Постанова

від 26.02.2008 по справі 47/469-15/460-24/23

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

47/469-15/460-24/23

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 26 лютого 2008 р.                                                                                    № 47/469-15/460-24/23  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:суддів:Панової І.Ю.,Заріцької А. О.,Продаєвич Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазінвестсоюз", м. Київ     

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.10.2007

у справі№47/469-15/460-24/23 господарського суду м. Києва

за позовом

до

про

Відкритого акціонерного товариства "Силікат", м. Славута, Хмельницька обл.Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазінвестсоюз", м. Київ     визнання недійсним договору та акта приймання-передачі

за участю представників сторін:

від позивача:від відповідача:                                    

Грицай Л.М. –ліквідаторКосачов Ю.Б. за дов. від 03.01.2008

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Силікат" (надалі –ВАТ "Силікат") у листопаді 2005 року звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазінвестсоюз"             (надалі –ТОВ "Енергогазінвестсоюз") про визнання на підставі статей 203, 207, 209, 215 Цивільного кодексу України недійсним договору передачі майна, укладеного між сторонами 11.06.2004, та акта приймання-передачі майна, який є його невід'ємною частиною.

В обґрунтування позову товариство навело наступні твердження:

- договір передачі майна, який за своєю правовою природою є

Доповідач: Продаєвич Л.В.

договором купівлі-продажу, не виконаний покупцем, оплата за майно не здійснена;

- при укладенні договору допущені порушення статті 181 Господарського кодексу України щодо обов'язкового скріплення договорів печаткою підприємства;

- договір суперечить Закону України від 21.12.2000 №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки на момент його укладення все майно товариства знаходилося у податковій заставі, яка була знята за розпорядженням Славутської ОДПІ 15.07.2004 року;

- договір суперечить статтям 209, 210, 657 Цивільного кодексу України, які прямо передбачають і вимагають від сторін нотаріального посвідчення та реєстрації угод щодо об'єктів нерухомості;

- у договорі не визначена площа приміщень, що є суттєвою умовою, та передано оздоровчий комплекс, який належить РВ ФДМУ по Хмельницькій області;

- транспортні засоби мають специфічний порядок реалізації і перед передачею повинні зніматися з обліку в органах МРЕВ;

- слідчим управління СБУ по Хмельницькій області стосовно факту передачі майна порушена кримінальна справа, слідство за якою не закінчено.

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.08.2006                            (суддя: Хоменко М.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2006 (судді: Зеленін В.О. –головуючий, Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.), у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.11.2006 прийняті у цій справі судові акти скасовані з передачею справи на новий розгляд для з'ясування питань щодо надання згоди комітетом кредиторів під час укладення договору від 11.06.2004 та дотримання сторонами вимог статей 203, 209, 655, 657 Цивільного кодексу України та статей 17, 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Верховний Суд України ухвалами від 29.03.2007 та від 07.06.2007 відмовив у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 28.11.2006 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 27.12.2006 справу прийнято до розгляду суддею Смілянець В.В. з присвоєнням їй номера 47/469-15/460-24/23.

Рішенням господарського суду м. Києва від 19.06.2007 (суддя: Смілянець В.В.) у задоволенні позову відмовлено з урахуванням того, що інвестор, який на виконання пункту 1.2 договору від 11.06.2004 вніс інвестиції на суму 632861,96 грн. та надав товариству фінансову допомогу як грошовими коштами, так і послугами, набув право власності на майно боржника пропорційно сумі внесених інвестицій, а при перевірці законності укладених між ВАТ "Силікат" та ТОВ "Енергогазінвестсоюз" договору і акта не встановлено передбачених законом підстав для визнання їх недійсними.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2007 (судді: Андрієнко В.В. –головуючий, Малетич М.М.,           Студенець В.І.) вказане  рішення скасоване, прийнято нове рішення, яким позов ВАТ "Силікат" задоволено: визнані недійсними договір передачі майна від 11.06.2004 та акт приймання-передачі від 11.06.2004 року.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, ТОВ "Енергогазінвестсоюз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про її скасування через неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення фактичних обставин справи та надання їм неправильної юридичної оцінки та просить залишити в силі рішення господарського суду м. Києва.

Касаційна скарга обґрунтована наступними доводами:

- згідно затвердженого судом плану санації інвестором товариства було внесено інвестицій на загальну суму 911540, 00 грн., у зв'язку з чим останній набув право власності на майно, яке було передане за договором від 11.06.2004 та актом від 11.06.2004 року;

- твердження позивача про наявність у нього права відмовитися від виконання даної угоди є хибним, оскільки чинне законодавство не визначає підставою визнання договору недійсним ту обставину, що сторона може відмовитись від виконання умов договору;

- дія Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" з моменту порушення господарським судом справи про банкрутство ВАТ "Силікат" не поширюється на товариство;

- ТОВ "Енергогазінвестсоюз" є добросовісним набувачем права власності на майно;

- чинне законодавство не передбачає обов'язку нотаріального посвідчення і державної реєстрації договорів передачі майна та актів передачі майна, крім того значна частина майна є рухомим і не вимагає особливої форми реалізації;

- "за своєю природою договір передачі майна є похідним від правочину, згідно з яким встановлено умови внесення ТОВ "Енергогазінвестсоюз" інвестицій на ВАТ "Силікат", який було укладено у 2003 році, тобто до вступу в дію нового Цивільного кодексу України, в якому зазначено про обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна".

Розпорядженнями заступника Голови Вищого господарського суду України від 04.02.2008, від 25.02.2008 змінювався склад колегії суддів.

За правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд скарги було відкладено та ухвалою заступника Голови Вищого господарського суду України строк вирішення спору продовжено згідно зі статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

У наданих до суду касаційної інстанції запереченнях, які не підписані ліквідатором, ВАТ "Силікат" просить залишити без змін постанову Київського апеляційного господарського суду, а касаційну скаргу –без задоволення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.      

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи:

ухвалою господарського суду Хмельницької області від 27.08.2002 порушено провадження у справі № 13/127-Б про банкрутство ВАТ "Силікат";

ухвалою господарського суду Хмельницької області від 06.02.2003 введено процедуру санації боржника та призначено керуючим санацією Дейнеку М.І.

25.07.2003 на засіданні комітету кредиторів ВАТ "Силікат" погоджено план санації товариства, який затверджений ухвалою  господарського суду Хмельницької області від 29.07.2003 у справі № 13/127-Б.

Планом санації визнані умови участі ТОВ "Енергогазінвестсоюз" як інвестора в санації боржника та передбачені, зокрема, такі заходи:

- перевід боргу на інвестора згідно з Угодою про перевід боргу, яка включає в себе графік погашення кредиторської заборгованості боржника і є невід'ємною частиною плану санації;

-  укладення угод про перевід боргу та передача інвестору у власність майна боржника, рівноцінного сумі переведеного боргу, за умови виконання  інвестором зобов'язань, передбачених планом санації…;

- досягнення угоди з комітетом кредиторів на перевід боргу боржника на інвестора.

Відповідно до пункту 6 Угоди про перевід боргу від 29.07.2003, яка є додатком № 2 до затвердженого плану санації, інвестор набуває майнових прав на власність боржника (майно і майнові права) на суму фактичних витрат на проведення процедури санації, відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно з пунктом 4 Угоди перехід права власності на майно боржника до інвестора оформлюється договором передачі майна, невід'ємною частиною якого є акт приймання-передачі майна, що підписується з одного боку інвестором, а з другого –боржником в особі керуючого санацією.

11.06.2004 між ТОВ "Енергогазінвестсоюз" в якості інвестора та ВАТ "Силікат" (боржник) в особі керуючого санацією було укладено договір передачі майна, у пункті 1.1 якого передбачено, що відповідно до пунктів 3, 4, 5 Угоди про перевід боргу від 29.07.2003 боржник передає, а інвестор приймає майно боржника на суму внесених інвестицій за актом приймання-передачі, з моменту підписання якого інвестор набуває право власності на майно.

Згідно з пунктом 1.2 договору від 11.06.2004 інвестор зобов'язувався вносити фінансові кошти на погашення заборгованості по заробітній платі, на проведення поточного ремонту виробничих приміщень, обладнання та автотранспортної техніки з придбанням запчастин, на ремонт мережі енергопостачання, на меліоративні роботи на території підприємства та фінансувати інші роботи виробничо-технічного призначення. Сума внесених інвестицій повинна визначатися договорами та підтверджуватись фінансовими документами (пункт 1.4 договору).

Судом першої інстанції встановлено, що інвестором на виконання пункту 1.2 договору від 11.06.2004 були внесені інвестиції на суму           632861,96 грн., крім яких ВАТ "Силікат" надана фінансова допомога коштами, послугами, товарно-матеріальними цінностями, надана поворотна фінансова допомога, передана електроенергія тощо.

За  актом приймання-передачі майна від 11.06.2004 ВАТ "Силікат" передало, а ТОВ "Енергогазінвестсоюз" прийняло у власність майно на загальну суму 911540,00 грн.

Посилаючись на невиконання умов договору від 11.06.2004, на невідповідність його приписам Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ, відсутність суттєвих умов, нотаріального посвідчення, спеціального порядку реалізації транспортних засобів та порушення кримінальної справи, ВАТ "Силікат" в особі ліквідатора звернулося до господарського суду із позовом про визнання цього договору та акта приймання-передачі майна недійсними.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції вказав на те, що, встановивши певні обставини у даній справі, господарський суд м. Києва, між тим, не прийняв до уваги рішення господарського суду м. Києва від 07.06.2006 у справі                                 № 22/605-3/205, згідно якого ТОВ "Енергогазінвестсоюз" не набуло права власності на майно ВАТ "Силікат".

Апеляційним господарським судом визнано, що договір від 11.06.2004 суперечить підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ, а ТОВ "Енергогазінвестсоюз" є недобросовісним набувачем спірного майна, оскільки воно як один із кредиторів ВАТ "Силікат" та його інвестор не могло не знати про те, що все майно товариства перебуває у податковій заставі.

Не погоджуючись з висновками, викладеними у постанові Київського апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. До таких умов відносяться: законність змісту правочину, наявність в особи, яка його вчиняє, необхідного обсягу цивільної дієздатності, вільне волевиявлення учасника правочину, відповідність форми вчинення правочину вимогам закону, певна спрямованість правочину.

Згідно зі статтею 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом чи договором наслідків, а не визнання угоди недійсною.

У випадку невиконання інвестором взятих на себе зобов'язань по  плану санації ВАТ "Силікат" за приписами пункту 9 Угоди про перевід боргу комітет кредиторів (керуючий санацією, власник боржника) має право звернутися до господарського суду з вимогами про усунення інвестора від участі в процесі санації боржника.

Недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише у разі, якщо такий наслідок прямо зазначений у законі.

За приписами статті 220 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Якщо сторонами угоди, пов'язаної з переходом права власності на майно, не дотримано вимог нормативних актів стосовно реєстрації майна, наприклад, правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, транспортних засобів тощо, то сама лише ця обставина не є підставою для визнання відповідної угоди недійсною, оскільки реєстрація майна не є елементом форми угоди.

Твердження ВАТ "Силікат" про невідповідність спірного договору вимогами Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" колегія визнає необґрунтованими та непереконливими, оскільки частиною 3 преамбули передбачено, що цей Закон не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно з пунктом 7.8 статті 7 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ з моменту прийняття ухвали судом про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок сплати податкового зобов'язання або погашення податкового боргу такого платника податків, зазначених у заяві, яка подається до суду, визначається згідно з нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", без застосування норм цього Закону.

Порушення кримінальної справи, як і спеціальний порядок реалізації окремих видів майна, відсутність суттєвих умов договору та печатки, яка лише скріплює підпис особи, що підписала договір, не є підставами для визнання угод недійсними.

Не зважує колегія суддів і на рішення господарського суду м. Києва від 07.06.2006 у справі №22/605-3/205, оскільки предметом судового розгляду було визнання права власності, а не виконання договору від 11.06.2004 щодо внесення інвестицій ТОВ "Енергогазінвестсоюз".

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" інвестор (інвестори) за умови виконання зобов'язань, передбачених планом санації, може набувати прав власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації.

Як вже було зазначено вище, 29.07.2003 між ВАТ "Силікат" (боржник), комітетом кредиторів, уповноваженим представляти інтереси кредиторів боржника, та ТОВ "Енергогазінвестсоюз" (інвестор) укладено Угоду про перевід боргу, яка є додатком до затвердженого господарським судом Хмельницької області плану санації ВАТ "Силікат" та була погоджена з комітетом кредиторів 25.07.2003 і відповідно до умов якої укладено договір передачі майна від 11.06.2004 року.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд врахував зазначені обставини і правильно виходив із того, що наведені позивачем обґрунтування щодо недійсності укладених 11.06.2004 договору та акта приймання-передачі майна не можуть бути підставами для задоволення даного позову.  

Враховуючи викладене, постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції –залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазінвестсоюз"–задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2007 у справі №47/469-15/460-24/23 –скасувати.

Рішення господарського суду м. Києва від 19.06.2007 у цій справі –залишити без змін.

Головуючий:                                                                                   І.Панова

Судді:                                                                                         А. Заріцька

                                                                                                              Л. Продаєвич