Постанова

від 02.05.2022 по справі 404/6178/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 травня 2022 року

м. Київ

справа № 404/6178/20

провадження № 61-16547св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне підприємство «Благоустрій» Кропивницької міської ради»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Глазкова Андрія Сергійовича на постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 травня 2021 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» (далі - КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького») (перейменовано на Комунальне підприємство «Благоустрій» Кропивницької міської ради», далі - КП «Благоустрій» Кропивницької міської ради») та, з урахуванням заяв про збільшення та уточнення позовних вимог, просив:

- визнати незаконним наказ КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» від 16 вересня 2020 року № 127-к про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату працівників та скасувати його;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника з благоустрою КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького»;

- стягнути з КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день прийняття судового рішення в розмірі 69 969,68 грн;

- стягнути з КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 840,40 грн судового збору.

Позов обґрунтовано тим, що 01 листопада 2016 року позивач прийнятий на роботу в КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» на посаду заступника начальника з благоустрою.

Листом Управління східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області від 15 січня 2020 року № 04-11-06-14/176-2020 начальнику КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» рекомендовано виключити зі штатного розпису посади двох заступників директора у зв`язку з не передбаченням такої кількості посад.

На підставі зазначеного листа аудиторської служби начальник КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» 16 січня 2020 року прийняв наказ № 20/1 про скорочення штату працівників, яким з 16 квітня 2020 року скоротив посади заступника начальника та заступника начальника з благоустрою.

13 серпня 2020 року на засіданні профспілкового комітету первинної профспілкової організації КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» позивача фактично повідомили про його подальше звільнення з займаної посади в зв`язку із скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів України про працю (далі - КЗпП України) та запропонували посади техніка-програміста, бригадира на дільницях основного виробництва (інші виробництва), озеленювача І-го та II-го розряду, водія автотранспортних засобів, електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування, машиніста підіймача та вантажника.

Засідання профспілкового комітету закінчилося прийняттям рішення про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 , починаючи з 31 серпня 2020 року та було оформлене протоколом від 13 серпня 2020 року № 16.

16 вересня 2020 року згідно з наказом № 127-к позивача звільнено із займаної ним посади у зв`язку із скороченням штату працівників.

Позивач вважав, що його звільнили незаконно, виходячи з того, що аудитори рекомендували скоротити посаду, яку обіймав позивач, на підставі Міжгалузевої угоди в сферах комунальної інфраструктури, житлово-комунального господарства та управління багатоквартирними будинками на 2017-2020 роки, яка взагалі не має ніякого відношення до КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького», оскільки воно не обслуговує багатоквартирні будинки, а здійснює обслуговування іншої сфери житлово-комунального господарства.

Крім того, позивача повідомлено про майбутнє звільнення під час засідання профспілкового комітету КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» 13 серпня 2020 року, а звільнено позивача 16 вересня 2020 року, тим самим порушено норми трудового законодавства.

В той же час фактичне скорочення штату на підприємстві відбулося лише 31 серпня 2020 року, тобто новий штатний розклад почав діяти з 01 вересня 2020 року, тому лише після введення в дію нового штатного розкладу відповідач мав право повідомити ОСОБА_1 про майбутнє звільнення, після чого мало пройти ще 2 місяці.

Проте відповідач звільнив позивача 16 вересня 2020 року, тобто через 16 днів після введення в дію нового штатного розкладу.

Окремо позивач звертав увагу на ту обставину, що згідно з умовами колективного договору КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» на 2017-2022 роки засідання профспілкового комітету мало відбутись за 3 місяці до прийняття наказу про звільнення позивача, а фактично його було проведено всього за 1 місяць, що є порушенням законних гарантій працівника, встановлених колективним договором.

Також позивачу відомо, що на КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» на момент проведення засідання профспілкового комітету та на дату звільнення була вакантна посада машиніста екскаватора, яку ОСОБА_1 ніхто не пропонував.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 січня 2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» від 16 вересня 2020 року № 127-к про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату працівників, пункт 1 статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника з благоустрою КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» з 17 вересня 2020 року. Стягнуто з КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 вересня 2020 року по 28 січня 2021 року у розмірі 69 969,68 грн, який обрахований без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Рішення суду в частині поновлення на посаді допущено до негайного виконання. Стягнуто з КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір у розмірі 840,80 грн. Стягнуто з КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 не дотримався вимог законодавства та не здійснив усіх необхідних дій щодо працевлаштування позивача на іншу вакантну роботу, яку позивач може виконувати.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 травня 2021 року апеляційну скаргу КП «Благоустрій» Кропивницької міської ради» задоволено. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Благоустрій» Кропивницької міської ради» 1 261,20 грн судових витрат.

Апеляційний суд, приймаючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що на виконання вимог Управління східного офісу Держаудитслужби в КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» відбулась зміна в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату працівників, серед яких посада заступника начальника з благоустрою. Внаслідок скорочення, про наступне вивільнення ОСОБА_1 , який працював на посаді заступника начальника з благоустрою, повідомлений 30 червня 2020 року, що підтверджується відповідним актом про відмову від підпису на підтвердження отримання повідомлення від 30 червня 2020 року № 468. Таким чином, на переконання апеляційного суду, з моменту повідомлення (30 червня 2020 року) і до моменту звільнення (16 вересня 2020 року) пройшло більше двох місяців, що дає підстави вважати, що відповідачем не був пропущений двомісячний строк повідомлення про наступне вивільнення, визначений статтею 43 КЗпП України.

Також апеляційний суд вказав, що: позивач в порядку, встановленому Цивільно-процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України) не спростував обставин, вказаних в акті від 30 червня 2020 року № 468; під час звільнення позивачу на виконання вимог статті 492 КЗпП України було запропоновано всі вакантні посади, які він міг займати, враховуючи його кваліфікацію та досвід, від переведення на які він відмовився, що підтверджується протоколом профспілкового комітету первинної профспілкової організації КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» від 13 серпня 2020 року № 6 та актом від 30 червня 2020 року № 1; відповідач не запропонував ОСОБА_1 при звільненні посаду машиніста екскаватора з огляду на те, що він не мав права займати вказану посаду через його невідповідність кваліфікаційним вимогам та протипоказання за станом здоров`я.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулось без порушень вимог статей 43, 492 КЗпП України, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

11 червня 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв адвокат Глазков А. С., уперше звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 травня 2021 року, повний текст якої складено 26 травня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.

Заявнику необхідно було подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України, зазначивши у ній підстави касаційного оскарження, надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи.

15 липня 2021 року до Верховного Суду від адвоката Глазкова А. С. надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, в якій заявник, зокрема, просив скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 травня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2021 року касаційну скаргу визнано неподаною та повернуто заявникові на підставі частини другої статті 393 ЦПК України.

08 жовтня 2021 року представник ОСОБА_1 - Глазков А. С. засобами поштового зв`язку звернувся вдруге до Верховного Суду за касаційною скаргою (у новій редакції) на постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 травня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, зупинити дію оскаржуваної постанови до закінчення розгляду справи в суді касаційної інстанції, а також стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн та судовий збір.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосовав норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 308/5832/17, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 946/6628/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 723/822/20, від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18, постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, заявник посилається на порушення судами норм процесуального права в частині дослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Щодо порушення норм процесуального права заявник, зокрема, вказує, що апеляційний суд послався на доказ, який відсутній в матеріалах справи взагалі, а саме на повідомлення від 30 червня 2020 року № 468 про майбутнє звільнення та про відмову скаржника від запропонованих йому посад, тобто апеляційний суд в порушення статті 89 ЦПК України надав оцінку неіснуючому доказу, чим порушив положення частини п`ятої статті 263 ЦПК України; також апеляційний суд безпідставно приєднав до матеріалів справи та дослідив докази, подані відповідачем разом з апеляційною скаргою, оскільки відповідач такого клопотання не заявляв та обґрунтувань поважності причин не подання таких доказів до суду першої інстанції не наводив.

На переконання заявника, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд:

- не врахував ту обставину, що на дату звільнення заявника ніяких посад на підприємстві відповідача йому не було запропоновано взагалі;

- безпідставним є твердження апеляційного суду про те, що відповідач не був зобов`язаний пропонувати заявнику посаду машиніста екскаватора в зв`язку з відсутністю у нього відповідної кваліфікації, а також з особливістю фізичних потреб заявника, що йде в розріз із положеннями частини першої статті 492 КЗпП України;

- апеляційний суд не застосував положення статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», статей 1, 38, 39 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» та положення постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи», оскільки заявник є інвалідом 3-ї групи (а не 1-ої, як зазначено апеляційним судом), а відповідно до чинного законодавства України ні у суду, ні у відповідача не має повноважень встановлювати його фізичну можливість здійснювати ту чи іншу роботу, станом на дату подання касаційної скарги єдиною організацією, яка б могла вирішити питання про допуск чи не допуск позивача 3-ої групи інвалідності до посади машиніста екскаватора, є медико-соціальна експертна комісія за відповідним індивідуальним планом реабілітації, що свідчить про неправильне застосування апеляційним судом частини третьої статті 492 КЗпП України;

- з урахуванням того, що заявника не було повідомлено про вакантні посади на дату звільнення (16 вересня 2020 року), апеляційний суд неправильно застосував положення частини третьої статті 492 КЗпП України.

У грудні 2021 року до Верховного Суду від КП «Благоустрій» Кропивницької міської ради» надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Глазкова А. С. , в якому відповідач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки вона є законною. Окремо КП «Благоустрій» просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягатимуть розподілу між сторонами у випадку задоволення касаційної скарги, оскільки, на думку відповідача, заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу (50 000,00 грн) позивача є необґрунтованою та неспівмірною із реальним обсягом такої допомоги у суді касаційної інстанції, часом, витраченим на надання таких послуг (незначний обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду у Касаційному цивільному суді Верховного Суду), критерієм реальності таких витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції в силу приписів частини першої статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, Верховний Суд не бере до уваги документи, додані КП «Благоустрій» Кропивницької міської ради» до його відзиву на підтвердження доводів відповідача, що не були предметом розгляду судами попередніх інстанцій, та здійснює розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

У грудні 2021 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - Глазкова А. С. надійшла відповідь на відзив КП «Благоустрій» Кропивницької міської ради», в якому позивач просить задовольнити його касаційну скаргу в повному обсязі та повідомляє суд, що ним будуть надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду даної справи.

У січні 2022 року до Верховного Суду від КП «Благоустрій» Кропивницької міської ради» надійшли заперечення на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Глазкова А. С. , в яких відповідач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки вона є законною, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягатимуть розподілу між сторонами у випадку задоволення касаційної скарги, оскільки, на думку відповідача, заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу (50 000,00 грн) позивача є необґрунтованою та неспівмірною із реальним обсягом такої допомоги у суді касаційної інстанції, часом, витраченим на надання таких послуг (незначний обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду у Касаційному цивільному суді Верховного Суду), критерієм реальності таких витрат.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями подана повторно у жовтні 2021 року касаційна скарга представника ОСОБА_1 - Глазкова А. С. передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 404/6178/20 із Кіровського районного суду м. Кіровограда, відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - Глазкова А. С. про зупинення дії постанови Кропивницького апеляційного суду від 19 травня 2021 року та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2021 року матеріали справи № 404/6178/20 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексумежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом КП «Кіровоград-Благоустрій» Кіровоградської міської ради від 01 листопада 2016 року № 137-к ОСОБА_1 прийнято на роботу в КП «Кіровоград-Благоустрій» Кіровоградської міської ради на посаду заступника начальника з благоустрою із 01 листопада 2016 року з оплатою праці згідно з штатним розкладом, зі строком випробування два місяці.

Факт перебування в трудових відносинах ОСОБА_1 з відповідачем також підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 .

Згідно з наказом від 11 січня 2018 року № 28 КП «Кіровоград-Благоустрій» Кіровоградської міської ради перейменовано на КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького».

У листі Управління східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області від 15 січня 2020 року № 04/11-06-14/176-2020 «Про результати ревізії» вказано, що начальнику КП «Благоустрій» необхідно відповідно до норм статей 130-136 КЗпП України привести штатний розпис підприємства до вимог діючого законодавства з урахуванням вимог додатку № 2 Міжгалузевої угоди в сферах комунальної інфраструктури, житлово-комунального господарства та управління багатоквартирними будинками на 2017-2020 роки, а саме виключити із штатного розпису посади двох заступників директора, у зв`язку із не передбаченням такої кількості посад, при фактичній чисельності робітничого персоналу 160 чоловік, додатком 2 (міжгалузеві норми чисельності) міжгалузевої угоди на 2017-2020 роки.

За результатами ревізії Управління східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області від 15 січня 2020 року № 04/11-06-14/176-2020 та для забезпечення відповідності фактичної чисельності штату працівників згідно з додатком 2 Міжгалузевої угоди в сферах комунальної інфраструктури, житлово-комунального господарства та управління багатоквартирними будинками на 2017-2020 року, затвердженої наказом Міністерства соціальної політики № 57, наказом начальника КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» № 20/1 від 16 січня 2020 року з 16 квітня 2020 року скорочено посаду заступника начальника та заступника начальника з благоустрою.

ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 03 січня 2020 року по 31 січня 2020 року включно, з 01 лютого 2020 року по 06 березня 2020 року включно, з 10 березня 2020 року по 20 березня 2020 року включно, з 23 березня 2020 року по 03 квітня 2020 року включно.

Відповідно до наказу КП «Благоустрій» від 03 квітня 2020 року № 46-к позивачу надано щорічну оплачувану відпустку за період із 01 листопада 2017 року по 31 жовтня 2018 року строком на 12 календарних днів та за період із 01 листопада 2018 року по 31 жовтня 2019 року строком 7 календарних днів. Всього - 19 календарних днів, із 06 квітня 2020 року по 25 квітня 2020 року.

Згідно з наказами КП «Благоустрій» від 23 квітня 2020 року № 56-к та від 13 травня 2020 року № 65-к ОСОБА_1 надано щорічну оплачувану відпустку за період роботи із 01 листопада 2018 року по 31 жовтня 2019 року строком 16 календарних днів, із 26 квітня 2020 року по 13 травня 2020 року, та строком 2 календарні дні, із 14 травня 2020 року по 15 травня 2020 року.

Позивач з 18 травня 2020 року по 29 травня 2020 року перебував на лікарняному.

Згідно з наказом КП «Благоустрій» від 29 травня 2020 року № 71-к заступнику начальника з благоустрою ОСОБА_1 надано щорічну оплачувану відпустку за період роботи із 01 листопада 2019 року по 31 жовтня 2020 року строком на 26 календарних днів, із 01 червня 2020 року по 27 червня 2020 року.

У перший робочий день, 30 червня 2020 року, начальником КП «Благоустрій» Луценком В. О., головним інженером Івашиною В. В., т.в.о. інспектора з кадрів Мачак О. В. , провідним економістом Недільченко А. С. складено акт про те, що 30 червня 2020 року о 08 год 20 хв начальник КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» вручив ОСОБА_1 , що займає посаду заступника начальника з благоустрою в присутності головного інженера Івашини В. В. , т.в.о. інспектора з кадрів Мачак О. В. , провідного економіста Недільченко А. С. повідомлення про скорочення штату згідно з результатами ревізії Управління східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області від 15 січня 2020 року № 11-06-14/176-2020. ОСОБА_1 відмовився підписувати повідомлення та не погодився на переведення на інші посади із запропонованих йому вакансій.

12 серпня 2020 року (вих. № 1) профспілковим комітетом КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» відповідно до листа від 10 серпня 2020 року № 594 адміністрації КП «Благоустрій» запрошено на засідання профспілкового комітету КП «Благоустрій» з розгляду питання про надання дозволу на розірвання трудового договору 31 серпня 2020 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Як убачається з протоколу № 16 засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації КП «Благоустрій» від 13 серпня 2020 року, задоволено подання від 10 серпня 2020 року № 594 на розірвання трудового договору 31 серпня 2020 року із ОСОБА_1 заступником начальника з благоустрою за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (у зв`язку із скороченням чисельності працівників).

Вказано, що ОСОБА_1 переважного права на залишення на роботі на підставі чинного законодавства не має, від переведення на запропоновані посади, а саме: 1) технік-програміст; 2) бригадир на дільницях основного виробництва (інші виробництва); 3) озеленювач І-го та ІІ- го розряду; 4) водій автотранспортних засобів; 5) електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування; 6) машиніст підіймача; 7) вантажник, відмовився.

Під час засідання позивач на запитання, чи має він бажання залишитися працювати на підприємстві в штаті АУП на іншій посаді, відповів, що він працює, а запропонована посада не відповідає його фаховим навикам.

Наказом КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» від 31 серпня 2020 року № 82 «Про введення в дію штатного розкладу та впорядкування заробітної плати» введено в дію з 01 вересня 2020 року новий штатний розклад працівників апарату управління та скорочено посаду заступника начальника з благоустрою в кількості 1 одиниця зі штатного розкладу (відповідно до наказу від 31 серпня 2020 року № 118-к).

Як убачається зі штатних розписів працівників КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького», введених в дію з 01 січня 2020 року, 01 лютого 2020 року, 16 квітня 2020 року та 01 вересня 2020 року, на підприємстві відбулось скорочення штату працівників та скорочено посади заступника начальника та заступника начальника з питань благоустрою.

Згідно з наказом КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» від 31 серпня 2020 року № 118-к ОСОБА_1 , заступника начальника з благоустрою, звільнено у перший робочий день згідно з графіком роботи після закінчення періоду тимчасової непрацездатності, у зв`язку із скороченням штату працівників і відмовою від переведення на іншу роботу, пункт 1 статті 40 КЗпП України. Підстава: наказ від 16 січня 2020 року № 20/1; письмове повідомлення про вивільнення; відмова від переведення на іншу роботу; згода профспілкового комітету (протокол від 13 серпня 2020 року № 16; листок непрацездатності серії АКА № 286103 від 31 серпня 2020 року.

Із 31 серпня 2020 року по 15 вересня 2020 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується копією листка непрацездатності.

16 вересня 2020 року згідно з наказом КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» № 127-к ОСОБА_1 , заступника начальника з благоустрою, звільнено 16 вересня 2020 року у зв`язку із скороченням штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Також апеляційним судом установлено наступне:

- згідно з копією довідки МСЕК серії 12 ААА № 166663 ОСОБА_1 встановлена безстроково перша група інвалідності з 18 грудня 2015 року та зазначено, що йому протипоказані значні фізичні та нервово-емоційні навантаження в умовах несприятливого мікроклімату;

- копією матеріалів атестації робочих місць за умовами праці у КП «Кіровоград-Благоустрій» підтверджується, що посада машиніста екскаватора відноситься до посади із шкідливими і важкими умовами праці, фактична зайнятість протягом робочого дня в умовах дії фактору становить 89,6 %;

- довідкою начальника КП «Благоустрій» від 16 листопада 2020 року підтверджується, що посада машиніста екскаватора «Борекс» ОСОБА_1 не пропонувалася у зв`язку з тим, що на той момент до відділу кадрів підприємства не надавалися підтверджуючі документи, що надають право на займання вищезазначеної посади;

- в судовому засіданні апеляційного суду представник позивача підтвердив відсутність в нього документу, який би надав право керувати екскаватором;

- рішенням другої сесії восьмого скликання Кропивницької міської ради» від 02 лютого 2021 року № 75 перейменовано КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького» на КП «Благоустрій» Кропивницької міської ради».

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1982 року № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавцеві.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 492 КЗпП України).

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов`язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі, орган який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України відбулось без порушень трудового законодавства, зокрема статей 43, 492 КЗпП України.

Матеріали справи підтверджують, що відповідач повідомив позивача про майбутнє звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників за два місяці, запропонував ОСОБА_1 всі вакансії, які відповідають спеціальності та стану його здоров`я, від яких позивач відмовився, а підстав для застосування переважного права відповідно до статті 42 КЗпП України не встановлено.

Посилання заявника на порушення норм процесуального права з огляду на те, що апеляційний суд прийняв до уваги на стадії апеляційного провадження нові докази (зокрема додані відповідачем до апеляційної скарги копії витягу з матеріалів атестації робочих місць за умовами праці та довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією), на підставі яких суд прийняв нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, не приймаються, оскільки у своїй апеляційній скарзі КП «Благоустрій» Кропивницької міської ради» (а. с. 26 т. 2) пояснювало, чому надало їх після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, у судовому засіданні апеляційного суду 19 травня 2021 року (протокол судового засідання від цієї дати: 76-77 т. 2) було розглянуто клопотання представника відповідача про долучення цих документів до матеріалів справи, воно ставилося на обговорення сторін (11:39:03 - 11:43:26), за результатами чого апеляційний суд, порадившись на місці, ухвалив, задовольнити клопотання та долучити до матеріалів справи зазначені документи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Питання встановленої позивачу групи інвалідності з установленими йому рекомендаціями/обмеженнями щодо умов праці є важливими обставинами, які мають значення для правильного та об`єктивного вирішення цієї справи, а тому врахування апеляційним судом наданих роботодавцем разом із апеляційною скаргою документів, за умови відповідного пояснення відповідача та розгляду цього питання на судовому засіданні за участю сторін, без відображення в мотивувальній частині підстав їх прийняття, не можуть бути підставою для скасування правильної за своєю суттю постанови апеляційного суду.

Не погоджується колегія суддів із доводами заявника про те, що апеляційним судом надано оцінку неіснуючому доказу, зокрема повідомленню від 30 червня 2020 року № 468 про майбутнє звільнення та про відмову заявника від запропонованих йому посад, оскільки зазначене повідомлення вказувалось апеляційним судом в контексті акта про відмову ОСОБА_1 від підпису на підтвердження отримання цього повідомлення та не погодження із переведенням на інші посади із запропонованих йому вакансій. Відсутність такого повідомлення в матеріалах справи не спростовує відмову позивача від його отримання, що засвідчено відповідним актом за підписами начальника КП «Благоустрій» Міської ради міста Кропивницького», головного інженера, т.в.о інспектора з кадрів та провідного економіста.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, а допущені в постанові апеляційного суду описки можуть бути виправлені в порядку, передбаченому статтею 269 ЦПК України. Тому, враховуючи, що апеляційний суд правильно вказав, що згідно з довідкою МСЕК позивачу протипоказані значні фізичні та нервово-емоційні навантаження в умовах несприятливого мікроклімату, незважаючи на те, що помилково зазначив про першу групу інвалідності ОСОБА_1 , замість третьої, доводи касаційної скарги із цього приводу не приймаються.

Роботодавець не зобов`язаний пропонувати вакантну посаду працівнику, посада якого скорочується, якщо його кваліфікація, освіта, досвід тощо не відповідають закріпленим у посадових інструкціях за вакантною посадою вимогам, а судом не було встановлено, що такі посади були наявні у відповідача. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловлений у постанові від 25 травня 2016 року № 61-3048цс15.

Посада машиніста екскаватора згідно з матеріалами справи відноситься до посади із шкідливими і важкими умовами праці, фактична зайнятість протягом робочого дня в умовах дії фактору складає 89,6 %, тому апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що відповідач не запропоновав ОСОБА_1 , який має інвалідність, при звільненні цю посаду з огляду на те, що він не може займати вказану посаду через його невідповідність кваліфікаційним вимогам та протипоказання за станом здоров`я, тому доводи заявника щодо цього є безпідставними.

З приводу позиції заявника про те, що ні у суду, ні у відповідача не має повноважень встановлювати його фізичну можливість здійснювати ту чи іншу роботу, а єдиною організацією, яка б могла вирішити питання про допуск чи не допуск позивача 3-ої групи інвалідності до посади машиніста екскаватора, є медико-соціальна експертна комісія за відповідним індивідуальним планом реабілітації, Верховний Суд звертає увагу на наступне.

Приписами частини першої статті 172 КЗпП України визначено, що у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов`язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.

Згідно з частиною третьою статті 17 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Відповідно до пункту 1 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, це Положення визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Пунктом 24 цього Положення про медико-соціальну експертизу закріплено, що комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

Отже, індивідуальна програма реабілітації видається медико-соціальною експертною комісією саме особі з інвалідністю.

Статтею 5 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що порядок та умови визначення потреб у зв`язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності особи з інвалідністю. Види і обсяги необхідного соціального захисту особи з інвалідністю надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації. Індивідуальна програма реабілітації є обов`язковою для виконання державними органами, підприємствами (об`єднаннями), установами і організаціями.

Стаття 17 цього Закону передбачає, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначені в Законі України від 06 жовтня 2005 року № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю є обов`язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

На зворотній стороні довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, виданої ОСОБА_1 (а. с. 34 т.2), міститься висновок про умови та характер праці, визначені для позивача: «протипоказані значні фізичні та нервово-емоційні навантаження в умовах несприятливого мікроклімату», якими правильно керувались роботодавець та суд апеляційної інстанції при встановленні факту невідповідності позивача вакантній посаді машиніста екскаватора.

Матеріали справи не містять індивідуальної програми реабілітації позивача, водночас вона має для особи з інвалідністю рекомендаційний характер, оскільки відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» особа з інвалідністю має право відмовитися від будь-якого виду, форми та обсягу реабілітаційних заходів, передбачених її індивідуальною програмою реабілітації, або від усієї програми в цілому. При цьому позивач в силу установленого статтею 12 ЦПК України принципу змагальності сторін не надав суду наявну у нього індивідуальну реабілітаційну програму для підтвердження своїх потенційних професійних здібностей за станом здоров`я щодо виконання доступної роботи. Довідка до акта огляду МСЕК дійсно не може замінити індивідуальну програму реабілітації позивача, разом з тим законодавство не зобов`язує роботодавця, за відсутності у працівника індивідуальної програми реабілітації, додатково звертатися за медико-соціальною експертизою для визначення питання чи доступна робота за вакантною посадою особі з інвалідністю за станом її здоров`я. У випадку сумнівів роботодавець може звернутися за роз`ясненнями до МСЕК, яка установила інвалідність та винесла трудові рекомендації. Така комісія може надати більш конкретні рекомендації щодо умов роботи працівника-інваліда (наприклад, праця на умовах неповного робочого дня, тощо) або ж підтвердити, що він дійсно не в змозі виконувати певні роботи. Отже, аргументи заявника із цього приводу відхиляються.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зазначено, що за приписами частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 492 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Суди установили, що на момент проведення засідання профспілкового комітету 13 серпня 2020 року, а також на дату звільнення 16 вересня 2020 року вакантною була посада машиніста екскаватора, яку позивачу не запропонували (з підстав невідповідності кваліфікаційним вимогам та протипоказання за станом здоров`я), у свою чергу ОСОБА_1 відмовився від переведення на запропоновані посади техніка-програміста, бригадира на дільницях основного виробництва (інші виробництва), озеленювача І-го та ІІ-го розряду, водія автотранспортних засобів, електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування, машиніста підіймача, вантажника, тому доводи касаційної скарги про те, що на дату звільнення ніяких посад на підприємстві відповідачем не було запропоновано заявнику взагалі та порушення чи неправильне застосування судом положень частини третьої статті 492 КЗпП України, не підтвердились.

Посилання заявника на неврахування судами правових позицій, викладених у постановах у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 308/5832/17, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 946/6628/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 723/822/20, від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18, постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ним доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. У свою чергу на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, закріплена у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20).

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням, чи зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Оскаржувана постанова відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Глазкова Андрія Сергійовича залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак