Постанова

від 11.05.2022 по справі 369/15061/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №369/15061/19 Головуючий у 1 інстанції: Волчко А.Я.

провадження №22-ц/824/3073/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 травня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Суханової Є.М., Сушко Л.П.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів на неповнолітню дитину,-

в с т а н о в и в :

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що 19 серпня 2015 року між нею та ОСОБА_1 укладено шлюб, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №2418, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб, Серія НОМЕР_1 .

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , про що 14 грудня 2016 року складено відповідний актовий запис №493, що підтверджується Свідоцтвом про народження, Серія НОМЕР_2 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 березня 2019 року у справі №369/11912/18 шлюб між сторонами розірвано.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.06.2019 у справі №369/15483/18 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 26лютого 2019 року у справі №369/11916/18 з відповідача стягнуто на користь позивача аліменти на утримання дитини у розмірі 813 грн. щомісячно, починаючи від24 вересня 2018 року до досягнення дитиною повноліття.

Вказувала, що ухвалюючи рішення про стягнення аліментів суд керувався тим, що відповідач офіційно непрацевлаштований та перебуває на обліку у центрі зайнятості, а тому визнав за можливе стягнути з відповідача аліменти у розмірі

813 грн.

Суд апеляційної інстанції, стягнувши з відповідача аліменти у розмірі 813 грн. щомісячно, починаючи від 24вересня 2018 року, керувався Законом Україну «Про державний бюджет України на 2019 рік», де визначено розмір прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років з січня 2019 року - 1 626 грн.

Посилалась на те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» визначено три етапи підвищення розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, зокрема передбачено, що з 01 січня 2019 року ця сума складає 1 626 грн., з 01 липня - 1 699 грн., а з 01 грудня - 1 799 грн.

Крім того, вказані суми не залишаються незмінними кожного року, враховуючи те, що розмір прожиткового мінімуму визначається кожного року шляхом прийняття Закону України «Про державний бюджет України» на наступний рік.

Тому, вважала, що кожного року вказані вище суми збільшуються, зважаючи на економічне зростання країни.

Так, підставою, яка була прийнята судом до уваги при стягненні з відповідача 1 мінімального розміру аліментів є те, що ОСОБА_1 був безробітним те перебував на обліку Васильківському МРЦЗ.

Відповідно до Довідки, виданої Васильківським МРЦЗ, відповідач стояв на обліку від10.10.2018 року, тобто, з дня, коли ОСОБА_1 став на облік, як безробітний, пройшло більше року, то очевидним є те, що або останній працевлаштований та отримує певну заробітну плату, або знятий з реєстрації в центрі зайнятості.

Відповідно до Інформаційної довідки №137895905 від 16.09.2018 року, за відповідачем зареєстровано наступне нерухоме майно: земельна ділянка з кадастровим номером 7424185500:05:000:0008, земельна ділянка з кадастровим номером 7424185500:05:000:0174, квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, відповідно до Інформаційної довідки №189065353 від 16.11.2019 рокуземельна ділянка з кадастровим номером 7424185500:05:000:0008 здається відповідачем в оренду ФГ «Добрий Пан» і строк дії договору - до 31.12.2032 року.

Вказувала, що відповідно до Інформаційної довідки №189065372 від 16.11.2019 року земельна ділянка з кадастровим номером 7424185500:05:000:0174 здається відповідачем в оренду ФГ «Добрий Пан» істрок дії договору - до 31.12.2033 року, а тому відповідач може отримувати оренду плату за землю.

Крім того, протягом останнього часу ОСОБА_1 регулярно відвідує закордонні курорти, що відповідно до ст.182 СК України має враховуватися при збільшенні розміру аліментів.

За липень 2019 року ОСОБА_2 витрачено на забезпечення дітей за липень 2019 року - 1 639 грн 03 коп.; за серпень 2019 року - 4 093 грн 78 коп.; за вересень 2019 року - 5 427 грн 62 коп., за початок жовтня 2019 року (два дні) -871 грн 60 коп. Приблизно витрати ОСОБА_2 за місяць в середньому складають 5000 - 10 000 грн.

З викладеного вбачається, що ОСОБА_2 витрачає значні кошти на утримання дитини.

Позивачка вказувала, що перебуває в скрутному матеріальному становищі, не працює, оскільки перебуває у декретній відпустці, малолітня дитина проживає з нею та знаходиться на її утриманні. Відповідач не має на утриманні непрацездатних батьків, він здоровий, а тому може та повинен працювати, щоб належним чином утримувати свою дитину. Також, відповідач має у власності нерухоме майно, має грошові кошти на відпочинок за кордоном, а розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей.

Тому, позивачка просила суд збільшити розмір аліментів, які стягуються на підставі постанови Київського апеляційного суду від 26.02.2019 року у справі №369/11916/18 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із мінімально стягнутої судом суми у розмірі 813 грн на суму у розмірі 4 000 грн щомісячно.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року позов задоволено частково.

Збільшенорозмір аліментів встановлених постановою Київського апеляційного

суду від 26.02.2019 року у справі №369/11916/18 та ухвалено стягувати з ОСОБА_1 на

користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти у розмірі 3 000 грн, щомісячно, починаючи від

21.11.2019 року і до досягнення дитиною повноліття.

В решті вимог позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції в порушення норм ст.81 ЦПК України, яка встановлює обов`язок кожної сторони доводити свої вимоги, збільшив розмір стягуваних аліментів за відсутності будь-яких обставин, зазначених у ст.192 Сімейного кодексу України, грунтуючи свій висновок виключно на припущеннях, що сума аліментів у розмірі 50% прожиткового мінімуму є недостатньою для утримання дочки, а сума аліментів саме у 3000 гривень є необхідною та достатньою для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Вказує, що задовольняючи позов та збільшуючи розмір аліментів до 3000 грн, суд першої інстанції не послався на жодні фактичні обставини та докази, які б свідчили про наявність підстав для збільшення визначеного судом розміру аліментів. Натомість твердження суду першої інстанції, що сума саме у 3 000 грн є необхідною та достатньою для забезпечення гармонійного розвитку дитини є виключно припущенням суду першої інстанції, яке жодним чином не обґрунтовано.

Зазначає, що суд першої інстанції грубо порушив норми ст.ст.213 та 229 ЦПК України та при розгляді справи не дослідив жодного доказу, які містилися в матеріалах справи, що підтверджується аудіозаписом та протоколом судового засідання від 23 вересня 2021 року,відповідно до якого стадія дослідження доказів тривала 14 секунд.

Також вважає, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що матеріальне становище відповідача не тільки не покращилося, а навпаки погіршилося у зв`язку з погіршенням стану здоров`я відповідача, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

Твердження позивачки про наявність у відповідача на праві власності двох земельних ділянок, які відповідач нібито здає в оренду та отримує дохід не відповідає дійсним обставинам, оскільки жодних земельних ділянок, чи будь-якого іншого нерухомого майна, окрім зазначеної квартири, відповідач в своїй особистій приватній власності не має.

В той же час, земельні ділянки, на які посилається позивачка,знаходяться у власності і здаються в оренду зовсім іншою особою.

Звертає увагу суду, що позивачка умисно ввела суд в оману щодо наявності у відповідача земельних ділянок та здачу їх в оренду, адже навіть якщо припустити, що позивачка будучи дружиною відповідача не знала його паспорті дані, очевидним є те, що паспорт виданий в 1996 році фізично не міг належати відповідачу, який народився в 1983 році та якому в 1996 році було 13 років.

Вказує, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та дійшов помилкового висновку про те, що позивачка несе витрати на утримання неповнолітньої доньки, що перевищують 813 гривень на місяць, що підтверджується наданими квитанціями-чеками та актами-накладними, а тому визначений судом розмір аліментів у 813 гривень є недостатнім для утримання дочки сторін, яка проживає разом із матір`ю.

Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки ухвалене з порушенням норм ст.192 СК України, ст.ст.81, 163, 229 ЦПК України, і необгрунтованим, оскільки не ґрунтується на жодних доказах, також в судовому засіданні докази взагалі не досліджувалися і рішення постановлене без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представник ОСОБА_2 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Зазначає, що посилання відповідача на те, що позивачка своїмидоказами намагається ввести суд в оману, є нічим не підтвердженими твердженнями та намаганням виставити позивачку з негативної сторони, оскільки відсутнє будь-яке положення, інструкція чи інший документ, який забороняє здійснювати пошук у реєстрі за прізвищем, ім`ям та по-батькові особи.

Крім того, матеріали справи містять докази того, що відповідач може отримувати фінансовий дохід, що в даному випадку відповідно до норм Сімейного кодексу України впливає на розмір аліментів, який він повинен сплачувати на утримання дитини.

Вказує, що посилання апелянта на те, що він безробітний та немає доходу в контексті вищезазначеного не може братися до уваги, зважаючи на те, що матеріали справи містять докази про умисне ухилення ОСОБА_1 від працевлаштування задля сплати мінімального розміру аліментів для забезпечення своєї дитини.

В той же час, з дня припинення статусу безробітного пройшло більше двох років, а матеріали справи не свідчать про наявність обґрунтованих причин, які не дозволяли

ОСОБА_1 працевлаштуватися.

Звертає увагу, що відповідач 1983 року народження, він є особою доволі молодого віку, яка може та повинна працювати аби забезпечити свою дитину таким рівнем життя, який необхідний дитині для фізичного, морального і соціального розвитку.

Наголошує, батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватись про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Просить суд прийняти до уваги реалії повсякденного життя, вартість послуг, дитячих речей, харчування, необхідних засобів і т.д., при цьому, врахувати, що дитина проживає з позивачкою, що свідчить про те, що всі фінансові затрати покладаються на останню.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та не спростовується відповідачем, дитина сторін проживає разом з позивачкою, перебуває на її утриманні, тому позивачка витрачає грошові кошти на харчування дитини, одяг, забезпечення дитини усім необхідним для гармонійного розвитку, сплату житлово-комунальних послуг та придбання інших речей та послуг, необхідних дитині.

Вказує, що в матеріалах справи містяться квитанції, рахунки та інші касові документи, які належним чином підтверджують витрати позивача. Так, за липень 2019 року ОСОБА_2 витрачено на забезпечення дитини за липень 2019 року - 11 639 грн 03 коп.; за серпень 2019 року - 4 093 грн 78 грн.; за вересень 2019 року - 5 427 грн 62 коп.; за початок жовтня 2019 року (два дні) - 871 грн 60 коп.

Зазначає, що це не всі квитанції, які довелося зберегти позивачці, та не всі витрати, які вдалося зафіксувати, оскільки, значна кількість продуктів харчування та інших речей купляється на ринках, водночас, навіть та частина долучених до позовної заяви квитанцій може показати дійсний розмір витрат позивачки на утримання дитини.

Приблизно витрати ОСОБА_2 за місяць в середньому складають 5 000 - 10 000 грн.

З викладеного вбачається, що ОСОБА_2 витрачає значні кошти на утримання дитини, та сума витрачених позивачем коштів в рази перевищує розмір аліментів (813 грн), стягнутих з ОСОБА_1 постановою Київського апеляційного суду від 26.02.2019 року.

Що стосується доводів відповідача щодо неврахування його стану здоров`я, то долучені до матеріалів справи довідки, які, на думку відповідача, нібито доводять хворобливий стан останнього, не свідчать про те, що ОСОБА_1 позбавлений можливості працювати та заробляти.

Таким чином, зважаючи на те, що заповнення долученої відповідачем картки хворого, який лікується в фізіотерапевтичному відділенні (кабінеті), не відповідає Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №044/о «Карта хворого, який лікується у фізіотерапевтичному відділенні (кабінеті)», така не може вважатися належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст.76-79 ЦПК України.

Просить врахувати, що принцип врахування лише трудових доходів платника аліментів не відповідає сучасним реаліям соціально-економічного розвитку суспільства, на даний час у платника аліментів основне джерело доходу не обов`язково пов`язане з працею і при стягненні аліментів слід виходити з оцінки майнового стану платника аліментів, а не з врахування його трудових доходів. Можливість другого з батьків утримувати дитину повинна тлумачитися розширено і не обмежуватися лише наявністю в нього офіційного доходу, але також враховувати фінансування витрат такого з батьків, наявність у нього рухомого і нерухомого майна, його можливість надавати утримання дитині.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що розмір аліментів для сплати у розмірі 813 грн є недостатнім для утримання дочки сторін, яка проживає разом із матір`ю.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Судом встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 813 гривень, щомісячно, починаючи з 24 вересня 2018 року до досягнення дитиною повноліття.

Встановлено, що на час розгляду справи неповнолітня ОСОБА_3 проживає з позивачкою ОСОБА_2 .

Відповідно статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові Цивільного касаційного суду Верховного Суду від 04.07.2018 всправі № 490/4522/16-ц.

За ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

За частинами 3, 4 п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вирішуючи питання щодо розміру аліментів суд повинен враховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч.2 ст.182 СК України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч.3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 % заробітної плати цієї особи.

За матеріалами справи позивачка несе витрати на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , що перевищують 813 гривень за місяць, що підтверджується наданими квитанціями, чеками та актами-накладними.

З довідки-розрахунку від 02.03.2020 року по виконавчому провадженню №58946040 вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 сплачувались аліменти на користь ОСОБА_2 за період січень-березень 2020 року в розмірі 2 000 грн. щомісячно.

Відповідач є працездатною особою, який здатний забезпечувати належний рівень утримання, як себе, так і малолітньої дитини.

В даному спорі судом враховано інтереси дитини, яка має право на достатній рівень матеріального забезпечення.

Визначений судом розмір аліментів для сплати у розмірі 813 грн є недостатнім для утримання дочки сторін, яка проживає разом із матір`ю.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі

№759/10277/18 зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, значене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

На підставі вищевикладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сума аліментів у змірі 3 000 грн. є необхідною та достатньою для забезпечення гармонійного розвитку тини.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: