Постанова

від 09.05.2022 по справі 560/10407/21

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/10407/21

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач: Боровицький О. А.

10 травня 2022 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хмельницької районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Хмельницької районної державної адміністрації в якому просила визнати протиправною бездіяльність Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області щодо неправильного нарахування та не виплати заробітної плати в грудні 2020 року ОСОБА_1 , стягнути з Хмельницької районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 21318806) як правонаступника Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області на користь ОСОБА_1 8366,75 гривень заборгованості по виплаті заробітної плати та 1473,92 гривень компенсації за невикористану відпустку, та середній заробіток за весь період затримки починаючи з дня виникнення заборгованості з 01 січня 2021 року по день винесення рішення суду, з розрахунку 580,98 гривень (середньоденний заробіток) х кількість днів заборгованості з відрахуванням всіх обов`язкових платежів, передбачених законом, та моральну шкоду в розмірі 10000,00 гривень (десять тисяч).

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області, що полягає у неправильному нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 заробітної плати в грудні 2020 року.

Стягнуто з Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області на користь ОСОБА_1 8366,75 грн заборгованості по виплаті заробітної плати, 1473,92 грн компенсації за невикористану відпустку.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 908,00 грн судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суду не повідомили, хоча про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з приписів п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за результатами інспекційного відвідування Управлінням Держпраці у Хмельницькій області встановлена наявність заборгованості з виплати заробітної плати позивачці за грудень 2020 року в розмірі 6546,05 грн.

У зв`язку з цим, позивачці під час звільнення неправильно нараховані та недоплачені такі суми: заробітна плата за грудень 2020 року в сумі 8366,75 грн, компенсація за невикористану відпустку в сумі 1473,92 грн.

Заборгованість підтверджена листом Управління Держпраці у Хмельницькій області Державної служби з питань праці від 17.02.2021 №1045/2021, розрахунковою відомістю нарахування заробітної плати за грудень 2020 року, розрахунком суми грошової допомоги, індивідуальними відомостями про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідкою про зарплату Хмельницької районної державної адміністрації від 17.03.2021 №42/01-05-49/2021-Л.

Таким чином, заборгованість Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області щодо виплати заробітної плати позивачці становить 9840,67 грн.

У відзиві на позов Хмельницька районна державна адміністрація Хмельницької області визнала правомірними вимоги про стягнення на користь ОСОБА_1 8366,75 гривень заборгованості по виплаті заробітної плати та 1473,92 гривень компенсації за невикористану відпустку.

Суд враховує, що приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1321 "Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються" визначено, що якщо територія району, ліквідованого Верховною Радою України включається до території новоутвореного району, в адміністративному центрі якого вже існує райдержадміністрація, райдержадміністрація, що діяла на території ліквідованого району, реорганізується шляхом її приєднання до райдержадміністрації, розташованої в адміністративному центрі новоутвореного району.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що Летичівська районна державна адміністрація Хмельницької області (код ЄДРПОУ 21314961) перебуває в стані припинення.

При цьому правонаступником Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області є Хмельницька районна державна адміністрація Хмельницької області (код ЄДРПОУ 21318806).

Тому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що необхідно стягнути з Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області на користь ОСОБА_1 8366,75 грн/ заборгованості по виплаті заробітної плати та 1473,92 грн/ компенсації за невикористану відпустку.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2020 у справі № 340/401/20 вказує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному закон Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Касаційного адміністративного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 826/20350/16, від 15 липня 2020 року у справі № 824/144/16-а, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18.

Разом з тим, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Станом на день звільнення позивача не було виплачено заробітну плату у повному обсязі.

Ураховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 24.02.2022, а тому, за період із дня звільнення по день фактичного розрахунку 24.02.2022 слід стягнути з Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.01.2021 по день фактичної виплати 24.02.2022 обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд зазначає, що у позивача виникла заборгованість 01.01.2021 року, а остаточний розрахунок проведений 24.02.2022, тобто строк затримки розрахунку складає 287 днів.

Відповідно до записки/розрахунку від 29.01.2021 року позивач за два останні повні місяці нараховано та виплачено у такому розмірі: жовтень 2020 року - 11800 грн, листопад 2020 року - 11800 грн, що за два місяці становить 23 600,00 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 386,89 грн. (за останні 2 місяці 23 600,00 грн /61 календарний день за останні два повні місяці). Разом з цим середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 111037,43 грн (386,89 х 287).

Суд зазначає, що в порівнянні із виплаченою сумою (9840,67,03 грн) вищевказані розрахункові суми (111 037,43 грн) не можна вважати співмірними, оскільки такі в декілька десятків разів перевищують суму компенсації, яка належала позивачу до виплати.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).

Зокрема, істотність частки суми грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 9840,67 / 111037,43 грн. (сума індексації грошового забезпечення /середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,089 .

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 386,89 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,089 х 287 (днів затримки розрахунку) = 9882,33 грн.

Таким чином, з метою належного способу захисту прав позивача суд вважає за необхідне стягнути із Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.01.2020 до 24.02.2022 в розмірі 9882,33 грн.

Вирішуючи вимоги позивачки в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн., суд враховує таке.

У якості аргументів скаржник вказує, що через душевні страждання, спричинені протиправними діями відповідача, держава повинна нести відповідальність згідно з статтею 56 Конституції України, статтями 23, 1167, 1173 Цивільного кодексу України, у вигляді відшкодування позивачу моральної шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Статтями 13, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права та змінюють практику застосування національного закону відповідно до рішення цього Суду.

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі "Шмалько проти України", заява N 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі "Сокур проти України", заява N 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі "Крищук проти України", заява N 1811/06).

ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі "Скордіно проти Італії", заява N 36813/97, пункти 203 - 204, та рішення у справі "Вассерман проти Росії", заява N 21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 7 травня 2002 року в справі "Бурдов проти Росії", пункт 100).

Таким чином, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ заявник має право на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого не нарахування заробітної плати, і за це держава несе відповідальність.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.

Керуючись принципами розумності, виваженості, справедливості та співмірності, враховуючи, що протиправна бездіяльність відповідача була доведена у встановленому законом порядку за результатами розгляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 3000 грн.

Вирішуючи вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача усіх судових витрат, суд зазначає таке.

В позовній заяві позивачка просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з частиною дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема, у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на надання правової допомоги в розмірі 10000,00 грн позивачка надала суду договір про надання правової допомоги від 26.03.2021; додаток №1 від 20.05.2021 до договору про надання правової допомоги від 26.03.2021, додаткову угоду від 20.05.2021 до договору про надання правової допомоги від 26 березня 2021 року, ордер, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, квитанцію до прибуткового касового ордера №73 від 05.11.2021.

Відповідач подав до суду заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Вказує, що при вирішенні питання щодо відшкодування на користь позивача витрат на правничу допомогу має бути враховано принцип співмірності, оскільки дана справа є незначної складності, визначений розмір витрат на правову допомогу в сумі 10000,00 грн є необґрунтованим.

Суд встановив, що за умовами укладеного між ОСОБА_2 (адвокат) та Сердюк Лесею Сергіївною (клієнт) договору про надання правової допомоги від 26.03.2021:

- предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів у адміністративній справі, що розглядатиметься Хмельницьким окружним адміністративним судом за позовною заявою про стягнення заборгованості по заробітній платі (пункт 1.1);

- гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється актом виконаних робіт (пункт 4.2).

Згідно з пунктом 3 додаткової угоди від 20.05.2021 до договору про надання правової допомоги від 26 березня 2021 року гонорар адвоката з урахуванням п.4.1 договору, є фіксованим та становить 10000 гривань, що включає в себе всі витрати, які нестиме адвокат, у зв`язку з наданням послуг клієнту.

За змістом додатку №1 від 20.05.2021 до договору про надання правової допомоги від 26.03.2021, яким є акт здачі-приймання наданих послуг, адвокат надав такі послуги: попереднє опрацювання матеріалів, формування правової позиції; консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи, підготовка процесуальних документів по справі (позовна заява), представництво в суді.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №73 від 05.11.2021 позивачка сплатила 10000,00 грн за надання правової допомоги.

Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо відшкодування позивачці витрат, суд враховує обсяг фактично наданих адвокатом послуг, складність справи, кількість витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірність обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Так, такі послуги адвоката як попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють дані відносини, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи, охоплюються послугою підготовка процесуальних документів по справі. Як наслідок, вказані витрати адвоката у загальному розмірі 2000,00 грн не відповідають критерію "неминучості", охоплюються іншою послугою, вартість якої вже включена у розрахунок, а тому не належать розподілу.

Крім того, суд враховує, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судових засідань за участю учасників судового процесу. Отже, підстави для стягнення на користь позивачки 6000,00 грн за представництво в суді відсутні.

Враховуючи викладене, заявлений позивачкою до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому розмір таких витрат слід зменшити до 3000,00 грн.

Тому, необхідно стягнути на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області в розмірі 3000,00 грн.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог частково.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року в частині задоволення позовних вимог про:

визнання протиправною бездіяльність Летичівської районної державної адміністрації Хмельницької області, що полягає у неправильному нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 заробітної плати в грудні 2020 року;

стягненя з Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області на користь ОСОБА_1 8366,75 грн. заборгованості по виплаті заробітної плати, 1473,92 грн компенсації за невикористану відпустку;

допущення до негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць;

стягнення на користь ОСОБА_1 908,00 грн. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області - залишити без змін.

В іншій частині Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хмельницької районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Стягнути з Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 01.01.2021 року по 24.02.2022 року у розмірі 9882,33 грн. з відрахуванням всіх обов`язкових платежів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 3000,00 грн. моральної шкоди за рахунок бюджетних асигнувань Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Хмельницької районної державної адміністрації Хмельницької області.

В решті задоволення позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.