Постанова

від 26.04.2022 по справі 465/881/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 465/881/19

провадження № 61-3397св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Високий замок»,

розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Високий замок» на заочне рішення Франківського районного суду міста Львова від 30 травня 2019 року у складі судді Кузь В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Високий замок» (далі - ТОВ «Видавничий дім «Високий замок») про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що йому стало відомо ІНФОРМАЦІЯ_10 із сайту газети «Високий замок» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 про оприлюднену публікацію «ІНФОРМАЦІЯ_9».

У даній публікації ідеться про те, що «СБУ затримала на хабарі 47-річного голову Сокальської РДА ОСОБА_3. Як дізналася журналіст «ВЗ» з поінформованих джерел, голова ЛОДА був незадоволений роботою підлеглого, який мав в районі погану репутацію, тому змусив його написати заяву про звільнення. Але ОСОБА_3 начебто вдалося «порішити» питання у Києві у високих кабінетах. Обізнані люди кажуть, «патронує» свого земляка один нардеп, родом зі ОСОБА_2 (колишній сотник 10-ї сотні з Майдану). Відтак ОСОБА_3 продовжував керувати районом. Підлеглі з нетерпінням, чекали цього звільнення з дня на день».

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_13 на сайті газети «Високий замок» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_11-оприлюднено публікацію «ІНФОРМАЦІЯ_12». У даній публікації ідеться про те, що «На Львівщині суд обрав запобіжний захід голові Сокальської райдержадміністрації ОСОБА_4 , якого правоохоронці затримали на хабарі. Як дізналася журналіст «ВЗ» з поінформованих джерел, голова ЛОДА був незадоволений роботою підлеглого, який мав в районні погану репутацію, тому змусив його написати заяву про звільнення. Але ОСОБА_3 начебто вдалося «порішити» питання у Києві у високих кабінетах. Обізнані люди кажуть, «патронує» свого земляка нардеп ОСОБА_5 , який родом зі ОСОБА_2 (колишній сотник 10-ї сотні з Майдану). Відтак ОСОБА_3 продовжував керувати районом. Підлеглі з нетерпінням чекали цього звільнення з дня на день».

Як свідчать роздруківки із сайтів газети «Високий Замок», вони містять позначення © ТОВ «Видавничий дім «Високий Замок», що свідчить про те, що саме відповідач поширив вищенаведену інформацію.

Він (позивач) є народним депутатом України, родом із Сокальського району, був сотником 10-ї сотні з Майдану, відомості про це є загальновідомими, тому вказує, що у першій публікації йдеться саме про нього, а в другій публікації його чітко названо.

Стверджував, що з листопада 2013 року під час Революції гідності він був сотником 10-ї Сокальської сотні Самооборони Майдану. 10 Сотня забезпечувала безпеку Будинку профспілок, де був розташований Штаб Самооборони Майдану та Штаб національного супротиву. Разом з 3-ю Сотнею 10-а Сотня утримувала 3 барикаду на АДРЕСА_1 , патрулювала барикаду на вулиці Грушевського. 18 лютого 2014 року рубіж 10-ї сотні був коло Будинку офіцерів та Марийського парку.

19-20 лютого 2014 року він обороняв Майдан. Після перемоги на Майдані пішов добровольцем у Національну гвардію України.

01 липня 2014 року отримав поранення біля міста Слов`янська. Брав участь у бойових діях у зоні АТО біля Дебальцевого і займав посаду - заступника командира взводу, командир відділення 1-го батальйону оперативного призначення Національної гвардії України ім. Кульчицького.

Поширена відповідачем у цих публікаціях інформація про те, що він нібито «патронує» голову Сокальської РДА ОСОБА_3, допомагаючи йому тим самим у неправовий спосіб утриматись на займаній ним посаді попри негативну репутацію останнього в районі, є недостовірною, порушує його права на честь, гідність та ділову репутацію.

Зазначав, що внаслідок вищезгаданих публікацій з недостовірною інформацією у відвідувачів сайту газети «Високий замок» може скластися негативне та помилкове враження про нього, як громадського та публічного діяча.

До нього зверталась значна кількість громадян з осудом та різким засудженням про начебто його «патронування» голови Сокальської РДА ОСОБА_3, що можуть підтвердити громадяни ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Вказував, що жодних відносин із головою Сокальської РДА ОСОБА_3 не має, про цю посадову особу йому відомо лише в силу виконання його службових обов`язків народного депутата України.

ОСОБА_1 просив:

визнати недостовірною і такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, поширену ТОВ «Видавничий дім «Високий замок» на сайті в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

зобов`язати відповідача у 10-денний строк з дня набрання рішенням суду законної сили розмістити на сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 а повідомлення про спростування наступної недостовірної інформації;

зобов`язати відповідача у 10-денний строк з дня набрання рішенням суду законної сили вилучити із сайту ІНФОРМАЦІЯ_14 недостовірну інформацію;

стягнути з відповідача 130 000,00 грн на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Короткий зміст рішень та постанови судів попередніх інстанцій

Заочним рішенням Франківського районного суду міста Львова від 30 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 :

- інформацію, що поширена ТОВ «Видавничий дім «Високий замок» на сайті в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- інформацію: « ІНФОРМАЦІЯ_4 »,

та за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 / ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- інформацію «Обізнані люди кажуть, «патронує» свого земляка нардеп ОСОБА_5 , який родом зі ІНФОРМАЦІЯ_6 ).

Зобов`язано ТОВ «Видавничий дім «Високий замок» у 10-денний строк з дня набрання рішенням суду законної сили розмістити на сайті ІНФОРМАЦІЯ_14 повідомлення про спростування наступної недостовірної інформації:

«Обізнані люди кажуть, ІНФОРМАЦІЯ_7 , родом зі ІНФОРМАЦІЯ_6 »;

Обізнані люди кажуть, «патронує» свого земляка нардеп ОСОБА_5 , який родом зі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_8 ).

Зобов`язано ТОВ «Видавничий дім «Високий замок» у 10-денний строк з дня набрання рішенням суду законної сили вилучити із сайту ІНФОРМАЦІЯ_14 недостовірну інформацію:

«Обізнані люди кажуть, «патронує» свого земляка один нардеп, родом зі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_8 »;

Обізнані люди кажуть, «патронує» свого земляка нардеп ОСОБА_5 , який родом зі ОСОБА_2 (колишній сотник 10-ї сотні з Майдану).

Стягнуто з ТОВ «Видавничий дім «Високий замок» на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні інших позовних вимог у частині стягнення компенсації моральної шкоди відмовлено.

Суд першої інстанції вказав, що:

позивачем доведено, зокрема, показами свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що інформація, яка містилася у оспорюваних статтях відповідача, була поширена серед інших осіб, а тому не є оціночними судженнями позивача. Відповідач у судове засідання не прибув, відзиву не надав, доводи позивача не спростував;

із пояснень, отриманих у ході розгляду справи, судом встановлено, що публікації редакції «Високий Замок» стосуються саме позивача, його діяльності, однак містять у собі інформацію, що не відповідає дійсності;

твердження автора, викладені у статтях за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_15 -, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_16, є образливими для позивача та нічим не підтвердженими, шкодять його діловій репутації, зазначена у статті інформація є недійсною та недостовірною, а тому підлягає спростуванню. Отже, з огляду на характер висловлювань убачається, що відомості у статті є фактичним твердженням, оскільки у статті не оцінюються дії позивача, а категорично зазначаються як фактичні дані певні обставини, що нібито мають відношення до нього;

у висловлених у вказаних статтях твердженнях є намагання переконати суспільство в тому, що позивач має відношення до неправомірної діяльності голови Сокальської РДА, є непорядною людиною. Тобто коментар відповідача з недостовірною інформацією про позивача породжує не лише негативне сприйняття суспільством його як людини, але й негативну оцінку і його людських якостей. Публікуючи вказані статті на сайті, відповідач розповсюдив недостовірну інформацію значній кількості осіб;

своїми діями (поширенням недостовірної інформації про позивача) відповідач завдав позивачу моральної шкоди, яка полягає у приниженні його честі, гідності, ділової репутації, а також у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача щодо нього. Достатньою грошовою компенсацією для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, порушенням його немайнового права з боку відповідача є грошова сума у розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 24 вересня 2019 року заяву ТОВ «Видавничий Дім «Високий Замок» в особі директора ОСОБА_9 про перегляд заочного рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 травня 2019 року залишено без задоволення.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Видавничий дім «Високий замок» задоволено частково.

Рішення Франківського районного суду м.Львова від 30 травня 2019 року в частині часткового задоволення позовної вимоги про стягнення з ТОВ «Видавничий дім «Високий замок» на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн на відшкодування заподіяної моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цієї позовної вимоги відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд:

погодився із судом першої інстанції про те, що інформація, викладена відповідачем у статтях щодо дій позивача, є такою, що може бути перевірена на предмет її правдивості, оскільки дії, про які заявлено у цих статтях, підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, що у свою чергу виключає віднесення цих слів щодо діяльності позивача до оціночних суджень чи критичних зауважень про його діяльність. Посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного. Незважаючи на те, що позивач є публічною особою, а отже, межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом значного суспільного інтересу, за обставинами даної справи, колегія суддів приходить до висновку, що поширена щодо позивача інформація стосується звинувачення у вчиненні злочину, відтак не може бути віднесена за критерієм його публічності до оціночних суджень;

щодо мотивів апеляційної скарги про неналежного відповідача, колегія суддів такі відхиляє з огляду на те, що відповідачем не спростовано (відповідні доводи в апеляційній скарзі відсутні) відомостей про те, що він не є власником інформаційного ресурсу інтернет-видання газети «Високий Замок», та не зазначено хто саме є власником цього веб-сайту. В ході апеляційного перегляду рішення, що оскаржується, судом апеляційної інстанції двічі скеровувалась на адресу компетентних органів ухвала про витребування доказів - відомостей про реєстранта доменного імені (власника веб-сайту): wz.lviv.ua, яка залишилась без виконання. В той же час представником позивача в ході апеляційного розгляду до матеріалів справи долучено довідку ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» №11/2021-Д від 20.01.2021 року, з якої вбачається, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_10 власником веб-сайту: ІНФОРМАЦІЯ_3 є реєстратор доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_17, засновником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю Видавничий Дім Високий Замок, тобто відповідач;

вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про стягнення її компенсації. У справах за позовами публічних посадових осіб до ЗМІ суд вправі призначити компенсацію моральної (немайнової) шкоди лише за наявності умислу журналіста чи службових осіб засобу масової інформації та що негрошові заходи, такі як спростування, мають пріоритет над грошовими. При цьому під час розгляду справи не встановлено таких обставин, що поширення відповідачем недостовірної інформації про позивачку мало місце зі злим умислом, відтак наведене дає підстави для висновку про відсутність прямих та переконливих доказів про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди. Вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди не підтверджені належними засобами доказування, а тому колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди відсутні.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

01 березня 2021 року ТОВ «Видавничий дім «Високий замок» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Франківського районного суду міста Львова від 30 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог; стягнути судові витрати з позивача.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

відсутні належні докази про наявність в мережі Інтернет оспорюваної інформації;

суди помилково ототожнили слова «патронувати» із кримінально караним діянням;

суди неправильно встановили власника веб-сайту та як наслідок залучили неналежного відповідача ТОВ «Видавничий дім «Високий замок»;

апеляційний суд в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 127/24530/16-ц, від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 522/5992/17, від 01 лютого 2018 року у справі № 757/33799/15-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 607/2775/17;

позивач є публічною особою, народним депутатом як станом на дату поширення спірної інформації, та і був повторно переобраний народним депутатом на час розгляду справи. Факт того, що позивач є публічною особою, було встановлено і в рішенні суду апеляційної інстанції, але суди не врахували це та ухилились від встановлення права на широку критику публічних осіб;

особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції;

баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. Крім того, матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідач публічно звинуватив позивача у вчиненні злочинів;

враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржуються в касаційному порядку лише у частині задоволених позовних вимог про визнання недостовірною та спростування недостовірної інформації. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У травні 2021 року ОСОБА_1 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

У відзиві ОСОБА_1 зазначає, що у постановах, на які посилається відповідач, були відмінні фактичні обставини справ, тому ці висновки не можуть бути застосовані у справі, що переглядається. Надані позивачем роздруківки із сайту газети «Високий замок» є копіями електронних доказів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі; витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 127/24530/16-ц, від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 522/5992/17, від 01 лютого 2018 року у справі № 757/33799/15-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 607/2775/17, що судове рішення ухвалено з порушенням пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_10 на сайті газети «Високий Замок» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 - оприлюднено публікацію: «ІНФОРМАЦІЯ_9».

У даній публікації ідеться про те, що: «СБУ затримала на хабарі 47-річного голову Сокальської РДА ОСОБА_3.

Як дізналася журналіст «ВЗ» з поінформованих джерел, голова ЛОДА був незадоволений роботою підлеглого, який мав в районі погану репутацію, тому змусив його написати заяву про звільнення. Але ОСОБА_3 начебто вдалося «порішити» питання у Києві у високих кабінетах. Обізнані люди кажуть, «патронує» свого земляка один нардеп, родом зі ОСОБА_2 (колишній сотник 10-ї сотні з Майдану). Відтак ОСОБА_3 продовжував керувати районом. Підлеглі з нетерпінням, чекали цього звільнення з дня на день».

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_13 на сайті газети «Високий Замок» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_11- оприлюднено публікацію: «ІНФОРМАЦІЯ_12».

У даній публікації ідеться про те, що: «На Львівщині суд обрав запобіжний захід голові Сокальської райдержадміністрації ОСОБА_4 , якого правоохоронці затримали на хабарі. Як дізналася журналіст «ВЗ» з поінформованих джерел, голова ЛОДА був незадоволений роботою підлеглого, який мав в районні погану репутацію, тому змусив його написати заяву про звільнення. Але ОСОБА_3 начебто вдалося «порішити» питання у Києві у високих кабінетах. Обізнані люди кажуть, «патронує» свого земляка нардеп ОСОБА_5 , який родом зі ОСОБА_2 (колишній сотник 10-ї сотні з Майдану). Відтак ОСОБА_3 продовжував керувати районом. Підлеглі з нетерпінням чекали цього звільнення з дня на день».

Такі дії відповідача, на думку позивача, принижують його честь та гідність.

Суди встановили, що позивач є народним депутатом України, родом із Сокальського району, був сотником 10-ї сотні з Майдану, цей факт є загальновідомим.

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК України. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення (частина перша статті 275 ЦК України).

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц зроблено висновок, що «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 липня 2020 року у справі № 607/5713/17 (провадження № 61-37909св18) зазначено, що «установивши, що вжиті в оскаржуваній публікації відповідачем висловлювання про те, що позивачів «...підозрюють у корупційних діяннях...», в їх діях міститься «...корупційна складова...», за позивачем ОСОБА_2 тягнеться «...серйозний корупційний шлейф...» відображають лише власну оцінку реальних подій, висловлену у формі оціночних суджень, а тому не є недостовірною інформацією, що відповідно до статті 277 ЦК України підлягає спростуванню, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Зважаючи на те, що вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від доведеності вимог про визнання недостовірної інформації та її спростування, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у її задоволенні. Баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивачів та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. Крім того, матеріали справи не містять доказів стосовно того, що відповідач публічно звинуватив позивачів у вчиненні злочинів. Разом з тим, частина спірної статті є критикою у контексті діяльності позивачів, як депутатів міської ради».

У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 607/2775/17 (провадження № 61-1766св19) вказано, що «суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб. За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина. Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу. У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція). У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції, врахувавши практику Європейського суду з прав людини, правильно встановивши обставини справи, дослідивши докази у справі в їх сукупності й надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивач не довів, що інформація, поширена відповідачем, була спрямована на приниження його честі, гідності та ділової репутації, така інформація носить характер критики посадових осіб, у тому числі й позивача, який є публічною особою, межа допустимої критики якої є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. У спірній статті відповідача були використані оціночні судження, що відповідно до статті 277 ЦК України та статті 30 Закону України «Про інформацію» не підлягають спростуванню. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення відповідачем принципу презумпції невинуватості особи та звинувачення його у протизаконних діях, без підтвердження такої інформації належними доказами, а також поширення недостовірної, неправдивої образливої інформації відносно нього, який перебуває у публічному статусі депутата місцевої ради та є законослухняним громадянином, не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач публічно звинуватив позивача у вчиненні злочину, викладена у спірній статті інформація є політичною критикою у контексті діяльності позивача, як депутата місцевої ради. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб. Посадова особа органу державної влади, погоджуючись на виконання владних повноважень, бере на себе обов`язок нести і поєднаний з цими повноваженнями тягар, до складу якого входить, зокрема, певний дискомфорт від критичного ставлення до влади, а тому межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи».

У справі, що переглядається:

позивач ОСОБА_1 є народним депутатом України;

в оспорюваних публікаціях на сайті газети «Високий Замок» відсутнє твердження про винуватість ОСОБА_1 у будь-якому злочині;

вказівка в оспорюваних публікаціях на сайті газети «Високий Замок» про те, що «Обізнані люди кажуть, «патронує» свого земляка один нардеп, родом зі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_8 », а також про те, що «Обізнані люди кажуть, «патронує» свого земляка нардеп ОСОБА_5 , який родом зі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_8 », не є висловлюванням про винуватість ОСОБА_1 , у тому числі в категоричній формі;

інформація в оспорюваних публікаціях на сайті газети «Високий Замок» не порушує презумпцію невинуватості ОСОБА_1 ;

суди не врахували, що межа допустимої критики щодо влади публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

За таких обставин, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, колегія суддів не погоджується з висновками судів про задоволення позову. Тому судові рішення в оскарженій частині належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ТОВ «Видавничий дім «Високий замок» є неналежним відповідачем.

У статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що:

веб-сайт - це сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом; веб-сторінка - складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об`єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо;

власник веб-сайту - це особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу;

У пункті 6.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) зроблено висновок, що «належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет».

Апеляційний суд на підставі довідки ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» № 11/2021-Д від 20 січня 2021 року встановив, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_10 власником веб-сайту: ІНФОРМАЦІЯ_18 є реєстратор доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_17, засновником якої є ТОВ «Видавничий дім «Високий Замок.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені з неправильним застуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; судові рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання інформації недостовірною та її спростування.

Ураховуючи результат розгляду касаційної скарги, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Видавничий дім «Високий замок» належить стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 305,20 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 3 073,60 грн.

ТОВ «Видавничий дім «Високий замок» у касаційній скарзі зазначає, що планує понести 20 000,00 грн судових витрат для розгляду справи в касаційній інстанції і докази понесених витрат зобов`язується подати у строки, встановлені кодексом. Оскільки у касаційній скарзі ТОВ «Видавничий дім «Високий замок» зроблена заява про подання доказів понесення судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, колегія суддів зазначає, що у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Високий замок» задовольнити частково.

Заочне рішення Франківського районного суду міста Львова від 30 травня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 рокускасувати у частині задоволення позовних вимог про визнання недостовірною та спростування недостовірної інформації та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Високий замок» про визнання недостовірною та спростування недостовірної інформаціївідмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Високий замок» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 305,20 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 3 073,60 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції заочне рішення Франківського районного суду міста Львова від 30 травня 2019 року та постанова Львівського апеляційного суду від 21 січня 2021 року в скасованих частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук