Рішення

від 05.05.2022 по справі 120/19758/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 травня 2022 р. Справа № 120/19758/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ

30.12.2021 у Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Вінницької міської ради (далі - відповідач). У позовній заяві позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 27.08.2021 № 549 в частині п. 6 додатку № 6 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів на АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража розміром 6,6 м. х 15,0 м. (площею 0,0099 га) в межах норм безоплатної приватизації, яка розташована в провулку між будинками АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0510100000:01:038:0106) та АДРЕСА_2 (кадастровий номер 0510100000:01:038:0095) в м. Вінниці.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.02.2021 по справі № 120/7123/20-а відповідачем повторно розглянуто його клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража.

За результатами повторного розгляду клопотання відповідачем 27.08.2021 на 11 сесії 8 скликання прийнято рішення № 549, пунктом 6 додатку 6 якого відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів на АДРЕСА_1 , у зв`язку з невідповідністю намірів вимогам містобудівної документації (зона багатоквартирної житлової забудови).

Позивач вважає п. 6 додатку 6 рішення від 27.08.2021 № 549 протиправним, оскільки відповідачем порушено ст. 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення документації. Позивач зіслався на те, що зона багатоквартирної житлової забудови призначається для розташування, зокрема, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування, а тому розміщення в бажаному місці індивідуального гаражу, не порушує встановлених норм законодавства та відповідає вимогам містобудівної документації.

Акцентує увагу на тому, що підстави прийняття рішення про відмову йому у наданні дозволу є аналогічними тим, які визнано неправомірними рішенням суду від 03.02.2021 у справі № 120/7123/20-а. Просить врахувати, що Радою повністю залишено поза увагою висновки суду у справі № 120/7123/20-а і повторно із тих самих мотивів незаконно відмовлено у наданні дозволу. Тому з метою захисту своїх прав звернувся із цим адміністративним позовом до суду.

Одночасно із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою від 30.12.2021 заяву про забезпечення позову повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою від 10.01.2022 позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків позовної заяви.

20.01.2022 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків, вказаних в ухвалі від 10.01.2022.

Ухвалою від 24.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-ти денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Також витребувано за ініціативою суду у Вінницької міської ради належним чином засвідчені копії клопотання ОСОБА_1 від 07.07.2021. із додатками до нього, прийняте щодо клопотання рішення від 27.08.2021 № 549 в частині позивача та інші документи, що враховувалися при його ухваленні.

22.02.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

У відзиві вказано, що Вінницькою міською радою прийнято рішення від 27.08.2021 № 549, яким відмовлено позивачу у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку з невідповідністю намірів вимогам містобудівної документації (зона багатоквартирної житлової забудови).

Невідповідність, за словами відповідача, полягає у тому, що позивач бажає отримати у власність земельну ділянку для будівництва індивідуального гаража на земельній ділянці в дворі житлового будинку (вбачається із графічних матеріалів, поданих до клопотання). Як наслідок, відведення такої земельної ділянки під індивідуальне будівництво гаража в межах плану забудови м. Вінниці, на переконання представника відповідача, є неправомірним, а відтак позивачу відмовлено у задоволенні його клопотання.

Надавши оцінку мотивам заяв по суті справи та дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

23.03.2020 ОСОБА_1 звернувся до Вінницької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі йому безоплатно у приватну власність для будівництва індивідуального гаражу. Орієнтовний розмір земельної ділянки складатиме 6,6x13,2м (0,008712 га), в межах норм безоплатної приватизації. Ділянка розташована в провулку між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 .

Пунктом 9 рішення 53 сесії 7 скликання Вінницької міської ради № 2321 від 26.06.2020 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів на АДРЕСА_1 у зв`язку з невідповідністю намірів вимогам містобудівної документації (зона багатоквартирної житлової забудови).

Не погоджуючись із пунктом 9 рішення 53 сесії 7 скликання Вінницької міської ради №2321 від 26.06.2020 та з метою його скасування позивач звернувся до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.02.2021 № 120/7123/20-а позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано пункт 9 рішення Вінницької міської ради 53 сесії 7 скликання від 26.06.2020 року № 2321 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу.

Зобов`язано Вінницьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.03.2020 року (вх. № Р-01-26986) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З метою виконання рішення суду ОСОБА_1 07.07.2021 звернувся із заявою до Вінницької міської ради, в якій просив повторно розглянути його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з правом передачі у власність для будівництва індивідуального гаражу.

На виконання рішення суду відповідачем розглянуто клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража розміром 6,6 м. х 15,0 м. (площею 0,0099 га) в межах норм безоплатної приватизації, яка розташована в провулку між будинками АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0510100000:01:038:0106) та АДРЕСА_2 (кадастровий номер 0510100000:01:038:0095) в м. Вінниці.

За результатами повторного розгляду клопотання відповідачем 27.08.2021 прийнято рішення № 549, пунктом 6 додатку 6 якого відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів на АДРЕСА_1 , у зв`язку з невідповідністю намірів вимогам містобудівної документації (зона багатоквартирної житлової забудови).

Позивач із пунктом 6 додатку 6 рішення від 27.08.2021 № 549 не погодився та звернувся до суду із позовом про його скасування.

Надаючи оцінку обставинам спору, суд враховує, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 81 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться в тому числі у разі:

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Нормами ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачалося, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем у статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 05.03.2019 у справі № 360/2334/17, від 28.01.2020 у справі № 2240/2962/18 та 28.02.2020 у справі № 806/3304/18.

Суд встановив, що позивач 07.07.2021 звертався до органу місцевого самоврядування із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою повторно.

Вперше ОСОБА_1 звернувся до Ради із клопотанням про вирішення цього ж земельного питання 23.03.2020.

Пунктом 9 рішенням відповідача № 2321 від 26.06.2020 йому відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів на АДРЕСА_1 у зв`язку з невідповідністю намірів вимогам містобудівної документації (зона багатоквартирної житлової забудови).

Вказане рішення органу місцевого самоврядування стало предметом судового оскарження, за результатом якого судом ухвалено рішення від 03.02.2021 у справі № 120/7123/20-а та скасовано пункт 9 рішення Вінницької міської ради 53 сесії 7 скликання від 26.06.2020 року № 2321 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу. Як наслідок, суд зобов`язав Раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 .

Мотивом визнання протиправним та скасування акту органу місцевого самоврядування став висновок суду про те, що зона "Багатоквартирна житлова забудова" передбачає можливість розміщення в ній і супутніх об`єктів повсякденного обслуговування, до яких, зокрема, належать об`єкти транспортної інфраструктури (автостоянки, велостоянки, гаражі, паркінги наземні та підземні).

Суд відхилив посилання відповідача на п. 7.44 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», згідно якого гаражі та автостоянки індивідуальних автомобілів слід розміщувати, в основному, на периферії житлових районів і міжмагістральних територіях або у їхніх межах на ділянках, віддалених від місць, призначених для ігор дітей і відпочинку населення, дійшовши висновку про відсутність у цих нормах імперативної вказівки щодо місця розміщення гаражів та зауваживши на їхньому рекомендаційному характеру.

Для виконання рішення суду та повторного розгляду клопотання, позивач 07.07.2021 вдруге звернувся до відповідача із клопотанням, за результатом розгляду якого Радою ухвалено оскаржене у цій справі рішення від 27.08.2021 № 549 про відмову у його задоволенні (пункт 6 додатку 6).

Підставою відмови вказано: "невідповідність намірів вимогам містобудівної документації (зона багатоквартирної житлової забудови)".

Зазначена підстава є повністю тотожною тій, що вказана відповідачем у п. 9 рішення Ради № 2321 від 26.06.2020 прийнятому за результатом вирішення клопотання позивача вперше і це рішення визнано протиправним та скасовано рішенням суду, що набрало законної сили від 03.02.2021 у справі № 120/7123/20-а.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача детальніше наводить пояснення мотивам відмови, які за змістом є аналогічними тим, що визнано неправомірними рішенням суду від 03.02.2021 у справі № 120/7123/20-а

У рішенні від 03.02.2021 судом проаналізовано та надано відповідь щодо аргументів відповідача як тих, що вказані у рішенні Ради так і тих, що наведені у відзиві, та зроблено висновок про їх незаконність. Незважаючи на це, відповідач повторно ухвалив аналогічне рішення, оперуючи неправомірними підставами та наводить у відзиві пояснення, які прямо суперечать рішенню суду від 03.02.2021 у справі № 120/7123/20-а яке набрало законної сили.

Ухваливши рішення від 27.08.2021 № 549 (пункт 6 додатку 6) про відмову у задоволенні клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою Рада порушила як норми земельного законодавства, адже згідно із рішенням суду від 03.02.2021 у справі № 120/7123/20-а така підстава як "невідповідність намірів заявника вимогам містобудівної документації (зона багатоквартирної житлової забудови)" суперечить закону, так і Конституційні норми про обов`язковість судового рішення (ст. 129-1 Конституції України).

Крім цього, згідно із п. 5 ч. 3 ст. 2 КАС України, однією із основних засад адміністративного судочинства є принцип обов`язковості судового рішення.

Зміст цього принципу більш детально розкрито у ст. 14 КАС України, якою передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до вимог ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Одним із наслідків обов`язковості судового рішення є приюдиційні властивості встановлених ним обставин, оскільки згідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд зазначає, що незважаючи на обов`язок врахувати висновки суду, наведені у рішенні суду від 03.02.2021 у справі №120/7123/20-а, відповідач протиправно повторно відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, прийнявши оскаржене у цій справі рішення від 27.08.2021 № 549 (пункт 6 додатку 6). Такі дії свідчать про відсутність у відповідача наміру прийняти обґрунтоване та законне рішення у спосіб передбаченій чинним законодавством, а також створює перешкоди у реалізації заявником гарантованого йому законодавством права на безоплатну приватизацію земельної ділянки.

Тому, пункт 6 додатку № 6 рішення Вінницької міської ради від 27.08.2021 № 549 є протиправним та підлягає скасуванню, а позов у цій частині - задоволенню.

Надаючи оцінку вимозі про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту із землеустрою, суд зазначає таке.

Наслідком скасування судом у цій справі п. 6 додатку № 6 рішення Вінницької міської ради від 27.08.2021 № 549 є те, що клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража розміром 6,6 м. х 15,0 м. (площею 0,0099 га) в межах норм безоплатної приватизації, яка розташована в провулку між будинками АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0510100000:01:038:0106) та АДРЕСА_2 (кадастровий номер 0510100000:01:038:0095) в м. Вінниці, залишається нерозглянутим.

Згідно ч. 3-4 ст. 245 КАС України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом.

При обранні способу захисту порушених прав позивача суд враховує правовий висновок Верховного Суду у постанові № 823/106/18 від 15 червня 2021 року, який полягає у наступному.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

З іншого боку, у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою (прийняти рішення такого змісту), якщо уповноважений орган не у повній мірі дослідив усі умови, дотримання яких є необхідним для отримання позивачем бажаного дозволу.

Враховуючи, що відповідачем неправомірно двічі відмовлено у задоволенні клопотання позивача із аналогічних підстав та не наведено обґрунтованих і законних аргументів, які могли б стати підставою для відмови у задоволенні клопотання, суд доходить висновку про дотримання позивачем усіх умов для надання йому бажаного дозволу.

Однак суд враховує, що на момент ухвалення цього судового рішення в Україні діє воєнний стан.

Згідно ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року № 389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні за визначених підстав в умовах якого допускається тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Одне із таких обмежень встановлено Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року яким внесені зміни до Земельного кодексу України.

Так, вказаним законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:

5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі земельних ділянок у власність.

Зазначене виключає підстави для задоволення позовних вимог у бажаний для позивача спосіб, адже обрання судом під час дії воєнного стану способу захисту порушених прав у вигляді зобов`язання відповідача надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою прямо суперечитиме Закону України від 24 березня 2022 року № 2145-XI та фактично покладатиме на Раду обов`язок прийняти рішення, ухвалення якого цим Законом заборонено.

Відтак, суд вбачає підстави для часткового задоволення похідної позовної вимоги у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 07.07.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд доходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі суд не вирішує.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п. 6 додатку № 6 рішення Вінницької міської ради від 27.08.2021 № 549 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, поновлення договорів оренди, договорів земельного сервітуту на земельні ділянки громадянам" в частині відмови у наданні дозволу ОСОБА_1 .

Зобов`язати Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 07.07.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража розміром 6,6 м. х 15,0 м. (площею 0,0099 га) в межах норм безоплатної приватизації, яка розташована в провулку між будинками АДРЕСА_1 (кадастровий номер 0510100000:01:038:0106) та АДРЕСА_2 (кадастровий номер 0510100000:01:038:0095) в м. Вінниці, та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

Відповідач: Вінницька міська рада - вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 25512617.

Суддя Богоніс Михайло Богданович