Постанова

від 11.05.2022 по справі 571/1570/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2022 року

м. Рівне

Справа № 571/1570/19

Провадження № 22-ц/4815/244/22

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Боймиструк С.В.,

суддів: Гордійчук С.О., Хилевич С.В.,

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.,

учасники справи: ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про звільнення земельної ділянки, шляхом знесення самочинно збудованої господарської споруди - сараю.

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28 вересня 2021 року в задоволені позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представником ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог.

Вказує, що суд дійшов необґрунтованого висновку, що сусіднім землекористувачем є ОСОБА_4 , оскільки землекористувачами є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з боку якої є порушення (перешкоджає позивачці в користуванні її земельною ділянкою, створює їй штучні перешкоди, побудувала сарай).

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористалась.

Відповідно достатті 376 ЦК України,суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема про знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомоюстатті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомоїстатті 376 ЦК України, суд, встановивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети цій особі, повинен з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проекту або будівельних норм і правил, чиї права порушено такою забудовою, чи можливо здійснити перебудову з метою поновлення порушених прав з дотриманням будівельних норм і правил або положень проекту; чи не відмовляється особа від такої перебудови.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно достатті 376 ЦК Україниє крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

Саме таку правову позицію щодо застосування положеньстатті 376 ЦК Українивисловив Верховний Суд України у постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 6-180цс14 та постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 642/7110/15-ц.

Частиною третьоюстатті 152 ЗК Українивстановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Захист речового права шляхом пред`явлення позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (негаторного позову) є можливим носієм речового права і передбачає доведення позивачем наступних обставин: 1) належність позивачу речового права, з приводу захисту якого він звертається до суду; 2) порушення цього права, його невизнання чи оспорювання; 3) вчинення цих дій саме відповідачем.

Визначення особи відповідача (відповідачів) предмета та підстав спору є правом позивача, що є складовою принципу диспозитивності цивільного процесу. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явленняпозову доненалежного відповідача(абонепред`явленняпозову доналежного відповідача(співвідповідача) може бути підставою для відмови у задоволенні позову по суті заявлених вимог.

Викладене узгоджується з позицією Верховного Суду, яка є усталеною та неодноразово підтверджувалась у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (пункт 46), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54) та № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 20 березня 2019 року у справі № 486/1459/17 (пункт 54), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц(пункт 63), від 15 травня 2019 року у справах № 750/5785/18, № 570/2739/16-цта № 554/9144/17, від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, від 20 листопада 2019 року № 201/12877/16 (пункт 46), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 (пункт 24).

Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення належним відповідачем.

Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.02.2014 р., ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,2213 га, кадастровий номер 5625086800:01:001:0051, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (а.с. 6).

Вказані відомості внесено до Державного реєстру речових прав, що підтверджується відповідним витягом про право власності від 04.02.2014 р. (а.с.7).

Згідно довідки Старосільської сільської ради Рокитнівського району №6254 від 26.06.2019, ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,2213 га з кадастровим номером 5625086800:01:001:0051, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).

Водночас встановлено, що власником житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 .

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка вважаючи своє право власника земельної ділянки порушеним та звертаючись за його захистом, посилалась на неправомірність дій відповідачки, які підтверджуються внесеним приписом від 07.10.2019 року, яким зобов`язано ОСОБА_3 в термін до 21 жовтня 2019 року звільнити земельну ділянку, на якій орієнтовною довжиною 6 метрів розташована частина її господарської будівлі (а.с.27).

Зі змісту даного припису не вбачається, яку земельну ділянку зайняла та має звільнити ОСОБА_3 , де знаходиться земельна ділянка та кому належить також не зазначено. Яким чином встановлено самовільне зайняття земельної ділянки не вказано.

Також місцевим судом встановлено, що станом на 16 вересня 2020 року припис про усунення перешкод щодо користування земельною ділянкою, яка належить на праві власності ОСОБА_2 громадянкою ОСОБА_3 не виконаний (а.с.40).

Судова земельно-технічна експертиза з приводу накладення меж суміжних земельних ділянок, визначення її власників та точного розташування спірної господарської будівлі за адресою: АДРЕСА_1 чи АДРЕСА_1 по справі не проводилась.

Технічна документація на земельну ділянку 24а (графічні маиеріали) з зазначенням розташування спірної господарської споруди сарая, позивачкою до справи не долучена. Межові знаки земельної ділянки за участі землевпорядної організації, суміжних землекористувачів та органу місцевого самоврядування не відновлювались.

Представником позивача були подані заяви про відкладення розгляду справи у зв`язку з проведенням робіт по відновленню меж спірної земельної ділянки (а.с. 59, 64), що вказує на розуміння стороною позивачки необхідність доведення факту порушення права за захистом якого вона звернулась.

Відповідно до п. 4.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 376 від 18.05.2010 року, відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Отже, досліджений судами припис не може бути підставою для висновку про порушення права власності відповідачкою, оскільки висновки викладені у ньому ґрунтуються на припущеннях.

Інших доказів щодо дійсних розмірів та конфігурації земельних ділянок, їхнього розташування на місцевості (з прив`язкою до конкретних точок) позивачка не надала.

Разом із цим колегія суддів зауважує, що обраний позивачем спосіб усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованої господарської будівлі є крайнім заходом, який може бути застосований лише після доведення порушення прав позивача саме відповідачем, за відсутності іншого способу захисту порушених прав, зокрема перебудови об`єкта самочинного будівництва (прибудови), що відповідає вимогам статті 376 ЦК України.

Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо недоведеності того, що ОСОБА_3 є суміжним землекористувачем та саме вона зайняла та самочинно збудувала господарську будівлю на земельній ділянці ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.

Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 12 травня 2022 року.

Головуючий Боймиструк С.В.

Судді: Гордійчук С.О.

Хилевич С.В.