Постанова

від 08.08.2022 по справі 908/1116/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2022 року

м. Київ

cправа № 908/1116/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Евіта"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2022 (колегія суддів: Кощеєв І. М. - головуючий, Чус О. В., Орєшкіна Е. В.) і рішення Господарського суду Запорізької області від 08.11.2021 (суддя Дроздова С. С.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Багіра"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Евіта"

про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Багіра" (далі - ТОВ "Багіра") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Евіта" (далі - ТОВ "Евіта") про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ТОВ "Евіта" з нежитлових приміщень загальною площею 409,1 м2, які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2 (далі - нежитлові приміщення).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Багіра" стало власником адміністративної будівлі літ. "А-3" та змощення 1, розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2 (далі - адміністративна будівля), в якій відповідач орендував нежитлові приміщення. ТОВ "Багіра" зазначало, що набуло прав орендодавця нежитлових приміщень згідно з договором оренди, укладеним 01.03.2002 між ТОВ "Евіта" та Запорізьким колективним управлінням будівництва "Машбуд" (попереднім власником адміністративної будівлі). Позивач стверджував, що зазначений договір оренди від 01.03.2002 був розірваний відповідно до рішення Господарського суду Запорізької області від 06.03.2018 у справі № 908/2367/17, проте відповідач не звільнив нежитлові приміщення і не виконує вимоги позивача щодо їх звільнення. Позивач як власник адміністративної будівлі, в якій знаходяться нежитлові приміщення, посилаючись на положення статей 525, 526, 785, Цивільного кодексу України, зазначав, що має право вимагати усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями шляхом виселення відповідача.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.11.2021, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2022, у справі № 908/1116/21 позовні вимоги ТОВ "Багіра" до ТОВ "Евіта" задоволено. Вирішено усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ТОВ "Евіта" з нежитлових приміщень.

2.2. Суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги є обґрунтованими. При цьому суд виходив із того що:

- рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.03.2018 у справі № 908/2367/17 розірвано договір оренди нежитлових приміщень від 01.03.2002, укладений між Запорізьким колективним будівельним управлінням "Машбуд" (орендодавець) та ТОВ "Евіта" (орендар). Вказане рішення суду набрало законної сили 06.06.2018;

- рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.08.2019 у справі № 908/517/19 стягнуто з ТОВ "Евіта" на користь ТОВ "Багіра" 49 550,38 грн заборгованості зі сплати орендних платежів, 439,77 грн інфляційних втрат, 1050,21 грн судового збору. Вказане рішення набрало законної сили 27.11.2019;

- станом на час розгляду справи відповідачем не надано суду доказів про повернення позивачу нежитлових приміщень.

За встановлених обставин суд, посилаючись на положення статті 391, частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що вимога позивача про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ТОВ "Евіта" з нежитлових приміщень є обґрунтованою.

2.3. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. Щодо доводів відповідача про те, що у ТОВ "Евіта" не настав строк виконання зобов`язання із звільнення нежитлових приміщень, оскільки, за твердженням відповідача, ТОВ "Багіра" не виконало власного зобов`язання щодо компенсації вартості ремонту відповідно до пункту 4.9 договору оренди нежитлового приміщення від 01.03.2002, суд, посилаючись на частину 3 статті 653 Цивільного кодексу України, частину 5 статті 188 Господарського кодексу України, зауважив, що у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2021 у справі № 908/3519/19 зазначено, що строк дії договору оренди нежитлових приміщень від 01.03.2002 припинився 06.06.2018, вказані обставини встановлені судом у справі № 908/2367/17, а тому доводи апеляційної скарги щодо визначеного в пункті 4.9 договору оренди нежитлових приміщень від 01.03.2002 порядку передання об`єкта оренди відхиляються.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. ТОВ "Евіта" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 08.11.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2022 та відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

3.2. Скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували всіх обставин справи, а також неправильно застосували норми матеріального права. ТОВ "Евіта" наголошує, що суди, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що вимога про звільнення приміщення є законною вимогою власника після розірвання договору оренди, а питання компенсації позивачем відповідачу грошових коштів підлягає розгляду в іншому, окремому провадженні. ТОВ "Евіта" не погоджується з такими висновками судів, оскільки вважає, що суди не врахували того, що зобов`язання щодо звільнення нежитлових приміщень у ТОВ "Евіта" є зустрічним зобов`язанням по відношенню до зобов`язання ТОВ "Багіра" компенсувати грошові кошти. Скаржник вважає, що без проведення компенсації з боку ТОВ "Багіра" у ТОВ "Евіта" не розпочинається відлік строку щодо звільнення приміщення. ТОВ "Евіта" стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 538 Цивільного кодексу України у правовідносинах щодо наявності обов`язку орендаря звільнити приміщення лише після виконання орендодавцем зобов`язання з компенсації вартості ремонтних робіт, передбаченого умовами договору оренди. Скаржник також вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування під час вирішення справ у подібних правовідносинах положень статей 509, 530, 598, 599 Цивільного кодексу України щодо тотожності понять "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання".

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 01.03.2002 між Запорізьким колективним будівельним управлінням "Машбуд" (орендодавець) та ТОВ "Евіта" (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 0301-01 (далі - договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає орендарю нежитлове приміщення в адміністративній будівлі за юридичною адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 2, загальною площею 409,1 м2..

4.2. ТОВ "Багіра" є власником адміністративної будівлі в цілому, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 2.

Згідно з інформаційною довідкою № 117304756 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка сформована 16.03.2018, 26.11.2012, внесено запис про реєстрацію прав власності ТОВ "Багіра" на нежитлову будівлю літ. "А-3" за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 2; підставою виникнення права власності є договір купівлі-продажу від 07.02.2003 № 07.02/1.

4.3. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.03.2018 у справі № 908/2367/17 задоволено позовні вимоги ТОВ "Багіра" до ТОВ "Евіта", розірвано договір оренди. Вказане рішення Господарського суду Запорізької області від 06.03.2018 у справі № 908/2367/17 залишене без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.06.2018 та постановою Верховного Суду від 25.09.2018.

4.4. Суди встановили, що ТОВ "Евіта", незважаючи на наявність вказаних судових рішень, не звільнило нежитлові приміщення, у зв`язку з цим позивач був вимушений звертатись до суду про стягнення грошових коштів за фактичне користування його майном.

4.5. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.08.2019 у справі № 908/517/19 стягнуто з ТОВ "Евіта" на користь ТОВ "Багіра" 49 550,38 грн заборгованості зі сплати орендних платежів. Вказане рішення набрало законної сили 27.11.2019.

4.6. Позивач листами від 16.07.2019, 24.11.2020, 15.02.2021 неодноразово пропонував відповідачу звільнити займані приміщення та підписати акт прийому-передачі приміщення.

4.7. Відповідач своїми листами № 21/05-1 (вимога) та б/н від 01.03.2021 вказав про проведення інвентаризації залишків майна ТОВ "Евіта", зазначив, що звільнення орендованого приміщення буде забезпечено протягом місяця з моменту сплати компенсації.

4.8. Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю підстав для усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ТОВ "Евіта" з нежитлових приміщень.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу ТОВ "Евіта" належить залишити без задоволення з огляду на таке.

5.2. Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги ТОВ "Багіра" про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ТОВ "Евіта" з нежитлових приміщень. Позов обґрунтований положеннями статей 525, 526, 611, 785 Цивільного кодексу України.

5.3. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

5.4. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

5.5. Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

5.6. Положеннями частини 4 статті 291 Господарського кодексу України передбачено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

5.7. Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина 3 статті 653 Цивільного кодексу України).

5.8. Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Таким чином, з припиненням договірних відносин у наймача виникає обов`язок негайно повернути наймодавцеві майно та відсутні правові підстави для подальшого користування ним.

5.9. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того що рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.03.2018 у справі № 908/2367/17 розірвано договір оренди, вказане рішення суду набрало законної сили 06.06.2018; рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.08.2019 у справі № 908/517/19 стягнуто з ТОВ "Евіта" на користь ТОВ "Багіра" заборгованості зі сплати орендних платежів; станом на час розгляду справи відповідачем не надано суду доказів про повернення позивачу нежитлових приміщень. За встановлених обставин суд, посилаючись на положення статті 391, частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що вимога позивача про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення ТОВ "Евіта" з нежитлових приміщень є обґрунтованою.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.10. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.11. Положення пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питання застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Крім того, під час вирішення питання про наявність чи відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування тих чи інших норм права процесуальний закон передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет їх подібності.

5.12. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.

5.13. Скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 538 Цивільного кодексу України у правовідносинах щодо наявності обов`язку орендаря звільнити приміщення лише після виконання орендодавцем зобов`язання з компенсації вартості ремонтних робіт, передбачених умовами договору оренди. При цьому ТОВ "Евіта" зауважує, що суди не врахували пункт 4.9 договору оренди, яким встановлено, що після закінчення строку дії договору чи при його достроковому розірванні орендар передає орендодавцю приміщення протягом 30 днів після компенсації орендодавцем вартості капітального ремонту, реконструкції орендованих приміщень.

5.14. Таким чином, скаржник, заперечуючи проти позовних вимог у цій справі, посилається на умови договору оренди.

5.15. Частиною 3 статті 653 Цивільного кодексу України встановлено положення, відповідно до якого у разі якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Отже, після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 Цивільного кодексу України є підставою для припинення зобов`язання (висновок щодо застосування частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).

5.16. Суд першої інстанції встановив, що згідно з рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.03.2018 у справі № 908/2367/17 договір оренди був розірваний.

Суд першої інстанції не взяв до уваги посилання відповідача на пункт 4.9 договору оренди, яким встановлено, що після закінчення строку дії договору чи при його достроковому розірванні орендар передає орендодавцю приміщення протягом 30 днів після компенсації орендодавцем вартості капітального ремонту, реконструкції орендованих приміщень, при цьому зазначив, що питання про компенсацію позивачем відповідачу грошових коштів підлягає розгляду в іншому, окремому провадженні, а звільнення спірного приміщення є законною вимогою власника після розірвання договору оренди такого приміщення.

5.17. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на частину 3 статті 653 Цивільного кодексу України, частину 5 статті 188 Господарського кодексу України, зауважив, що у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 09.07.2021 у справі № 908/3519/19 зазначено, що строк дії договору оренди припинився 06.06.2018, вказані обставини встановлені судом у справі № 908/2367/17, а тому доводи апеляційної скарги щодо визначеного в пункті 4.9 договору оренди порядку передання об`єкта оренди відхиляються.

5.18. Оскільки за змістом частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України в орендаря після припинення договору оренди виникає обов`язок негайно повернути орендодавцеві річ, а невиконання обов`язку щодо компенсації орендодавцем вартості капітального ремонту не створює правових підстав для користування нежитловими приміщеннями, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог.

5.19. У контексті наведених доводів скаржника Верховний Суд зазначає, що суди не застосовували положення статті 538 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, оскільки питання про компенсацію позивачем відповідачу грошових коштів не було предметом цього спору.

5.20. Зазначені обставини свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування статті 538 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах.

5.21. Скаржник також вважає, що відсутній висновок Верховного Суду про застосування під час вирішення справ у подібних правовідносинах статей 509, 530, 598, 599 Цивільного кодексу України щодо тотожності понять "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання".

5.22. Як уже зазначалося, за змістом пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

5.23. При вирішенні спору суд першої інстанції послався на положення статті 509 Цивільного кодексу України. Проте скаржник не наводить у касаційній скарзі аргументів щодо неправильного застосування положень цієї статті судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не посилався на положення статей 509, 530, 598, 599 Цивільного кодексу України, проте скаржник зазначає, що відсутній висновок про застосування під час вирішення справ щодо подібних правовідносин наведених положень законодавства.

5.24. З огляду на предмет і підстави заявленого позову, встановлені у справі фактичні обставини та правові норми, які належить застосовувати, та які були застосовані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору, доводи скаржника щодо необхідності формування висновку про застосування статей 509, 530, 598, 599 Цивільного кодексу України колегія суддів вважає необґрунтованими. У зв`язку з цим у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку з приводу застосування наведених правових норм у спірних правовідносинах.

5.25. За таких обставин наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися після відкриття касаційного провадження.

5.26. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.4. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6.6. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних рішення та постанови немає.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Евіта" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2022 і рішення Господарського суду Запорізької області від 08.11.2021 у справі № 908/1116/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак