Постанова

від 04.05.2022 по справі 908/1116/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.2022 року м. Дніпро Справа № 908/1116/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач ),

суддів: Чус О.В., Орєшкіної Е.В.

секретар судового засідання Грачов А.С.

представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю Евіта

на рішення Господарського суду Запорізької області від 08.11.2021 р.

( суддя Дроздова С.С., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 18.11.2021 р.)

у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Багіра

( адреса реєстрації: 21007 м. Винниця, вул. П. Запорожця, 20А/132; адреса для листування: 69001 м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2, ідентифікаційний код юридичної особи 32297681)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Евіта

(69006 м. Запоріжжя, вул. В.Лобановського, буд. 7, кв. 57, ідентифікаційний код юридичної особи 31540037)

про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю Багіра звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Евіта, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю Евіта з нежитлових приміщень загальною площею 409,1 кв.м., які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2.

Відповідач заперчив проти позову та зазначив, що оскільки Позивач не виконав власного зобов`язання щодо компенсації вартості ремонту, то у Відповідача не настав строк виконання зобов`язання щодо звільнення приміщень.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.11.2021 р. позовні вимоги задоволено - усунуто перешкоди у користуванні майном шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю Евіта з нежитлових приміщень загальною площею 409,1 кв.м., які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2..

В основу оскаржуваного рішення покладено висновок місцевого господарського суду про наявність передбачених законом підстав для задоволення вимоги Позивача про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю Евіта з нежитлових приміщень.

При цьому, місцевий господарський суд не прийняв посилання Відповідача на п. 4.9 Договору, яким встановлено, що по закінченню строку дії договору чи при його достроковому розірванні орендар передає орендодавцю приміщення протягом 30 днів після компенсації орендодавцем вартості капітального ремонту, реконструкції орендованих приміщень, оскільки питання компенсації Позивачем Відповідачу грошових коштів підлягає розгляду в іншому, окремому провадженні, а звільнення спільного приміщення є законною вимогою власника після розірвання Договору оренди такого приміщення.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Евіта звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується з висновком господарського суду про те, що вимога про звільнення приміщення є законною вимогою власника після розірвання договору оренди, а питання компенсації Позивачем Відповідачу грошових коштів підлягає розгляду в іншому, окремому провадженні.

Водночас, на думку Скаржника, зобов`язання по звільненню приміщення у ТОВ «Евіта» є зустрічним зобов`язанням по зобов`язанню ТОВ «Багіра» компенсувати грошові кошти. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

При цьому Скаржник зазначає, що п. 4.9 Договору оренди нежитлового приміщення № 0301-01 від 01.03.2002 р. було встановлено черговість виконання ТОВ «Евіта» та ТОВ «Багіра» зустрічних зобов`язань: спочатку ТОВ «Багіра» компенсує на користь ТОВ «Евіта» грошові кошти; потім ТОВ «Евіта» протягом 30-ти днів після проведення компенсації звільняє приміщення. Таким чином, без проведення компенсації з боку ТОВ «Багіра» у ТОВ Евіта» не розпочинається відлік строку щодо звільнення приміщення.

Скаржник наголошує на тому, що до виконання ТОВ «Багіра» зобов`язання щодо компенсації грошових коштів, зобов`язання ТОВ «Евіта» по звільненню приміщення, відповідно до приписів ч. 3 ст. 538 ЦК України, є зупиненим, а отже висновок суду про те, що вимога про звільнення приміщення є законною вимогою власника після розірвання договору оренди є передчасним та безпідставним.

Скаржник вважає, що з 04.06.2018 р. ( з моменту набрання чинності судовим рішенням про розірвання договору оренди ) у ТОВ «Багіра», як орендодавця по договору оренди № 0301-01 від 01.03.2002 р., виникло грошове зобов`язання з компенсації вартості робіт з капітальному ремонту приміщень, що були предметом оренди, на суму 24 870,00 доларів США.

Скаржник зазначає, що твердження Позивача, що він не визнає обов`язку щодо компенсації вартості ремонтних робіт не мають жодного правового підґрунтя, оскільки, цей обов`язок перейшов до нього автоматично в силу імперативного припису Закону і виконання цього обов`язку не залежить від того чи визнає він його.

Крім того, в своєму позові Позивач зазначав, що після розірвання договору за рішенням суду неможливо застосовувати його умови до відносин щодо звільнення майна Позивача, оскільки договір припинив свою дію. Такі твердження Позивача не відповідають правовій позиції Касаційного господарського суду Верховного Суду, викладеній в постанові від 18.11.2019 р. по справі № 910/16750/18.

Відтак, на думку Скаржника, оскільки Позивач не виконав власного зобов`язання щодо компенсації вартості ремонту, то у ТОВ «Евіта» не настав строк виконання зобов`язання щодо звільнення приміщень.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді (суддя - доповідач) - Кощеєв І.М., судді - Чус О.В., Подобєд І.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2021 р..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.12.2021 р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Евіта на рішення Господарського суду Запорізької області від 08.11.2021р.. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 03.02.2022 р..

03.02.2022 р. в систему "Діловодство спеціалізованого суду" внесено інформаційну довідку, відповідно до якої, у зв`язку з відпусткою члена колегії - судді Подобєда І.М., розгляд справи № 908/1116/21 в судовому засіданні не відбувся.

У зв`язку з виходом на роботу члена колегії - судді Подобєда І.М., ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.02.2022 р. розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 10.03.2022 р..

10.03.2022 р. розгляд справи № 908/1116/21 в судовому засіданні не відбувся.

Розпорядженням керівника апарату суду від 12.04.2022 р., у зв`язку з припиненням повноважень судді Подобєда І.М., відповідно до ст. 123 Закону України Про судоустрій та статус суддів по справі № 908/1116/21 визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя

Кощеєв І.М., судді Орєшкіна Е.В., Чус О.В..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2022 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя Кощеєв І.М., судді Орєшкіна Е.В., Чус О.В., справу № 908/1116/21 прийнято до свого провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 05.05.2022 р..

Сторони не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю Багіра надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без участі представника Позивача, апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю Евіта надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв`язку із військової агресією російської федерації проти України, що стало підставою введення на території України воєнного стану з 24.02.2022 р..

Розглянувши клопотання Відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги, колегія суддів відмовляє в його задоволенні, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

При цьому обов"язок щодо подання відповідних доказів, підтверджуючих неможливість явки представника в судове засідання, покладається на сторону, яка заявляє клопотання, на загальних підставах.

Згідно наявних у справі доказів сторони повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

При цьому у поданому клопотанні не зазначається жодної конкретної підстави за якої провадження у справі слід відкласти, не наведено обставин, які б перешкоджали представнику взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Посилання сторони на введення Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, який затверджений Верховною Радою України 24.02.2022 р. Законом № 2102-ІХ, воєнного стану у країні на 30 діб, який продовжено Указом Президента України від 14.03.2022 р. № 133/2022, затвердженим Верховною Радою України 15.03.2022 р. Законом № 2119-ІХ, з 26.03.2022 р. ще на 30 діб, та, в подальшому, Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022 р. строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 25.04.2022 р. строком на 30 діб, що затверджено Верховною Радою Законом № 2212-ІХ, відхиляються колегією суддів, оскільки відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України; повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, заявлене стороною клопотання є безпідставним, не підтвердженим жодним належним і допустимим доказом.

Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін.

У судовому засіданні 05.05.2022 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

01.03.2002 р. між Запорізьким колективним будівельним управлінням Машбуд ( Орендодавець ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Евіта ( Орендар ) укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до п. 1.1. якого Орендодавець передає Орендарю приймає нежитлове приміщення в адміністративній будівлі за юридичною адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 2 загальною площею 409,1 кв.м, з прилеглими територіями ( коридори, холи, санвузли ) для використання в службових цілях, визначених статутом або іншим реєстраційним документом Орендаря.

Товариство з обмеженою відповідальністю Багіра є власником адміністративної будівлі в цілому, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 2, за ТОВ Багіра на підставі договору купівлі-продажу № 07.02/1 від 07.02.2003 р., згідно витягу № 3558643 про реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно нежитлову адміністративну будівлю. Згідно з інформаційною довідкою № 117304756 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка сформована 16.03.2018 р., 26.11.2012 р. внесено запис про реєстрацію прав власності ТОВ Багіра на нежитлову будівлю літ. А-3 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2; підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу № 07.02/1 від 07.02.2003 р..

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.03.2018 р. у справі № 908/2367/17, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.06.2018 р. та постановою Верховного Суду від 25.09.2018 р. - розірвано договір оренди від 01.03.2002 р. № 0301-01 нежитлових приміщень, загальною площею 409,1 кв.м., які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2 , укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Евіта та Запорізьким колективним управлінням будівництва Машбуд.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.08.2019 р. у справі № 908/517/19 задоволено частково позов ТОВ Багіра до ТОВ Евіта. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Евіта на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Багіра 49 550,38 грн. заборгованості зі сплати орендних платежів за договором оренди нежитлового приміщення площею від 01.03.2002 р. за період з березня 2017 р. по лютий 2019 р., 439,77 грн. інфляційних втрат.

Вищенаведені обставини встановлені постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2021 р. у справі № 908/3519/19 у якій брали участь ті самі особи. Вказаною постановою, суд апеляційної інстанції змінив рішення Господарського суду Запорізької області від 16.03.2020 р. у справі № 908/3519/19, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю Евіта на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Багіра суму неустойки за неповернення орендованого майна у розмірі 41 658,93 грн..

Позивач листами від 16.07.2019 р., 24.11.2020 р., 15.02.2021 р. неодноразово пропонував Відповідачу звільнити займані приміщення та підписати акт прийму-передачі приміщення.

Відповідач листами № 21/05-1 (вимога) та б/н від 01.03.2021 р. вказав про проведення інвентаризації залишків майна ТОВ Евіта, звільнення орендованого приміщення буде забезпечено протягом місяця з моменту сплати компенсації.

ТОВ Евіта, незважаючи на наявність вказаних вище судових рішень, не звільнило займане приміщення.

В зв`язку з чим, Позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю Евіта з нежитлових приміщень загальною площею 409,1 кв.м., які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2.

Станом на час розгляду справи Відповідачем не було надано суду доказів повернення майна Позивачу.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін виходячи з наступного.

Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю Багіра до Товариства з обмеженою відповідальністю Евіта, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю Евіта з нежитлових приміщень загальною площею 409,1 кв.м., які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2.

Позивач акцентував увагу на тому, що цей позов є негаторним, тобто позовом володіючого власника, який направлено на усунення існуючих перешкод у здійснені ним права власності.

За змістом статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 зазначеного Кодексу).

Отже, у розумінні наведених положень правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу передбачено у статті 16 ЦК України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За змістом частини 1 ст. 316, частини 1 ст. 317, ст. 318 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (частини 1- 3 ст. 319 ЦК України).

Згідно із частинами 1, 2 ст. 321 зазначеного Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Ст. 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За змістом чинного законодавства, зокрема, Конституції України та Цивільного кодексу України, усім власникам надано рівні умови для захисту права власності. У статті 386 Цивільного кодексу України закріплено основні правові засади захисту права власності в Україні, які базуються на принципі рівності захисту права власності всіх його суб`єктів (фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад). На меті зазначені положення мають юридичну рівність власників у виборі та застосуванні встановлених законом засобів захисту.

Норма частини 2 ст. 386 ЦК України закріплює за власником право у разі наявності в нього достатніх підстав припускати можливість порушення свого права власності іншою особою звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому. Таке правило відповідає особливому характеру права власності як його абсолютного права.

Як вже зазначалося, Товариство з обмеженою відповідальністю Багіра є власником адміністративної будівлі в цілому, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 2, за ТОВ Багіра на підставі договору купівлі-продажу № 07.02/1 від 07.02.2003 р., а договір оренди від 01.03.2002 р. № 0301-01 нежитлових приміщень, загальною площею 409,1 кв.м., які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Евіта та Запорізьким колективним управлінням будівництва Машбуд розірвано у судовому порядку. Разом з тим, ТОВ Евіта не звільнило займане приміщення.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, якою Позивач обґрунтовує свої вимоги, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як зазначено, зокрема у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 р. у справі № 917/733/14, наведеною нормою передбачено, що власник майна має право шляхом подання негаторного позову вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої Відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - особа, яка перешкоджає Позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Ця норма регулює захист права власності не в будь-якому випадку, а в разі його порушення шляхом вчинення перешкод у здійсненні власником його правомочностей з користування та/або розпорядження майном. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушення прав власника, які не пов`язані з позбавленням володіння майном. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом із тим усунення перешкод власнику у користуванні своїм майном як спосіб захисту цивільного права чи інтересу фактично передбачає покладення на Відповідача обов`язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення.

Стосовно доводів апеляційної скарги пов`язаних з тим, що у ТОВ «Евіта» не настав строк виконання зобов`язання щодо звільнення приміщень, оскільки Позивач не виконав власного зобов`язання щодо компенсації вартості ремонту, відповідно до п. 4.9 Договору, яким встановлено, що по закінченню строку дії договору чи при його достроковому розірванні орендар передає орендодавцю приміщення протягом 30 днів після компенсації орендодавцем вартості капітального ремонту, реконструкції орендованих приміщень, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

За приписами ч. 5 ст. 188 ГК України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Таким чином, як вже зазначалося в постанові Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2021 р. у справі № 908/3519/19 - строк дії Договору оренди припинився 06.06.2018 р., вказані обставини встановлені судом у справі № 908/2367/17, а тому доводи апеляційної скарги щодо визначеного в п. 4.9. Договору оренди від 01.03.2002 р. № 0301-01 порядку передання об`єкта оренди відхиляються.

Разом з тим, щодо компенсації вартості ремонту, на яку посилається Скаржник, то як встановлено рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.08.2019 р. у справі № 908/517/19 - ТОВ «Евіта» було подано до заяви про зарахування зустрічних вимог копію акта прийому-передачі виконаних робіт від 19.08.2008 р., укладеного ЗКУБ Машбуд та ТОВ Евіта, відповідно до якого вказано перелік виконаних робіт на виконання п. 4.11 Договору оренди. Даний акт не свідчить про обов`язок зарахування зустрічних однорідних вимог, а лише свідчить про прийняття Орендодавцем виконаних робіт. Крім того, ТОВ «Евіта» не надав доказів, що ним у спірний період здійснювалися платежі з орендної плати на користь первісного орендодавця за договором. Що стосується зазначення про можливість заліку в орендну плату, то суд не мав змоги ідентифікувати опираючись саме на даний акт, без належних на то доказів, чи була компенсована дана сума, чи вже включалась вона в суму орендної плати або вже було здійснено раніше зарахування зустрічних вимог, за таких обставин, Господарський суд Запорізької області не прийняв даний акт як доказ можливого зарахування зустрічних вимог та дійшов висновку, що твердження ТОВ «Евіта» про зарахування зустрічних вимог в рахунок погашення заборгованості з орендної плати необґрунтованими.

Щодо посилань Скаржника на правову позицію Верховного Суду у постанові від 18.11.2019 р. по справі № 910/16750/18, то така стосується інших встановлених у справах обставин, тому така правова позиція не є релевантною для даного спору.

Такі обставини вказують на безпідставність викладених в апеляційній скарзі доводів та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

За вказаних обставин, задовольняючи позовні вимоги, господарський суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимога Позивача про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю Евіта з нежитлових приміщень загальною площею 409,1 кв.м., які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Евіта залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 08.11.2021 р. у справі № 908/1116/21 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 09.05.2022 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус

Суддя Е.В. Орєшкіна