Постанова

від 12.12.2022 по справі 140/14287/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/14287/21 пров. № А/857/11811/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Іщук Л.П.,

суддів Обрізка І.М., Шинкар Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Денисюком Р.С. у м.Луцьку, у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь Ресурс 2016» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій та податкової вимоги,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь Ресурс 2016» (далі ТОВ) звернулось з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 22.07.2021 №000121-09 та податкової вимоги №0025114-1305-0304 від 16.09.2021.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2022 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підтвердження доводів апеляційної скарги зазначає, що фактичною перевіркою встановлено, що ТОВ у період з 01.04.2021 до 09.06.2021 придбавало у значних обсягах дизельне пальне, зокрема, згідно 3 акцизних накладних: №14706 від 20.05.20 ( 5016,41 л ), №143 від 01.04.21 ( 6114,13л ), №14946 від 19.05.21 (5619,6 л) доставка пального здійснювалась на адресу місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, а саме, за місцем здійснення ТОВ господарської діяльності: м.Камінь-Каширський, вул. 1 Травня, 66. Відповідно до наданого під час перевірки пояснення директора ТОВ ОСОБА_1 відвантаження придбаного пального в кількості 5-6 тисяч літрів здійснювалось в баки 3 транспортних засобів, які ТОВ використовує у господарській діяльності, і загальна ємність яких становить 1 тисячу літрів.

Фактичною перевіркою встановлено, що загальний обсяг баків вказаних 3 транспортних транспортних засобів становить 759 л. В поясненні не зазначається, яким чином здійснювався злив паливно-мастильних матеріалів з паливної цистерни. Апелянт зазначає, що до фактичної перевірки не надано будь-яких документів, що підтверджують фактичне використання придбаного дизельного пального для власного споживання та ведення господарської діяльності, як і доказів чи пояснень про інші транспортні засоби, в баки яких могло зливатися пальне. Ліцензії на право оптової, роздрібної торгівлі пальним та зберігання пального станом на 09.06.2021 (останній день перевірки) ТОВ не отримувало. Таким чином, перевіркою встановлено, що придбана 20.05.2020 ( 5016,41 л ), 01.04.2021 ( 6114,13л ), 19.05.2021 (5619,6 л) кількість пального не могла бути заправлена у 3 використовувані ТОВ транспортні засоби, що свідчить про зберігання ТОВ паливно-мастильних матеріалів у значних обсягах без отримання відповідної ліцензії, чим порушено статтю 15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального».

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін з мотивів, аналогічних тим, які викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 09.06.2021 працівниками ГУ ДПС у Волинській області на підставі наказу від 01.06.2021 №1639, направлення на перевірку від 01.06.2021 № 1607 здійснено виїзд для проведення фактичної перевірки ТОВ «Волинь Ресурс 2016» за адресою: Волинська обл., м. Камінь-Каширський, вул. 1 Травня, 66, де здійснює господарську діяльність.

Перевірка проведена у присутності представника суб`єкта господарювання директора ТОВ Баранчука В.В., який підписав акт перевірки без будь-яких зауважень.

За результатами фактичної перевірки складений акт за реєстраційним №03/4759/09-01/40177180 від 10.06.2021.

В акті відображено, що згідно реєстру акцизних накладних за період з 01.04.2020 по 09.06.2021 ТОВ «Волинь Ресурс 2016» придбавало пальне відповідно до акцизних накладних №14706 від 20.06.2020 (5016,41 л ), № 143 від 01.04.2021 (6114,13 л), № 14946 від 19.05.2021 (5619,60 л), яке доставлялось за місцем зберігання пального за адресою: м. Камінь-Каширський, вул. 1 Травня, 66, де здійснює свою господарську діяльність ТзОВ «Волинь Ресурс 2016».

На момент проведення перевірки директором Товариства не надана ліцензія на право зберігання пального, чим порушено вимоги статті 15 Закону України«Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем винесено рішення про застосування фінансових санкцій від 22.07.21 № 000121-09, яким застосовано до позивача штрафну санкцію, передбачену статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» в розмірі 500 000 грн.

Крім цього, 16.09.2021 ГУ ДПС у Волинській області винесено податкову вимогу №0025114-1305-0304 на суму 500000,00 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд виходив з того, що отримувати ліцензію на право зберігання пального має суб`єкт господарювання тільки для стаціонарних цистерн/ємностей. При цьому, судом на підставі пояснень позивача встановлено, що позивач факту отримання пального не заперечує, а відвантаження пального, яке транспортувалось до місця зберігання пального (за адресою місцязнаходження ТОВ) здійснювалось в паливні баки наявних транспортних засобів, зокрема, у фронтальний навантажувач та контейнеровоз. Також судом враховано, що відповідач не встановив, не зафіксував та не довів належними та допустимими доказами саме факт та місце зберігання пального у період з 01.04.2020 по 09.06.2021, а до акту перевірки не додано жодних додатків, які б підтверджували висновки, викладені в акті. Фактично, акт перевірки складений лише на основі первинних документів щодо придбання паливних матеріалів.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що не відповідають встановленим обставинам справи і зроблені без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи.

Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги з приводу порушення позивачем статті 15 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодовою, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та пального», у зв`язку із зберіганням пального без ліцензії на право зберігання, колегією суддів враховано наступне.

Розглядувані відносини, що склались між сторонами регулюються приписами Закону України № 481/95-ВР від 19.12.1995 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон), який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України.

Зокрема, ст.1 Закону встановлено, що зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Відповідно до ст.15 Закону оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії (ч.1).

Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

-підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

-підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

-суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі (ч.19).

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (ч.21).

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

-документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

-акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

-дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.

З огляду на зміст викладених положень суб`єкти господарювання, які отримують пальне для власних потреб та зберігають його для використання в господарській діяльності, зобов`язані отримувати ліцензію в органах ДПС.

Виключенням є зберігання пального державними підприємствами, установами та організаціями, підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву та суб`єктами господарювання, які зберігають пальне для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газодобувних майданчиках, бурових платформах.

Також дозволяється зберігання пального без отримання ліцензії в паливних баках транспортних засобів (технологічного обладнання) та у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила розлив у таку тару.

В усіх інших випадках, в силу прямої норми ч.1 ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», зберігання пального дозволяється виключно за наявності ліцензії, отриманої на кожне місце зберігання.

Правове питання щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб`єкта господарювання виникає обов`язок отримати ліцензію на право зберігання пального, вже було предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 31 травня 2022 року (справа №540/4291/20). За наслідками системного аналізу норм підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1, 14.1.212, 14.1.224, 14.1.224-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України та статті 1, частин сьомої, восьмої, десятої, шістнадцятої, дев`ятнадцятої, двадцять першої, тридцять другої, тридцять восьмої, сорок третьої статті 15, абзаців восьмого, двадцять третього частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР у їх взаємозв`язку Суд сформулював такий правовий висновок. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Обгрунтовуючи свої висновки про відсутність у позивача обов`язку отримати ліцензію на зберігання пального, суд першої інстанції виходив з того, що пальне, доставлене позивачу згідно акцизних накладних №14706 від 20.06.2020, № 143 від 01.04.2021та № 14946 від 19.05.2021 на адресу зберігання пального, яке не є акцизним складом, зберігалося паливних баках трьох транспортних засобів, що використовуються позивачем у його господарській діяльності, а саме, у орендованих у фізичної особи ОСОБА_2 автомобілях марки MANITOU, модель MLT 523 T, рік випуску 2008; марки, моделі 24.400, рік випуску 2005; марки HUFFERMAN, модель АNH, рік випуску 1998.

Апеляційний суд критично ставиться до таких висновків, оскільки пальне, придбане навіть згідно однієї акцизної накладної одноразово ( більше 5 тисяч літрів у кожному з трьох випадків придбання), не могло бути розлито у паливні баки трьох транспортних засобів, так як загальна їх місткість, згідно технічних характеристик автомобілів марки MANITOU, модель MLT 523 T, рік випуску 2008; марки, моделі 24.400, рік випуску 2005; марки HUFFERMAN, модель АNH, рік випуску 1998 становить лише близько 1000 літрів (як стверджував у письмових поясненнях, доданих до акта фактичної перевірки і директор ТОВ Баранчук В.В.).

Відносно ж решти отриманого пального за акцизними накладними №14706 від 20.06.2020, № 143 від 01.04.2021та № 14946 від 19.05.2021, яке відвантажене позивачу ТОВ «Волинь Ресурс 2016» обумовленими датами відвантаження за місцем зберігання пального, яке не є акцизним складом, жодних пояснень та жодних доказів наявності у власності чи в користуванні позивача ТОВ - інших транспортних засобів, у паливних баках яких могла бути розміщена така кількість пального ( 4-5 тисяч літрів ( різниця між отриманим одноразово пальним ( 5-6 тисяч літрів) та 1 тисячею літрів місткості паливних баків)) позивачем не надано. Судом першої інстанції цих обставин також не встановлено.

Як встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Волинь Ресурс 2016» здійснює господарську діяльність згідно кодів КВЕД: 16.29 виробництво інших виробів з деревини, виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння (основний); 01.50 змішане сільське господарство; 10.61 - виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; 16.10 лісопильне та стругальне виробництво; 16.23 виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів; 46.49оптова торгівля іншими товарами господарського призначення.

Таким чином, діяльність позивача не пов`язана з транспортом чи наданням транспортних послуг, що знову ж таки дає підстави для висновку, що інших транспортних засобів, у баках яких могло зберігатися отримане на адресу ТОВ дизельне пальне у позивача немає.

Апеляційний суд також вважає доречними та приймає до уваги доводи апелянта про те, що поставки пального до ТОВ здійснювались бензовозом, що призначений лише для транспортування паливно-мастильних матеріалів, заправка транспортних засобів через бензовоз є фізично неможливою, оскільки для транспортування і перекачування рідкого палива на рухомі або стаціонарні об`єкти використовується паливозаправник.

Отже, позиція позивача про те, що придбане паливо зливалось у баки транспортних засобів є недоведеною. Пояснень про те, що паливо зберігалось у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно та відповідних доказів цього ні директором товариства у письмових поясненнях під час перевірки, чи у позові, ні представником позивача під час розгляду справи до матеріалів справи чи до відзиву на апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, позивачем не доведено фактичних обставин, які перелічені у ст. 15 Закону №481/95-ВР, за яких ліцензія на право зберігання пального не придбавається.

Колегія суддів також звертає увагу, що у випадках фактичної перевірки місця зберігання пального, податковий орган не завжди має можливість безпосередньо встановити та зафіксувати факт зберігання та місце зберігання пального, оскільки особливістю пального є його витратність, і у спірному випадку пальне, які отримане позивачем на адресу його місцезнаходження за останньою зареєстрованою акцизною накладною 19.05.21, на дату проведення фактичної перевірки ТОВ 09.06.21, вже могло бути використаним позивачем.

На підставі вищевикладеного апеляційний суд вважає, що податковим органом під час фактичної перевірки ТОВ вчинені всі необхідні дії для фіксування складу порушення, передбаченого ст.15 Закону, відібрані пояснення у посадової особи ТОВ, проаналізовані всі необхідні документи та докази, тому висновки акту перевірки є обґрунтованими і дають підстави для висновку про невиконання позивачем обов`язку отримати ліцензію на зберігання пального.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно з приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки в задоволенні позову відмовлено, підстав для стягнення судових витрат на користь позивача немає.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області задовольнити, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року у справі № 140/14287/21 - скасувати.

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь Ресурс 2016» відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 12.12.2022