Постанова

від 25.04.2022 по справі 136/524/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 136/524/19

провадження № 61-17661св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Зозівська сільська рада Липовецького району Вінницької області,

особа, яка подала апеляційну і касаційну скарги, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року у складі судді Кривенка Д. Т. та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області про встановлення факту проживання із спадкодавцем однією сім`єю та визнання права власності на спадкове майно.

Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 . Позивач, будучи спадкоємцем першої черги спадкування, спадщину прийняла шляхом звернення до нотаріуса із заявою відповідного змісту та на частину спадкового майна, належного спадкодавцеві, їй було видано нотаріальні акти.

Однак реалізувати свої спадкові права на майно, що було успадковане спадкодавцем після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та прийняте нею в силу діючого на час відкриття спадщини законодавства України, вона позбавлена можливості, оскільки відсутні документи на підтвердження факту проживання ОСОБА_3 із ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років як чоловік та дружина до часу відкриття спадщини, що підтверджують належність першої до спадкоємців четвертої черги спадкування за законом. Також у неї відсутні правовстановлюючі документи на підтвердження належності майна власнику.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити юридичний факт, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала однією сім`єю не менше п`яти років з ОСОБА_4 до дня його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування після ОСОБА_4 право на земельну частку (пай), розміром 3,70 умовних кадастрових гектари, на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, яка перебувала у Товариства з обмеженою відповідальністю «КСП Україна» та яка згідно із сертифікатом серії ВН № 0252508, що зареєстрований 10 квітня 1997 року за № 208, належала ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування після ОСОБА_4 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено юридичний факт, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала однією сім`єю не менше п`яти років з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , до часу відкриття спадщини.

Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), в розмірі 3,70 умовних кадастрових гектари, на території Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, яка перебувала у Товариства з обмеженою відповідальністю «КСП Україна» та яка згідно із сертифікатом серії ВН № 0252508, що зареєстрований 10 квітня 1997 року за № 208, належала ОСОБА_4 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_4 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено факт проживання ОСОБА_3 разом із ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини як чоловік та дружина. Отже, позовна заява в цій частині обґрунтована та підлягає задоволенню.

Вирішуючи вимоги про визнання права власності на нерухоме майно та права на майно у порядку спадкування суд визнав доведеним, що ОСОБА_3 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 як спадкоємець четвертої черги спадкування за законом. Відповідно до статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадщина належить їй з моменту відкриття, у тому числі на зазначене майно, що належало ОСОБА_4 .

Також суд визнав доведеними обставини щодо прийняття позивачем спадщини після смерті матері ОСОБА_3 . Позивач успадкувала право на майно, належне ОСОБА_4 , утім позбавлена можливості реалізувати свої спадкові права в нотаріальному порядку, оскільки відсутній правовстановлюючий документ на житловий будинок, а на земельну частку (пай) втрачено сертифікат, що підтверджено матеріалами цієї справи. Також судами враховано, що відповідач подав заяву про визнання позову.

У серпні 2020 року ОСОБА_2 як особа, яка не була залучена до участі у справі, подала апеляційну скаргу на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року, оскільки вважала, що суд вирішив питання про її права та обов`язки.

Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 01 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року залишено без руху для усунення недоліків.

У вересні 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки апеляційної скарги усунуто.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 вересня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року у цій справі на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 , яка не брала участі у справі і вважає себе спадкоємцем другої черги після смерті її брата ОСОБА_4 , не додала до апеляційної скарги докази того, що вона вчинила дії щодо прийняття спадщини. З огляду на це наявні підстави для закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року і передати справу на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року та ухвали Вінницького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року заявник визначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення судами рішень про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував вимоги пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України до спірних правовідносин, оскільки рішенням суду першої інстанції порушуються права та обов`язки ОСОБА_2 та інших спадкоємців ОСОБА_4 , яких не було залучено до участі у справі.

Також судом апеляційної інстанції не було враховано того, що ОСОБА_1 на підставі вимог частини першої статті 1224 ЦК України позбавлена права на спадщину.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу від Зозівської сільської ради Липовецького району Вінницької області до суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

У січні 2021 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року і витребувано із Липовецького районного суду Вінницької області цивільну справу № 136/524/19.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги і правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

У статті 129 Конституції Українизакріплено основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції Україниоднією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано положеннями глав 1, 2 розділу V ЦПК України, у яких врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Обґрунтовуючи своє право на апеляційне оскарження рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року у цій справі, ОСОБА_2 зазначала, що вказане рішення суду першої інстанції безпосередньо порушує її майнові права на спадкове майно після смерті брата ОСОБА_4 . Зокрема, вона вказала, що має право на спадкування як рідна сестра спадкодавця. Судом першої інстанції не було враховано того, що ОСОБА_3 відповідно до частини першої статті 1224 ЦК України не мала право на спадкування після смерті ОСОБА_4 , оскільки він помер від тяжких тілесних ушкоджень, які йому заподіяла його співмешканка ОСОБА_3 , вироком Липовецького районного суду Вінницької області від 06 грудня 2005 року у справі № 1-153 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Статтею 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

У постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду звернув увагу на те, що суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, що оскаржується особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи (постанови Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі №757/66808/19-ц (провадження №61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20)).

Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише формальним, але і реальним.

Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року, апеляційний суд виходив із того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання про права та обов`язки ОСОБА_2 не вирішувалось, факт порушення своїх прав заявником не доведено.

Колегія суддів Верховного Суду вважає такий висновок апеляційного суду помилковим з огляду на таке.

Статтями 1216, 1217 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Відповідно до частини першої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.

Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд вказані норми матеріального права не врахував, всупереч вимогам частини першої статті 367 ЦПК України не надав належної оцінки усім доводам апеляційної скарги ОСОБА_2 і, як наслідок, дійшов передчасного формального висновку щодо того, що оскаржуваним рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року не вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_2 .

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Оскільки оскаржуване рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 не переглядалося судом апеляційної інстанції, касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року відкрито помилково, а тому підлягає закриттю.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 16 травня 2019 року закрити.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк