Постанова

від 25.04.2022 по справі 941/494/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 941/494/20

провадження № 61-19098св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - приватне сільськогосподарське підприємство «Зарічне»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства «Зарічне» напостанову Кропивницького апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року приватне сільськогосподарське підприємство «Зарічне» (далі - ПСП «Зарічне») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі поновленим, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору.

Позовну заяву мотивовано тим, що 22 березня 2006 року між ОСОБА_1 та ПСП «Зарічне» укладено договір земельної ділянки, площею 7,12 га, на території Новостародубської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 10 років. Договір зареєстрований у «Кіровоградській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру» 20 лютого 2009 року за № 040938200169. Строк дії цього договору сплинув 20 лютого 2019 року.

Скориставшись переважним правом орендаря на поновлення договору оренди, ПСП «Зарічне» направило відповідачу лист-повідомлення від 19 січня 2019 року про намір продовжити орендні відносини із приєднаними до нього проєктами відповідних додаткових угод. Оскільки відповідачем не було вчинено дій спрямованих на поновлення договору оренди чи висловлено заперечень щодо його поновлення, позивач продовжив використовувати земельну ділянку в 2019 році, зібрав з неї урожай та запропонував відповідачу отримати орендну плату, однак відповідач ухиляється від отримання орендної плати та від підписання додаткової угоди про поновлення договору оренди.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати поновленим строком дії на 10 календарних років договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ПСП «Зарічне» 22 березня 2006 року, зареєстрований у «Кіровоградській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру» 20 лютого 2009 року за № 040938200169, щодо земельної ділянки, розташованої на території Новостародубської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, якій присвоєно кадастровий номер 3524983700:02:000:1231, площею 7,1215 га; визнати додаткову угоду про поновлення договору від 22 березня 2006 року укладеною, направлену на адресу ОСОБА_1 19 січня 2019 року разом із відповідним повідомленням ПСП «Зарічне» про намір реалізувати переважне право орендаря на поновлення договору оренди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Петрівського районного суду Кіровоградської області від 30 березня 2021 року у складі судді Шаєнко Ю. В. позов ПСП «Зарічне» задоволено.

Визнано поновленим строком дії на десять календарних років договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ПСП «Зарічне» 22 березня 2006 року, зареєстрований у «Кіровоградській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру» 20 лютого 2009 року за № 040938200169, щодо земельної ділянки, розташованої на території Новостародубської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, якій після здійснення її державної реєстрації присвоєно кадастровий номер 3524983700:02:000:1231 та визначено площу 7,1215 га.

Визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 22 березня 2006 року, направлену на адресу ОСОБА_1 19 січня 2019 року разом з відповідним повідомленням ПСП «Зарічне» про намір реалізувати переважне право орендаря на поновлення договору оренди.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач дотримався процедури поновлення договору оренди землі, встановленої статтею 33 Закону України «Про оренду землі», що підтверджено наданими ним доказами, а відповідач ухилився від підписання додаткової угоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області

від 30 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ПСП «Зарічне» відмовлено.

Стягнуто з ПСП «Зарічне» на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 6 306,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки просив визнати поновленими договір оренди землі, але не виклав у прохальній частині позовної заяви конкретні умови (зміст) додаткової угоди до договору, яка могла бути підставою для державної реєстрації такого речового права, що є підставою для відмови у позові. Крім того, до закінчення строку дії договору оренди землі відповідач повідомила позивача про те, що вона не має наміру поновлювати дію договору, що свідчить про недосягнення домовленості між сторонами щодо істотних умов правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ПСП «Зарічне» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанціїта залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, від 26 січня 2021 року у справі

№ 522/1528/15-ц. Крім того посилається на те, що позивач дотримався процедури поновлення договору оренди землі, встановленої статтею 33 Закону України «Про оренду землі», що підтверджено наданими ним доказами.

Відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якій зазначила, що вона не надавала згоду на реалізацію позивачем переважного права на користування земельною ділянкою, про що повідомила

ПСП «Зарічне» у встановлений законом строк.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 21 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві власності належать земельна ділянка площею 7,12 га, яка розташована на території Новостародубської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, якій присвоєно кадастровий номер 3524983700:02:000:1231.

22 березня 2006 року між ОСОБА_1 як орендодавцем та ПСП «Зарічне» як орендарем, укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстровано у ДП «Кіровоградська регіональна філія «Центр державного земельного кадастру» 20 лютого 2009 року за № 040938200169.

Згідно із пунктом 8 цього договору він укладений на 10 років, а після закінчення цього строку орендар має переважне право поновлення його на новий строк, у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії цього договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

З урахуванням дати державної реєстрації договору, десятирічний строк договору сплинув 20 лютого 2019 року.

ПСП «Зарічне» 19 січня 2019 року звернулось до ОСОБА_1 із проєктом додаткової угоди, в якому орендодавець повідомлялася, що орендар бажає скористатися своїм переважним правом на поновлення договору та пропонує підписати додаткову угоду або надати свої пропозиції.

Згідно з проєктом додаткової угоди орендар запропонував орендарю продовжити строк дії договору на 10 календарних років із моменту державної реєстрації права оренди, викласти у новій редакції пункти 1, 2, 9, 10, 11, 13 договору, які визначають предмет та об`єкт договору, розмір та форму, строки сплати та порядок перегляду орендної плати, відповідальність за порушення. Орендар запропонував орендодавцеві підвищити орендну плату з 3,0 % до 8,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

28 січня 2019 року ОСОБА_1 направила на адресу ПСП «Зарічне» лист-повідомлення про відмову від поновлення дії укладеного між сторонами договору оренди землі і бажання самостійно обробляти належну їй земельну ділянку.

09 липня 2019 року здійснено державну реєстрацію припинення іншого речового права на належну відповідачу земельну ділянку, права оренди земельної ділянки ПСП «Зарічне» (орендар), яке виникло на підставі договору оренди землі від 20 лютого 2009 року № 040938200169, укладеного з

ОСОБА_1

02 вересня 2019 року ПСП «Зарічне» повторно звернулося до ОСОБА_1

з листом від 30 серпня 2019 року № 224 у якому, зважаючи на продовження використання підприємством орендної земельної ділянки та відсутність листа-заперечення орендодавця протягом місячного строку з моменту закінчення строку дії договору оренди від 22 березня 2006 року, посилаючись на частину шосту статті 33 Закону України «Про оренду землі», позивач у справі повідомив відповідача, що договір вважається поновленим на той самий строк на тих самих умовах. Разом із листом відповідачу надіслано два примірники проєкту додаткової угоди про поновлення договору на 10 календарних років на передбачених договором умовах.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо вимог про визнання поновленим договору оренди землі

За змістом частини першої статті 4, частини першої статті 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або законних інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі статтею 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати, зокрема, з договорів та інших правочинів, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної (творчої) діяльності, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів (наприклад, створення речей), безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, настання або ненастання певної події. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Хоч стаття 11 ЦК Українипрямо вказує лише на підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, однак зміст цього Кодексу свідчить про те, що за тих самих підстав цивільні права та обов`язки змінюються та припиняються.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень частини другої статті 792 ЦК Українивідносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України «Про оренду землі». Тобто до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме спеціальні норми ЗК України та Закону України «Про оренду землі».

За змістом частини першої статті 93 ЗК України, статті 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, засноване на договорі.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі»визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї з сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України «Про оренду землі»).

Отже, зміст прав та обов`язків, що виникають в орендодавця та орендаря земельної ділянки, порядок їх реалізації та виконання опосередковуються договором оренди землі. Зокрема, на підставі договору в орендодавця виникає обов`язок передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а в орендаря - обов`язок використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства та сплачувати орендну плату в порядку і розмірі, встановленому договором або законом.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону України «Про оренду землі»).

За змістом статті 19 Закону України «Про оренду землі»строк дії договору оренди землі як істотна умова договору визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Закінчення строку дії договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема припиняються права та обов`язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин. Власник земельної ділянки вправі користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою після закінчення договору оренди за правилами статті 317 ЦК України, укладати договори оренди з іншими орендарями на власний розсуд.

Випадки та умови, коли права і обов`язки сторін за договором оренди продовжують існувати після закінчення узгодженого строку дії цього договору незалежно від волевиявлення власника, обмежуючи останнього у його правомочностях щодо здійснення права власності, обумовлюються договором або законом.

Законодавець передбачає різні способи продовження строку дії договору оренди на новий строк, які можуть полягати у визначенні для сторони договору необхідності вдатися до активних дій для отримання бажаного результату або, навпаки, у вказівці для досягнення бажаного результату утриматися від певних дій.

Наприклад, стаття 764 ЦК Українивказує на правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору найму, зазначаючи, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Також статтею 126-1 ЗК України(у чинній редакції) для договорів про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови, укладених або змінених після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», визначені умови поновлення відповідних договорів, за якими договором оренди землі, договором про встановлення земельного сервітуту, договорами про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови може встановлюватися умова щодо поновлення таких договорів. Якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається. Сторона договору, яка бажає скористатися правом відмови від поновлення договору, не пізніш як за місяць до дати закінчення дії такого договору подає до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно заяву про виключення з цього реєстру відомостей про поновлення договору. У разі відсутності заяви про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору до дати закінчення дії такого договору після настання відповідної дати закінчення дії договору державна реєстрація речового права продовжується на той самий строк.

Тож у статті 764 ЦК Українита статті 126-1 ЗК України вказаної редакції законодавець вдався до такого правового регулювання, за яким для настання наслідків у вигляді поновлення договору оренди сторони мають утриматися від дій, які б спричиняли закінчення дії такого договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення, зокрема укладення правочину про продовження договору, не вимагається.

Що ж стосується правового регулювання поновлення договору оренди землі, то про обставини його поновлення у відповідний період ідеться у статті 33 Закону України «Про оренду землі»(тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яка має відповідну назву.

Так, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 цього Законупо закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Водночас поновлення договору оренди згідно із частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі»здійснюється у встановленому законодавством порядку.

Так, частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі»визначено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Відповідно до частини першої статті 182 ЦК Україниправо власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і надалі - у редакції станом на час вирішення спору судами) державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема право оренди земельної ділянки. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону; згідно із частиною другою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Отже, орендар набуває речове право оренди земельної ділянки з моменту державної реєстрації такого права.

За визначеннями, наведеними у статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів як набуття, так і зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; заявником у таких випадках є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Державний реєстр прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно у процесі проведення таких реєстраційних дій.

Як уже вказувалось, частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі»визначено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. З цього випливає обов`язок орендодавця надати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на новий строк. Відповідно до частини восьмої статті 33 вказаного Закону оформлення відповідних правовідносин сторін здійснюється шляхом укладення сторонами додаткової угоди до договору оренди землі.

Тож поновлення договору оренди землі в судовому порядку у передбачений статтею 33 Закону України «Про оренду землі»спосіб, вимагає укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків на новий строк.

Правочин, на підставі якого здійснюється продовження орендних прав та обов`язків, у силу загальних приписів ЦК Українищодо порядку укладення, зміни та розірвання договорів має бути вчинений у тій самій формі, що й первісний договір оренди.

У випадку недосягнення сторонами згоди щодо укладення додаткової угоди спір про укладення такої угоди, зміни та розірвання первісного договору вирішується судом (статті 651, 652 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частина друга статті 16 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту цивільних прав та інтересів судом, як визнання права, визнання правочину недійсним, зміна та припинення правовідношення.

Укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі кореспондує передбаченому пунктом 6 частини другої статті 16 ЦК Україниспособу захисту порушеного права шляхом зміни правовідношення та відповідає підставам виникнення, припинення та зміни прав та обов`язків сторін за статтею 11 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15 (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Тож статтею 33 Закону України «Про оренду землі»у відповідній редакції, чинній у період виникнення спірних правовідносин, визначено як підстави поновлення договору оренди землі, так і порядок такого поновлення шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору оренди землі. Право сторони на оскарження в суді відмови або зволікання з укладенням додаткової угоди в контексті спірних правовідносин означають право сторони на звернення до суду для укладення додаткової угоди.

Додаткова угода до договору оренди землі, зміст якої зафіксований у рішенні суду, відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Висновки про належний спосіб захисту при вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди землі Велика Палата Верховного Суду сформулювала також у справі № 908/299/18, вказавши у постанові

від 26 травня 2020 року, що при вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі», належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди саме із викладенням її змісту.

Отже, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги у частині визнання поновленим строком дії договір оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП «Зарічне» 22 березня 2006 року, вказаних приписів та висновків не врахував та помилково дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги, що фактично є констатацією судом обставин продовження орендних правовідносин, а не зміною правовідношення судом та поновленням договору в судовому порядку в розумінні статей 16та 651 ЦК України. Обрання неправомірного (не передбаченого законом чи договором) способу захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження

№ 14-545цс19).

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов переконання, що судове рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим, обґрунтовано скасовано судом апеляційної інстанції, оскільки ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а його висновки не відповідали висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (провадження № 12-4гс21).

Щодо вимог про визнання додаткової угоди про поновлення договору укладеною

У справі, яка є предметом перегляду, встановлено, що ПСП «Зарічне» належно виконувало свої обов`язки за договором оренди, в установлений договором строк повідомив орендодавця про намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, надав проект додаткової угоди, в якій визначив інший розмір орендної плати.

ПСП «Зарічне» 19 січня 2019 року звернулось до ОСОБА_1 із листом-повідомленням, до якого долучено проєкт додаткової угоди в якому орендодавець повідомлявся, що орендар бажає скористатися своїм переважним правом на поновлення договору та пропонує підписати додаткову угоду або надати свої пропозиції щодо умов угоди, що підтверджується квитанцією установи поштового зв`язку про прийняття поштового відправлення, описом вкладення у цінний лист та витягом із журналу реєстрації вихідної кореспонденції ПСП «Зарічне» за 2019 рік.

Листом від 28 січня 2019 року ОСОБА_1 повідомила ПСП «Зарічне» про небажання поновлювати дію договору у зв`язку з наміром самостійно обробляти земельні ділянки і використовувати їх для власних потреб на свій розсуд. Направлення вказаного листа підтверджується фіскальними чеками ПАТ «Укрпошта» (а. с. 144).

02 вересня 2019 року ПСП «Зарічне» повторно звернулося до ОСОБА_1 з листом від 30 серпня 2019 року № 224 у якому, зважаючи на продовження використання підприємством орендної земельної ділянки та відсутність листа-заперечення орендодавця протягом місячного строку з моменту закінчення строку дії договору оренди від 22 березня 2006 року, посилаючись на частину шосту статті 33 Закону України «Про оренду землі», позивач у справі повідомив відповідача, що договір вважається поновленим на той самий строк на тих самих умовах. Разом із листом відповідачу надіслано два примірники проєкту додаткової угоди про поновлення договору

на 10 календарних років на передбачених договором умовах.

17 вересня 2019 року ОСОБА_1 направила ПСП «Зарічне» лист у якому повторно висловила своє небажання продовжувати договірні відносини у зв`язку з наміром самостійно обробляти земельні ділянки і використовувати її для власних потреб на свій розсуд (а. с. 141).

Отже, відповідач як орендодавець у межах строку, встановленого частиною п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі», повідомила орендаря про своє небажання продовжувати договір оренди на нових умовах, що унеможливлює визнання укладеною додаткової угоди у судовому порядку.

Враховуючи наявність заперечень ОСОБА_1 проти поновлення договору оренди землі на тих же умовах та на умовах, запропонованих у додатковій угоді, надісланій ОСОБА_1 від 19 січня 2019 року(де змінено істотну умову договору - розмір орендної плати), з урахуванням вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі», колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про визнання додаткової угоди про поновлення договору укладеною, оскільки додаткова угода до договору оренди землі укладається сторонами для вирішення питання щодо поновлення дії договору при наявності взаємної згоди для державної реєстрації речових прав сторін, а в спірних правовідносинах переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилося у зв`язку з недосягненням між сторонами домовленості щодо істотних умов договору.

Установивши, що після закінчення строку дії договору оренди між орендарем і орендодавцем не досягнуто згоди щодо продовження дії договору оренди на змінених умовах, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання додаткової угоди про поновлення договору укладеною, оскільки орендодавець двічі повідомив орендаря про відсутність наміру продовжувати вказаний договір оренди.

Водночас, направлення орендарем пропозиції про продовження відносин оренди не є безумовною підставою для їх поновлення між сторонами у разі відсутності волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди.

Зміна умов договору у будь-якій частини виключає продовження договору з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», а за положеннями частини четвертої статті 33 Закону України «Про оренду землі» відсутність домовленостей щодо умов договору при їх зміні також виключає продовження договору оренди землі з підстав переважного права.

З огляду на встановлені у цій справі обставини, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій, що обов`язковою умовою продовження дії договорів на змінених умовах є досягнення згоди обох сторін цих правовідносин, а такої згоди у цій справі сторонами не досягнуто.

З таких же висновків виходив Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 923/681/19 (пункт 69).

У касаційній скарзі ПСП «Зарічне» вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц.

Зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час перегляду справи у межах доводів касаційної скарги ПСП «Зарічне», з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) сформульовано висновок про те, що при вирішенні вимог про поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі», належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди саме із викладенням її змісту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц сформульовано висновки про можливість суду самостійно застосувати до спірних правовідносин норму права, яка підлягає застосуванню, а також про те, щодо повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права.

Тобто, доводи заявника, окрім іншого, зводяться до того, що вимога про визнання додаткової угоди про поновлення договору укладеною, є обґрунтованою, тому відмова суду апеляційної інстанції у її задоволенні з підстав відсутності у прохальній частині позовної зави змісту цієї угоди є необґрунтованою, оскільки суд апеляційної інстанції міг самостійно викласти текст цієї угоди у резолютивній частині свого рішення.

Верховний Суд відхиляє вказані доводи заявника, оскільки вимоги позивача в частині визнання додаткової угоди про поновлення договору укладеною не підлягають задоволенню, так як переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилося у зв`язку з недосягненням між сторонами домовленості щодо істотних умов договору.

Помилкове посилання суду апеляційної інстанції в обґрунтування мотивів відмови у задоволенні позову також на те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки просив визнати поновленими договір оренди землі, але не виклав у прохальній частині позовної заяви конкретні умови (зміст) додаткової угоди до договору, яка могла бути підставою для державної реєстрації такого речового права, що є підставою для відмови у позові, не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановленню інших обставин ніж ті, що були встановлені судом апеляційної інстанції, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства «Зарічне» залишити без задоволення, а постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович