Рішення
від 02.05.2022 по справі 120/604/22-а
ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 травня 2022 р. Справа № 120/604/22-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, пункту 1 рішення 26 сесії 8 скликання Липовецької міської ради від 23.12.2021 року № 698, в частині відмови у наданні йому дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами м. Липовець (Липовецької територіальної громади).

Ухвалою від 07.02.2022 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначає, що бажана позивачем земельна ділянка входить до земельної ділянки, яка включена до переліку земельних ділянок, право на які виставляються на земельні торги. Крім того, зазначив, що на бажану позивачем земельну ділянку поширюється заборона, передбачена ч. 5 ст. 136 ЗК України, щодо неможливості відчуження земельних ділянок, включених до переліку земельних ділянок, права на які виставлені на земельні торги, до завершення торгів. З огляду на викладене, зазначає, що підстави для задоволення даного позову відсутні.

22.02.2022 року від представника позивача надійшло відповідь на відзив у якому зазначено, що інформації (доказів) щодо повідомлення Липовецької міської ради про отримання відповідного дозволу особою, якій він наданий - не має.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

01.12.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за межами м. Липовець (Липовецької територіальної громади) Вінницького (Липовецького) району Вінницької області із земель комунальної власності за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 0522210100:02:000:1601.

Рішенням №698 від 23.12.2021 року позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки бажана ним земельна ділянка перебуває в стадії оформленння іншими особами.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений нормами Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Згідно з частиною 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, законодавцем встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об`єкта вимогам, зазначеним у ЗК Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку, або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Посилання відповідача як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на раніше наданий дозвіл іншій особі суд вважає безпідставними, оскільки надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Судом встановлено, що підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства згідно оскаржуваного рішення від № 698 від 23.12.2021 року стало те, що земельна ділянка включена в перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляється на земельні торги (аукціон) та до завершення торгів не може відчужуватись, передаватись в заставу, надаватись у користування.

Відповідно до частини 1 статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як передбачено частинами 1-3 статті 135 ЗК України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

Організатором земельних торгів є фізична або юридична особа - власник земельної ділянки, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, що здійснює реалізацію права державної чи комунальної власності на земельні ділянки, які уклали з виконавцем земельних торгів договір про проведення земельних торгів.

Згідно з частинами 1-3 статті 136 ЗК України організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.

У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.

Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Таким чином, відповідач як розпорядник земель комунальної власності є організатором земельних торгів та відповідно до вимог чинного законодавства наділений повноваженнями визначати перелік земельних ділянок комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги. При цьому, законодавцем чітко визначено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Така правова позиція відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 29.05.2019 року у справі № 2040/7204/18, від 24.09.2020 року у справі № 805/3195/17-а.

Разом з тим, відповідно до частини 4 статті 135 ЗК України проведення земельних торгів щодо земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються: а) перелік земельних ділянок або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами; б) стартова ціна лота; в) строк та інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування земельною ділянкою на земельних торгах; г) особа, уповноважена організатором земельних торгів на укладення договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги.

На думку суду, до завершення земельних торгів не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування лише ті земельні ділянки (з числа включених до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них для продажу на земельних торгах), які виставлені на земельні торги за рішенням організатора, з моменту прийняття організатором рішення про проведення земельних торгів та протягом строку проведення таких торгів, регламентованих частиною шостою статті 137 ЗК України.

При цьому, суд вважає, що сам лише факт включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок державної або комунальної власності або прав на них, які плануються в майбутньому виставити на земельні торги, не є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Суд звертає увагу, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту включення земельної ділянки, на яку претендує позивач, до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення для продажу прав на них на земельних торгах, не надано суду і рішення організатора (Липовецької міської ради) про проведення земельних торгів щодо спірної земельної ділянки, яка виставляється на торги окремим лотом. Тобто, відповідач не надав суду доказів того, що як на момент подання клопотань позивачів про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою, так і на час її розгляду, спірна земельна ділянка була включена у відповідний перелік та була виставлена на торги.

Разом з тим, слід акцентувати увагу, що нормами ЗК України визначено вичерпний перелік підстав, за існування яких особі, яка звертається до відповідного суб`єкта із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, може бути відмовлено, і чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.

Обов`язковими умовами для акту індивідуальної дії у даному випадку є зазначення конкретних положень нормативно-правового акту, які передбачають підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та мотиви відмови.

Тому, твердження відповідача про те, що земельну ділянку включено до переліку земель право на яку виставлено на торги, суд вважає безпідставними та такими, що не передбачені нормами ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Отже, відповідач прийняв спірне рішення, яке по суті не відповідає фактичним обставинам, а саме, не було встановлено невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, а тому відмовив позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені законом.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оскаржувана відмова не ґрунтується на нормах закону, та є протиправною, відповідно підлягає скасуванню.

Такої позиції дотримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові № 120/8710/21 року від 16.03.2022 року про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, згідно якої рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12.10.2021 року у справі № 120/8710/21 залишено без змін.

Таким чином, враховуючи усі вище викладені обставини, суд доходить висновку, що п. 1 рішення 26 сесії 8 скликання Липовецької міської ради №698 від 23.12.2021 р. є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

В той же час, надаючи оцінку вимогам позивача про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою, суд зазначає наступне.

Спосіб відновлення порушеного права позивачів має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 року у справі № 2040/6320/18.

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У даному випадку суд приходить до переконання, що позивачем обрано належний спосіб захисту своїх порушених прав, а саме зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У зв`язку з чим позовні вимоги зобов`язального характеру теж підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачами, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частинами 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За правилами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом з`ясовано, що представник позивача як доказ понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу подав до суду документи (копії):

- договір про надання правової допомоги № 9-2022-а від 14.01.2022 року, укладений між адвокатом Бойко Артура Миколайовича та позивачем;

- квитанція до прибуткового касового ордера № 9 від 14.01.2022 року на загальну суму 5000,00 гривень;

- ордер про надання правничої (правової) допомоги позивачу у Вінницькому окружному адміністративному суді від 17.01.2022 року серії ВН №200350;

Судом встановлено, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу, пов`язані із юридичним супроводом справи № 120/604/22 і підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідно до договору про надання правової допомоги № 9-2022 від 14.01.2022 року, розмір винагороди за надання правової допомоги (гонорар) за Договором сторони погодили у фіксованій сумі 5000,00 гривень.

При цьому суд звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Так, згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Разом із тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом пропорційності, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини 5 статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 22.04.2021 року у справі № 460/302/19, відповідно до якого склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.04.2019 року у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що понесені витрати дійсно пов`язані саме з розглядом даної справи, підтверджені документально, є співмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Разом з тим відповідач у своєму відзиві не висловив жодних заперечень щодо розміру вказаної правової допомоги.

Виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, враховуючи конкретні обставини справи, ступінь складності справи, суд вважає, що понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 5000,00 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 908 грн. судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1 рішення 26 сесії 8 скликання Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області № 698 від 23.12.2021 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Липовецької міської громади Вінницького району Вінницької області, за межами м. Липовець (Липовецької територіальної громади) Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами м. Липовець (Липовецької територіальної громади) Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду у сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень) та витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Липовецька міська рада (код ЄДРПОУ: 04325957, адреса: вул. Героїв Майдану, 4, м. Липовець, Вінницька область, 22500)

Суддя Чернюк Алла Юріївна

СудВінницький окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення02.05.2022
Оприлюднено25.06.2022
Номер документу104171681
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них

Судовий реєстр по справі —120/604/22-а

Ухвала від 24.08.2023

Адміністративне

Вінницький окружний адміністративний суд

Чернюк Алла Юріївна

Ухвала від 18.08.2023

Адміністративне

Вінницький окружний адміністративний суд

Чернюк Алла Юріївна

Ухвала від 09.08.2023

Адміністративне

Вінницький окружний адміністративний суд

Чернюк Алла Юріївна

Ухвала від 20.03.2023

Адміністративне

Вінницький окружний адміністративний суд

Чернюк Алла Юріївна

Постанова від 26.06.2022

Адміністративне

Сьомий апеляційний адміністративний суд

Курко О. П.

Ухвала від 15.06.2022

Адміністративне

Сьомий апеляційний адміністративний суд

Курко О. П.

Ухвала від 07.06.2022

Адміністративне

Сьомий апеляційний адміністративний суд

Курко О. П.

Рішення від 02.05.2022

Адміністративне

Вінницький окружний адміністративний суд

Чернюк Алла Юріївна

Ухвала від 07.02.2022

Адміністративне

Вінницький окружний адміністративний суд

Чернюк Алла Юріївна

Ухвала від 24.01.2022

Адміністративне

Вінницький окружний адміністративний суд

Чернюк Алла Юріївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні