Рішення

від 10.05.2022 по справі 466/11534/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/11534/21

Провадження № 2/466/810/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2022 року м Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Невойта П.С.,

секретаря с/з Лелик О.М.,

справа № 466/11534/21,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробничий дім «ТОР» про порушення трудових прав в частині розрахунків при звільненні,

у с т а н о в и в:

29.11.2021 позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробничий дім «ТОР» та просить суд ухвалити рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробничий дім «ТОР» на користь ОСОБА_1 264 253, 18 гривень, у тому числі: 36600,00 вихідної допомоги одноразової компенсаційної виплати; 9353,18 гривень компенсації за невикористану відпустку; 18300,00 гривень середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні; 200 000,00 гривень моральної шкоди, вирішити питання судових витрат.

В обгрунтування своїх позовних вимог зазначає, що відповідно до рішення учасника ТзОВ «Торгово-виробничий дім «ТОР» №01/10 від 18.10.2019 її призначено директором ТзОВ «Торгово-виробничий дім «ТОР». Однак, 23.09.2021 рішенням №23/09/21 її було звільнено з займаної посади директора ТзОВ «Торгово-виробничий дім «ТОР» на підставі п.5 ст.41 КЗпП України (припинення повноважень посадової особи) з 24 вересня 2021 року. Вважає, що відповідачем при звільненні пошунено вимогп трудового законодавства, при звільненні не було здійснено всіх зазначених законодавством виплат, зокрема вихідної допомоги при звільненні та грошова компенсація за невикористані відпустки та середній заробіток за час затримку розрахунку при звільненні.

Оскільки кошти їй не виплачені, змушена звернутися до суду за захистом порушеного права.

Ухвалою від 30.11.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

18.12.2021 відповідач подав письмовий відзив на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позову.

В судове засідання сторони та їх представники не прибули, причин неприбуття суду не повідомили, заяв про відкладення судового засідання до суду не надходили.

Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без участі сторін, суд вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів.

Так, як сторонами подано докази на підставі яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, сторонами не заявлено клопотань про витребування інших доказів та скористалися правом подачі відзиву на позовну заяву, суд дійшов переконання про розгляд справи у відсутності сторін на підставі наявних доказів.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд дійшов такого.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом ( ст. 81 ЦПК України).

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Суд встановив такі обставини справи.

Рішенням №01/10 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово- виробничий дім «ТОР» від 18.10.2019 ОСОБА_1 згідно поданої заяви призначено директором товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробничий дім «ТОР».

Рішенням №23/09/21 учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово- виробничий дім «ТОР» від 23.09.2021 звільнено ОСОБА_1 з займаної посади директора ТзОВ ТВД «ТОР» на підставі п.5 ст.41 КЗпП України (припинення повноважень посадової особи) з 24 вересня 2021 року /арк.спр.11/.

Відповідно до ст.7 ч.4 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищене законом.

Частинами 1, 7 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ст. 2 КЗпП України право громадян на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Положеннями ст.3 КЗпП України визначено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.

Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Отже, законом визначено гарантований мінімальний розмір вихідної допомоги, який в обов`язковому порядку повинен бути виплачений працівникові, звільненому на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

З урахуванням вказаної норми, оскільки середній заробіток позивача за місяць становив 6100 гривень /за відомостями з Реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України арк.спр.12-16/, то сума вихідної допомоги при звільненні за шість місяців становитиме 36600 гривень.

Щодо вимоги про стягння грошової компенсації за невикористану відпустку, то згідно ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки.

Так, позивач зазначає, що нею невикористано 46 днів щорічної відпустки, з них 24 календарні дні за період з 28.10.2019 по 27.10.2020, та 22 календарні дні за період з 28.10.2020 по 24.09.2021.

З урахуванням вказаної норми, оскільки середній заробіток позивача за місяць становив 6100 гривень, кількість днів невикористаної відпустки 48, то сума, яка підлякає стягненню 9353,18 гривень /203,33грн. х 46днів/.

Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що йому належать, проводиться в день звільнення.

Положеннями ч.1 ст.117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке ж роз`яснення норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

При обчисленні середнього заробітку необхідно керуватися ст.27 Закону України «Про оплату праці» та п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно з якими середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому, відповідно до п.5 розд.IV порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абз.1 п.8 розді.IV порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку.

Такий розрахунок відповідає змісту зазначених вище норм права та практиці їх застосування, зокрема, Постанові Верховного Суду України від 01.03.2017р. у справі №635/2084/16-ц та Постанові Верховного Суду від 02.08.2019р. у справі №755/17855/16-ц

Виходячи з аналізу зазначених норм, для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку необхідно враховувати кількість робочих днів затримки.

Так, представник позивача в судовому засіданні вказував на те, що позивач в уснній формі зверталася до відповідача про витрату коштів, просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні рахує з 23.11.2021 року, однак суд вважає, що потрібно рахувати з 06.12.2021, з дня коли відповідач отримав позовну заяву, тобто письмову вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Сума, яка буде підлягати стягненню 12200,00 гривень / 203,33гривнень х 60 днів/. Застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що позивач дійсно перебувала у трудових відносинах із відповідачем і з 18.10.2019 по 23.09.2021, їй не було своєчасно виплачено розрахунок при звільненні, а тому суд вважає за необхідне позов задовольнити та стягнути з відповідача 12200,00 гривень середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно роз`яснень, викладених у п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року (із змінами та доповненнями),у позовній заяві про відшкодування моральної(немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Пунктом 5 даної Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно -правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної(немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями(бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Визначаючи розмір завданої шкоди, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин та виходячи з глибини, характеру та тривалості душевних страждань та нервових переживань, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають до часткового задоволення і належною є компенсація у розмірі 5 000 грн.

Щодо вирішення клопотання про розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Між адвокатом Райхелем Р.П. та Гораєцькою Г.Й. укладений договір про надання правової допомоги б/н від 17.11.2021, на підставі якого виписано ордер серії ВС№1115452 від 18.12.2021 /арк. спр. 35).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору, участь у судових засіданнях, суд дійшов переконання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 7000 гривень: 4000 грн. за підготовку позовної заяви до суду та 3000 грн.(1000грн. х 3 (кількість с/з).

У відповідності до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачена сума судового збору у розмірі 992,40 грн. з урахуванням розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 77, 81, 141, 259, 263-266, 268, ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

позовні вимоги задовольнти частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробничий дім «ТОР» на користь ОСОБА_1 : 36600,00 (тридцять шість тисяч шістсот гривень 00 коп.) вихідної допомоги; 9353,00 (девять тисяч триста пятдесят три гривні 00 коп.) компенсації за невикористану відпустку; 12200,00 (дванадцять тисяч двісті гривень 00 коп.) середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку при звільненні, а також 5 000,00 (пять тисяч гривень 00 коп.) на відшкодування моральної шкоди, а всього 63153,00 (шістдесят три тисячі сто пятдесят три гривні 00 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробничий дім «ТОР» на користь ОСОБА_1 7 (сім тисяч гривень 00 коп.) витрат на правову допомогу, а також 992,40 грн. судового збору.

У решті у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробничий дім «ТОР», код ЄДРПОУ 43300135, юридична адреса: м. Львів, вул.Величковського, 16/38.

Повний текст рішення виготовлений 11.05.2022.

Суддя П. С. Невойт