Постанова

від 16.10.2007 по справі 47/469-15/460-24/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

47/469-15/460-24/23

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16.10.2007                                                                                           № 47/469-15/460-24/23

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:           Андрієнка  В.В.

 суддів:              

 при секретарі:             

 За участю представників:

 від позивача - Грицай Л.М., ліквідатор,

 від відповідача - Косачов Ю.Б., довіреність б/н від 07.03.2007р.,

від відповідача - Ложечник Ю.О., довіреність  

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкрите акціонерне товариство "Силікат"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 19.06.2007

 у справі № 47/469-15/460-24/23  

 за позовом                               Відкритого акціонерного товариства"Силікат"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазінвестсоюз"

 про                                                  визнання недійсним договору та акту прийому-передачі

  Суть рішення і скарги:

Відкрите акціонерне товариство “Силікат” (надалі – ВАТ “Силікат”, Позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергогазінвестсоюз” (надалі – ТОВ “Енергогазінвестсоюз”, Відповідач) про визнання недійсним договору та акту прийому-передачі.

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.08.2006 р. у справі № 47/469-15/460 в задоволенні позову ВАТ “Силікат” було відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2006р. вказане рішення господарського суду м. Києва від 01.08.2006р. у справі № 47/469-15/460 було залишено без змін, а подану на нього апеляційну скаргу Позивача – без задоволення.

Проте, в подальшому, постановою Вищого господарського суду України від 28.11.2006р., залишеною без змін ухвалою Верховного Суду України від 29.03.2007р., касаційну скаргу ВАТ було задоволено частково – рішення господарського суду м. Києва від 01.08.2006р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2006р. скасовано, а матеріали справи № 47/469-15/460 направлено на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Після нового судового розгляду, господарський суд м. Києва своїм рішенням від 19.06.2007р. у справі № 47/469-15/460-24/23 знову повністю відмовив ВАТ “Силікат” в задоволенні його позову.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник Позивача подав на нього апеляційну скаргу (разом з доповненнями до неї), в якій просив скасувати рішення господарського суду м. Києва від 19.06.2007р. у справі № 47/469-15/460-24/23 та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір передачі майна від 11.06.2004р. та акт прийому-передачі майна, який є невід”ємною частиною цього договору.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було неповно з”ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема: ст. 181 Господарського кодексу України (надалі – ГК України), ст.ст. 207, 334 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України), ст. 17 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст.ст. 43, 111-12 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України), що є підставами для скасування такого судового рішення.

Представники Відповідача заперечували проти доводів представника Позивача, викладених ним в апеляційній скарзі, та вважали, що рішення господарського суду м.Києва від 19.06.2007р. у даній справі є законним, об”єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просили залишити це рішення без змін, а подану на нього апеляційну скаргу – без задоволення.

В той же час, один з представників Відповідача, який вступив у справу після оголошення судом 11.10.2007р. перерви в судовому засіданні, 16.10.2007р. подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, пояснюючи це необхідністю ознайомлення з матеріалами справи.

Представник Позивача заперечував проти задоволення такого клопотання, оскільки, на його думку, новий представник Відповідача мав можливість ознайомитися з матеріалами справи до судового засідання, а відкладення судового розгляду призведе до необгрунтованого зволікання у вирішенні даної справи.

Судова колегія, розглянувши вказане клопотання про відкладення розгляду справи, відхилила таке, з огляду на наступне.

Представник Відповідача (Ложечник Ю.О.), який вступив у справу після заслуховування пояснень представників обидвох сторін в судовому засіданні 11.10.2007р., після надання йому відповідних повноважень Відповідачем, мав реальну можливість для ознайомлення з матеріалами справи в будь-який зручний для нього час, однак, з клопотанням про ознайомлення зі справою до суду не звертався.

Тому, на думку апеляційної інстанції, відкладення розгляду справи, в даному випадку, призвело б до безпідставного затягування у вирішенні даної справи.

Крім того, в судовому засіданні представником Відповідача було подано до суду клопотання про призначення економічної експертизи, проти якого заперечував представник Позивача, з наданням переліку питань, які необхідно поставити на вирішення такої експертизи.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів відхилила в його задоволенні у зв”язку з тим, що заявником не було надано суду обґрунтованих та вмотивованих доводів в необхідності проведення економічної експертизи по даній справі, а питання, які представник Відповідача просив поставити на вирішення такої експертизи, були правового змісту, що не виходило до компетенції експерта-економіста.

Також, під час розгляду справи представником Відповідача було заявлено клопотання про витребування оригіналів документів, а саме: оригіналу договору передачі майна від 11.06.2004р. та акту приймання-передачі майна від 11.06.2004р., які були вилучені працівниками СБУ, для можливості ознайомлення з ними.

Представник Позивача, як і в попередніх випадках, заперечував проти вказаного клопотання, у зв”язку з його недоцільністю та безпідставністю, оскільки проти наявності оригіналів вказаних документів та достовірності їх копій жодна із сторін не заперечувала в попередніх судових засіданнях під час розгляду даної справи.

Колегія суддів також погодилась з доводами представника Позивача щодо безпідставності вказаного клопотання представника Відповідача і вважала, що представник Відповідача належним чином не обґрунтував необхідність та доцільність витребування судом доказів, про які йшлося в його клопотанні, у зв”язку з чим, відмовила в задоволенні цього клопотання.

Заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський  суд, -

ВСТАНОВИВ:

 Як вказувалось вище, ВАТ “Силікат” звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до ТОВ “Енергогазінвестсоюз”, у якому просив визнати недійсним договір передачі майна, що був укладений між ним та Відповідачем 11.06.2004р. та акт прийому-передачі цього майна, що є невід”ємною частиною договору від 11.06.2004р.

Після судового розгляду, справа № 47/469-15/460-24/23 за позовом ВАТ “Силікат” до ТОВ “Енергогазінвестсоюз” про визнання недійсним договору та акту приймання-передачі, вже вирішувалась господарським судом м. Києва, однак, у зв”язку із скасуванням рішення останнього, була направлена на новий судовий розгляд.

Рішенням господарського суду м. Києва від 19.06.2007р. у справі № 47/469-15/460-24/23 в позові ВАТ “Силікат” було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що договір передачі майна від 11.06.2004р. був укладений відповідно до чинного законодавства України, будь-які права чи законні інтереси третіх осіб сторонами даного договору в результаті його укладання порушено не було і правових підстав для визнання вказаного договору та акта прийому-передачі майна до даного договору, в даному випадку не має.

Однак, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як видно з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Хмельницької області від 06.02.2003р. у справі № 13/127-Б про банкрутство Відкритого акціонерного товариства “Силікат” було введено процедуру санації боржника, а 29.07.2003р. між ВАТ “Силікат” (Боржник), комітетом кредиторів, уповноваженим представляти інтереси кредиторів боржника та ТОВ “Енергогазінвестсоюз” (Інвестор), було укладено угоду про перевід боргу (надалі – Угода), згідно умов якої Боржник зобов”язувався передати, а Інвестор – прийняти на себе кредиторські зобов”язання Боржника і стати боржником перед кредиторами, вимоги яких були визнані ухвалою господарського суду Хмельницької області від 22.11.2003р. у справі № 13/127-Б на загальну суму боргу 3 954 499, 35 грн. (п. 1. Угоди).

Відповідно до п. 3. Угоди про перевід боргу від 29.07.2003 р., за умови виконання Інвестором взятих на себе зобов”язань по сплаті кредиторам переведеного боргу, Інвестор набуває права власності на майно Боржника на суму 3 954 499,35 грн.

Крім того, згідно п. 4 Угоди, перехід права власності на майно Боржника до Інвестора оформляється договором передачі майна, невід”ємною частиною якого є акт прийому-передачі майна на суму 3 954 499,35 грн. що підписується з одного боку Інвестором, а з другого боку – Боржником в особі керуючого санацією.

При цьому п. 5. Угоди передбачалося, що за умови дострокового виконання Інвестором взятих на себе зобов”язань по сплаті кредитором переведеного боргу, Інвестор одразу ж набуває права власності на майно Боржника на суму 3 954 499,35 грн., а відповідно до п. 6. Угоди, Інвестор, крім вищевказаного, набуває майнових прав на власність Боржника (майно і майнові права) на суму фактичних витрат на проведення процедури санації, відповідно до п. 3 ст. 18 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкуртом”.

Згідно ж змісту п. 7 Угоди, Інвестор зобов”язувався здійснювати поточні платежі господарської діяльності товариства до переходу до нього права власності на майно та майнові права Боржника, передбачені планом санації.

Відповідно до плану санації Боржника (ВАТ “Силікат”), розробленого на виконання рішення комітету кредиторів ВАТ “Силікат” (протокол від 20.05.2003р.) і погодженого цим комітетом та керуючим санацією (Дейнека М.І.) 25-27.07.2003р. (затв. господарським судом Хмельницької області 29.07.2003р.), цей план спрямований на відновлення платоспроможності Боржника та задоволення вимог кредиторів, визначає умови участі Відповідача (ТОВ “Енергогазінвестсоюз”) в санації боржника і включає в себе комплекс заходів по відновленню виробничої діяльності та платоспроможності Боржника, та передає задоволення вимог кредиторів та виконання зобов”язань боржником по внесенню до бюджету податків та обов”язкових платежів.

В подальшому, 11.06.2004р. між ТОВ “Енергогазінвестсоюз” (Інвестор), з однієї сторони, та ВАТ “Силікат” (Боржник) в особі керуючого санацією, з іншої, було укладено договір передачі майна (надалі – Договір), за умовами якого, відповідно до п.п. 3-5 Угоди про перевід боргу від 29.07.2003р., Боржник передає, а Інвестор приймає у свою власність майно Боржника на суму внесених інвестицій (п. 1.1.).

Згідно п. 1.2. Договору, Відповідач (Інвестор) зобов”язувався вносити фінансові кошти на погашення заборгованості по заробітній платі, на проведення поточного ремонту виробничих приміщень, обладнання та автотранспортної техніки, придбання запчастин, на ремонт мережі енергопостачання, на меліоративні роботи на території підприємства та фінансувати інші роботи виробничо-технічного призначення.

Відповідно до п. 1.3. Договору, Відповідач (Інвестор) набуває право власності на майно боржника з моменту підписання акту прийому-передачі майна, який є невід”ємною частиною даного договору.

Згідно змісту п. 1.4. Договору, сума внесених інвестицій повинна визначатись договорами та підтверджуватись фінансовими документами.

У зв”язку з цим, як видно з матеріалів справи, відповідно до акту прийому-передачі майна від 11.06.2004р., Позивач передав, а Відповідач прийняв у власність майно по 417 позиціях на загальну суму 911 540,00 грн.

В той же час, постановою господарського суду Хмельницької області від 24.06.2004р. у справі № 4/13/127-Б ВАТ “Силікат” було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, припинено процедуру санації, а активи Позивача звільнено із податкової застави. Згідно витягу з Державного реєстру застав рухомого майна від 15.07.2004р. №1438693, було знято з реєстрації запис про заставу № 91-347, а саме: щодо податкової застави усього майна і майнових прав ВАТ “Силікат”.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України від 16.01.2003р., Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.

До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов”язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (надалі – ГК України), майнові зобов”язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Також, відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р., Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов”язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, в даному випадку, до правовідносин, які виникли між Позивачем та Відповідачем, необхідно застосовувати норми ЦК України та ГК України.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що оскільки Інвестором, на виконання п. 1.2. Договору від 11.06.2004р., було внесено інвестицій на загальну суму 632 861,96 грн., яке підтверджується наступними документами: договором доручення № 01/7 від 01.07.2003р., згідно умов якого повірений – ТОВ “Будінвест” від імені ТОВ “Енергогазінвестсоюз” надало ВАТ “Силікат” фінансову допомогу грошовими коштами, послугами, товарно-матеріальними цінностями тощо, копіями первинних документів та податкових накладних у 2003 році на суму 233 231,71 грн. та у 2004 році на суму 399 630,24 грн., договором доручення № 1 від 02.08.2003р., згідно якого СПД Мирутенко М.М., як повірений ТОВ “Енергогазінвестсоюз”, здійснив від імені Відповідача внесення грошових коштів на загальну суму 37 800,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями до прибуткових касових ордерів № 8 від 17.06.2004р., № 12 від 18.06.2004р., № 4 від 07.05.2004р., № 3 від 06.05.2004р., № 2 від 05.05.2004р. і № 1 від 25.04.2004р., договором поворотної фінансової допомоги між Відповідачем та Позивачем, відповідно до якого останньому було надано поворотну фінансову допомогу, що підтверджено випискою з банку про перерахунок безготівкових коштів, квитанціями до прибуткових касових ордерів № 1 від 01.07.2003р., № 2 від 02.07.2003р., № 5 від 04.05.2004р., № 6 від 12.05.2004р., № 7 від 13.05.2004р. і №№ 10, 11 та 13 від 18.06.2004р., а також договором про надання посередницьких послуг від 03.08.2003р. між Позивачем та Відповідачем, договором на поставку електроенергії № Т-20/30 від 04.09.2003р. і договором про надання юридичних послуг від 05.08.2003р. на загальну суму 240 877,06 грн., то він набув права власності на майно Боржника, пропорційно сумі внесених інвестицій.

При цьому, на думку суду апеляційної інстанції, судом першої інстанції було безпідставно не прийнято до уваги посилання Позивача, як підставу встановлених фактів, на рішення господарського суду м. Києва від 07.06.2006р. у справі № 22/605-3/205, яке вступило в законну силу (копія знаходится в матеріалах даної справи), оскільки, як видно із змісту цього рішення, в ньому йдеться саме про факти, які мають значення для даної справи.

Так, згідно цього судового рішення, ТОВ “Енергогазінвестсоюз” не набуло права власності на майно ВАТ “Силікат”, як таке, що не виконало своїх зобов”язань за Угодою про перевід боргу.

Крім того, згідно вказаного рішення, у матеріалах справи відсутні будь-які фінансові документи чи інші докази, що підтверджують виконання Відповідачем своїх зобов”язань за Угодою про перевід боргу та сплати заборгованості саме на загальну суму 3 954 499,35 грн. кредиторам, зазначеним у пункті 1 Угоди про перевід боргу.

При цьому, як йшлося в рішенні суду у справі № 22/605-3/205, судом не було прийнято до уваги надані Відповідачем накладні, податкові накладні, квитанції до прибуткових касових ордерів та акти виконаних робіт, в якості доказів, що підтверджують виконання ТОВ “Енергогазінвестсоюз” своїх зобов”язань за Угодою про перевід боргу, оскільки з цих документів не вбачається, що Відповідач сплачував заборгованість перед кредиторами ВАТ “Силікат”.

В той же час, відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, посилання суду першої інстанції на неможливість прийняття рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2006р. у справі № 22/605-3/205, як доказу щодо встановлення певних фактів, які мають значення для розгляду даної справи і, зокрема, про те, що Відповідачем взяті на себе зобов”язання за Угодою від 29.07.2003р. про сплату заборгованості перед кредиторами в повній мірі не виконувались, є неправомірним і таким, що суперечить обставинам справи та нормам процесуального права.

Більш того, укладення між ВАТ “Силікат” та ТОВ “Енергогазінвестсоюз” спірного Договору та акту прийому-передачі майна від 11.06.2004р., суперечило раніше укладеної між цими ж сторонами Угоди від 29.07.2003р., оскільки така передача майна, відповідно до п. 3. останньої, була можливою тільки за умови виконання Відповідачем (Інвестором) взятих на себе перед Позивачем (Боржником) зобов”язань по сплаті кредиторам переведеного боргу на суму 3 954 499,35 грн.

Крім того, судова колегія зазначає, що відповідно до ч. 9 ст. 17 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” власник майна боржника (орган управління майном боржника) не може обмежувати повноваження керуючого санацією щодо розпорядження майном боржника. Значні угоди та угоди, щодо яких є заінтересованість, укладаються керуючим санацією тільки за згодою комітету кредиторів, якщо інше не передбачено цим Законом або планом санації.

Оскільки Договір передачі майна від 11.06.2004р. був значною угодою для ВАТ “Силікат”, так як включав в себе 90 % всього майна боржника, тому останній повинен був попередньо узгоджуватись з комітетом кредиторів.

Разом з тим, як видно з матеріалів справи, комітет кредиторів давав згоду на укладення Угоди про перевід боргу, яка передбачала прийняття Відповідачем (Інвестор) на себе кредиторських зобов”язань Позивача (Боржника) перед кредиторами останнього, на загальну суму боргу 3 954 499, 35 грн., а за умови повного виконання Інвестором взятих на себе зобов”язань по сплаті кредиторам переведеного боргу – дозвіл на набуття ним права власності на майно Боржника на суму 3 954 499,35 грн.

Що ж до рішення комітету кредиторів про надання дозволу на укладення Договору передачі майна та акту прийому-передачі цього майна на суму 911 540,00 грн., то такого, як було видно з матеріалів справи, не існувало.

В той же час, відповідно до ч. 3 ст. 18 згаданого вище Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, інвестор за умови виконання зобов”язань, передбачених планом санації, може набувати прав власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації, що в даному випадку дотримано не було.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вищезазначений Договір передачі майна суперечить п. 8.6.1 Закону України “Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами”, який вимагає від платників податків, майнові активи якого знаходяться в податковій заставі, письмового узгодження з податковим органом на укладення угод про відчуження майна, оренди або лізингу рухомого або нерухомого майна, майнових та немайнових активів.

Як свідчить витяг про зняття з реєстрації у Державному реєстрі застав рухомого майна, наданий реєстратором Інформаційним центром Міністерства юстиції м.Хмельницького станом до 15.07.2004р. у податковій заставі перебувало все майно і майнові права ВАТ “Силікат”, включаючи також і спірне майно.

Отже, керуючий санацією ВАТ “Силікат” не мав права передавати спірне майно на суму 911 540 грн. ТОВ “Енергогазінвестсоюз” до зняття податкової застави та без попереднього узгодження з податковим органом.

Викладене свідчить про те, що ТОВ “Енергогазінвестсоюз” є недобросовісним набувачем спірного майна та набув на нього право власності неправомірно, оскільки воно, як один з кредиторів ВАТ “Силікат” та його інвестор, не могло не знати про те, що все майно та майнові права ВАТ “Силікат” перебувають у податковій заставі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п”ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч. 3 вказаної статті цього Кодексу, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( оспорюваний правочин).

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд вважає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на недоведених обставинах, що мали значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими і не відповідають в повній мірі обставинам справи, а також були зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, яке призвело до прийняття неправильного рішення (ч. 1 п.п. 2, 3 та 4 ст. 104 ГПК України), що є підставою для скасування такого рішення.

У зв'язку з цим, апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства “Силікат” підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду – повному скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

 На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 36, 91, 92, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Силікат” задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2007р. у справі № 47/469-15/460-24/23 за позовом Відкритого акціонерного товариства “Силікат” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергогазінвестсоюз” про визнання недійсним договору та акту прийому-передачі, скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення у справі № 47/469-15/460-24/23, яким позов Відкритого акціонерного товариства “Силікат” задовольнити.

4. Визнати недійсними договір передачі майна від 11.06.2004р. та акт прийому-передачі  майна до договору від 11.06.2004р.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергогазінвестсоюз” (м.Київ, вул. Сиренька, 37-А, р/р 26007101134597 в Київській регіональній дирекції, АППБ “Аваль”, МФО 322904, код ЄДРПОУ 30725645) на користь Відкритого акціонерного товариства “Силікат” (м. Славута Хмельницької області, вул. Привокзальна, 1-А, р/р 26001301785 в Староконстянтинівському Ощадному банку, МФО 375166, код ЄДРПОУ 00291670) 212 (двісті дванадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита і 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

7. Справу № 47/469-15/460-24/23 повернути до господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 19.10.07 (відправлено)