Постанова

від 08.05.2022 по справі 140/12072/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/12072/21 пров. № А/857/2837/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді - Ніколіна В.В.,

суддів - Гінди О.М., Пліша М.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Торчинської селищної ради на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року(суддя -Дмитрук В.В., м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Торчинської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у жовтні 2021 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Торчинської селищної ради, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Торчинської селищної ради від 14.07.2021 №9/72; визнати протиправною бездіяльність, яка полягає в неприйнятті рішення в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3677 га, кадастровий номер 0722886200:03:001:0008 для ведення особистого селянського господарства; зобов`язати прийняти рішення за заявою позивачки від 15.04.2021 про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,0000 га, кадастровий номер 0722886200:04:000:1181, земельної ділянки площею 0,3677 га, кадастровий номер 0722886200:03:001:0008, для ведення особистого селянського господарства та надання їх у власність. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням Торчинської селищної ради від 14.07.2021 №9/72 позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу у власність земельної ділянки площею 1,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності за адресою: с. Смолигів Торчинської селищної ради, кадастровий номер 0722886200:04:000:1181. Крім того, не прийнято рішення з приводу затвердження проекту землеустрою щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0722886200:03:001:0008 площею 0,3677 га.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року позов задоволено повністю.

Не погодившись з ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що формування земельної ділянки з частини вже сформованої земельної ділянки, що має кадастровий номер, відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. Вилучення земельної ділянки (кадастровий номер 0722886200:04:000:1076 (площа 33,4311 га), право комунальної власності на яку належить Торчинській селищній раді, із кадастрової карти при розробленні проекту землеустрою щодо відведення є порушенням частини тринадцятої статті 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), якою передбачений вичерпний перелік підстав для скасування державної реєстрації на земельну ділянку, що в свою чергу призвело до порушення прав Торчинської територіальної громади на дану земельну ділянку. Стверджує, що надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка входить до складу земельної ділянки за кадастровим номером 0722886200:04:000:1076, враховуючи, що остання є сформованою, не має жодних правових наслідків для позивача у майбутньому, так як подальше формування земельної ділянки, яку позивач бажає отримати у власність, можливо здійснити лише на підставі технічної документації поділу вищевказаної ділянки. Або після проведення відповідно поділу земельної ділянки 0722886200:04:000:1076, шляхом отримання рішення органу місцевого самоврядування про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із конкретно визначеним кадастровим номером.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що04.06.2020 рішенням Смолигівської сільської ради №37/55 позивачу було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,4000 га (земельна ділянка № 1 орієнтовною площею 1,0000 га за межами населеного пункту, земельна ділянка № 2 орієнтовною площею 0,4000 га в с. Сарнівка, Луцького району, Смолигівської сільської ради).

На підставі завдання на розробку проекту землеустрою Приватним підприємством "СОТА НОВА" розроблено проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,0000 га за адресою: Волинська область, Луцький район, Смолигівська сільська рада та земельної ділянки площею 0,3677 га за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Сарнівка.

27.08.2020 та 11.11.2020 отримано висновки №13165/82-20, №19781/82-20 про розгляд документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_1 , відповідно до яких зауваження та пропозиції до проектів землеустрою відсутні.

Відповідно до витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03.12.2020 та 20.10.2020 земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,0000 га, за адресою: Волинська область, Луцький район, Смолигівська сільська рада, зареєстрована в Державному земельному кадастрі, якій присвоєно кадастровий номер 0722886200:04:000:1181, а також земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,3677 га, за адресою: Волинська область, Луцький район, село Сарнівка, зареєстрована в Державному земельному кадастрі, якій присвоєно кадастровий номер 0722886200:03:001:0008.

Судом також встановлено, що рішенням Торчинської селищної ради від 30.11.2020 року №1/23 (джерело - http://torchynska.gromada.org.ua/docs/554271/) Смолигівську сільську рада було реорганізовано шляхом приєднання до Торчинської селищної ради. Пунктом другим даного рішення було встановлено, що Торчинська селищна рада є правонаступником всього майна Смолигівської сільської ради.

Позивач 15.04.2021 звернулася до відповідача з заявою в якій просила затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянокза кадастровим номером 0722886200:03:001:0008 та за кадастровим номером 0722886200:04:000:1181 та передачу їх у власність.

Рішенням Торчинської селищної ради від 14.07.2021 №9/72 відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, площею 1,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності за адресою: с. Смолигів Торчинської селищної ради, кадастровий номер 0722886200:04:000:1181, згідно до частини сьомої статті 186 ЗК України у зв`язку з невідповідністю документації із землеустрою. Вказане рішення мотивоване тим, що документація, подана на затвердження, не відповідає нормам закону, оскільки розроблена в порядку відведення для набуття права на землю, що не є сформованою земельною ділянкою, а не в порядку поділу земельної ділянки.

Вважаючи зазначену відмову селищної ради безпідставною позивач звернулася з позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем дотримано порядок розроблення документації із землеустрою з метою отримання земельних ділянок у власність, своєчасно її подано, а відповідачем не доведено факт наявності визначених законом підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою. Зазначає, що наведені відповідачем у рішенні від 14.07.2021 №9/72 підстави для відмови є необґрунтованими.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, ЗК України та Законом України «Про землеустрій».

Відповідно до статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини 3 статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частин шостої-дев`ятої статті 118 ЗК України (в редакції, чинній на час подання позивачем заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою) визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Встановлено, що Смолигівська сільська рада Луцького району Волинської області рішенням від 04.06.2020 №37/55 надала позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 1,4000 га.

На замовлення позивача проект землеустрою виготовлено Приватним підприємством «СОТА НОВА», який погоджено експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Львівській області відповідно до висновку про розгляд документації із землеустрою від 11.11.2020 №19781/82-20 та експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Житомирській області відповідно до висновку про розгляд документації із землеустрою від 27.08.2020 №13165/82-20.

Згідно статті 186-1 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час погодження проекту землеустрою) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, законом було передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин відповідно до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, який у двотижневий строк зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність.

Частиною десятою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

При цьому згідно норм ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 ЗК України, норми статті 118 цього Кодексу не містять. Перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту. Право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України не передбачено.

Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2018 №820/4852/17, від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18, від 22.10.2020 у справі №808/3083/17.

Встановлено, що підставою для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно оскаржуваного рішення стало те, що документація подана на затвердження не відповідає нормам закону, оскільки розроблена в порядку відведення для набуття права на землю, що не є сформованою земельною ділянкою, а не в порядку поділу земельної ділянки.

При цьому, відповідач посилається на те, що під час прийняття оскаржуваного рішення від 14.07.2021 № 9/72 керувався частиною сьомою статті 186 ЗК України, в редакції Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (далі - Закон № 1423-ІХ).

Разом з тим, відповідно до Закону № 1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021, статтю 186 Земельного кодексу України викладено у новій редакції, а статтю 186-1 вказаного кодексу виключено.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 186 Земельного кодексу України (далі - в редакції Закону № 1423-ІХ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною шостою статті 186 Земельного кодексу України передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб`єкти, визначені цією статтею, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.

Згідно частини сьомої статті 186 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Відповідно до частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України (в редакції Закону № 1423-ІХ) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність, розглядає клопотання у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, норми частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України, яка регулює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, не надають відповідному органу місцевого самоврядування приймати будь-яке інше рішення ніж про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Водночас перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації здійснюється на етапі його погодження.

Із матеріалів справи видно, що позивач, звертаючись до Торчинської селищної ради із заявою про затвердження проектів землеустрою, подала проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,4000 га, які розташовані за адресою: Волинська область, Луцький район, Смолигівська сільська рада та за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Сарнівка, що виготовлені Приватним підприємством "СОТА НОВА" та погоджені експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Львівській області відповідно до висновку про розгляд документації із землеустрою від 11.11.2020 №19781/82-20 та експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Житомирській області відповідно до висновку про розгляд документації із землеустрою від 27.08.2020 №13165/82-20, згідно з якими розроблені проекти землеустрою відповідають вимогам земельного законодавства.

Враховуючи, що позивач отримала дозвіл на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки, замовила проектну документацію, яка була розроблена та погоджена в установленому порядку у відповідності до закону, чинного на час виникнення спірних правовідносин, то у відповідача були відсутні підстави для повторної перевірки проекту землеустрою на відповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а відтак і для відмови у затвердженні такого проекту землеустрою.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно- правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

Згідно з рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Крім того, Конституційний суд України в рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Встановлено, що Смолигівською сільською радою Луцького району Волинської області, як органом місцевого самоврядування, прийнято рішення від 04.06.2020 №37/55 про надання дозволу саме на розробку проекту землеустрою, а не технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

При цьому, таке рішення є не нормативним актом суб`єкта владних повноважень, а актом його індивідуальної дії, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, що свідчить про відсутність правових підстав для подальшого його скасування.

Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 2340/4521/18.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 1,0000 га, за адресою: Волинська область, Луцький район, Смолигівська сільська рада, зареєстрована 03.12.2020 Відділом у Луцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області у Державному земельному кадастрі, якій присвоєно кадастровий номер 0722886200:04:000:1181, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру НВ-0710766162020 від 03.12.2020, а також земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,3677 га за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Сарнівка, зареєстрована 20.10.2020 Відділом у Чигиринському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області у Державному земельному кадастрі, якій присвоєно кадастровий номер 0722886200:03:001:0008, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру НВ-7115263312020 від 20.10.2020.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.

Види документації із землеустрою: а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;

а-1) проекти землеустрою щодо встановлення меж територій територіальних громад;

б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць; б-1) містобудівна документація, яка одночасно є документацією із землеустрою (комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій); в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів; г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб; е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); з) робочі проекти землеустрою; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок; к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель; л) технічна документація із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об`єктів.

Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.

Відповідність документації із землеустрою в електронному вигляді положенням нормативно-технічних документів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчується кваліфікованим електронним підписом сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою, з використанням кваліфікованої електронної позначки часу, а в паперовій формі - підписом та особистою печаткою сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою.

Частинами 1-3 статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Згідно частини 4 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Отже, земельні ділянки кадастровий номер 0722886200:03:001:0008 та 0722886200:04:000:1181на даний час є сформованими, а тому твердження відповідача про те, що документація, подана на затвердження, не відповідає нормам закону, оскільки розроблена в порядку відведення для набуття права власності на землю, що не є сформованою земельною ділянкою, а не в порядку поділу земельної ділянки не відповідає дійсності.

При цьому проектна документація із землеустрою щодо відведення земельної ділянки виготовлена землевпорядною організацією у відповідності до рішення органу місцевого самоврядування, а також погоджена у відповідності до вимог законодавства, чинного на час такого погодження.

Інших підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою відповідачем не наведено.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наведені відповідачем у рішенні від 14 липня 2021 року № 9/72 підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою є необґрунтованими, а відтак відповідне рішення не відповідає вимогам земельного законодавства, є протиправним, та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Згідно частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 року у справі №823/59/17 виклав правовий висновок, відповідно до якого повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою регламентовано статтею 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявою заявника замість суб`єкта владних повноважень.

У постанові від 28.05.2020 у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача, як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

Адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій.

Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції, що належним засобом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача прийняти рішення за заявою ОСОБА_1 від 15.04.2021 про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,0000 га, кадастровий номер 0722886200:04:000:1181, земельної ділянки площею 0,3677 га, кадастровий номер 0722886200:03:001:0008, для ведення особистого селянського господарства та надання їх у власність.

Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Торчинської селищної ради залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року в справі №140/12072/21- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда М. А. Пліш