Рішення

від 26.04.2022 по справі 903/182/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2022 р. м. РівнеСправа № 903/182/17

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., за участю секретаря судового засідання Мельник В.Я., розглянувши в загальному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Луцької міської ради (43025, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19)

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (43018, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Львівська, 148)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

Фізична особа - підприємець Герун Юрій Євгенійович

Фізична особа - підприємець Ляшенко Вадим Вікторович

Головне управління Держгеокадастру у Волинській області

про повернення земельної ділянки

за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (43018, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Львівська, 148)

до Луцької міської ради (43025, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19)

про стягнення безпідставно набутого майна

За участю представників сторін:

від позивача: Іщик В.А.;

від відповідача: Жуковський В.В.;

від третьої особи (ФОП Герун Ю.Є.): Кучма В.Ю.;

від третьої особи (ФОП Ляшенко В.В.): Кучма В.Ю.;

від третьої особи (ГУ Держгеокадастру у Волинській області): не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Луцька міська рада (далі по тексту Позивач, Рада) звернулася в Господарський суд Волинської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (далі по тексту Відповідач ПАТ "ВОПАС") в якому просить зобов`язати останнього повернути земельну ділянку площею 25753 кв.м., кадастровий номер 0710100000:22:065:0059, розташовану за адресою: вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку, по акту приймання-передачі, у стані придатному для подальшого використання.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що Договір оренди земельної ділянки від 10.02.2005 року, укладений між Луцькою міською радою та ПАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", припинив свою дію 10.02.2015 року. Відповідач вимогу Позивача про повернення йому земельної ділянки не виконав. В порушення вимог закону після закінчення терміну дії Договору користування землею на умовах оренди ПАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" не повернуло земельну ділянку власнику - Луцькій міській раді. Термін дії Договору не продовжено. Оскільки, даний Договір оренди землі не відповідає вимогам чинного законодавства України, а саме ст.ст.31, 33, 34 ЗУ України "Про оренду землі", Позивач вважає що Договір оренди землі поновленню не підлягає та вважається припиненим, у зв`язку із закінченням строку його дії.

Відповідач надав суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечив, просив відмовити у задоволенні позову, при цьому зазначив наступне. Відповідно до п.3 Договору оренди на території орендованої земельної ділянки знаходиться нерухоме майно Позивача - автовокзал (А-2). На підтвердження факту передачі земельної ділянки в оренду 15 лютого 2005 року сторонами було підписано акт прийому-передачі земельної ділянки. Протягом усього строку дії Договору оренди, орендар належним чином сплачував орендну плату, що підтверджується довідкою Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області №1555/10/03-18-12-04 від 23.02.2017 року. Вимогу Позивача щодо повернення земельної ділянки вважає необгрунтованою та непідтвердженою належними та допустимими доказами.

Представник третіх осіб ФОП Геруна Ю.Є. та ФОП Ляшенко В.В. проти задоволення позову Луцької міської ради не заперечував. При цьому зазначив наступне. Виходячи з даних правових понять та правової конструкції застосування ст.653 ЦК України і враховуючи неможливість поновлення Договору оренди землі на новий строк між тими ж сторонами і з приводу того ж предмета оренди - земельна ділянка по факту припинення права користування частково в 2012 році - підлягає поверненню Орендодавцю Луцькій міській раді. Представник третіх осіб вважає, що за даних обставин буде захищене право третіх осіб, які є власниками нерухомого майна на території орендованої земельної ділянки Відповідачем, і у ФОП Геруна Ю.Є. та Ляшенко В.В. з`явиться можливість реалізації свого права на оформлення землі під власним нерухомим майном.

Головне управління Держгеокадастру у Волинській області подало клопотання про розгляд справи без участі представника.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 06.04.2017 р. у справі № 903/182/17 позов задоволено. Зобов`язано ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" повернути земельну ділянку площею 25753 кв.м., кадастровий номер 0710100000:22:065:0059, розташовану за адресою: вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку, по акту приймання-передачі, у стані придатному для подальшого використання. Стягнуто з ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" на користь Луцької міської ради 3200,00 грн. витрат по сплаті судового збору та 236800,00 грн. судового збору в дохід Державного бюджету України.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 року рішення господарського суду Волинської області від 06.04.2017 р. у справі № 903/182/17 скасовано, прийнято нове рішення, в позові відмовлено, стягнуто з Луцької міської ради - 236800,00 грн. судового збору в дохід Державного бюджету України за розгляд справи в суді першої інстанції, стягнуто з Луцької міської ради на користь приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" - 264000,00 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постановою Верховного суду від 11.12.2018 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 року та рішення господарського суду Волинської області від 06.04.2017 року у справі № 903/182/17 скасовано повністю, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 15.01.2019 року прийнято справу до провадження, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 05.03.2019 року клопотання відповідача - Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" про призначення колегіального розгляду даної справи задоволено та призначено колегіальний розгляд справи № 903/182/17.

Відповідно до Витягу з протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2019 року, автоматизований розподіл не відбувся, з огляду на відсутність потрібної кількості суддів для розподілу заяви.

Розпорядженням голови Господарського суду Волинської області № 01-3/1 від 06.03.2019 року передано справу № 903/182/17 за позовом Луцької міської ради до Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Фізична особа - підприємець Герун Юрій Євгенійович, Фізична особа - підприємець Ляшенко Вадим Вікторович, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області про повернення земельної ділянки для розгляду до Господарського суду Рівненської області.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, здійсненого в Господарському суді Рівненської області, головуючим у справі № 903/182/17 визначено суддю Марач В.В..

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 14.03.2019 року справу №903/182/17 прийнято до провадження суддею Марач В.В.. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

02 квітня 2019 року до Господарського суду Рівненської області від Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" надійшла зустрічна позовна заява до Луцької міської ради в якій просить стягнути з останньої безпідставно набуте майно - грошові кошти у розмірі 1 322 199,30 грн.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог Приватне акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" посилається на те, що ПрАТ "ВОПАС" за період з 01.04.2016 року по 01.03.2019 року було перераховано на користь Луцької міської ради грошові кошти за договором оренди землі від 15.02.2005 року за № 289 у розмірі 1 981 369,90 гривень. Однак в силу того, що договір оренди землі 15.02.2005 року за № 289 визнано неукладеним постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 року у справі № 903/178/17, на думку Позивача за зустрічним позовом, правова підстава набуття таких грошових коштів відпала. Разом з тим, ПрАТ "ВОПАС" зазначає, що враховуючи, що до місцевого бюджету м. Луцька спрямовано грошові кошти у сумі 1981369,9 грн., а відповідно до ст. 278 ПК України та рішень Луцької міської ради земельний податок повинен бути сплаченим за користування землею у сумі 659170,60 грн., то різниця у сплаті складає 1322199,30 грн.. Відтак Позивач за зустрічним позовом вважає, що вказані грошові кошти є такими, які безпідставно набуті Луцькою міською радою.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 11.04.2019 року зустрічну позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" до Луцької міської ради про стягнення безпідставно набутого майна - грошових коштів у розмірі 1 322 199,30 грн. прийнято до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 903/182/17. Ухвалено здійснювати розгляд справи за первісним та зустрічним позовами в порядку загального позовного провадження. Вимоги за зустрічним позовом об`єднані в одне провадження з первісним позовом.

Луцька міська рада надала суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому проти зустрічного позову заперечила посилаючись при цьому на таке.

Згідно п. 8 Договору оренди земельної ділянки останній було укладено строком на 10 років. Тому останнім днем строку дії даного договору було 10.02.2015. Автоматичного поновлення договору оренди не відбулося і вказаний договір оренди припинив дію у зв`язку з закінченням строку на який його було укладено. Пункт 20 договору передбачає, що у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний, повернути орендодавцю земельну ділянку у стані не гіршому в порівнянні з тим в якому він отримав в оренду.

Доводи відповідача, що він є власником земельної ділянки по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку вважає безпідставними. Зазначає, що відповідно до ст. 125 ЗК України право власності і право постійного користування виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації ( в редакції чинній на момент прийняття рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 24.12.2004 про затвердження технічної документації із складання державного акта). Як встановлено ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Відповідно посилання відповідача, що він є власником земельної ділянки по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 24.12.2004 вважає таким, що не відповідає правовим нормам.

Третя особа - ГУ Держгеокадастру у Волинській області надала суду пояснення, в яких проти зустрічного позову заперечила з тих же мотивів що й Луцька міська рада.

Фізичні особи - підприємці Герун Юрій Євгенійович та Ляшенко Вадим Вікторович письмових пояснень на зустрічну позовну заяву суду не надали.

Ухвалами Господарського суду Рівненської області від 06.08.2019р. та від 28.01.2020 року у справі призначалися судові експертизи, проведення яких доручалося Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз (79024, м. Львів, вул. Липинського, 54).

На вирішення експерта ставилися наступні питання:

1) Яке нерухоме майно (будівлі, споруди, житлові будинки, тощо) та за якими параметрами (площа, об`єм, тощо) фактично розміщені на земельних ділянках за кадастровими номерами: 0710100000:22:065:0059 площею 2.5753 га. та 0710100000:22:065:0060 площею 0.0472 га. за адресою м. Луцьк, вул.Конякіна, 39 ?;

2) Яка частина земельної ділянки (земельних ділянок) знаходиться під нерухомим майно, яке буде визначено при відповіді на перше питання, поставлене експерту, та яка її (їх) частина необхідна для обслуговування такого майна ?.

3) Яка площа земельної ділянки, на якій розміщене належне Приватному акціонерному товариству "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (м.Луцьк, вул..Львівська, 148, ЄДРПОУ 03113130) нерухоме майно, за адресою м.Луцьк, вул..Конякіна, 39 та яка необхідна для обслуговування такого майна, при цьому, виходячи з якої мети вона має визначатися, для обслуговування вищевказаних будівель чи для обслуговування саме об`єкту - автостанції ?.

Ухвалою суду від 17.03.2020 року зобов`язано Приватне акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (43018, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Львівська, 148) та Луцьку міську раду (43025, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19) протягом п`яти днів з моменту отримання копії даної ухвали оплатити вартість експертизи, призначеної ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28 січня 2020 року, яка зазначена в рахунку Львівського НДІСЕ №20-1102 від 04.03.2020 року, по 21247 грн. 20 коп. кожний. Докази оплати надати суду.

20 вересня 2021 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду до Господарського суду Рівненської області повернулись матеріали справи №903/182/17 із Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз разом із Актом №2 здачі-приймання про неможливість надання висновку №1102 від 16.09.2021 року у зв`язку з несплатою повної вартості експертизи.

Судом встановлено, що частина вартості експертизи у сумі 21247 грн. 20 коп. не оплачена Луцькою міською радою.

Ухвалою суду від 04.10.2021 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 25 листопада 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Під час розгляду по суті представник Позивача підтримав позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві та додаткових поясненнях, натомість проти зустрічного позову заперечив з підстав наведених у відзиві на зустрічний позов. Представник Відповідача проти позову Ради заперечив з підстав наведених у відзиві на позов та додаткових поясненнях, натомість вимоги зустрічного позову підтримав з підстав наведених у ньому.

Треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача позовні вимоги Луцької міської ради підтримали, проти задоволення зустрічного позову заперечили.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд встановив наступне.

10 лютого 2005 року Луцька міська рада, як Орендодавець та Відкрите акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", як Орендар уклали Договір оренди земельної ділянки для обслуговування автостанції площею 26 225 кв.м. за адресою вул.Конякіна, 39 м.Луцьк, кадастровий номер земельної ділянки 2200650030.

Згідно п. 8 Договір оренди земельної ділянки укладено строком на 10 років.

Луцька міська рада та ПрАТ Волинське обласне підприємство автобусних станцій подали суду на дослідження оригінали вказаного договору, які у них наявні.

Судом першої інстанції встановлено, що дата укладення даного договору у екземплярах які наявні у сторін різні, крім того і різний номер та дата реєстрації даного договору в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди.

З метою встановлення дійсних обставин щодо дати укладення договору та його державної реєстрації, місцевий господарський суд ухвалою від 21.03.2017 р. витребував у Головного управління Держгеокадастру у Волинській області докази, щодо дати реєстрації договору оренди землі.

Згідно копії Книги №3 реєстрації договорів оренди землі юридичних та фізичних осіб на території Луцької міської ради Волинської області (з реєстраційного номера 103-334) за 2003-2005рр. вбачається, що договір для обслуговування автостанції з кадастровим номером земельної ділянки 2200650030 зареєстрований у державному реєстрі 10.02.2005р. реєстраційний номер 289.

Крім того судом апеляційної інстанції витребовувались оригінали наявних у сторін екземплярів договорів оренди, а також оригінал книги реєстрації.

В результаті дослідження оригіналів наданих доказів суд доходить висновку, що договір для обслуговування автостанції з кадастровим номером земельної ділянки 2200650030 зареєстрований у державному реєстрі 10.02.2005р. за реєстраційним номером 289.

Відповідно до вказаного договору орендодавець, на підставі рішення Луцької міської ради від 28.12.2004 р. №21/15.3 за актом приймання-передачі зобов`язався передати, а ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" зобов`язався прийняти в оренду на 10 років земельну ділянку, визначену цим договором.

Пункт 20 Договору оренди земельної ділянки визначає, що в разі припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він її одержав в оренду.

Відповідно до п.36 договору договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.

На виконання умов договору від 10.02.2005р. орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування об`єкт оренди, що знаходиться на вул.Конякіна, 39 м.Луцьк, кадастровий номер земельної ділянки 2200650030, що стверджується відповідним актом, підписаним уповноваженими особами та скріплений відтисками круглих печаток сторін.

ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій", як правонаступник ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799, з метою пролонгації дії договору оренди 12.01.2015р. на адресу Луцької міської ради надіслало лист-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки.

21.01.2015р. орендодавцем були направлені часткові заперечення про поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди у зв`язку із наявністю судового рішення, яким від 28.11.2012 року договір оренди №289 від 15.02.2005р. частково припинено.

02.02.2015 р. ПрАТ Волинське обласного підприємства автобусних станцій надіслало лист відповідь на вищевказаний лист, в якому зазначає, що підприємство є орендарем земельної ділянки площею, яка визначена договором оренди, зареєстрованого 15.02.2005 р. за № 289 та містить відмову надати необхідні документи, зокрема розроблену нову технічну документацію.

25.02.2015 р. орендодавець направив лист орендарю про необхідність надання повного переліку документів та відмову на укладення додаткової угоди запропонованої орендарем.

11.03.2015р. Луцька міська рада надіслала ПрАТ Волинське обласне підприємство автобусних станцій заперечення у поновленні договору оренди, оскільки документи для підготовки та прийняття відповідного рішення про поновлення договору оренди у встановленні чинним законодавством терміни не були подані.

03.06.2015 р. Луцька міська рада надіслала ПрАТ Волинському обласному підприємству автобусних станцій вимогу про виконання зобов`язання про повернення земельної ділянки шляхом підписання актів прийому-передачі земельної ділянки листом № 1.1-30/3046.

19.06.2015 р. орендар направив лист про відмову повернути земельну ділянку, оскільки земельна ділянка використовується за цільовим призначенням.

31.08.2015 р. Луцька міська рада надіслала ПрАТ Волинському обласному підприємству автобусних станцій лист, яким повідомила відповідача, що у разі неподання документів вирішення питання про повернення земельної ділянки буде передано до суду.

Поряд з цим матеріалами справи стверджується, що згідно постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012р. у справі №5004/639/12 за позовом Підприємця Геруна Ю.Є (третьої особи у даній справі) до відповідачів Луцької міської ради, ПрАТ ВОПАС, Управління Держкомзему у м.Луцьку про визнання припиненим договору оренди земельної ділянки №289 від 15.02.2005р. та зобов`язання Управління Держкомзему у м. Луцьку внести відповідні записи визнано припиненим договір оренди земельної ділянки укладений між Луцькою міською радою та Відкритим акціонерним товариством "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", зареєстрованого в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 15.02.2005 р. за №289 в частині земельної ділянки площею 0,0472 га, на якій розташований магазин №4 з літнім кафе, приміщенням магазину №7 по вул.Конякіна, 39 у м.Луцьку та зобов`язано Управління Держкомзему у м. Луцьку внести відповідні записи в Поземельну книгу та Книгу записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою договорів оренди землі.

На підставі вказаної постанови було внесено відомості щодо земельної ділянки із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування приміщень за адресою вул.Конякіна, 39 м.Луцьк, площею 0.0472 га. виділеної на підставі рішення Луцької міської ради №68/4 від 24.12.2014р. "Про надання підприємцю Геруну Ю.Є." дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування приміщень на вул.Конякіна, 39" та присвоєно новий кадастровий номер земельної ділянки 0710100000:22:0650060.

У зв`язку з виконанням Управлінням Держгеокдастру у Луцькому районі Волинської області постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.11.2012 року, кадастровий номер 220650030 земельної ділянки, яка була передана в оренду для обслуговування автостанції змінено на кадастровий номер 0710100000:22:0650059, про що внесено до державного реєстру зміни та внесено зміни щодо розміру даної земельної ділянки з 2.6225га до 2.5753га у зв`язку з припиненням дії договору оренди в частині земельної ділянки площею 0,0472га. на користь підприємця Геруна Ю.Є.

Дана обставина додатково підтверджується листом Управління Держгеокдастру у Луцькому районі Волинської області від 06.04.2017р. за №293045535.24-391/2-17, у якому вказано про те, що у державному земельному кадастрі за адресою вул.Конякіна, 39 наявні відомості на земельні ділянки з кадастровими номерами: 0710100000:22:0650059 площею 2.5753 га., 0710100000:22:0650060 площею 0.0472 га.

Звертаючись з даним позовом, Луцька міська рада вказувала на те, що договір оренди землі від 10.02.2005р. припинив свою дію, а відповідач вимогу позивача про повернення йому земельної ділянки не виконав, тому просила суд зобов`язати ПрАТ Волинське обласне підприємство автобусних станцій повернути земельну ділянку площею 25753 кв.м., кадастровий номер 0710100000:22:065:0059, розташовану за адресою: вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку, по акту приймання-передачі, у стані придатному для подальшого використання.

Таким чином, предметом розгляду даної господарської справи є зобов`язання ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" повернути земельну ділянку площею 25753 кв.м., кадастровий номер 0710100000:22:0650059, розташовану за адресою: вул.Конякіна, 39 в м.Луцьку, по акту приймання-передачі, у стані придатному для подальшого використання.

Надавши оцінку вказаним вимогам Луцької міської ради господарський суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, договір для обслуговування автостанції з кадастровим номером земельної ділянки 220650030 зареєстрований у державному реєстрі 10.02.2005р. реєстраційний номер 289.

Згідно з п. 8 Договору оренди земельної ділянки останній укладено строком на 10 років.Отже останнім днем строку дії даного договору було 10.02.2015.

Відповідно до ч.6 ст.33 Закону України "Про оренду землі":

"У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

- власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

- уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності)."

В постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, прийнятій у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, зроблений такий правовий висновок:

"У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк . Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки . Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі" . При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді."

В постанові Верховного Суду від 06 грудня 2018 року у справі № 905/484/17, з урахуванням вищевказаної правової позиції, зроблений висновок про неможливість суду визнати договір поновленим на той самий строк та на тих самих умовах поза межами спору, який розглядається за позовною вимогою саме про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк з вказаних підстав, або за відсутності добровільно укладеної сторонами такої додаткової угоди.

У даній справі судом не встановлено факту визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк за рішенням суду або укладення такої угоди добровільно сторонами.

Згідно зі ст.31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п.36 договору договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку:

- що доводи відповідача про автоматичне поновлення договору оренди в даному випадку є безпідставними;

- що вказаний договір припинив дію у зв`язку з закінченням строку на який його було укладено.

До вказаного висновку дійшов і Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду у постанові від 11 грудня 2018 року у даній справі.

Згідно з ч.1 ст.34 Закону України Про оренду землі , у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Пункт 20 Договору оренди земельної ділянки визначає, що в разі припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він її одержав в оренду.

В той же час суд враховує наступне.

Як вбачається з правовстановлюючих документів на нерухоме майно, а саме - реєстраційних посвідчень на об`єкти нерухомого майна від 23.08.2001 р. №№ 01242, 01243, 01244, за ВАТ Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799 у м.Луцьку, по вул.Конякіна,39 зареєстровано будівлю автовокзалу, будівлю підземного туалету, приміщення для чергового. (а.с. 267-269 т. 1).

Рішенням Луцької міської ради від 28.12.2004 р. № 21/15.3 було надано відкритому акціонерному товариству Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799 земельну ділянку на умовах оренди на 10 років загальною площею 2,6225 га на по вул.Конякіна,39 кадастровий номер 220650030 для обслуговування автостанції. (а.с. 208 т. 1).

Відповідно до предмету договору оренди землі від 10.02.2005 р. № 289 орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування автостанції. При цьому згідно опису в договорі об`єкта оренди - на земельній ділянці знаходяться будівлі, що належать на праві власності орендарю.

З огляду на те, що ПрАТ Волинське обласне підприємство автобусних станцій являється правонаступником відкритого акціонерного товариства Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799 , що не заперечується сторонами спору, відповідно відповідач є власником об`єктів нерухомості на спірній земельній ділянці, яка в свою чергу і надавалась останньому для їх обслуговування.

Відповідно до ч.1 ст.377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Згідно зі ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. Відповідно до цієї ж статті у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті.

Зазначені правові позиції передбачало і законодавство України на час виникнення даного спору між сторонами.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень ст.120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

До аналогічного правового висновку дійшла Велика палата Верховного Суду у постановах від 04.12.2018 №910/18560/16, від 03.04.2019 №921/158/18, від 25.02.2020 №922/510/19, від 16.06.2020 №689/26/17.

Вказані норми закону мають звичну правову конституцію безумовного слідування землі за об`єктом нерухомості (будівлями). У вказаних постановах висловлена правова позиція, яка полягає в тому, що у всіх випадках переходу права власності на будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає у набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об`єкти.

Таким чином, право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості (в даному випадку будівлі), у власності або користуванні.

Згідно ч.1 ст.316, ст.317, ч.1,2,3 ст.319, ч.1,2 ст.321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

При цьому ч.3 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

З викладеного вбачається, що нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлового приміщення, яке належить відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. При цьому, право користування земельною ділянкою виникає одночасно з реєстрацією права власності на нерухомість, яка на ній знаходиться.

Таким чином, хоча право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що належить відповідачу на праві власності, належним чином не оформлене, зазначене не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомого майна на користування зазначеним майном та, відповідно, земельною ділянкою на якій воно розташоване, оскільки, як зазначалося вище, користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Зазначені обставини, в свою чергу, виключають можливість звільнення спірної земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

Скасовуючи постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 та рішення господарського суду Волинської області від 06.04.2017 у справі № 903/182/17 з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції Верховний суд у постанові від 11 грудня 2018 року зазначив, що судами попередніх інстанцій не встановлено;

- чи були у попередніх власників вищевказаної нерухомості права на земельну ділянку під нею, які саме, в якому обсязі та на яких умовах;

- якщо так, чи перейшли ці права на земельну ділянку під нерухомістю до відповідача, які саме, в якому обсязі та на яких умовах.

Якщо такого переходу не буде встановлено, то відповідач може претендувати лише на частину земельної ділянки, на якій розміщене належне йому нерухоме майно та яка необхідна для обслуговування такого майна.

При цьому Верховним судом також відмічено, що судами не досліджено та не встановлено, яка площа земельної ділянки, на якій розміщене належне відповідачу нерухоме майно та яка саме необхідна для обслуговування такого майна, при цьому, виходячи з якої мети вона має визначатися, для обслуговування вищевказаних будівель чи для обслуговування саме об`єкту - автостанції.

З огляду на вищезазначене та те, що відповідно до статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, господарським судом у даній справі неодноразово призначалася судова експертиза для з`ясування вказаних Верховним судом обставин.

Зокрема, Ухвалами суду від 06.08.2019р. та від 28.01.2020 року у справі призначалися судові експертизи, проведення яких доручалося Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз (79024, м. Львів, вул. Липинського, 54).

На вирішення експерта ставилися наступні питання:

1) Яке нерухоме майно (будівлі, споруди, житлові будинки, тощо) та за якими параметрами (площа, об`єм, тощо) фактично розміщені на земельних ділянках за кадастровими номерами: 0710100000:22:065:0059 площею 2.5753 га. та 0710100000:22:065:0060 площею 0.0472 га. за адресою м. Луцьк, вул.Конякіна, 39 ?;

2) Яка частина земельної ділянки (земельних ділянок) знаходиться під нерухомим майно, яке буде визначено при відповіді на перше питання, поставлене експерту, та яка її (їх) частина необхідна для обслуговування такого майна ?.

3) Яка площа земельної ділянки, на якій розміщене належне Приватному акціонерному товариству "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (м.Луцьк, вул..Львівська, 148, ЄДРПОУ 03113130) нерухоме майно, за адресою м.Луцьк, вул..Конякіна, 39 та яка необхідна для обслуговування такого майна, при цьому, виходячи з якої мети вона має визначатися, для обслуговування вищевказаних будівель чи для обслуговування саме об`єкту - автостанції ?.

Ухвалою суду від 17.03.2020 року зобов`язано Приватне акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (43018, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Львівська, 148) та Луцьку міську раду (43025, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19) протягом п`яти днів з моменту отримання копії даної ухвали оплатити вартість експертизи, призначеної ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28 січня 2020 року, яка зазначена в рахунку Львівського НДІСЕ №20-1102 від 04.03.2020 року, по 21247 грн. 20 коп. кожний. Докази оплати надати суду.

20 вересня 2021 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду до Господарського суду Рівненської області повернулися матеріали справи №903/182/17 із Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз разом із Актом №2 здачі-приймання про неможливість надання висновку №1102 від 16.09.2021 року у зв`язку з несплатою повної вартості експертизи.

Судом встановлено, що частина вартості експертизи у сумі 21247 грн. 20 коп. не оплачена Луцькою міською радою.

За приписами п.10 статті 81 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відтак у зв`язку з невиконанням Луцькою міською радою Ухвали суду від 17.03.2020 року та не оплатою останньою вартості судової експертизи судом не було з`ясовано питань, які було зазначені Верховним судом у постанові від 11 грудня 2018 року у даній справі.

Таким чином суд розглядає справу за наявними в ній доказами.

Як встановлено вище судом ПрАТ Волинське обласне підприємство автобусних станцій являється правонаступником відкритого акціонерного товариства Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799 , що не заперечується сторонами спору, відповідно відповідач є власником об`єктів нерухомості на спірній земельній При цьому, суд зазначає, що нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлового приміщення, яке належить відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. При цьому, право користування земельною ділянкою виникає одночасно з реєстрацією права власності на нерухомість, яка на ній знаходиться. Отже хоча право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що належить відповідачу на праві власності, належним чином не оформлене, зазначене не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомого майна на користування зазначеним майном та, відповідно, земельною ділянкою на якій воно розташоване, оскільки, як зазначалося вище, користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Зазначені обставини, в свою чергу, виключають можливість звільнення спірної земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

Згідно ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної та ратифікованої Україною, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Позбавлення права власності має бути здійснене відповідно до закону, необхідним у демократичному суспільстві і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника.

Перевіряючи дотримання справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі Кривенький проти України констатував порушення такого балансу у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, ОСОБА_1 та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила . У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, ОСОБА_9 проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За таких обставин, позбавлення ПАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" права власності на нерухоме майно, яке може відбутися при зобов`язанні останнього звільнити земельну ділянку, на якій розміщене таке майно, на думку суду, буде мати ознаки непропорційного втручання держави у її право власності, оскільки вказана особа набула права власності на підставах, передбачених законом.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

При цьому, розглядаючи відповідний спір, суд має установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси осіб, які звертаються з позовом, та чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним, тобто таким, що забезпечить поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Позивач, звернувшись з позовом про повернення земельної ділянки, формально використав передбачений ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України, ч.1 ст.34 Закону України "Про оренду землі", спосіб захисту прав, без врахування конкретних обставин і правовідносин сторін, а саме того, що на спірній земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна (будівлі), які належать відповідачу на праві власності, і яка (земельна ділянка) надавалася відповідачеві для їх обслуговування. Такий спосіб захисту є ілюзорним, неадекватним та неспіврозмірним, і призведе до порушення прав власника майна.

Рішення суду про зобов`язання відповідача повернути позивачеві земельну ділянку фактично не може бути виконане, оскільки на ній знаходяться належні на праві власності відповідачу будівлі та споруди.

За наведених обставин суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі без доведення того яка площа земельної ділянки, на якій розміщене належне відповідачу нерухоме майно та яка саме необхідна для обслуговування такого майна, при цьому, виходячи з якої мети вона має визначатися, для обслуговування вищевказаних будівель чи для обслуговування саме об`єкту - автостанції є не ефективним та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, з огляду на що, та на все зазначене вище, в задоволенні позовних вимог Луцької міської ради слід відмовити.

Щодо зустрічного позову Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" суд зазначає наступне.

Приватне акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" у зустрічному позові до Луцької міської ради просить стягнути з останньої безпідставно набуте майно - грошові кошти у розмірі 1 322 199,30 грн.. В обґрунтування зустрічних позовних вимог Приватне акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" посилається на те, що ПрАТ "ВОПАС" за період з 01.04.2016 року по 01.03.2019 року було перераховано на користь Луцької міської ради грошові кошти за договором оренди землі від 15.02.2005 року за № 289 у розмірі 1 981 369,90 гривень. Однак в силу того, що договір оренди землі 15.02.2005 року за № 289 визнано неукладеним постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 року у справі № 903/178/17, на думку Позивача за зустрічним позовом, правова підстава набуття таких грошових коштів відпала. Разом з тим, ПрАТ "ВОПАС" зазначає, що враховуючи, що до місцевого бюджету м. Луцька спрямовано грошові кошти у сумі 1981369,9 грн., а відповідно до ст. 278 ПК України та рішень Луцької міської ради земельний податок повинен бути сплаченим за користування землею у сумі 659170,60 грн., то різниця у сплаті складає 1322199,30 грн.. Відтак Позивач за зустрічним позовом вважає, що вказані грошові кошти є такими, які безпідставно набуті Луцькою міською радою.

Однак вимоги Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" є безпідставним, так як не підтверджені матеріалами справи і, відповідно, не грунтуються на законі з огляду на наступне.

Між Луцькою міською радою і ПрАТ ВОПАС було укладено договір оренди земельної ділянки від 10.02.2005 року реєстраційний номер 289.

Згідно п. 8 Договору оренди земельної ділянки останній було укладено строком на 10 років. Тому останнім днем строку дії даного договору було 10.02.2015. Автоматичного поновлення договору оренди не відбулося і вказаний договір оренди припинив дію у зв`язку з закінченням строку на який його було укладено. Пункт 20 договору передбачає, що у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний, повернути орендодавцю земельну ділянку у стані не гіршому в порівнянні з тим в якому він отримав в оренду.

Під час розгляду справи Приватне акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" не довело належними та допустимими доказами того, що воно повернуло орендодавцю земельну ділянку, яку орендувало за договором оренди земельної ділянки від 10.02.2005 року реєстраційний номер 289.

За приписами частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відтак, вимагаючи від Луцької міської ради повернення грошових коштів, отриманих останньою за договором оренди землі від 15.02.2005 року за №289, ПАТ "ВОПАС" зобов`язане довести, що вказані кошти отримані Радою безпідставно.

Однак, всупереч наведеним нормам, ПАТ "ВОПАС" не довело такого належними та допустимими доказами, що підтверджується наступним.

Так у платіжних дорученнях, наданих відповідачем, як доказ перерахування до місцевого бюджету м.Луцька грошових коштів (т.6, а.с. 36-69), не зазначено, що призначенням платежу є плата за землю саме за договором оренди землі від 15.02.2005 року за №289 чи за земельну ділянку площею 25753 кв.м., кадастровий номер 0710100000:22:065:0059, розташовану за адресою: вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку.

Відповідач не надав суду доказів того, що він звертався до місцевих фінансових органів, які здійснюють контроль за дотриманням бюджетного законодавства щодо місцевих бюджетів та/або органів державної влади, органів місцевого самоврядування, які уповноважені здійснювати контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов`язкових платежів), інших надходжень бюджету, і що останніми було встановлено факт переплати відповідачем плати за землю за договором оренди землі від 15.02.2005 року за №289 та/або за земельну ділянку площею 25753 кв.м., кадастровий номер 0710100000:22:065:0059, розташовану за адресою: вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку.

З огляду на вищенаведене, сам по собі розрахунок безпідставно набутих Луцькою міською радою грошових коштів, який додано відповідачем до зустрічного позову, не є належним доказом внесення останнім до місцевого бюджету м.Луцька плати за землю саме за договором оренди землі від 15.02.2005 року за №289 та/або за земельну ділянку площею 25753 кв.м., кадастровий номер 0710100000:22:065:0059, розташовану за адресою: вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку, зокрема, і у більшому розмірі.

В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Беручи до уваги все вищезазначене та те, що Луцька міська рада не довела належними та допустимими доказами факту неправомірного користування Приватним акціонерним товариством "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" земельною ділянкою площею 25753 кв.м., кадастровий номер 0710100000:22:065:0059, розташованою за адресою вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку, а також вибрала неефективний спосіб захисту, суд доходить висновку про відмову Луцькій міській раді у задоволенні позову.

В той же час суд зазначає, що і зустрічний позов Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" не підлягає задоволенню, так як останнє не довело належними та допустимими доказами факту внесення ним до місцевого бюджету м.Луцька плати за землю саме за договором оренди землі від 15.02.2005 року за №289 та саме за земельну ділянку площею 25753 кв.м., кадастровий номер 0710100000:22:065:0059, розташовану за адресою: вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку, а відтак і того, що ці кошти були отримані Луцькою міською радою безпідставно.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак з огляду на вказані норми, у зв`язку з відмовою у позові, судовий збір щодо первісного позову покладається на позивача - Луцьку міську раду, в тому числі і 264000 грн. 00 коп. витрат ПАТ "ВОПАС" по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду Волинської області від 06.04.2017 року.

Щодо зустрічного позову, у зв`язку з відмовою у його задоволенні, судовий збір за його розгляд у суді першої інстанції, покладається на позивача за ним - Приватне акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій".

Відповідно до частини 13 статті 129 ГПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Судом встановлено, що третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Фізичною особою-підприємцем Геруном Юрієм Євгенійовичем при подачі касаційної скарги на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 року сплачено судовий збір у розмірі 288000 грн. 00 коп..

Постановою Верховного суду від 11.12.2018 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 року та рішення господарського суду Волинської області від 06.04.2017 року у справі № 903/182/17 скасовано повністю, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на те, що Фізична особа-підприємець Герун Юрій Євгенійович, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача підтримував позовні вимоги Луцької міської ради і у задоволенні яких судом відмовляється, то, на підставі ч.13 ст.129 ГПК України, судові витрати у справі понесені Фізичною особою-підприємцем Геруном Юрієм Євгенійовичем за подання касаційної скарги на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 року покладаються на останнього.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити Луцькій міській раді у задоволенні позову.

2. Судові витрати у справі щодо розгляду первісного позову покласти на позивача Луцьку міську раду.

3. Стягнути з Луцької міської ради (43025, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19) на користь Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (43018, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Львівська, 148) 264000 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду Волинської області від 06.04.2017 року.

4. Відмовити Приватному акціонерному товариству "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" у задоволенні зустрічного позову.

5. Судові витрати по розгляду зустрічного позову у суді першої інстанції покласти на Приватне акціонерне товариство "Волинське обласне підприємство автобусних станцій".

6. Судові витрати у справі понесені Фізичною особою-підприємцем Геруном Юрієм Євгенійовичем за подання касаційної скарги на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 року покласти на останнього.

7. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10 травня 2022 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.