Постанова

від 09.05.2022 по справі 908/2283/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2022 року м.Дніпро Справа № 908/2283/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Кузнецова В.О., Чередка А.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Вільнянський молокозавод" на рішення господарського суду Запорізької області від 02.02.2022 (суддя Левкут В.В.)

у справі №908/2283/21

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "КМ Гранд", м.Дніпро

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Вільнянський молокозавод", м. Вільнянськ, Запорізька область

про стягнення 77 751,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КМ Гранд" звернулось до господарського суду Запорізької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Вільнянський молокозавод" про стягнення 77 751,21 грн., з яких 66 879,92 грн. основний борг по оплаті за поставлений товар на підставі договору поставки №0112 від 01.12.2020, 6 529,05 грн. пені, 769,60 грн. 3% річних, 3 572,64 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.02.2022 у справі №908/2283/21 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Вільнянський молокозавод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КМ Гранд" 66 879,92 грн. основного боргу, 6 529,05 грн. пені, 769,60 грн. 3% річних, 2 275,19 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП Вільнянський молокозавод" звернулося з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 02.02.2022 у справі №908/2283/21.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що ним не підписувався договір поставки №0112 від 01.12.2020 на який посилався позивач як на підставу позову, такий договір у відповідача відсутній. Сума боргу за отриману продукцію позивачем документально не обґрунтована. Наявні видаткові накладні не містять посилання на договір. Позадоговірні поставки регулюються ст. 530 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що у разі якщо термін виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Разом з тим позивач не звертався до відповідача з вимогою, тому строк виконання є таким, що не настав.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.03.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Вільнянський молокозавод" на рішення господарського суду Запорізької області від 02.02.2022 №908/2283/21 у порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів апеляційної скарги вважає посилання апелянта на непідписання ним договору безпідставними, оскільки останній не надав жодних доказів на підтвердження таких обставин, як і не вжив заходів для отримання відповідних доказів в суді першої інстанції, шляхом подання клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, результати якої могли б стати належним та допустимим доказом у справі. В свою чергу позивач надав всі документи та необхідні докази, які підтверджують підписання договору поставки №0112 від 01.12.2020 саме відповідачем, зокрема і оригінал договору, на якому містяться відбитки печатки ТОВ «ВП Вільнянський молокозавод» та особистий підпис директора вказаного товариства. Щодо твердження апелянта, що позивач при нарахуванні штрафних санкцій не може посилатись на договір поставки, оскільки у видаткових накладних не зазначено номеру договору, то відсутність відповідних посилань не є порушенням, згідно діючого законодавства. Крім того відповідачем частково була оплачена сума боргу, про що свідчать долучені до матеріалів справи платіжні доручення на суму 85 000,00 грн., які містять посилання на відповідні видаткові накладні.

Відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю КМ ГРАНД (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Вільнянський молокозавод (Покупець) укладений договір поставки № 0112 (надалі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Продавець зобов`язується протягом всього строку дії цього договору передавати у власність Покупця, а Покупець приймати та оплачувати вироби з картону, згідно замовлення Покупця (далі за текстом товар), на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що загальна кількість товару за цим договором сторонами не обмежується і визначається на підставі фактично переданого (поставленого) протягом всього строку дії цього договору товару відповідно до видаткових накладних. Допустиме відхилення однієї партії товару в межах +-5%.

Найменування, асортимент, загальний об`єм партії товару визначаються в рахунку-фактурі та видатковій накладній на кожну окрему партію товару, які є невід`ємною частиною цього договору(п.2.2 Договору).

Пунктом 4.4 Договору сторони узгодили, що поставка (передача) кожної окремої партії товару здійснюється на умовах його поставки продавцем до складу покупця за адресою м.Вільнянськ, вул. Запорізька,65. У випадку необхідності продавець має право за власний рахунок залучати до перевезення товару суб`єктів господарювання, які надають відповідні транспортно-експедиційні послуги.

Право власності на товар переходить до покупця в момент поставки (передачі) кожної окремої партії товару згідно видаткової накладної. Датою поставки (передачі) товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній на партію товару. Прийняттям товару (повним або частковим) покупець засвідчує свою згоду з ціною товару (як з ціною за його одиницю, так і з загальною ціною партії) (п.4.5 Договору).

Ціна на товар, поставки якого здійснюються за цим договором, є звичайною ціною та відповідає рівню справедливих ринкових цін, встановлюється в національній валюті України та вказується в рахунках-фактурах та видаткових накладних на кожну окрему партію товару (п. 5.1 Договору).

Згідно п. 5.3. Договору загальна сума цього Договору сторонами не обмежується і визначається на підставі фактично поставленого (переданого) товару протягом строку дії цього договору та узгодженої на неї ціни відповідно до отриманих рахунків-фактур та видаткових накладних.

Відповідно до п. 6.1 Договору Покупець зобов`язується сплачувати Продавцю 100% за розрахунковим рахунком, який виставив Продавець, згідно замовлення Покупця через тридцять (30) календарних днів з моменту отримання товару.

Пунктом 8.2 Договору сторони встановили, що у випадку порушення Покупцем вимог п.6.1 Договору, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно п. 10.1 цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Строк позовної давності по пені та штрафним санкціям 3 роки з моменту їх виникнення.

Цей договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік і на тих же умовах у випадку, якщо жодна із сторін не заявила в письмовому вигляді про свій намір розірвати його не пізніше тридцяти днів до дати фактичного припинення цього договору (п. 10.2 Договору).

Доказів розірвання договору сторонами в матеріали справи не надано.

На виконання умов договору, на замовлення відповідача, позивачем було здійснено поставку товару згідно видаткових накладних №РН-0000560 від 29.12.2020 на суму 76 921,92 грн. та №РН-0000042 від 04.02.2021 на суму 74 958,00 грн. загальна вартість поставленого товару складає 151 879,92 грн.

Відповідачем частково оплачено отриманий товару у розмірі 85 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №7078 від 04.03.2021, №7142 від 11.03.2021, №7287 від 25.03.2021. №7616 від 29.04.2021, №7729 від 13.05.2021, №7812 від 19.05.2021, №7920 від 26.05.2021, №7991 від 02.06.2021, №18074 від 10.06.2021, №18256 від 29.06.2021.

Сума залишку заборгованості складає 66 879,92 грн.

Несплата відповідачем суми залишку заборгованості і стала причиною звернення позивача з позовними вимогами про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Вільнянський молокозавод" суми заборгованості у розмірі 66 879,92 грн. 6 529,05 грн. пені, 769,60 грн. 3% річних та 3 572,64 грн. інфляційних втрат.

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.

Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.1 Договору Покупець зобов`язується сплачувати Продавцю 100% за розрахунковим рахунком, який виставив Продавець, згідно замовлення Покупця через тридцять (30) календарних днів з моменту отримання товару.

Відповідачем не виконано зобов`язання належним чином та не надано доказів своєчасної та повної оплати вартості отриманого товару.

Оцінивши докази, надані в матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача суми залишку заборгованості у розмірі 66 879,92 грн.

Колегія погоджується з висновком господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості, вважає його правильним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частина 1 стаття 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

За положеннями частини 1 статті 216, частин 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В пункті 8.2 Договору сторони встановили, що у випадку порушення Покупцем вимог п.6.1 Договору, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань нараховано пеню за видатковою накладною № РН-0000560 від 29.12.2020 у розмірі 2095,34 грн. за загальний період з 29.01.2021 по 01.06.2021, з урахуванням дат і сум часткової оплати та за видатковою накладною № РН-0000042 від 04.02.2021 у розмірі 4 433,71 грн. за загальний період з 05.03.2021 по 06.08.2021, з урахування дат і сум часткової оплати.

Господарський суд перевіривши наданий позивачем розрахунок пені визнав його правильним та задовольнив позовну вимогу про стягнення пені у визначеній позивачем сумі 6529,05 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних за кожною видатковою накладною з урахуванням настання зобов`язання по оплаті, дат і сум часткової оплати, за загальний період з 29.01.2021 по 01.06.2021 у розмірі 769,60 грн. та 3 572,64 грн. втрат від інфляції.

Господарським судом було перевірено розрахунки заявлених до стягнення сум та встановлено, що розрахунок 3% річних здійснено правильно та стягнуто з відповідача суму 3% річних у розмірі 769,60 грн.

При перевірці суми втрат від інфляції суд, врахувавши дату початку порушення грошового зобов`язання та суми боргу, що існували у спірні періоди на останній день місяця, визнав належним період нарахування за видатковою накладною № РН-0000042 від 04.02.2021 квітень-травень 2021, оскільки в березні 2021 заборгованість існувала менше місяця. З огляду на зазначене судом частково задоволено позовні вимоги в цій частині та стягнуто загальну суму інфляційних втрат у розмірі 2275,19 грн. В іншій частині вимоги відмовлено.

Перевіривши розрахунки заявлених до стягнення сум, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду про обґрунтованість та наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення суми 3% річних у розмірі 769,60 грн. та втрат від інфляції у розмірі 2 275,19 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про непідписання відповідачем Договору поставки №0112 від 01.12.2020 та відсутності підстав для нарахування суми штрафних санкцій колегія зазначає наступне.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що Договір поставки №0112 від 01.12.2020 містить печатку ТОВ «Виробниче підприємство Вільнянський молокозавод» та підпис директора Козак М.А.

Відповідачем не спростовано та не надано доказів, що вказана особа на час укладення договору не мала повноважень на вчинення відповідних дій, як не надано і доказів неправомірного використання печатки підприємства зазначеною особою.

Окрім того колегія звертає увагу, що згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

За приписами ч.ч.1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов`язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідні вимоги до первинних документів містить і "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 року (надалі- Положення №88).

Посилання на номер та дату договору не є обов`язковим реквізитом, який повинні містити первинні документи.

Надані в матеріали справи видаткові накладні відповідають критеріям переліченим ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та є первинним документом в розумінні зазначених норм законодавства.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем товару за видатковими накладними наданими в матеріали справи. Будь-яких зауважень чи претензій щодо кількості або якості продукції відповідачем позивачу не пред`являлося.

Умовами договору сторони погодили, що покупець зобов`язується сплачувати продавцю 100% за розрахунковим рахунком, який виставив продавець, через тридцять календарних днів з моменту отримання товару.

Враховуючи дати отримання товару та підписання видаткових накладних, строк оплати за поставлений товар є таким що настав, а тому відсутні підстави для обов`язкового надіслання позивачем вимоги в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України про сплату суми вартості товару.

Прийнявши поставлену продукцію у покупця виник обов`язок щодо її оплати у строки встановлені умовами договору.

Апелянтом не спростовано обов`язку останнього оплатити вартість отриманої продукції та не зазначено підстав для звільнення від такої оплати.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи встановлені обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Вільнянський молокозавод" на рішення господарського суду Запорізької області від 02.02.2022 у справі №908/2283/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2022 у справі №908/2283/21 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП Вільнянський молокозавод".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяВ.Ф.Мороз

СуддяА.Є.Чередко

СуддяВ.О.Кузнецов