Постанова від 26.04.2022 по справі 569/17706/18

Постанова

Іменем України

27 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 569/17706/18-ц

провадження № 61-16763св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , товариство з обмеженою відповідальністю «інвестиційно-будівельна компанія «Градобуд», ОСОБА_5 , товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнепромекобуд»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Шимківа С. С., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , товариства з обмеженою відповідальністю «інвестиційно-будівельна компанія «Градобуд» (далі - ТОВ «ІБК «Градобуд»), ОСОБА_5 , товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнепромекобуд» (далі - ТОВ «Рівнепромекобуд») про визнання недійсними договорів.

Позовна заява мотивована тим, що він, разом зі ОСОБА_5 , з якою перебував у шлюбі, придбав майнові права на трикімнатну квартиру, проектний номер 84, загальною площею 105,9 кв. м, на четвертому поверсі третього під`їзду другої черги будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями по АДРЕСА_1 .

Факт придбання ними указаних майнових прав підтверджується договором про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року (відступлення права вимоги) від 12 жовтня 2013 року та Договором відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року.

22 грудня 2015 року його дружина ОСОБА_5 , без його відома та згоди, відступила майнові права на квартиру для ОСОБА_4 згідно з договором про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року (відступлення права вимоги).

У подальшому ОСОБА_4 указані майнові права переуступив для ТОВ «ІБК «Градобуд» згідно з договором про заміну сторони у Договорі відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року (відступлення права вимоги) від 20 лютого 2017 року.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, квартира, загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , була зареєстрована на праві власності за ТОВ «ІБК «Градобуд».

У подальшому ТОВ «ІБК «Градобуд» 04 вересня 2018 року продало вказану квартиру ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим 14 вересня 2018 року Плетньовим В. О. , приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області, зареєстрованого в реєстрі за № 1084.

Щоб унеможливити повернення майна 07 вересня 2018 року ОСОБА_2 передав указану квартиру в іпотеку для ОСОБА_3 згідно з іпотечним договором, посвідченим 07 вересня 2018 року Матвійчуком О. С. , приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 1743.

Вважав, указані договори недійсними, оскільки майно було відчужене дружиною без його згоди, в порушення вимог статті 65 СК України.

Зазначав, що вищезазначені договори не відповідають вимогам, передбаченим статті 203 ЦК України, статтям 60, 65 СК України, а тому вони підлягають визнанню недійсними, відповідно до статті 215 ЦК України із скасуванням відповідних записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Оскільки квартира вибула з власності без його волі, за відсутності підстав для її відчуження, він, згідно зі статтями 387, 388 ЦК України має право на її витребування.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсним договір про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року (відступлення права вимоги) від 22 грудня 2015 року; визнати недійсним договір про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року (відступлення права вимоги) від 20 лютого 2017 року; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності ТОВ «ІБК «Градобуд», внесені державним реєстратором Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області Панасюк В. О., на наступне нерухоме майно: квартира, загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1251174956101; визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 04 вересня 2018 року Плетньовим В. О., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області, зареєстрований в реєстрі за № 1084, укладений між ТОВ «ІБК «Градобуд» та ОСОБА_2 , в частині купівлі-продажу квартири, загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1251174956101; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності ОСОБА_2 , внесені 04 вересня 2018 року Плетньовим В. О. , приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області, за номером запису про право власності 27766134, на наступне нерухоме майно: квартира, загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1251174956101; визнати недійсним іпотечний договір, посвідчений 07 вересня 2018 року Матвійчуком О. С., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області, зареєстрований в реєстрі за № 1743, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в частині передачі в іпотеку квартири, загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1251174956101; скасувати заборону відчуження квартири, загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 251174956101, накладену 07 вересня 2018 року Матвійчуком О. С. , приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області, у зв`язку із посвідченням Іпотечного договору від 07 вересня 2018 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним з моменту його укладення договір про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року (відступлення права вимоги), укладений 22 грудня 2015 року між ТОВ «Рівнепромекобуд», ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .

Визнано недійсним з моменту його укладення договір про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року (відступлення права вимоги), укладений 20 лютого 2017 року між ТОВ «Рівнепромекобуд», ОСОБА_4 , ТОВ «ІБК «Градобуд».

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ТОВ «ІБК «Градобуд», № 20468190, внесений 16 травня 2017 року державним реєстратором Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області Панасюк В. О., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35248423 від 18 травня 2017 року на наступне нерухоме майно: квартира, загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1251174956101.

Визнано недійсним з моменту його укладення договір купівлі-продажу, посвідчений 04 вересня 2018 року Плетньовим В. О., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області, зареєстрований в реєстрі за № 1084, укладений між ТОВ «ІБК Градобуд» та ОСОБА_2 , в частині купівлі-продажу квартири, загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1251174956101.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності ОСОБА_2 №27766269, внесений 04 вересня 2018 року Плетньовим В. О. , приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області, на наступне нерухоме майно: квартира, загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1251174956101.

Визнано недійсним з моменту його укладення Іпотечний договір, посвідчений 07 вересня 2018 року Матвійчуком О. С., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області, зареєстрований в реєстрі за № 1743, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в частині передачі в іпотеку квартири, загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1251174956101.

Скасовано заборону відчуження квартири, загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1251174956101, накладену 07 вересня 2018 року Матвійчуком О. С. , приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області, зареєстровану в реєстрі за № №1744, 1745, 1746, 1747 у зв`язку із посвідченням Іпотечного договору від 07 вересня 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення обґрунтованістю позовних вимог, так як договір від 22 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 без згоди позивача, який є співвласником предмета відчуження, в силу вимог статті 60 СК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року скасовано. Прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у ОСОБА_5 не виникло право власності на спірну квартиру. За змістом укладеного 02 жовтня 2013 року між нею та ТОВ «Рівнепромекобуд», ОСОБА_8 договору про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року (відступлення права вимоги), дружина позивача набула лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

Оскільки ОСОБА_5 за договором про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року, що укладений між нею та ТОВ «Рівнепромекобуд», ОСОБА_8 , не набула права власності на спірну квартиру, як і не відчужила таке право власності за договором від 22 грудня 2015 року, укладеним між ТОВ «Рівнепромекобуд», ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , відсутні правові підстави для застосування положень частини другої статті 65 СК України щодо визнання недійсним договору, укладеного стосовно майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, без згоди іншого з подружжя.

І як наслідок вважав, що похідні позовні вимоги про визнання наступних договорів відчуження недійсними задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

До Верховного Суду подано касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якій, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що при прийнятті постанови апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин положення статті 190 ЦК України, і як наслідок дійшов неправильного висновку про те, що майнові права на квартиру, що були придбані у шлюбі, не є майном, що може належати до спільної сумісної власності подружжя, а тому до них не застосовується положення частини другої статті 65 СК України, що також свідчить про неправильне застосування указаної норми СК України. Вважає, що апеляційним судом не враховано правову позицію щодо застосування положень статті 65 СК України та статті 190 ЦК України, викладену у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 520/1740/15-ц та від 08 травня 2019 року у справі № 127/26398/16-ц. Також у порушення вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України апеляційним судом не враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 274/3158/15-ц та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

До Верховного Суду ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 28 травня 2012 року між ТОВ «Рівнепромекобуд» (первинний власник) та ОСОБА_8 було укладено договір відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення за яким Первинний власник передає у власність Новому власнику майнові права на трикімнатну квартиру проектний АДРЕСА_3 , загальною площею 105,9 кв. м, на четвертому поверсі третього під`їзду другої черги будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями по АДРЕСА_1 , а Новий власник приймає майнові права на вказану квартиру.

02 жовтня 2013 року між ТОВ «Рівнепромекобуд» (первинний власник), ОСОБА_8 (новий власник) та ОСОБА_5 (змінений новий власник) укладено договір про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року (відступлення права вимоги), відповідно пункту 1 якого новий власник, зі згоди первинного власника, передає, а змінений новий власник приймає на себе права та обов`язки сторони (Нового власника) у договорі відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року, укладеному між ТОВ «Рівнепромекобуд» та ОСОБА_8

22 грудня 2015 року між ТОВ «Рівнепромекобуд» (первинний власник), ОСОБА_5 (новий власник), ОСОБА_4 (змінений новий власник) укладено договір про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року, відповідно до пункту 1 якого зі згоди первинного власника новий власник передає, а змінений новий власник приймає на себе права та обов`язки сторони (нового власника) у договорі відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року, укладеному між ТОВ «Рівнепромекобуд» та ОСОБА_8 (а.с. 12).

20 лютого 2017 року між ТОВ «Рівнепромекобуд» (первинний власник), ОСОБА_4 (новий власник) та ТОВ «ІБК «Градобуд» (змінений новий власник) укладено договір про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року, відповідно до пункту 1 якого зі згоди первинного власника новий власник передає, а змінений новий власник приймає на себе права та обов`язки сторони (нового власника) у договорі відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року, укладеному між ТОВ «Рівнепромекобуд» та ОСОБА_8

ТОВ «ІБК «Градобуд» у встановленому законом порядку зареєструвало право власності на квартиру, загальною площею 105,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1251174956101, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер: 87442681 від 18 травня 2017 року.

04 вересня 2018 року між ТОВ «ІБК «Градобуд» (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений 04 вересня 2018 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Плетньовим В. О., зареєстрований в реєстрі за № 1084, відповідно до підпункту 1 якого продавець, передав у власність покупцю нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, балансовою вартістю 209 160,00 грн, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1251174956101.

07 вересня 2018 року ОСОБА_2 передано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 105,9 кв. м, житловою площею 66,9 кв. м, балансовою вартістю 209 160,00 грн, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1251174956101 в іпотеку ОСОБА_3 , згідно укладеного між ними іпотечного договору, що посвідчений 07 вересня 2018 року Матвійчуком О.С., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області, зареєстрований в реєстрі за № 1743.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 520/1740/15-ц.

Апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не надав належної правової оцінки положенням договору про пайову участь у будівництві об`єкту нерухомого майна, які за своїм змістом є договорами купівлі-продажу майнових прав, не взяв до уваги, що грошові кошти за пай відповідно до спірного договору були сплачені у повному обсязі у період перебування сторін у шлюбі, що не заперечується сторонами, та дійшов передчасного висновку про те, що при поділі майнових прав, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності не застосовуються положення СК України.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу недійсності договору про заміну сторони у договорі відчуження майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва житлового призначення від 28 травня 2012 року відступлення права вимоги від 22 грудня 2015 року, посилався на те, що майно було відчужене дружиною без його згоди, в порушення вимог статті 65 СК України.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Подібні правові висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), відступивши від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи-контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, наведеного не врахував, не перевірив аргументи заявника щодо поширення на спірну квартиру презумпції спільної сумісної власності подружжя, та не врахував, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає передчасними та суперечливими висновки суду про те, що позов є безпідставним та не підлягає задоволенню.

Оскільки суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги, то справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково, скасування постанови суду апеляційної інстанції з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки справа передається на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 29 серпня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун