Постанова

від 21.01.2021 по справі 465/881/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/881/19 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.

Провадження № 22-ц/811/3478/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

з участю представника апелянта адвоката Гомзяка І.А., представника позивача адвоката Накловича І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, в порядку спрощеного провадження, цивільну справ за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Високий замок" на заочне рішення Франківського районного суду м.Львова від 30 травня 2019 року, постановлене у складі головуючого судді Кузь В.Я., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім" "Високий замок" про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

20 лютого 2019 року позивач звернувся в суду з позовом до відповідача та просив визнати недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, що поширена Товариством з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Високий замок на сайті в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язати відповідача у 10-денний строк з дня набрання рішенням суду законної сили розмістити на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомлення про спростування наступної недостовірної інформації; зобов`язати відповідача у 10-денний строк з дня набрання рішенням суду законної сили вилучити із сайту https://wz.Iviv.uа недостовірну інформацію, а також стягнути з відповідача 130 000 грн. 00 коп. на відшкодування заподіяної моральної шкоди..

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що йому стало відомо, ІНФОРМАЦІЯ_3 із сайту газети ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 про оприлюднену публікацію: Вимагав, аби частину премій, які давав на власний розсуд, підлеглі йому повертали... .

У даній публікації ідеться про те, що: СБУ затримала на хабарі 47-річного голову Сокольської РДА ОСОБА_2

"Як дізналася журналіст ВЗ з поінформованих джерел, голова ЛОДА був незадоволений роботою підлеглого, який мав в районі погану репутацію, тому змусив його написати заяву про звільнення. Але ОСОБА_3 начебто вдалося порішити питання у Києві у високих кабінетах. Обізнані люди кажуть, патронує свого земляка один нардеп, родом зі ОСОБА_4 (колишній сотник 10-ї сотні з Майдану). Відтак ОСОБА_3 продовжував керувати районом. Підлеглі з нетерпінням, чекали цього звільнення з дня на день .

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_6 на сайті газети ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 оприлюднено публікацію: Затримання голови Сокальської РДА: Суд обрав посадовцю запобіжний захід .

У даній публікації ідеться про те, що: На Львівщині суд обрав запобіжний захід голові Сокальської райдержадміністрації ОСОБА_5 , якого правоохоронці затримали на хабарі. Як дізналася журналіст ВЗ з поінформованих джерел, голова ЛОДА був незадоволений роботою підлеглого, який мав в районні погану репутацію, тому змусив його написати заяву про звільнення. Але ОСОБА_3 начебто вдалося порішити питання у Києві у високих кабінетах. Обізнані люди кажуть, патронує свого земляка нардеп ОСОБА_6 , який родом зі ОСОБА_4 (колишній сотник 10-ї сотні з Майдану). Відтак ОСОБА_3 продовжував керувати районом. Підлеглі з нетерпінням чекали цього звільнення з дня на день .

Як свідчать роздруківки із сайтів газети Високий Замок такі містять позначення © ТОВ Видавничий дім Високий Замок , що свідчить про те, що саме відповідач поширив вищенаведену інформацію.

Він, позивач, є народним депутатом України, родом із Сокальського району, був сотником 10-ї сотні з Майдану, відомості про це є загальновідомими, тому вказує, що у першій публікації йдеться саме про нього, а в другій публікації його чітко названо.

Стверджує, що з листопада 2013 р. під час Революції гідності він був сотником 10 Сокальської сотні Самооборони Майдану. 10 Сотня забезпечувала безпеку Будинку профспілок, де був розташований Штаб Самооборони Майдану та Штаб національного супротиву. Разом з 3 Сотнею 10 Сотня утримувала 3 барикаду на Михайлівській вулиці, патрулювала барикаду на вулиці Грушевського. 18 лютого 2014 р. рубіж 10-ї сотні був коло Будинку офіцерів та Марийського парку.

19-20 лютого, він, позивач, обороняв Майдан. Після перемоги на Майдані пішов добровольцем в Національну гвардію України.

1 липня 2014 р. отримав поранення біля Слов`янська. Брав участь у бойових діях в зоні АТО біля Дебальцевого і займав посаду - зам. командира взводу, командир відділення 1-го батальйону оперативного призначення Національної Гвардії України ім. Кульчицького.

Поширена відповідачем у даних публікаціях інформація про те, що він нібито патронує голову Сокальської РДА ОСОБА_7 , допомагаючи йому тим самим в неправовий спосіб утриматись на займаній ним посаді, попри негативну репутацію останнього в районі, є недостовірною, порушує його права на честь, гідність та ділову репутацію.

Зазначає, що внаслідок вищезгаданих публікацій з недостовірною інформацією, у відвідувачів сайту газети Високий Замок може скластися негативне та помилкове враження про нього, як громадського та публічного діяча.

До нього зверталась значна кількість громадян з осудом та різким засудженням про, начебто, його патронування голови Сокальської РДА ОСОБА_7 , що можуть підтвердити громадяни ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Вказує, що жодних відносин із головою Сокальської РДА ОСОБА_11 немає, про дану посадову особу йому відомо лише в силу виконання його службових обов`язків народного депутата України.

Просив позов задовольнити повністю.

Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 30 травня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, що поширена Товариством з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Високий замок на сайті в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- інформацію: ІНФОРМАЦІЯ_8 ); та за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 ;

- інформацію Обізнані люди кажуть, патронує свого земляка нардеп ОСОБА_6 , який родом зі ОСОБА_4 (колишній сотник 10-ї сотні з Майдану).

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Високий замок (місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Героїв УПА, 65, код ЄДРПОУ 13807781) у 10-денний строк з дня набрання рішенням суду законної сили розмістити на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомлення про спростування наступної недостовірної інформації:

Обізнані люди кажуть, патронує свого земляка один нардеп, родом зі ОСОБА_4 колишній сотник 10-ї сотні з Майдану) ;

Обізнані люди кажуть, патронує свого земляка нардеп ОСОБА_6 , який родом зі ОСОБА_4 (колишній сотник 10-ї сотні з Майдану);

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Високий замок (місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Героїв УПА, 65, код ЄДРПОУ 13807781) у 10-денний строк з дня набрання рішенням суду законної сили вилучити із сайту https://wz.Iviv.uа недостовірну інформацію:

Обізнані люди кажуть, патронує свого земляка один нардеп, родом зі ОСОБА_4 (колишній сотник 10-ї сотні з Майдану) ;

Обізнані люди кажуть, патронує свого земляка нардеп ОСОБА_6 , який родом зі ОСОБА_4 (колишній сотник 10-ї сотні з Майдану).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Високий замок на користь ОСОБА_1 50 000 грн. 00 коп. на відшкодування заподіяної моральної шкоди та 2689 грн. 40 коп. сплаченого судового збору за розгляд даного позову.

В решті позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди відмовлено за недоведеністю таких.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 24 вересня 2019 року заяву ТОВ Видавничий Дім Високий Замок в особі директора Курпіля С.В. про перегляд заочного рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 травня 2019 року залишено без задоволення.

Заочне рішення оскаржив відповідач - ТОВ Видавничий дім Високий замок .

В апеляційній скарзі стверджує, що рішення ухвалене з порушення норм матеріального та процесуального права, є незаконним та необґрунтованим.

В обґрунтування покликається на те, що судом не враховано, що позивач є діючим депутатом, а відповідач - ЗМІ. За таких умов межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Зазначає, що судом невірно визначено спірну інформацію твердженням, а не оціночним судженням. Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в п.2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Аналіз змісту відомостей, що підлягають до спростування - Обізнані люди кажуть, патронує свого земляка один нардеп, родом зі ОСОБА_4 колишній сотник 10-ї сотні Майдану та Обізнані люди кажуть патронує свого земляка нардеп ОСОБА_6 , який родом зі ОСОБА_4 (колишній сотник 10-ї сотні Майдану) говорить про те, що вони направлені не на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача, а на доведення до широкого кола людей оцінки діяльності особи та позиції третіх осіб стосовно цієї діяльності. Зазначені оціночні судження, думки та переконання не є предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки й поглядів, не можуть бути перевіреними на предмет відповідності їх дійсності.

Звертає увагу на те, що публікації в засобах масової інформації є творами, як в теорії юриспруденції, так і в теорії літературознавства та журналістики. Такі твори об`єднують в окремий рід літератури - публіцистику.

Також звертає увагу на те, що подані позивачем докази - роздруківки (графічні зображення), які начебто вказують на розміщення в мережі інтернет спірної інформації є недопустимими та неналежними доказами. Ні позивачем, ні судом не встановлено в належній формі власника веб-сайту. При вирішенні відповідних спорів суд повинен установити, чи перебуває веб-сайт та розміщена на ньому інформація в розпорядженні особи, якій пред`явлено позовні вимоги, а також чим підтверджується факт порушення нею авторського права. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Просить скасувати заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 травня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Наклович І.М. зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги такого не спростовують. Підстави для скасування рішення відсутні.

Зазначає, що публікація відповідачем статей на сайт газети Високий замок не є повідомленням, звернутим до компетентних посадових осіб держави, а є поширенням інформації невизначеному колу осіб, а тому наведена відповідачем практика ЄСПЛ від 31.03.2011 року Сірик проти України не має жодного відношення до даної справи. З аналогічних причин безпідставним та таким, що не має відношення до даної справи є покликання відповідача на рішення Конституційного суду України від 10.04.2003 року.

Поширені у публікаціях відомості про те, що позивач начебто патронує свого земляка ОСОБА_7 , не є оціночними судженнями, оскільки Патронувати означає вчиняти певні активні дії, що є фактами, які можливо перевірити, а не лише певною оцінкою. Відповідачем не доведено правдивості інформації, що позивач патронує голову Сокальської РДА ОСОБА_7 . У позивача жодних відносин із головою Сокальської РДА ОСОБА_11 немає та не було, про дану особу позивачу відомо лише в силу виконання своїх службових обов`язків народного депутата України.

Щодо належності та допустимості доказів, то зазначає, що копії роздруківок із сайту газети Високий замок є паперовими копіями електронних доказів згідно ч.3 ст.100 ЦПК України, та є належними доказами в розумінні ч.ч.1, 2 ст.77 ЦПК України, та допустимими доказами в розумінні ч.ч.1, 2 ст. 78 ЦПК України, оскільки містять дані, які є предметом доказування у даній справі - поширення відповідачем інформації та її зміст. Відповідач під час розгляду даної справи не клопотав про витребування у відповідної особи оригіналів електронних доказів та не ставив такі докази під сумнів.

Як стверджує представник позивача, інформація була поширена в мережі Інтернет за відповідним посиланням із сайту газети Високий Замок , які містять позначення латинська літера с обведена колом ТОВ Видавничий дім Високий Замок . Також на роздруківках із сайту зазначено: Всі права захищені! При використанні матеріалів активне посилання на сайт є обов`язковим.

Просить заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 травня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково . До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає частково.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався частково.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що 04 та ІНФОРМАЦІЯ_9 на веб-сайті газети Високий Замок оприлюднено інформацію щодо затримання працівниками СБУ на хабарі 47-річного голову Сокальської РДА ОСОБА_7 , у якій поряд з іншим зазначено, що Обізнані люди кажуть, патронує свого земляка один нардеп ОСОБА_6 , який родом зі ОСОБА_4 (колишній сотник 10-ї сотні з Майдану .

Загальновідомими є відомості про те, що позивач є народним депутатом України, родом із Сокальського району, був сотником 10-ї сотні з Майдану.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову прозахист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей , які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (рішення у справі ОСОБА_12 та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).

Суд враховує при цьому правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями оціночне судження та фактів . Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі Нова Газета і Бородянський проти Росії вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі Фельдек проти Словаччини суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. (Jerusalem v.Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи (далі - Резолюція). Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації зазначено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

При цьому, Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

У рішенні від 07 лютого 2012 року Аксель Спрінгер проти Німеччини Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.

Разом з цим, в таких справах як Лінгенс проти Австрії (1986 року); Обершлік проти Австрії (1991 року), у яких йшлось про публічну критику політиків, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.

З аналізу вказаних рішень випливає, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Під словом патронувати розуміється займати по відношенню до кого-небудь становище патрона або патронеси; здійснювати патронат. А патроном уважається - чий-небудь заступник, захисник (Академічний тлумачний словник української мови).

За певних умов така діяльність має ознаки кримінального правопорушення, яке підпадає під дію КК України.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі Аллене де Рібермон проти Франції підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно першою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.

Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, необхідно визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі Грабчук проти України (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі Довженко проти України (заява № 36650/03)).

Установивши, що інформація викладена відповідачем у статтях щодо дій позивача є такою, що може бути перевірена на предмет її правдивості, оскільки дії, про які заявлено у цих статтях, підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, що у свою чергу виключає віднесення цих слів щодо діяльності позивача до оціночних суджень чи критичних зауважень про його діяльність, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині визнання поширеної відповідачем інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію, зобов`язання відповідача розмістити на сайті повідомлення про спростоування цієї інформації та зобов`язання відповідача вилучити цю інформацію із сайту.

Враховуючи системний аналіз норм КПК України та принцип презумпції невинуватості, який закріплений у статті 62 Конституції України, статті 2 КК України, статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статті 11 Загальної декларації прав людини, суд дійшов до висновку про те, що відсутні правові підстави стверджувати, що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому із зазначених вище процесуальних статусів, має відношення до вчинення злочину, який розслідується. Відповідно доположень КПК України здійснюється досудове розслідування злочинів (статті 215, 216, 246, 294 КПК України), а про початок здійснення чи наявність кримінального провадження стосовно конкретної особи можливо стверджувати виключно у випадку наявності підозрюваних у таких провадженнях.

Таким чином, посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19-ц (провадження № 61-13499св20)

Незважаючи на те, що позивач є публічною особою, а отже, межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом значного суспільного інтересу, за обставинами даної справи, колегія суддів приходить до висновку, що поширена щодо позивача інформація стосується звинувачення у вчиненні злочину, відтак не може бути віднесена за критеріємйого публічності до оціночних суджень.

Щодо мотивів апеляційної скарги про неналежного відповідача, колегія суддів такі відхиляє з огляду на те, що відповідачем не спростовано (відповідні доводи в апеляційній скарзі відсутні) відомостей про те, що він не є власником інформаційного ресурсу інтернет-видання газети Високий Замок , та не зазначено хто саме є власником цього веб-сайту.

В ході апеляційного перегляду рішення, що оскаржується, судом апеляційної інстанції двічі скеровувалась на адресу компетентних органів ухвала про витребування доказів - відомостей про реєстранта доменного імені (власника веб-сайту): wz.lviv.ua, яка залишилась без виконання.

В той же час представником позивача в ході апеляційного розгляду до матеріалів справи долучено довідку ДП Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет Консорціуму Український центр підтримки номерів і адрес №11/2021-Д від 20.01.2021 року, з якої вбачається, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_9 власником веб-сайту: https ://wz.Iviv.uа є реєстратор доменного імені https://wz .Iviv.uа - Newspaper Wysokyjzamok , засновником якої є Товариство з обмеженою відповідальністю Видавничий Дім Високий Замок, тобто відповідач.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

У пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року № 4 судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції прийшов до невірного висновку про її задоволення.

У справах за позовами публічних посадових осіб до ЗМІ суд вправі призначити компенсацію моральної (немайнової) шкоди лише за наявності умислу журналіста чи службових осіб засобу масової інформації та що негрошові заходи, такі як спростування, мають пріоритет над грошовими.

При цьому, під час розгляду справи не встановлено таких обставин, що поширення відповідачем недостовірної інформації про позивачку мало місце зі злим умислом, відтак наведене дає підстави длоя висновку про відсутність прямих та переконливих доказів про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.

Вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди не підтверджені належними засобами доказування, а тому колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди, відсутні.

Пунктами першим та другим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог про визнання поширеної відповідачем інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію, зобов`язання відповідача розмістити на сайті повідомлення про спростоування цієї інформації та зобов`язання відповідача вилучити цю інформацію із сайту, постановлено судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному і всебічному з`ясуванні всіх дійсних обставини спору сторін. Суд у цій частині вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення в цій частині та задоволення поданої апеляційної скарги в цій її частині, виходячи з меж її доводів, відсутні.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддіввважає, що оскільки висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, то у цій частині таке слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.

Статтею 382 ЦПК України, передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2689 грн.40 коп., за подання апеляційної скарги відповідачем сплачено 4034,10 грн. судового збору, а всього 6723 грн. 50 коп. (а.с.6, 166).

При цьому, у відповідності до Закону України Про судовий збір (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви), за подання позовної заяви про захист честі та гідності фізичної особи, ділової репутації фізичної або юридичної особи, а саме позову немайнового характеру, судовий збір становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що у 2019 році становило 768,40 грн., за подання позовної заяви про відшкодування моральної шкоди - 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приймаючи до уваги, що апеляційна скарга відповідача частково задоволена і рішення суду частково скасоване, то відповідно до приписів ч.13 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої у сумі 768 грн. 40 коп., а з позивача на користь відповідача за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 2881 грн. 50 коп.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п. п. 1, 2, 375, 376, 381-384, 389, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Високий замок" задовольнити частково .

Рішення Франківського районного суду м.Львова від 30 травня 2019 рокув частині часткового задоволення позовної вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "Високий замок" на користь ОСОБА_1 50 000 грн. 00 коп. на відшкодування заподіяної моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цієї позовної вимоги відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Високий замок (місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Героїв УПА, 65, код ЄДРПОУ 13807781) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 768 грн. 40 коп. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) сплаченого судового збору за розгляд даного позову судом першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користьТовариства з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Високий замок (місцезнаходження: 79018, м. Львів, вул. Героїв УПА, 65, код ЄДРПОУ 13807781) 2881 грн. 50 коп. (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну грн. 50 коп.) судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 22 січня 2021 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.