Рішення

від 09.05.2022 по справі 280/12562/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2022 року Справа № 280/12562/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Малої Т.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166; код ЄДРПОУ ВП 44118663)

про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування: - від 08 січня 2019 року №Ф-536-56 на суму 15819,54 грн.; - від 08 серпня 2019 року №Ф-536-56 на суму 23785,08 грн.; - від 06 листопада 2019 року №Ф-536-56 на суму 26539,26 грн.; - від 07 лютого 2020 року №Ф-536-56 на суму 29293,44 грн.; - від 06 листопада 2020 року №Ф-536-56 на суму 35588,74 грн.; - від 17 березня 2021 року №Ф-536-56 на суму 37788,74 грн.

Крім того, просить стягнути з відповідача судові витрати: судовий збір у розмір 908,00 грн., витрати на професійну правничу допомогу - 3000,00 грн.

Позовна заява подана представником позивача адвокатом Покотило Д.Ю., яка діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серія АЕ №1109863 від 09.12.2021.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 07.12.2006 по 25.05.2021 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак з 2013 року працює як найманий працівник та підприємницької діяльності не здійснює. У зв`язку з наведеним вважає, що недоїмка з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок, ЄСВ) за період підприємницької діяльності з 2017 року нарахована контролюючим органом безпідставно, оскільки сплату страхових внесків за позивача здійснював роботодавець. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 21.12.2021 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

11.01.2022 ГУ ДПС у Запорізькій області подало відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що відповідно до наявної у контролюючого органу інформації позивач з 07.12.2006 був зареєстрований як фізична особа підприємець та 25.05.2021 припинив підприємницьку діяльність. В порушення положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) позивач з 2017 року не сплачував єдиний внесок, у зв`язку з чим сформовано оскаржувані вимоги. Зазначає, що робота за трудовим договором на підприємстві не виключає можливості здійснення підприємницької діяльності. Вважає оскаржувані вимоги правовірними. Просить у задоволенні позову відмовити.

На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстровано як фізичну особу-підприємця 07.12.2006, номер запису: 20820000000000817, перебувала на обліку в ГУ ДПС у Запорізькій області як платник єдиного внеску з 02.02.2009 за номером 08095-01974, підприємницька діяльність припинена 25.05.2021, номер запису: 2000820060003000817, підстава: власне рішення (а.с.32).

За даними персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України, позивач з 26.03.2013 перебуває у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ» (а.с.36).

ГУ ДФС у Запорізькій області (правонаступником якого є відповідач) сформовано та направлено засобами поштового зв`язку на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-536-56 від 08.01.2019, відповідно до якої станом на 31.10.2018 загальна сума боргу платника єдиного внеску становить 15819,54 грн (а.с.18).

З відзиву на позовну заяву судом встановлено, що заборгованість виникла у зв`язку з несплатою позивачем як фізичною особою-підприємцем єдиного внеску за період 2017 рік ІІІ квартал 2020 року, який автоматично нарахований в інтегрованій картці платника єдиного внеску, а саме: - зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн. (за 2017 рік); - зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн. (І квартал 2018 року); - зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року); - зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року).

Крім того, ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано та направлено засобами поштового зв`язку на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-536-56 від 08.08.2019, відповідно до якої станом на 31.07.2019 загальна сума боргу платника єдиного внеску становить 23 785,08 грн (а.с.19).

До заборгованості з єдиного внеску увійшли суми недоїмки за попередньою вимогою, а також автоматично нарахований в інтегрованій картці платника єдиний внесок: - зі строком сплати 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн. (IV квартал 2018 року); - зі строком сплати 19.04.2019 в сумі 2 754,18 грн. (І квартал 2019 року); - зі строком сплати 19.07.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року).

Крім того, ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено засобами поштового зв`язку на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-536-56 від 06.11.2019, відповідно до якої станом на 31.10.2019 загальна сума боргу платника єдиного внеску становить 26 539,26 грн (а.с.17).

До заборгованості з єдиного внеску увійшли суми недоїмки за попередніми вимогами, а також автоматично нарахований в інтегрованій картці платника єдиний внесок зі строком сплати 19.10.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року).

Крім того, ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено засобами поштового зв`язку на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-536-56 від 07.02.2020, відповідно до якої станом на 31.01.2020 загальна сума боргу платника єдиного внеску становить 29293,44 грн. (а.с.20).

До заборгованості з єдиного внеску увійшли суми недоїмки за попередніми вимогами, а також автоматично нарахований в інтегрованій картці платника єдиний внесок зі строком сплати 20.01.2020 в сумі 2754,18 грн. (IV квартал 2019 року).

Крім того, ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено засобами поштового зв`язку на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-536-56 від 06.11.2020, відповідно до якої станом на 31.10.2020 загальна сума боргу платника єдиного внеску становить 35588,74 грн (а.с.21).

До заборгованості з єдиного внеску увійшли суми недоїмки за попередніми вимогами, а також автоматично нарахований в інтегрованій картці платника єдиний внесок: - зі строком сплати 19.04.2020 в сумі 2078,12 грн. (січень-лютий 2020 року); - зі строком сплати 19.07.2020 в сумі 1039,06 грн. (червень 2020 року); - зі строком сплати 19.10.2020 в сумі 3178,12 грн. (ІІІ квартал 2020 року).

Крім того, ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено засобами поштового зв`язку на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-536-56 від 17.03.2021, відповідно до якої станом на 28.02.2021 загальна сума боргу платника єдиного внеску становить 37788,74 грн (а.с.22).

До заборгованості з єдиного внеску увійшли суми недоїмки за попередніми вимогами, а також автоматично нарахований в інтегрованій картці платника єдиний внесок зі строком сплати 19.01.2021 в сумі 2200,00 грн. (IV квартал 2020 року).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття контролюючим органом вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-536-56 від 08.01.2019, №Ф-536-56 від 08.08.2019, №Ф-536-56 від 06.11.2019, №Ф-536-56 від 07.02.2020, №Ф-536-56 від 06.11.2020, №Ф-536-56 від 17.03.2021, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464-VI.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Як зазначено у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;

Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа у місяці, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Таким чином, сплата єдиного внеску фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування за 2017 рік мала бути здійснена до 09.02.2018 у розмірі не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не менше за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни, у тому числі до Закону №2464-VI (набули чинності з 01.01.2018).

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (тут і в подальшому в редакції з 01.01.2018) для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, в разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що для платників, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з абзацом 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Отже, починаючи з 01.01.2017 відповідно до вищезазначених норм встановлений безальтернативний обов`язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому в разі неотримання доходу, за будь яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.

Під час судового розгляду, судом встановлено, що, починаючи з 26.03.2013 та протягом усього періоду, за який контролюючий орган нарахував недоїмку з єдиного внеску відповідно до оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки), позивач працював (працює) найманим працівником у Товаристві з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ».

Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у період з 01.01.2017 по 31.12.2020 (період, за який нараховано єдиний внесок) позивачу нарахована заробітна плата, з якої в повному обсязі сплачено страхові внески у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з абзацом 1 пункту 1, пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, який враховується судом в силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Як встановлено судом, у період, за який нарахована заборгованість зі сплати єдиного внеску, позивач перебував в трудових відносинах, та згідно наявних в матеріалах справи доказів роботодавець сплачував за нього, як за застраховану особу, єдиний внесок в розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць.

Доказів отримання позивачем у період з 01.01.2017 по 31.12.2020 доходів від провадження підприємницької діяльності до суду не надано.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що у період, за який контролюючим органом нараховано недоїмку з єдиного внеску, позивач мав статус фізичної особи-підприємця, а також був найманим працівником. Оскільки роботодавець сплачував за позивача страхові внески, в даному випадку у позивача був відсутній обов`язок зі сплати єдиного внеску у статусі фізичної особи-підприємця, оскільки за інших умов відбудеться подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства.

За таких підстав суд дійшов висновку, що оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-536-56 від 08.01.2019, №Ф-536-56 від 08.08.2019, №Ф-536-56 від 06.11.2019, №Ф-536-56 від 07.02.2020, №Ф-536-56 від 06.11.2020, №Ф-536-56 від 17.03.2021 є протиправними та підлягають скасуванню.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Інші аргументи учасників справи не є визначальними та не впливають на висновок суду щодо відсутності у позивача обов`язку сплачувати єдиний внесок за період, коли він мав статус фізичної особи-підприємця та одночасно був найманим працівником, з тих підстав, що роботодавець у цей період сплачував за позивача страхові внески у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження поданими до матеріалів справи письмовими доказами, є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду поніс судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 908,00 грн.

Отже, у зв`язку із задоволенням позову, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Позивачем заявлено про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3000,00 грн.

Відповідач подав клопотання, в якому просить відмовити в задоволенні вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн, оскільки вважає заявлені вимоги неспівмірними зі складністю справи, звертає увагу, що до позову не надано акту виконаних робіт про надання правової допомоги, витрати документально не підтверджені, не надано розрахунок понесених витрат.

Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (постанови від 17.03.2021 у справі №280/1266/19, від 25.03.2021 у справі №645/3044/17, від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а тощо), при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

В обґрунтування заявлених витрат в розмірі 3 000,00 грн. до суду надано такі письмові докази:

- Договір №96 про надання правової допомоги від 07.12.2021 (далі - Договір №96 від 07.12.2021), за умовами якого «Клієнт» (Скіцко Ганна Борисівна) уповноважує, а «Адвокат» (Покотило Дар`я Юріївна, яка діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП № 3280 від 20.01.2017, виданого на підставі Рішення № 70 ради адвокатів Дніпропетровської області від 17.01.2017) приймає на себе зобов`язання представляти і захищати права та інтереси (здійснювати захист) «Клієнта» на території України перед всіма фізичними та/або юридичними особами, у всіх органах (в тому числі судових і правоохоронних органах, органах державної влади та місцевого самоврядування, податкових органах), підприємствах, установах і організаціях з усіма правами, що передбачені чинним законодавством України, без будь-яких обмежень, в тому числі Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Кримінально-процесуальним кодексом України (1960 р.). Кримінальним процесуальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кодексом адміністративного судочинства в Україні, Цивільним кодексом України. Цивільним процесуальним кодексом України та Господарським процесуальним кодексом України. Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Договору від 07.12.2021 «Клієнт» зобов`язується заплатити «Адвокату» гонорар та фактично понесені «Адвокатом» витрати у розмірі та в порядку, визначеними додатковою угодою до цього Договору. (а.с.41);

- Додаткова угода №1 від 07.12.2021 до Договору №96 від 07.12.2021, відповідно до якої сторони визначили, що вартість послуг адвоката за правничу допомогу в супроводженні справи: у суді першої інстанції (а саме надання юридичної консультації з правової позиції, збирання доказів, складання позовної заяви, її подання до суду, складання та подання необхідних додаткових процесуальних документів), складатиме - 3000,00 грн.; гонорар сплачується адвокату за попередньою домовленістю готівкою або на банківський рахунок. За результатом наданих послуг та сплаченого гонорару складається Акт надання послуг. Предмет справи - оскарження неправомірних рішень Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату недоїмки з єдиного внеску (а.с.42);

- рахунок на оплату №1 від 07.12.2021 на суму 3 000,00 грн., підстава Договір №96 від 07.12.2021, за послуги - супроводження справи з оскарження оскарження неправомірних рішень Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату недоїмки з єдиного внеску в суді першої інстанції (саме надання юридичної консультації з правової позиції, збирання доказів, складання позовної заяви, її подання до суду, складання та подання необхідних додаткових процесуальних документів) (а.с.43).

Суд зазначає, що предмет Договору №96 від 07.12.2021 носить загальний характер, отже інші докази мають доводити зв`язок понесених витрат на оплату наданих адвокатом послуг з розглядом даної справи. Разом із тим, предметом правової допомоги між сторонами згідно з Додатковою угодою №1 від 07.12.2021 до Договору №96 від 07.12.2021 є «оскарження неправомірних рішень Головного управління ДФС у Запорізькій області про сплату недоїмки з єдиного внеску», що також свідчить про загальний та знеособлений характер послуг, та не узгоджується зі складом учасників справи та предметом спору у даній справі №280/12562/21 позов заявлено до ГУ ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-536-56 від 08.01.2019, №Ф-536-56 від 08.08.2019 (які прийняті ГУ ДФС у Запорізькій області), №Ф-536-56 від 06.11.2019, №Ф-536-56 від 07.02.2020, №Ф-536-56 від 06.11.2020, №Ф-536-56 від 17.03.2021 (які прийняті ГУ ДПС у Запорізькій області. Рахунок на оплату №1 від 07.12.2021 має посилання на реквізити Договору та його предмет згідно Додаткової угоди № 1 від 07.12.2021, що також не дає змоги встановити зв`язок заявлених витрат у розмірі 3000,00 грн. із розглядом даної справи.

Також, всупереч положень частини 4 статті 134 КАС України до суду не подано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Крім того, згідно з Додатковою угодою № 1 від 07.12.2021 до Договору №96 від 07.12.2021 сторони узгодили, що за результатом наданих послуг та сплаченого гонорару складається Акт надання послуг, який також не надано, як не надано і доказів оплати отриманих послуг адвоката позивачем.

Вищенаведене дозволяє дійти висновку, що надані до матеріалів справи докази не дозволяють ідентифікувати послуги, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, з фактом надання позивачу послуг у зв`язку з розглядом даної справи.

Враховуючи наведене, відсутні підстави для стягнення на користь позивача заявлених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з їх недоведеністю, а тому відповідне клопотання не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-536-56 від 08 січня 2019 року, сформовану Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-536-56 від 08 серпня 2019 року, сформовану Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-536-56 від 06 листопада 2019 року, сформовану Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-536-56 від 07 лютого 2020 року, сформовану Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-536-56 від 06 листопада 2020 року, сформовану Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-536-56 від 17 березня 2021 року, сформовану Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Головне управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: 69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166; код ЄДРПОУ ВП: 44118663.

Повне судове рішення складено 10.05.2022.

Суддя М.О. Семененко