Рішення

від 09.05.2022 по справі 904/9422/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2022м. ДніпроСправа № 904/9422/21

Суддя господарського суду Дніпропетровської області Панна С.П. при секретарі судового засідання Невмержицькій Т.М.., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛО", 49044, м.Дніпро, вул.Барикадна, буд.15-А, код ЄДРПОУ 30012848

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРДОК 17", 49094, м.Дніпро, вул.Мандриківська, буд.47, код ЄДРПОУ 43626693

про стягнення заборгованості у розмірі 6 662,50грн.

Представники сторін:

від позивача: Хоменко Олег Вікторович, ордер ДП № 6071/002 від 09.05.2022, адвокат

від відповідача: Нестеров Єгор Миколайович, ордер серії АЕ № 1134046 від 13.12.2021, адвокат

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЛО" (далі-Позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРДОК 17" про стягнення заборгованості у розмірі 6 662,50грн., з яких: пеня у розмірі 2 533,94грн. за період з 01.01.2021р. по 28.03.2021р., інфляційні втрати у розмірі 3 509,31грн. за період з січня 2021р. по березень 2021р., 3 % річних у розмірі 619,25грн. за період з 01.01.2021р. по 28.03.2021р.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2 270,00грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання умов Ліцензійного договору № РО11120 про передачу прав на використання торговельної марки від 01.11.2020р. в частині строку оплати за надані послуги.

Ухвалою суду від 10.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

24.12.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій просить в задоволенні позовних вимог відмовити. Відповідач зазначає, що відповідно до п.1 Додатку № ТМ2 від 01.11.2020 до Договору позивач надав відповідачу невиключну ліцензію (невиключні права) на використання з 01.11.2020 по 31.12.2020 Торговельної марки, зображення якої наведено у цьому додатку. Сторони узгодили, що розмір винагороди становить 86 600,00 грн., який сплачується в строк до 31.12.2020 включно. Між позивачем та відповідачем 31.12.2020 було підписано Акт узгодження винагороди за надання невиключної ліцензії (невиключного права) на використання Торговельної марки, відповідно до якого сторони підтвердили, що позивачем надано, а відповідачем прийнято невиключну ліцензію на використання Торговельних марок, зазначених у Додатку № ТМ2 від 01.11.2020 до Ліцензійного договору № Р011120 від 01.11.2020; сума винагороди, яка підлягала сплаті становить 86 600,00 грн. Відповідач не мав можливості здійснити своєчасну оплату роялті у зв`язку із фінансовими труднощами, що виникли у Відповідача на фоні карантинних заходів, про що було повідомлено позивача відповіддю від 11.01.2021 на його претензію від 05.01.2021. Відповідач звертає увагу суду на те, що ним здійснено оплату роялті по вищевказаному Договору - 29.03.2021, в тому числі, у розмірі 86 600,00грн.

07.02.2022р. до суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткову угоду від 02.11.2020 року до Додатку № ТМ 2 від 01.11.2020 року до Ліцензійного договору № Р011120 від 01.11.2020 року.

Ухвалою суду від 07.02.2022р. здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 904/9422/21 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 01.03.2022р.

16.02.2022р. від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Позивач вважає, що відповідачем не доведено факт наявності обставин, що істотно ускладнюють своєчасне виконання грошового зобов`язання або роблять його неможливим.

Судове засідання 01.03.2022р. не відбулось у зв`язку із запровадженням з 24.02.2022 воєнного стану.

11.04.2022р. від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, в яких просить суд поновити строк для подачі заперечень та відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач не мав можливість 31.12.2020 здійснити оплату роялті по Договору із непередбачуваними фінансовими труднощами.

Відповідач подав 11.04.2022р. клопотання про розгляд даної справи без його участі або представника та рішення направити на його електронну адресу.

11.04.2022 р. від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі та рішення направити на його електронну адресу.

Ухвалою суду від 29.04.2022р. призначено підготовче засідання по справі на 10.05.2022р. о 11:30год.

В судове засідання, 10.05.2022, з`явились представники позивача та відповідача.

10.05.2022 до суду від позивача та відповідача надійшли клопотання, в яких просять суд закрити підготовче провадження, призначити справу до судового розгляду по суті 10.05.2022р. та винести рішення в даному судовому засіданні, оскільки м.Дніпро піддається ракетно-бомбовому обстрілу.

В судовому засіданні, 10.05.2022, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.05.2022 о 12:45год.

В судовому засіданні, 10.05.2022, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЛО» (Ліцензіар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРДОК 17» ( Ліцензіат) був укладений Ліцензійний договір № Р011120 про передачу прав на використання торговельної марки (далі Договір).

Згідно з п. 2.1. Договору Ліцензіар надає Ліцензіату за винагороду на термін дії Договору невиключну ліцензію (невиключні права) на використання Торговельних марок, найменування та зображення яких оформлено Додатками до Договору.

Відповідно до п. 6.1. Договору за надання права на використання Торговельної марки, Ліцензіат сплачує Ліцензіару винагороду в розмірі, визначеному у додатку до договору, в якому узгоджується, у тому числі, період використання, строки платежу тощо.

Умовами п.6.2. Договору передбачено, що підставою для сплати Ліцензіатом винагороди за Договором є затверджений сторонами Акт узгодження винагороди, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками сторін. Оплата винагороди здійснюється банківським переказом на рахунок Ліцензіара, зазначений в реквізитах Договору, якщо інші банківські реквізити не були надані Ліцензіату.

Відповідно до п.1 Додатку № ТМ2 від 01.11.2020 до Договору, Ліцензіар надав Ліцензіату невиключну ліцензію (невиключні права) на використання з 01.11.2020 по 31.12.2020 Торговельної марки, зображення якої наведено у цьому додатку.

Додатком № ТМ2 до Ліцензійного договору № Р011120 від 01.11.2020 сторони узгодили, що:

1. На виконання п.2.1. Договору Ліцензіар надає Ліцензіату за винагороду невиключну ліцензію (невиключні права) на використання з 01.11.2020р. по 31.12.2020р. включно наступних Торговельних марок:

№Найменування (зображення) Торговельної маркиДата та номер видачі свідоцтва про реєстрацію Торговельної маркиТовари й послуги, для яких зареєстрований знак (згідно МКТП)Номер і дата подання заявкиРозмір винагороди (роялті), без ПДВ1АЛЛОтехноСвідоцтво України на знак для товарів і послуг № 82854, зареєстроване в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів і послуг 25 вересня 2007р., Виписка з державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг № 82854 від 10.05.2016Класи: 9, 28, 35, 38, 40, 41, 42m200611166 від 28.07.200686 600,002. Акт узгодження винагороди за надання невиключної ліцензії (невиключного права) на використання Торговельних марок, за цим Додатком ТМ 2 підписується сторонами в останній день місяця звітного періоду.

3. Сторони узгодили, що звітним періодом за цим Додатком № ТМ 2 є 01.11.2020р. по 31.12.2020р.

4. Винагорода Ліцензіару за звітний період сплачується в строк до 31.12.2021 року включно.

Між сторонами 31.12.2020 підписано Акт узгодження винагороди за надання невиключної ліцензії (невиключного права) на використання Торговельної марки, відповідно до якого сторони підтвердили, що Ліцензіаром надані, а Ліцензіатом прийнято невиключну ліцензію на використання Торговельних марок, зазначених у Додатку № ТМ2 від 01.11.2020 до Ліцензійного договору № Р011120 від 01.11.2020. За період з 01.11.2020 по 31.12.2020 за надання невиключної ліцензії на використання Торговельної марки, сума винагороди, яка підлягала сплаті Ліцензіару становить 86 600,00грн.

Сторонами була підписана додаткова угода від 02.11.2020р. до Додатку № ТМ 2 від 01.11.2020 року до Ліцензійного договору № Р011120 від 01.11.2020 року стосовно здійснення орфографічної помилки у тексті додатку № ТМ 2 щодо строку та спільно узгодили викласти пункт 4 Додатку № ТМ 2 до договору № Р011120 від 01.11.2020 в наступній редакції :4. Винагорода Ліцензіару за звітний період сплачується в строк до 31.12.2020 року включно".

Позивач на адресу відповідача направив претензію № 16-1 від 05.01.2021 з проханням здійснити оплату винагороди в узгодженій сумі в розмірі 86 600,00грн.

У відповідь на претензію відповідач повідомив, що сума винагороди в розмірі 86 600,00 грн. буде погашена в строк до 30.03.2021.

29.03.2021 на рахунок позивача надійшла оплата в розмірі 86 600,00 грн., що підтверджується випискою по особовим рахункам за 29.03.2021 та не спростовується позивачем в позовній заяві.

Оскільки виплата винагороди у розмірі 86 600 грн. була здійснена відповідачем із порушенням строків оплати, у позивача є підстави для нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.5.5. Договору, у випадку прострочення виконання Ліцензіатом своїх платіжних зобов`язань за Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення до дати фактичної оплати.

Граничним строком оплати винагороди у розмірі 86 600,00грн. за Додатком № ТМ2 від 01.11.2020 до Договору (з врахуванням додаткової угоди від 02.11.2020р. до Додатку № ТМ 2 від 01.11.2020 року до Ліцензійного договору № Р011120 від 01.11.2020 року) є 31.12.2020.

Судом встановлено, що відповідач здійснив оплату в розмірі 86 600,00грн. лише 29.03.2021.

Оскільки відповідачем було порушено строки оплати, відповідач нарахував пеню за період з 01.01.2021р. по 28.03.2021р. в розмірі 2 533,94грн.

Судом здійснено перевірку розрахунку заявлених позивачем вимог про стягнення пені за період з 01.01.2021р. по 28.03.2021р. у розмірі 2 533,94грн. та встановлено такою, що нарахована вірно та яка підлягає стягненню.

Щодо нарахування 3 % річних за період з 01.01.2021р. по 28.03.2021р. в сумі 619,25грн. та інфляційних втрат за період з січня 2021р. по березень 2021р. в розмірі 3 509,31грн., суд зазначає наступне.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Правові наслідки порушення грошових зобов`язань передбачені приписами ст.625 ЦК України. Боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу та сплата 3% річних, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та, відповідно, отримання від боржника компенсації за користування ним коштами, які належали до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Зазначені правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Правова природа 3% річних, інфляційних втрат є такою, що вони можуть нараховуватись саме на суму основного боргу.

Судом здійснено перевірку розрахунку заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат за період січень 2021р. по березень 2021р. в сумі 3 509,31грн. та 3 % річних за період з 01.01.2021р. по 28.03.2021р. в сумі 619,25грн.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов`язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних за період з 01.01.2021р. по 28.03.2021р. у розмірі 619,25грн. та інфляційних втрат з січня 2021 року по березень 2021 року у розмірі 3 509,31грн. заявлено позивачем обґрунтовано.

Перевіривши розрахунок позивача, суд приходить до висновку, що він є правомірним, обґрунтованим, відповідає вимогам чинного законодавства, тому в цій частині позов підлягає задоволенню.

Суд вважає, що доводи Відповідача стосовно наявності складної ситуації, пов`язаної із розповсюдженням COVID 19 не є підставою для порушення строків оплати, оскільки останній не надав належних та допустимих доказів в підтвердження форс-мажорних обставин.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним ( пункт 57 постанови від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17 ), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу ( див.mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 р. у справі №488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 р. у справі № 910/6642/18, від 21.01.2020 р. у справі № 910/7815/18, від 11.02.2020 р. у справі № 922/1159/19.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам ( подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Отже, такий спосіб захисту прав та інтересів позивача як стягнення інфляційних втрат, 3 % та пені, у зв`язку з порушенням строку оплати передбачено законом та є способом захисту його майнового права та інтересу.

Згідно зі ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у справі «Мантованеллі» проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» є право на змагальне провадження.

Стаття 13 ГПК України передбачає, що судочинство у господарських судах України здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню по стягненню з відповідача на користь позивача заборгованості за Ліцензійним договором № Р011120 про передачу прав на використання торговельної марки від 01.11.2020р. пені за період з 01.01.2021р. по 28.03.2021р. в розмірі 2 533,94грн., інфляційних втрат за період січень 2021р. по березень 2021р. в розмірі 3 509,31грн. та 3 % річних за період з 01.01.2021р. по 28.03.2021р. в розмірі 619,25грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у розмірі 2 270,00грн.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРДОК 17", 49094, м.Дніпро, вул.Мандриківська, буд.47, код ЄДРПОУ 43626693 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛО", 49044, м.Дніпро, вул.Барикадна, буд.15-А, код ЄДРПОУ 30012848 пеню в розмірі 2 533,94грн., інфляційні втрати в розмірі 3 509,31грн., 3 % річних у розмірі 619,25грн. та судовий збір у розмірі 2 270,00грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 10.05.2022

Суддя С.П. Панна