Постанова

від 19.04.2022 по справі 642/5275/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 642/5275/18

провадження № 61-3450св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Волторністом Сергієм Івановичем, на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2020 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року Харківська міська рада вернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 583 404,60 грн.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі літ. «АБ-3» загальною площею 2941,0 кв.м. по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 16 листопада 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж. О. за реєстровим № 1913.

06 вересня 2017 року Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 0,2609 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування житлової будівлі літ. «АБ-3», право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 . За результатами обстеження складено акт згідно з яким межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж нежитлової будівлі.

Відповідно до інформаційної довідки та листів Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 03 січня 2017 року № 19-20.08-3-9/20-17, Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 05 січня 2017 року № 42/0/25-17 речові права ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,2609 по АДРЕСА_1 , на якій знаходиться нежитлова будівля літ. «АБ-3», не зареєстровані. ОСОБА_1 у період з 01 вересня 2015 року по 31 серпня 2018 року не сплачувала за користування земельною ділянкою плату у встановленому законом розмірі, внаслідок чого безпідставно зберегла у себе грошові кошти в розмірі 583 404, 60 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2020 року позов Харківської міської ради задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 583 404,60 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач фактично користується земельної ділянкою без достатніх правових підстав, хоча у нього виник обов`язок укласти договір оренди відповідної земельної ділянки. Розрахунок орендної плати здійснено Харківською міською радою з урахуванням загальної площі земельної ділянки, що фактично зайнята нежитловою будівлею. Сума, яка заявлена до стягнення, розрахована як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою для даної земельної ділянки. Таким чином, внаслідок протиправної поведінки відповідача Харківська міська рада була позбавлена можливості отримати дохід в розмірі 583 404,60 грн.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2020 року з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради стягнуто судовий збір в розмірі 8 751,07 грн.

Додаткове рішення мотивоване тим, що у зв`язку із задоволенням позову, на підставі статті 141 ЦПК України, Харківська міська рада має право на стягнення з ОСОБА_1 суми судового збору в розмірі 8 751,07 грн понесеного позивачем за подання позовної заяви.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Харківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2020 року та додаткове рішення цього ж суду від 04 вересня 2020 року - залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, зазначив проте, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірні правовідносини регулюються нормами статей 1212-1214 ЦК України.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У березні 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 через свого представника адвоката Волторніста С. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2020 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 646/4546/19, від 29 січня 2019 року у справі № 922/536/18, від 11 лютого 2019 року в справі № 922/391/18, від 11 червня 2019 року в справі № 922/551/18, від 01 жовтня 2019 року в справі № 922/2082/18, від 18 березня 2020 року в справі № 639/5391/18, від 12 червня 2019 року в справі № 922/902/18, від 08 серпня 2019 року в справі № 922/1276/18, від 16 листопада 2019 року в справі № 922/3607/18, від 16 листопада 2019 року в справі № 922/3607/18, від 10 вересня 2018 року в справі № 920/739/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У квітні 2021 року засобами поштового зв`язку на адресу Верховного Суду від Харківської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що вказана касаційна скарга є необґрунтованою, а доводи зазначені в ній, як підстави для скасування вищезазначених рішень такими, що не відповідають обставинам справи та чинному законодавству.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 642/5275/18 з Ленінського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2021 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року зупинено касаційне провадження у вказаній справі до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Верховного Суду у касаційному порядку справи № 646/4738/19 (провадження № 61-17197сво20).

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 квітня 2020 року поновлено касаційне провадження у справі № 642/5275/18.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі літ. «АБ-3» загальною площею 2941,0 кв.м. по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 16 листопада 2007 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж. О. за реєстровим № 1913.

Згідно з довідкою Департаменту загальних відносин Харківської міської ради від 05 січня 2017 року № 41/0/225-17 рішенням 49 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 27 жовтня 2010 року № 304/10 громадянці ОСОБА_1 надано в оренду строком до 01 жовтня 2015 року земельну ділянку площею 0,4169 га за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (штамповочний цех).

Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 03 січня 2017 року № 19-20.08-3-9/20-17 речові права на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не зареєстровані.

06 вересня 2017 року Департаментом територіального контролю Харківської міської ради здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ОСОБА_1 використовує земельну ділянку площею 0,2609 кв.м по АДРЕСА_1 . За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації. Межі земельних ділянок визначені відповідно до зовнішніх меж нежитлової будівлі.

Земельна ділянка площею 0,2609 кв.м по АДРЕСА_1 є сформованою, визначено її межі, та присвоєно кадастровий номер 6310137200:02:003:0512.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Установлено, що відповідач використовували спірну земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату не сплачували, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення належного їй об`єкта нерухомого майна.

Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення із співвласників об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Вирішуючи спір по суті, суд правильно виходив із того, що відповідачка як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегла у себе кошти, які мала заплатити за користування нею, зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Наведений позивачем розрахунок неотриманого міською радою доходу від орендної плати за землю належним чином мотивований.

Доводи касаційної скарги про те, що спірна земельна ділянка не є об`єктом цивільних прав не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Частиною першою статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частин третьої-четвертої цієї статті, сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі, земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Статтею 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Отже, об`єктом цивільних правовідносин може виступати лише сформована земельна ділянка: після визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Верховний Суд у постанові від 07 травня 2020 року у справі №910/1310/19 дійшов висновку про те, що згідно зі статтею 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування.

Установлено, що земельна ділянка площею 0,2609 кв.м по АДРЕСА_1 є сформованою, визначено її межі, та присвоєно кадастровий номер 6310137200:02:003:0512.

Беручи до уваги встановлений судами факт, що саме на земельній ділянці площею 0,2609 кв.м., кадастровий номер 6310137200:02:003:0512, що розташована по АДРЕСА_1 , знаходиться належне відповідачці нерухоме майно, остання договору оренди земельної ділянки у визначеному законом порядку не уклала, плату за користування земельною ділянкою не здійснює, тому обґрунтованими є висновки попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегла у себе кошти, які зобов`язана повернути власнику земельної ділянки на підставі статті 1212 ЦК України. Аналогічні за змістом висновки щодо застосування статті 1212 ЦК України викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у постанові № 646/4738/19 від 14 лютого 2022 року.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Оскільки суд касаційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про задоволення позову, підстав для скасування додаткового рішення на підставі якого суд першої інстанції у відповідності із вимогами статті 141 ЦПК України дійшов висновку про те, що Харківська міська рада має право на стягнення з ОСОБА_1 суми судового збору в розмірі 8 751,07 грн понесеного позивачем за подання позовної заяви.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Волторністом Сергієм Івановичем, залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 25 серпня 2020 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун