено виїзд для проведення фактичної перевірки ТзОВ Волинь Ресурс 2016, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Камінь-Каширський, вул. 1 Травня, 66, де останнє здійснює господарську діяльність (а.с. 20).

Перевірка проведена у присутності представника суб`єкта господарювання директора Баранчука В.В., який підписав акт перевірки без будь-яких зауважень.

За результатами фактичної перевірки складено акт за реєстраційним №03/4759/09-01/40177180 від 10.06.2021 (а.с. 21-24).

Перевіркою встановлено, що згідно реєстру акцизних накладних за період з 01.04.2020 по 09.06.2021 встановлено, що ТзОВ Волинь Ресурс 2016 придбало пальне відповідно до акцизних накладних №14706 від 20.06.2020 5016,41 л, № 143 від 01.04.2021 6114,13 л, № 14946 від 19.05.2021 5619,60 л, яке доставлялось за адресою: м. Камінь-Каширський, вул. 1 Травня, 66, де здійснює свою господарську діяльність ТзОВ «Волинь Ресурс 2016».

На момент проведення перевірки директором товариства не було надано ліцензію на право зберігання пального, чим порушено вимоги статті 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального.

На підставі даного акта перевірки відповідачем винесено рішення про застосування фінансових санкцій від 22.07.2021 № 000121-09, яким застосовано до позивача штрафну санкцію, передбачену статтею 17 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на суму 500 000 грн (а.с. 27-28).

Вказане рішення позивач оскаржив в адміністративному порядку та за результатами розгляду скарги, рішенням ДПС України від 22.10.2021 № 23873/6-99-00-06-03-02-06 рішенняпро застосування фінансових санкцій від 22.07.2021 № 000121-09 залишено без змін, а скаргу без задоволення (а.с. 29-38).

Крім цього, 16.09.2021 ГУ ДПС у Волинській області винесено податкову вимогу № 0025114-1305-0304 на суму 500000,00 грн (а.с. 40).

Позивач не погоджуючись з оскаржуваними рішенням про застосування фінансових санкцій та податковою вимогою звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із підпунктами 20.1.4, 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Як передбачено підпунктами 20.1.10, 20.1.46 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів; під час проведення перевірки та розгляду результатів перевірки отримувати письмові пояснення від посадових (службових) осіб з питань, що стосуються предмета перевірки, та їх документальне підтвердження, у тому числі щодо здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави призначення, обставини та порядок проведення перевірки визначено положеннями статті 80 ПК України.

Так, пунктами 80.1, 80.2 статті 80 ПК України визначено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального (підпункт 80.2.5. пункту 80.2 статті 80 ПК України).

Як передбачає пункт 80.5 статті 80 ПК України, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

За приписами статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Як установлено судом, в основу проведення фактичної перевірки господарської одиниці за місцем зберігання пального, за адресою: м. Камінь-Каширський, вул. 1 Травня, 66 податковим органом покладено підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України.

При цьому матеріалами справи підтверджено, що рішення про проведення фактичної перевірки позивача оформлене відповідним наказом, який був вручений директору підприємства, що не є спірним. Керівник підприємства був ознайомлений з направленнями на перевірку та допустив осадових осіб контролюючого органу до її проведення.

Вказане свідчить про виконання контролюючим органом умов допуску до перевірки.

Суд зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 13.02.2018 у справі № 804/5402/14 саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Якщо допуск до проведення перевірки відбувся, то в подальшому предметом розгляду в суді може бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючим органом.

Як вбачається з матеріалів справи, фактична перевірка ТзОВ «Волинь Ресурс 2016» була проведена 09.06.2021, за результатами фактичної перевірки складений акт реєстраційний №03/4759/09-01/40177180 від 10.06.2021 з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах та пальним. З вказаним актом перевірки ознайомлено директора підприємства та один примірник йому вручено.

Таким чином, на думку суду, в ГУ ДПС у Волинській області були наявні підстави для проведення фактичної перевірки визначені ПКУ та зазначені у відповідному наказі.

Щодо встановленого при проведенні перевірки порушення, а саме: зберігання пального (дизельного палива) без ліцензії суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України, визначає Закон України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального від 19.12.1995 №481/95-ВР.

До вказаного Закону було внесено зміни Законом України від 23.11.2018 № 2628-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів, які набули чинності з 01.07.2019, зокрема запроваджено ліцензування видів господарської діяльності з виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним. Серед іншого, вказані зміни торкнулися,статті 15 Закону, приписи якої після 01.07.2019 ще змінювалисявідповідно до Закону України №391-ІХ від 18.12.2019 Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування акцизного податку(чинного з 29.12.2019), та яка стосується спірних правовідносин і приведена нижче.

Абзацом п`ятдесят другим статті 1 Закону №481/95-BP визначено, що місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Згідно частини першої статті 15 Закону №481/95-BP оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

Частиною восьмою статті 15 Закону №481/95-BP передбачено, що суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років (частина десята статті 15 Закону № 481/95-BP).

Разом з тим, згідно частин тридцять дев`ять-сорок два статті 15 Закону № 481/95-BP для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального; дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

З аналізу вищезазначених положень законодавства випливає висновок, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.

Вказане вбачається як з визначення термінів місце зберігання пального, зберігання пального, так і з переліку документів, які слід надати для отримання ліцензії на право зберігання пального, адже надати такий перелік документів для пересувних ємностей та транспортних засобів неможливо, оскільки останні не є нерухомим майном та не мають чіткої прив`язки до місця (території).

Частинами першою-третьою статті 17 Закону №481/95-ВР передбачено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. До суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії 500 000 гривень. Рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються податковими органами та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та пальним, зберігання пального, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України.

Як встановлено з матеріалів справи, посилаючись на придбання ТзОВ «Волинь Ресурс 2016» пального в період з 01.04.2020 по 09.06.2021 відповідно до акцизних накладних

№14706 від 20.06.2020 5016,41 л, № 143 від 01.04.2021 6114,13 л, № 14946 від 19.05.2021 5619,60 л, відповідач стверджує, що доставка пального здійснювалась на адресу місця зберігання пального позивача - м. Камінь-Каширський, вул. 1 Травня, 66, де здійснює свою господарську діяльність ТзОВ «Волинь Ресурс 2016» та відповідно дизельне пальне зберігалось позивачем без отримання ліцензії на право зберігання пального.

Проте, позивач не погоджується з таким твердженням відповідача та вказує, що ним не здійснювалось зберігання придбаного пального, оскільки пальне, яке придбавалось, зливалось у паливні баки наявних транспортних засобів товариства.

Так, судом встановлено, що ТзОВ «Волинь Ресурс 2016» здійснює господарську діяльність згідно кодів КВЕД: 16.29 виробництво інших виробів з деревини, виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння (основний); 01.50 змішане сільське господарство; 10.61 - виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; 16.10 лісопильне та стругальне виробництво; 16.23 виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів; 46.49 оптова торгівля іншими товарами господарського призначення.

Як слідує з матеріалів справи, ТзОВ «Волинь Ресурс 2016» придбано пальне важкі дистиляти (газойлі) в загальній кількості 41666,79 л у постачальника ПП Укрпалетсистем, що підтверджується додатком № 1 до акту перевірки.

Позивач факту отримання дизельного пального не заперечує та зазначає, що придбане пальне розливалось в баки транспортних засобів підприємства.

Судом встановлено, що ТзОВ «Волинь Ресурс 2016» відповідно до укладеного договору найму (оренди) рухомого майна від 28.02.2019 орендувало у гр. ОСОБА_1 транспортні засоби, а саме: автомобіль марки MANITOU, модель MLT 523 T, рік випуску 2008, р.н.з. НОМЕР_1 ; марки MAN, моделі TGA 24.400, рік випуску 2005, р.н.з. НОМЕР_2 ; марки HUFFERMAN, модель АNH, рік випуску 1998, р.н.з. НОМЕР_3 .

Тобто пальне, яке придбавалося позивачем, використовувалося саме для здійснення господарської діяльності позивача та могло зберігатися у паливних баках власних та орендованих транспортних засобів.

Надаючи оцінку вищевикладеному, суд зазначає, що, встановивши факт отримання позивачем дизельного пального, відповідач не встановив, не зафіксував та не довів належними та допустимими доказами саме факт та місце зберігання дизельного пального у період з 01.04.2020 по 09.06.2021.

З матеріалів справи вбачається, що до акту перевірки не додано жодних додатків, які б підтверджували висновки викладені в акті. Фактично, акт перевірки складений лише на основі первинних документів щодо придбання паливних матеріалів.

Суд зазначає, що будь-яких належних і допустимих доказів, які б вказували на те, що за місцем здійснення господарської діяльності позивача зберігалось саме дизельне пальне до акту перевірки не долучено. Проведеною перевіркою жодним чином не підтверджено та не зафіксовано, де саме позивач зберігав з 01.04.2020 по 09.06.2021 пальне та в якій кількості окрім баків транспортних засобів.

У акті перевірки від 09.06.2021 лише зазначено про проведений аналіз наданих первинних документів до перевірки щодо придбання пального.

Вказане, на думку суду, не може свідчити про порушення вимог чинного законодавства.

Крім того, суд зазначає, що із наданого директором товариства пояснення від 09.06.2021, вбачається, що придбане підприємством пальне в кількості 5-6 тис. л, яке поставлялось відповідно до 3 акцизних накладних, яке поставлялось на адресу: м. Камінь-Каширський, вул. 1 Травня, 66 зливалось у паливні баки транспортних засобів. Підприємство в господарській діяльності використовує фронтальний навантажувач, контейнеровоз загальною ємністю 1000 л.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, а також норм діючого законодавства, суд дійшов до переконливого висновку про те, що відповідачем не доведено факту зберігання позивачем пального без наявності ліцензії у період з 01.04.2020 по 09.06.2021.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, оскільки факт здійснення зберігання пального ТзОВ «Волинь Ресурс 2016» у період з квітня по 09.06.2021 без наявності ліцензії не доведений відповідачем належними та допустимими доказами, тому правові підстави для застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій у вигляді штрафу, передбаченого статтею 17 Закону №481, відсутні.

А тому рішення про застосування фінансових санкцій від 22.07.2021 № 000121-09 про застосування до позивача штрафу у розмірі 500 000,00 грн є протиправним і підлягає скасуванню, а позов - задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь ТзОВ «Волинь Ресурс 2016» за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинській області слід стягнути судовий збір у сумі 7500 грн, сплачений платіжним дорученням від 06.12.2021 № 1308 (а.с. 45).

Керуючись статтями 241, 242, 243, 245, 246, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування фінансових санкцій Головного управління ДПС у Волинській області від 22.07.2021 № 000121-09.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Волинь Ресурс 2016 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судовий збір в сумі 7500,00 грн (сім тисяч п`ятсот гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Волинь Ресурс 2016 (44501, Волинська обл., м. Камінь-Каширський, вул. 1-го Травня, 66, код ЄДРПОУ 40177180).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська обл., м. Луцьк, Київський м-н, 4, код ЄДРПОУ 44106679).

Суддя Р.С. Денисюк