Постанова

від 03.05.2022 по справі 522/3568/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 травня 2022 року

м. Київ

справа № 522/3568/20

провадження № 61-15113св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Одеська обласна прокуратура,

третя особа - Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2020 року у складі судді Науменка А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року у складі колегії суддів:Заїкіна А. П., Князюка О. В., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської обласної прокуратури, третя особа - Державна казначейська служба України, про визнання протиправними обшуків, проведених у рамках кримінального провадження, відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 25 грудня 2012 року з 09 год. 05 хв. до 10 год. 34 хв. слідчимпрокуратури Одеської області проведено обшук у квартирі АДРЕСА_1 , під час якого вилучено предмети, що не були зазначені в ухвалі суду про надання дозволу на проведення обшуку у житловому приміщенні, та щодо яких слідчим не отримано дозвіл на їх відшукання та вилучення. Зокрема, під час обшуку безпідставно вилучено грошові кошти в розмірі 6 500,00 дол. США та три сувенірних подарункових ножі, які не мають доказового значення в кримінальному провадженні та не вказують на незаконні дії службових осіб щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВА-ХОЛ» (далі - ТОВ «АКВА-ХОЛ»). Вилучене у нього майно не відноситься до предметів, які за законом вилучені з обігу, тане потребують спеціального дозволу на їх придбання і зберігання.

Того ж дня були проведені обшуки у його помешканнях за адресами: АДРЕСА_2 ,та

АДРЕСА_3 , що у рамках кримінального провадження № 42013170000000019, він разом з іншими співробітниками податкової міліції та податкової інспекції мав статус свідка. Наведене, на його думку, свідчить про те, що слідчий прокуратури Одеської області Султан О. С. та процесуальний керівник Алексєєв В. В. не мали наміру проводити у його житловому приміщенні обшуки з метою, якою вони обгрунтовували клопотання про надання дозволу на їх проведення, а дійсною метою таких процесуальних дій органу досудового розслідування було залякати його та змусити заплатити хабаря.

14грудня 2013 року кримінальне провадження № 42013170000000019 закрито на підставі пункту2 частини першої статті284 КПК України (відсутність в діянні складу кримінального правопорушення).

23 травня 2014 року Любашівський районний суд Одеської області розглянув кримінальне провадження №42013170000000019,за результатами якого підтвердив його статус як свідка у кримінальному провадженні та встановив його непричетність до злочину в рамках досудового розслідування, однак не надав оцінки законності проведених у його помешканні обшуків.

Посилаючись на те, що протиправним проведеннням обшуків у його помешканні йому завдано моральну шкоду, що полягає в моральних стражданнях, погіршенні самопочуття, стосунків з рідними та призвело до зміни звичного способу життя, просив:

- визнати протиправними обшуки, проведені 25 грудня 2012 року у рамках кримінального провадження № 42013170000000032, на підставі ухвал Приморського районного суду м. Одеси у його помешканнях, за адресою: АДРЕСА_2 , за адресою: АДРЕСА_3 , та АДРЕСА_1 ;

- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на його користь на відшкодування моральної шкоди 300 000,00 грн;

- відшкодувати понесені ним судові витрати за проведення психологічної експертизи у розмірі 5 208,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що правомірність обшуків, проведених 25 грудня 2012 року за адресою: АДРЕСА_3 , а також за адресою: АДРЕСА_1 , у рамках кримінального провадження № 42013170000000032встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 рокув адміністративній справі № 420/4652/19 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області та слідчого з особливо важливих справ відділу прокуратури Одеської області Султана О. С. про визнання протиправними дій та рішень. Вимоги позивача на визнання протиправним, обшуку, проведеного 25 грудня 2012 року, за адресою: АДРЕСА_2 , належним чином не обґрунтовані та не доведені.

Відмовляючи у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними обшуків, суд дійшов висновку, що не підлягає задоволенню і похідна від неї вимога про відшкодування моральної шкоди.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 серпня 2021 року в частині вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди та судових витрат, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, заявник зазначав:

1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суд застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі 686/23731/15-ц та від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17;

2) пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України) - суд не дослідив зібрані у справі докази; необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження та огляд доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційна скаргаОСОБА_1 , у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх не врахували, що у порядку адміністративного судочинства не розглядалася правомірність обшуку, проведеного 25 грудня 2012 року за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвала слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2012 року про надання дозволу на проведення обшуку у помешканні позивача за вказаною вище адресою є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки розгляд клопотання слідчого прокуратури Одеської області Султана О. С. про надання дозволу на його проведення відбувся з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а саме в судовому засіданні не вівся журнал судового засідання та не проводилося його технічне фіксування. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 липня 2019 року у справі № 712/3581/16-к щодо застосування частини другої статті 412 КПК України.

Суд першої інстанції не дослідив та не надав оцінки наданим доказам (копіям процесуальних документів) про відсутність у матеріалах справи № 1522/29764/12 (провадження №1-кс/1522/287/12) за результатами розгляду Приморським районним судом м. Одеси клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку у квартирі АДРЕСА_1 журналу судового засідання та технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове засідання у суді першої інстанції. Крім того, він звертався до суду першої інстанції з клопотаннями про витребування зі справи № 1522/29764/12 (провадження

№ 1-кс/1522/287/12) оригіналів зазначених доказів, однак суд першої інстанції необґрунтовано його відхилив, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суди не взяли до уваги, що Приморський районний суд м. Одеси у справі № 522/1279/13-к 18 лютого 2013 року ухвалив судове рішення (ухвала суду), у якому встановив протиправну бездіяльність слідчого відділу розслідувань корупційних кримінальних правопорушень прокуратури Одеської області Султана О. С., який з 25 грудня 2012 року по 18 лютого 2013 року незаконно утримував тимчасово вилучене майно без накладення на нього арешту, а також зобов'язав негайно його повернути. Також Приморський районний суду м. Одеси в ухвалі від 23 серпня 2013 року у справі № 522/2714/13-к встановив протиправну бездіяльність слідчого Султана О. С. та визнав, що проведений обшук у його житлі є протиправним та зобов'язав слідчого негайно повернути вилучені при обшуках кошти і майно. Зазначеними вище ухвалами Приморського районний суду м. Одеси також встановлено, що вилучене при обшуках майно не визнано речовим доказом та не арештовано, а протиправно утримувалося тривалий час. Посилаючись на наведене, вважав, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суди не надали належної оцінки його доводам про те, що неправомірними діями відповідача йому завдані моральні страждання, зокрема внаслідок постійного психологічного стресу він почав погано спати, втратив апетит, був госпіталізований до лікарні 19 квітня 2013 року, 11 червня 2013 року та 24 липня 2013 року з діагнозом гіпертонічний криз та проходив тривале лікування. Наслідком протиправних дій з боку відповідача стала втрата довіри до правоохоронних органів, він почав уникати публічних зустрічей з громадянами, покинув громадську діяльність.

Розмір заподіяної йому моральної шкоди підтверджується висновком судової медичної експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 05 жовтня 2018 року № 17-1681, згідно з яким її розмір складає 300 000,00 грн. Зауважив, що її розмір у будь-якому разі не може бути меншим за мінімально гарантований згідно із Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури, суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) - 47 230,00 грн з урахуванням його перебування під слідством з 25 грудня 2012 року по 14 жовтня 2013 року (10 місяців х 4 723,00 грн), що узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, відповідно до якого законовдачо визначено мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Розмір відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступені зниження престижу, репутації, часі та зусиллях необхідних для відновлення попереднього стану, і самої можливості такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 перебував на посаді начальника ВПМ Котовської ОДПІ Одеської області.

12 грудня 2012 року прокуратурою Одеської області внесено до ЄРДР відомості про кримінальне провадження №42013170000000032 за статтею 368 КК України відносно начальника відділу податкового контролю Любашівської МДПІ Одеської області ДПС ОСОБА_5 , оперуповноваженого ВПМ Котовської ОДНІ Одеської області ДПС ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , яким 18 та 19 грудня 2012 року відповідно повідомлено про підозру по факту вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт. Любашівка Одеської області, ОСОБА_5 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_6 , умисно, з використанням свого службового становища всупереч інтересам служби, шляхом вимагання, та з використанням листа ДПС, отримав від представника ТОВ «Аква-Хол» (код ЄРДПОУ 36856052) ОСОБА_8 частину хабара у сумі 12 100,00 грн.

Отримані грошові кошти ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 13 грудня 2012 року поділили між собою, з яких ОСОБА_7 отримав 6000 грн, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - по 3050 грн.

17 грудня 2012 року близько 15:00 години у смт. Любашівка Одеської області, ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_8 другу частину раніше обумовленого хабара в сумі 17 900,00 грн, після чого був затриманий на місці скоєння злочину працівниками прокуратури Одеської області та ВВБ при ДПС в Одеській області.

24 грудня 2012 року слідчий прокуратури Одеської області Султан О. С. звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з клопотанням про проведення ряду обшуків у помешканнях ОСОБА_1 , які оформлені на його дружину, з метою відшукання та вилучення листа ДПС, за допомогою якого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вимагали хабаря від ОСОБА_8 , документи, чорнові записи, які можуть містити дані щодо сум отриманих хабарів від ОСОБА_6 , блокноти, комп`ютерне обладнання, носії інформації, грошові кошти, отримані від ОСОБА_6 , та інші предмети які, мають значення джерел доказів та вказують на незаконні дії зазначених службових осіб стосовно ТОВ «АКВА-ХОЛ».

25 грудня 2012 року слідчий суддя Приморського райсуду м. Одеси постановив ухвалу про надання дозволу на проведення обшуків, в тому числі у квартирах позивача за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 , з метою яка була зазначена слідчим у клопотанні.

25 грудня 2012 року слідчий прокуратури Одеської області провів обшуки:

- у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ;

- у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 ;

- у службовому кабінеті, що розташованийза адресою: АДРЕСА_2 .

Матеріали за наслідками проведених у позивача обшуків виділено з кримінального провадження № 42012170000000032 та долучено до окремого кримінального провадження № 42013170000000019 від 24 січня 2013 року внесеного до ЄРДР за заявами мешканців м. Котовська, Одеської область про вчинення позивачем кримінального правопорушення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 18лютого2013 року у справі № 522/1279/13-к зобов`язано слідчого з ОВС відділу розслідування корупційних кримінальних правопорушень прокуратури Одеської області Султана О. С. вчинити певну дію, а саме повернути ОСОБА_1 вилучене при обшуках 25грудня 2012 року у житлі та службовому кабінеті майно, яке не визнано речовим доказом та не арештовано.

Ухвалою Приморського районного суду від 23серпня 2013 року у справі № 522/2714/13-к зобов`язано слідчого з ОВС відділу розслідування кримінальних правопорушень прокуратури Одеської області Султана О. С. вчинити певну дію, а саме повернути ОСОБА_9 майно і кошти, які були вилучені при обшуку 25грудня 2012 року в житлі, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме гроші в сумі 6 500 дол. США, три сувенірних ножі, тимчасовий арешт на які не накладався.

За результатами досудового розслідування, 14 грудня 2013 року кримінальне провадження № 420131700000019 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (відсутність в діянні складу кримінального правопорушення).

Відомостей про те, що ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 18лютого2013 року у справі № 522/1279/13-к та від 23 серпня 2013 року у справі № 522/2714/13-к щодо повернення ОСОБА_1 , ОСОБА_9 тимчасово вилученого майна не виконані, матеріали справи не містять.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі № 420/4652/19, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30листопада 2020 року, відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області та слідчого з ОВС відділу прокуратури Одеської області Султана О. С. про визнання протиправними дій та рішення посадових осіб щодо звернення з клопотанням про проведення обшуку слідчого з ОВС відділу прокуратури Одеської області Султана О. С. від 21 грудня 2012 року у кримінальному провадженні № 42013170000000032 за адресою: АДРЕСА_1 та проведення обшуку за вказаною адресою; визнання протиправними дій слідчого з особливо важливих справах відділу прокуратури Одеської області Султана О. С. щодо звернення з клопотанням до суду про проведення обшуку від 21 грудня 2012 року у кримінальному провадженні № 42012170000000032 у житлі та підсобних приміщеннях ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , та при проведенні обшуку за вказаною адресою.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до положень статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів (частина друга статті 2 Закону № 266/94-ВР).

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні висновки щодо меж відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом містяться і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19).

У справі, що переглядається, судами встановлено, що у рамках кримінального провадження № 42013170000000019, виділеного з кримінального провадження № 42012170000000032, у яких ОСОБА_1 мав статус свідка, проводилися слідчі дії (обшук, виїмка) у помешканнях та службовому кабінеті позивача.

Ураховуючи той факт, що ОСОБА_1 під слідством чи судом не перебував, Верховний Суд вважає неспроможними доводи касаційної скарги заявника про неурахування судами попередніх інстанцій у спірних правовідносинах правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) та від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) щодо мінімально гарантованого державою розміру відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, на підставі положень Закону № 266/94-ВР.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Судами встановлено, що протягом серпня 2019 року - лютого 2020 року, ОСОБА_1 у порядку адміністративного судочинства звертався до суду з позовом про оскарження дій та рішень посадових осіб прокуратури Одеської області, а саме щодо звернення слідчого з особливо важливих справ відділу прокуратури Одеської області Султана О. С. з клопотанням про проведення обшуку у кримінальному провадженні № 42013170000000032 за адресою: АДРЕСА_1 , а також проведення обшуку за вказаною адресою (справа № 420/4652/19), та з позовом щодо оскарження дій та рішень слідчого з ОВС відділу прокуратури Одеської області Султана О. С. з клопотанням про проведення обшуку у житлі та підсобних приміщеннях, роозташованих за адресою: АДРЕСА_3 , та при проведенні обшуку за вказаною адресою (справа № 420/1106/20).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року адміністративні справи № 420/4652/19 та № 420/1106/20 об`єднано в одне провадження та присвоєно справі №420/4652/19.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2020 року у справі № 420/4652/19, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області та слідчого з ОВС відділу прокуратури Одеської області Султана О. С. про визнання протиправними дій та рішення посадових осіб, а саме щодо звернення слідчого з ОВС відділу прокуратури Одеської області Султана О. С. з клопотанням від 21 грудня 2012 року про проведення обшуку у кримінальному провадженні № 42013170000000032 за адресою: АДРЕСА_1 , а також проведенні обшуку за вказаною адресою; визнання протиправними дій слідчого з особливо важливих справах відділу прокуратури Одеської області Султана О. С. щодо звернення до суду з клопотанням про проведення обшуку від 21 грудня 2012 року у кримінальному провадженні № 42012170000000032 щодо проведення обшуку у житлі та підсобних приміщеннях ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , та при проведенні обшуку за вказаною адресою.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зазначеній справі, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалами слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси у справах № 1522/29764/12 та № 1522/29765/12 констатовано наявність підстав для внесення слідчим подання про необхідність проведення слідчих дій, які оскаржує ОСОБА_1 . Таким чином, за висновком суду, реалізовано механізм судового контролю правомірності втручання правоохоронних органів у право позивача на повагу до свого житла у розумінні статті 8 Конвенції у межах процедури санкціонування слідчим суддею обшуку за адресами місць проживання/перебування ОСОБА_1 . Постановлення слідчим суддею Приморського районного суду м.Одесиухвал від 18лютого 2013 року у справі № 522/1279/13-к та від 23серпня 2013 року № 522/2714/13-к, якими зобов`язано слідчого повернути ОСОБА_1 вилучене 25грудня 2012 року при обшукахмайно, яке не визнано речовим доказом та не арештовано, не свідчить про факт незаконного проведення обшуку.

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на помилковість висновків судів про преюдиційне значення для справи, що переглядається, обставин, встановлених у справі № 420/4652/19 з посиланням на те, що в порядку адміністративного судочинства не переглядалася правомірність обшуків, проведених 25 грудня 2012 року у помешканнях позивача не заслуговують на увагу, оскільки у межах розгляду адміністративної справи предметом оцінки суду була правомірність дій слідчого прокуратури Одеської області щодо звернення до суду з клопотаннями про проведення обшуків у житлі та підсобних приміщеннях позивача та при їх проведені.

Не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і твердження ОСОБА_1 про те, що в порядку адміністративного судочинства не розглядалося питання правомірності обшуку, проведеного 25 грудня 2012 року за адресою: АДРЕСА_1 та, що ухвала слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2012 року про надання дозволу на проведення обшуку у помешканні позивача за вказаною вище адресою є протиправною і підлягає скасуванню, оскільки розгляд клопотання слідчого прокуратури Одеської області Султана О. С. про надання дозволу на його проведення відбувся з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з посиланням на те, що в судовому засіданні не вівся журнал судового засідання та не проводилася його технічне фіксування, оскільки фактично доводи заявника зводяться до оскарження законності ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2012 року поза межами кримінального провадження, тоді як виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається. З наведених підстав відхиляються і доводи заявника про необґрунтоване відхилення судом його клопотання про витребування доказів на підтвердження порушення вимог пункту 7 частини другої статті 412 КПК України при розгляді слідчим суддею клопотання слідчого прокуратури Одеської області Султана О. С. про надання дозволу на їх проведення.

Узагалюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про те, що позивач не надав доказів на підтвердження незаконності обшуків, проведених 25 грудня 2012 року у рамках кримінального провадження № 42013170000000032, на підставі ухвал Приморського районного суду м. Одеси у його помешканнях за адресою: АДРЕСА_2 , за адресою: АДРЕСА_3 , а також за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованими та містять відповідні висновки щодо оцінки доказів сторін у межах підстав та предмету позову. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наслідками касаційного перегляду справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 серпня 2021 рокузалишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

А. С. Олійник

В. В. Яремко