Ухвала

від 27.04.2022 по справі 947/33584/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/444/22

Номер справи місцевого суду: 947/33584/21 1-кс/1553/22

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

представника власника майна адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні,в режимі відеоконференції (дистанційне судове провадження), апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 07.02.2022 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 , про накладення арешту на майно, у кримінальному провадженні №12021160000001157 від 19.08.2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.

Зазначеною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №12021160000001157від 19.08.2021рокута накладено арешт на майно, виявлене та вилучене 20.01.2022 року в ході проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування накладення арешту на вилучене майно слідчий суддя зазначив правову підставу, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження майна, яке відповідає критеріям речових доказів, містить в собі інформацію щодо обставин кримінального провадження, має доказове значення у кримінальному провадженні, а також з метою запобігання ризику його знищення.

Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.

Не погодившись з ухвалою слідчого судді представник власникамайна ОСОБА_8 захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майн грошових коштів, посилаючись на те, що ухвала слідчого судді є незаконною та висновки слідчого судді не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки:

- прокурором не були усунуті недоліки зазначені в попередній хвалі слідчого судді про повернення клопотання;

- стороною обвинувачення не доведено мети та підстав для накладення арешту на майно, а також що вилучені речі мають відношення до кримінального провадження та є доказом;

- з 20.01.2022 року сторона обвинувачення мала достотного часу оглянути вилучений мобільний телефон за участі спеціалістів;

- власник майна ОСОБА_8 у кримінальному провадженні не має жодного процесуального статусу;

- слідчим суддею клопотання розглянуто в порушення строків, передбачених ч. 6 ст. 173 КПК України;

Позиції учасників апеляційного розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, представника власникамайна адвоката ОСОБА_7 ,яка підтрималаапеляційну скаргу,прокурора,який заперечувавпроти задоволенняапеляційної скарги,дослідивши матеріали провадження, надані до клопотання слідчого та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновків про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Положення зазначеної вище норми КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 КПК України та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 КПК України.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати розумність та співрозумність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали провадження та пояснення учасників апеляційного, що слідчий суддя обґрунтовано задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на майно, яке відповідає вимогам кримінального процесуального закону, з огляду на наступне.

Так, в клопотанні слідчого, в обґрунтування вимог щодо арешту майна, зазначено, що другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Одеса) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві за процесуальним керівництвом Одеської обласної прокуратури здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12021160000001157 від 19.08.2021 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

З клопотання та матеріалів кримінального провадження вбачається, що державне підприємство «Дослідне господарство «Таїровське» Національного наукового центру «Інституту виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» є підзвітним Національній академії аграрних наук України, та для виконання своїх статутних завдань використовує державне майно, що знаходиться у віданні НААН України, а саме землі сільськогосподарського призначення.

На підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ОД №002652 від 24.04.2000 у ДП «ДГ «Таїровське» перебуває земельна ділянка межі якої визначені вищевказаним державним актом.

При огляді публічної кадастрової карти станом на 28.10.2021 виявлено, що у межах земельних ділянок, які перебувають у користуванні ДП «ДГ «Таїровське» ННЦ «ІВіВ ім. В.Є Таїрова» на підставі вищевказаного державного акту, з`явились наступні кадастрові поділи та 2 земельні ділянки наразі знаходяться на опрацюванні (очевидно з метою присвоєння кадастрових номерів) в категорії «Наміри», а саме:5123755800:01:002:3887, 5123755800:02:002:0400, 5123755800:02:002:0039, 5123755800:02:002:0040, земельна ділянка, площею 2 га (номер та дата викопіювання: НВ-5113967922020 від 05.03.2020. Надано на заяву: ЗВ-5113582122020 від 05.03.2020); земельна ділянка, площею 2 га (номер та дата викопіювання: НВ-5113968212020 від 05.03.2020. Надано на заяву: ЗВ-5113582502020 від 05.03.2020); 5123755800:02:010:0010, 5123755800:02:010:0011, 5123755800:02:010:0012, 5123755800:02:010:0013, 5123755800:02:002:0041, 5123755800:02:002:0042, 5123755800:02:010:0014, 5123755800:02:010:0015, 5123755800:02:010:0016, 5123755800:02:002:0043, 5123755800:02:010:0017, 5123755800:02:010:0018, 5123755800:02:010:0019, 5123755800:02:010:0020, 5123755800:02:010:0021, 5123755800:01:002:3909, 5123755800:02:002:0044, 5123755800:01:002:3910, 5123755800:02:010:0022, 5123755800:02:010:0023, 5123755800:02:010:0024, 5123755800:02:010:0025, 5123755800:02:010:0026, 5123755800:02:010:0027, 5123755800:02:002:0046, 5123755800:02:010:0028, 5123755800:01:002:3917, 5123755800:02:002:0047, 5123755800:02:010:0029, 5123755800:02:002:0048, 5123755800:02:010:0030, 5123755800:02:010:0031.

Розробку проектів землеустрою здійснювало ТОВ «ДЗК ПЛЮС» (код ЄРДПОУ 39157831).

Земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні ДП ДГ мають статус «особливо цінні», оскільки використовуються для проведення досліджень та районування сортів вітчизняної селекції.

При цьому, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що підставою для розроблення технічної документації стосовно вказаних земельних ділянок слугувала бездіяльність посадових осіб ГУ Держгеокадастр в Одеській області, а також не визначення їх меж посадовими особами Таїровської сільської ради.

Так, протиправне привласнення земельних ділянок, які відповідно до державного акту ІІ-ОД №002652 від 24.04.2000 перебувають у користуванні ДП «ДГ «Таїровське» ННЦ «ІВіВ ім. В.Є. Таїрова» здійснюється на користь ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 .

Організацією підготовки необхідних документів, заяв, клопотань для початку розроблення технічної документації від вищевказаних осіб займався ОСОБА_47 , що підтверджується допитами свідків ОСОБА_28 , ОСОБА_29 .

Зокрема, встановлено, що ОСОБА_47 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 у приміщеннях, що орендуються суб`єктами господарювання останнього, надав на підпис договори з ТОВ «ДЗК ПЛЮС» вищевказаним особам про розробленні проекту землеустрою земельних ділянок, а також підготував та надав на підпис два звернення до ГУ Держгеокадастру в Одеській області одне з яких в подальшому направлялось для підтвердження «мовчазної згоди». Вказане дає підстави вважати, що ОСОБА_47 усвідомлював, що клопотання про дозвіл на розробку технічної документації в місячний термін розглянутий не буде.

Крім того, вбачається, що до протиправної схеми виведення земельних ділянок з державної власності та їх передачу у приватну власність може бути причетний колишній начальник ГУ Держгеокадастру в Одеській області ОСОБА_48 , який до цього у 2020 році обіймав посаду директора ПП «Земград». Аналогічну посаду директора у вказаному приватному підприємстві обіймав начальник відділу земельних відносин управління економічного та місцевого розвитку ОСОБА_8

20.01.2022 року на виконання ухвали слідчого судді Київського районного суду від 22.12.2021 року про дозвіл на проведення обшуку, проведено обшук за місцем мешкання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено майно зазначене у клопотанні.

Таким чином, в клопотанні в обґрунтування підстав та мети для арешту майна, відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, було зазначено, що арешт майна необхідний з метою забезпечення збереження речових доказів, які можуть бути використаний для встановлення обставин по кримінальному провадженню, а також арешт необхідний для запобіганню ризику його знищення.

Апеляційний суд вважає, що клопотання слідчого відповідає приписам норм кримінального процесуального закону, посилання в апеляційній скарзі на його невідповідність цим приписам, не можуть бути взяті до уваги.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово зазначав, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку про те, що слідчий суддя розглянув клопотання повно, всебічно та об`єктивно, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про необхідність накладення арешту на майно.

В оскаржуванійухвалі слідчийсуддя,обґрунтовуючи задоволенняклопотання слідчогопро накладенняарешту намайно,дійшов допереконання проте,що майноможе зберігатина собісліди злочину,в зв`язкуз чим можебути використанедля встановленняобставин покримінальному провадженню,в в`язкуз чимслідчий суддяне встановивпідстав для відмови в задоволені клопотання.

Виходячи із зазначених у клопотанні фактичних обставин кримінального правопорушення, на думку апеляційного суду, слідчий суддя мав підстави дійти до висновку про те, що вилучене майно може містити відомості щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 364 КК України, оскільки майно було вилучене за адресою мешкання ОСОБА_8 , який з встановлених під час досудового розслідування обставин, раніше займав посаду директора ПП «Земград».

Крім того, апеляційний суд приймає до уваги доводи клопотання про те, що арешт вилученого майна необхідний для забезпечення проведення відповідних експертних досліджень.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що у клопотанні слідчого належним чином розкрито відношення майна до предмету кримінального провадження, у зв`язку з чим процесуальний статус зазначеного у клопотанні майна, як речового доказу, є визначеним відповідно до вимог ст.98 КПК України, оскільки, згідно постанови слідчого вилучене майно є речовим доказом у кримінальному провадженні.

Положеннями ст. 98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що посилання у клопотанні про необхідність накладення арешту на вилучене майно для забезпечення збереження речового доказу, так як воно може зберігати докази, необхідні для встановлення обставин кримінального провадження, знаходять своє підтвердження, арешт необхідний для запобіганню ризиків його знищення.

Отже вжиттязаходу забезпеченнякримінального провадження,шляхом накладанняарешту намайно,є необхіднимзапобіжним заходом,передбаченим зазначениминормами закону,оскільки увипадку знищеннята втратимайнаможуть настати негативні наслідки.

На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що для розслідування цього кримінального провадження на даній стадії досудового слідства, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження саме в такому виді відповідатиме положенням ст. 2 КПК України.

Крім того, на думку апеляційного суду, слідчий суддя в повній мірі врахував співмірність обмеження права власності та наслідки арешту майна для власника майна, на які наголошував в апеляційній скарзі апелянт.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що існує сукупність правових підстав та розумних підозр вважати, що вилучене майно є речовим доказом, подальше проведення досудового слідства зазначеного кримінального правопорушення не виявляється за можливе без застосування арешту майна, як це передбачено п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

При таких обставинах, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя, відповідно довимог ч.2ст.173КПК України,дослідив наданідо клопотанняматеріали, таприйшов дообґрунтованого висновку,що органамидосудового розслідуваннянадано достатньодоказів,що вказуютьна вчинення кримінальногоправопорушення,вилучене майно є речовим доказом кримінального правопорушення. В оскаржуваній ухвалі слідчого судді була обґрунтовано зазначена наявність правових підстав для арешту майна, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

Доводи апеляційної скарги щодо недотримання слідчим суддею строків розгляду клопотання про арешт майна є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами провадження.

Посилання вапеляційній скарзіна те,що сторона обвинувачення мала достотного часу оглянути вилучений мобільний телефон за участі спеціалістів, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки ці обставини не впливають та не спростовуються висновок слідчого судді про те, що стороною обвинувачення доведена мета та підстави для накладення арешту на майно, яке має відношення до кримінального провадження та є доказом.

Приписами ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

З огляду на вище викладене у всій своїй сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді є законною, вмотивованою та обґрунтованою і такою, що не підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 170-173,370-372,376,404,405,407,409,412,419,422,532КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - захисника ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 07.02.2022 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 , про накладення арешту на майно, у кримінальному провадженні №12021160000001157 від 19.08.2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України,- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4