Рішення

від 10.05.2022 по справі 903/13/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 травня 2022 року Справа № 903/13/22

за позовом: Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, м. Луцьк

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

- Державне підприємство Поліське лісове господарство с. Череваха, Камінь-Каширський р-н.

- Державне підприємство Колківське лісове господарство, Луцький район, смт. Колки

до відповідача: Маневицької селищної ради, смт. Маневичі, Камінь-Каширський р-н., Волинська обл.

про витребування земельної ділянки

Суддя Кравчук А.М.

Секретар судового засідання Мачульська Л.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Данилюк Т.М., довіреність від 14.07.2021

від відповідача: Швець О.М., довіреність від 11.05.2022, Філон О.С., довіреність від 11.05.2022

від третіх осіб: Войціховський А.В., ордери від 11.054.2022

у судовому засіданні взяв участь прокурор відділу прокуратури Волинської області: Присяжнюк І.Б.

встановив: 04.01.2022 на адресу суду надійшла позовна заява від 29.12.2021 №15-2395 Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації до Маневицької селищної ради про витребування у власність держави з незаконного володіння земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 площею 21,1971 га та стягнення витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем норм земельного законодавства, оскільки спірну земельну ділянку неправомірно віднесено до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Маневицькій селищній раді.

Крім того, прокурор у позовній заяві зазначив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ДП Поліське лісове господарство.

Ухвалою суду від 10.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02.02.2022 о 10 год. 30 хв. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство Поліське лісове господарство. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, копію відзиву надіслати позивачу, прокурору, третій особі, докази чого подати суду; прокурору та позивачу - відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу та третій особі; відповідачу - заперечення на відповідь прокурора та позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання прокурору, позивачу та третій особі; третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали подати суду письмові пояснення по суті пред`явленого позову, документи в їх обґрунтування, докази їх надіслання іншим учасникам по справі.

Відповідач ухвалу суду від 10.01.2022 отримав 17.01.2022, строк на подання відзиву - по 01.02.2022 (том 2, а.с. 6).

Третя особа ухвалу від 10.01.2022 отримала 17.01.2022, що підтверджується роздруківкою трекінгу відправлення з сайту Укрпошта.

У поясненнях від 16.02.2022 № 1-08/17-22 Державне підприємство Поліське лісове господарство позов підтримує.

Відповідач у відзиві від 25.01.2022 позовну заяву просить залишити без розгляду у зв`язку з її поданням особою, яка не має повноважень на ведення справи. Зазначає, що прокуратурою представлено інтереси не самої держави, а конкретної державної компанії ДП Поліське лісове господарство. У задоволенні позову просить відмовити. Вказує, що спірна земельна ділянка є і постійно була земельною ділянкою сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 №803/1622/16 розпорядження Волинської облдержадміністрації від 31.05.2011 №232 Про надання лісів у постійне користування скасоване. Докази на підтвердження передання спірної земельної ділянки для потреб лісогосподарства відсутні (том 2, а.с. 7-26).

Волинська обласна прокуратура у відповіді на відзив № 15-143 вих. 22 від 31.01.2022 позов підтримує, доводи Маневицької селищної ради вважає необґрунтованими та безпідставними (том 2, а.с. 27-42).

Волинська обласна державна адміністрація у відповіді на відзив № 911/54/2-22 від 10.02.2022 позов підтримала (том 2, а.с. 43-46).

У клопотанні від 17.02.2022 № 15 -306 вих. 22 Волинська обласна прокуратура просить залучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ДП Колківське лісове господарство.

Ухвалою суду від 11.03.2022 залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне підприємство Колківське лісове господарство. Зобов`язано позивача та прокурора надіслати третій особі на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ДП Колківське лісове господарство копію позовної заяви з додатками. Докази надіслання подати суду. Продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 11.04.2022 включно. Розгляд справи призначено у судовому засіданні "30" березня 2022 р. на 10:45 год. Зобов`язано учасників справи надіслати третім особам копію відзивів та інших долучених до справи матеріалів. Докази надіслання подати суду.

Волинська обласна прокуратура клопотанням від 18.03.2022, Маневицька селищна рада Волинської області клопотанням від 21.03.2022 подали докази надіслання позовної заяви, відзиву з додатками та інших долучених до справи матеріалів третім особам.

29.03.2022 на адресу суду надійшли пояснення ДП Колківське лісове господарство, згідно яких підприємство позовні вимоги підтримує.

ДП Колківське лісове господарство у клопотанні від 29.03.2022, Державне підприємство Поліське лісове господарство у клопотанні від 30.03.2022 розгляд справи просять проводити без участі їх представників. Повідомляють про відсутність заперечень щодо закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті.

Волинська обласна прокуратура у клопотанні від 21.03.2022 просить повернути надміру сплачений судовий збір в сумі 11 350 грн. 00 коп.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Кравчук А.М. з 23.03.2022 по 04.04.2022 у відпустці, на офіційному веб-сайті Господарського суду Волинської області опубліковано оголошення від 28.03.2022 про неможливість проведення судового засідання у справі №903/13/22, призначеного на 30.03.2022 о 10 год. 45 хв.

Ухвалою суду від 05.04.2022 розгляд справи призначено у підготовчому судовому засіданні на 27.04.2022 о 10 год. 45 хв.

Державне підприємство Поліське лісове господарство, Державне підприємство Колківське лісове господарство у клопотаннях від 26.04.2022 розгляд справи просять проводити без участі їх представників. Повідомили про відсутність заперечень щодо закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті.

Враховуючи пояснення учасників справи, строки підготовчого провадження, запровадження на всій території України воєнного стану, з метою повного та всебічного розгляду справи, суд протокольною ухвалою від 27.04.2022 відзив, пояснення третіх осіб, відповіді на відзив, клопотання про долучення доказів долучив до матеріалів справи, закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 11.05.2022 о 14 год. 00 хв.

У судовому засіданні прокурор, представники позивача, третіх осіб позовні вимоги підтримали.

Представники відповідача позовні вимоги заперечили.

Відповідач у відзиві від 15.01.2022 просить залишити позов без розгляду, оскільки він поданий особою, яка не має повноважень на ведення справи. Зазначає, що позивач представляє інтереси не держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, а конкретної державної компанії ДП «Поліське лісове господарство».

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Згідно статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність в органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).

Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Твердження Маневицької селищної ради про те, що прокурором насправді захищаються інтереси ДП Поліське лісове господарство, а не держави в особі Волинської обласної державної адміністрації є безпідставним, у зв`язку з тим, що ДП Поліське лісове господарство володіє спірною земельною ділянкою на праві постійного користування, проте право власності на зазначену ділянку належить саме державі в особі Волинської обласної державної адміністрації.

У даному випадку існує спір про право на землю, що належить державі і не може перебувати у комунальній власності, зокрема Маневицької селищної ради.

Згідно з попередньою редакцією ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передавав земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених ст. 149 цього Кодексу (землі, які перебувають у постійному користуванні, - рілля, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення), то в чинній редакції такі повноваження відсутні.

На даний час відповідно до ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає лише земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, за чинною на даний час редакцією Кодексу Кабінет Міністрів України не може здійснювати вилучення земельних ділянок державної власності, у тому числі які є обмеженими в обороті.

За новою редакцією ст. 149 Земельного кодексу України, такі землі вилучаються за рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження землями відповідно до ст. 122 цього Кодексу, та лише виключно для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення. Вказаний пункт набрав чинності 27.05.2021.

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Отже, земельні ділянки лісогосподарського призначення віднесені до земель державної форми власності та навіть після зміни законодавства продовжують залишатись у власності держави.

Чинна на даний час редакція ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

На даний час Волинська обласна державна адміністрація є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.

Незважаючи на існування права постійного користування земельною ділянкою, право власності є незмінним та належить державі, у зв`язку з чим прокурором пред`явлено позов в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, як представника власника спірної земельної ділянки.

Судом встановлено, що прокурором надано докази підстав представництва, передбачені ст. 23 Закону України Про прокуратуру, що підтверджують бездіяльність Волинської обласної державної адміністрації, зокрема, у листі від 07.09.2021 №6896/54/2-21 позивач проти подання позову в інтересах облдержадміністрації не заперечив, про наміри самостійно звернутися з позовом не заявив (том 1, а.с. 41).

Прокурором надано достатньо часу та можливість позивачу самостійно звернутись до суду за захистом інтересів держави, адже про порушення вимог законодавства інформовано його листом від 12.08.2021 №15-1522вих-21 (том 1, а.с. 36-40), а позов пред`явлено 30.12.2021.

Враховуючи вище викладені обставини, суд вважає, що прокуратурою дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Волинської обласної державної адміністрації у даній справі, а відтак відсутні правові підстави задоволення клопотання відповідача про залишення позову без розгляду на підставі п.2 ч.1, ст. 226 ГПК України.

Суд протокольною ухвалою від 11.05.2022 з врахуванням ст. 255 ГПК України клопотання відповідача про залишення позову без розгляду відхилив як необґрунтоване.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ч.1 ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 1 Лісового кодексу України вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Статтею 7 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Статтею 9 вказаного Кодексу у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Пунктом 5 розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, в редакції, чинній до 16.01.2020, визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986, плани лісонасаджень відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 13.06.2018 у справі № 278/1735/15-ц.

Розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18.12.2013 № 495 «Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району» затверджено відповідні технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком (том 1, а.с. 31).

Пунктом 22 додатку до переліку сільських та селищних рад, на території яких затверджуються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, віднесено Оконську сільську раду, яка згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №708-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області» входить до складу територіальної громади Маневицької селищної ради та зазначено загальну площу земель 107,9813 га (том 1, а.с. 32).

Серед вказаних земельних ділянок на території Оконської сільської ради за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 21,1971 га з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 зареєстрована у вказаному кадастрі 11.12.2013 із зазначенням її цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та категорії земель - землі сільськогосподарського призначення (том 1, а.с. 64).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна земельна ділянка форма власності -комунальна, власник Маневицька селищна рада (том 1, а.с. 34-35).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій» передбачено реорганізацію Маневицької районної державної адміністрації шляхом її приєднання до Камінь-Каширської районної державної адміністрації.

У відповідності до п. 7 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1321, перехід повноважень, прав та обов`язків (публічно-владне правонаступництво) райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється: у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів - з моменту утворення комісії з реорганізації райдержадміністрації, що припиняється.

Розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 15.01.2021 № 6 утворено комісію з реорганізації Маневицької районної державної адміністрації шляхом приєднання до Камінь-Каширської районної державної адміністрації Волинської області, яка з моменту утворення комісії з реорганізації вважається правонаступником прав та обов`язків Маневицької районної державної адміністрації (том 1, а.с. 352-355).

Камінь-Каширська районна державна адміністрація не ліквідована та не перебуває у стані припинення, водночас Маневицька районна державна адміністрація перебуває в стані припинення, проте не ліквідована.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08.12.2020 № 16-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Маневицькій територіальній громаді Маневицького району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3281,4735 га, які розташовані за межами населених пунктів Маневицької селищної ради Маневицького району (на даний час Камінь- Каширського) згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, що додається (том 1, а.с. 297-299).

Відповідно до п. 152 додатку до акту приймання-передачі земельну ділянку площею 21,1971 га з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 передано у комунальну власність Маневицької селищної ради.

Рішенням Маневицької селищної ради від 15.01.2021 № 5/31 «Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення» прийнято вказану земельну ділянку у комунальну власність зазначеної територіальної громади (п. 152 акту приймання-передачі земельних ділянок, що є додатком до вказаного рішення органу місцевого самоврядування) (том 1, а.с. 315-326).

Державним реєстратором Маневицької селищної ради Ковердюк Г.Ф. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 56973566 від 09.03.2021, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 із зазначенням форми власності - комунальна, власник - Маневицька селищна рада.

Згідно Плану лісонасаджень Куклинського лісництва державного підприємства «Поліське лісове господарство», який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства ДІІ «Поліське лісове господарство», земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась (лист Міністерства юстиції України від 24.06.2021 № 17/8103-4-21/9.1.2, том 1, а.с. 81-99).

Базове лісовпорядкування проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» у 2013 році, за результатами якого схвалено вищезазначений проект.

Земельна ділянка, що охоплена матеріалами лісовпорядкування, передана ДП «Поліське ЛГ» згідно розпорядження Волинської обласної державної адміністрації від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування» (том 2, а.с. 80-84).

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 №803/1622/16, залишеною в силі ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017, Вищого адміністративного суду від 12.10.2017, скасовано розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 19 січня 2011 року № 14, № 15, від 31 травня 2011 року № 232.

У вказаних рішеннях суди посилаються на рішення Волинської обласної ради від 18.08.2000 №13/2 «Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств» та розпорядження голови Волинської ОДА від 27.03.2009 №100, як на обґрунтування здійснення права постійного користування землями лісового фонду дочірніх підприємств КП «Волинське обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Волиньоблагроліс» та міжгосподарських лісогосподарських підприємств, зокрема Маневицьке МСЛП, та у подальшому його правонаступника ДП КСЛАП «Маневичіліс». Згідно ст. 6 ЗУ «Про розмежування земель державної та комунальної власності» при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів. Землі лісового фонду, надані Маневицькому МСЛП та у подальшому його правонаступнику ДП КСЛАП «Маневичіліс», перебувають у державній власності, та вказані землі лісового фонду можуть бути надані у користування державним лісогосподарським підприємствам.

Таким чином, у вищевказаних рішеннях встановлено, що земельні ділянки, про які йдеться у розпорядженні від 31.05.2011 № 232 «Про надання лісів у постійне користування» належать до державної власності, проте Волинською обласною державною адміністрацією при його видачі не дотримано процедуру передачі земельних ділянок.

Розпорядженням Волинської облдержадміністрації від 04.07.2018 №399 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» надано дозвіл ДП «Поліське лісове господарство» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення орієнтовною площею 10077,3536 га, розташованих на території Маневицького району, для оформлення права постійного користування для ведення лісового господарства та пов`язаних з ним послуг (том 2, а.с. 51).

Твердження відповідача про те, що спірним розпорядження Волинської облжержадміністрації передано право постійного користування лісами (лісовими ділянками), а не земельними ділянками, не приймається судом.

Згідно ст. 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства (ч. 4 ст. 18 Лісового кодексу України).

Як вбачається з листів ДП «Поліське лісове господарство» від 05.04.2021 № 1-08/105-21, Міністерства юстиції України від 24.06.2021 № 17/8103-4-21/9.1.2, земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134, площею 21,1971 га, що розташована у межах державного лісового фонду ДП «Поліське лісове господарство» (квартал З виділ 11, 49) належить до земель лісового фонду Куклинського лісництва (том 1, а.с. 47-58, 81-82).

Інформація про накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 на земельні ділянки державного лісового фонду ДП «Поліське лісове господарство» підтверджується також листом ВО «Укрдержліспроект» від 06.04.2021 № 162 (том 1, а.с. 44-45).

Згідно акту обстеження земель лісогосподарського призначення ДП «Поліське лісове господарство» на земельній ділянці з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 ростуть дерева віком 13 років (додаток до листа ДП «Поліське лісове господарство»). Земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, знаходиться у задовільному стані, на ній проводиться господарська діяльність (том 1, а.с. 294).

Використання земельної ділянки лісовими господарствами підтверджена планом лісонасаджень ДП «Поліський лісгосп» Куклинського лісництва (том 1, а.с. 151-161), проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Поліське лісове господарство» Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства (том 1, а.с. 162-271), перспективним планом ведення лісового господарства Маневицького міжгосподарського спеціалізованого лісогосподарського підприємства Волинської області (том 1, а.с. 272-311), протоколом координаційно-технічної наради за підсумками польових робіт з базового лісовпорядкування в державним лісогосподарських підприємствах Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства (том 1, а.с. 332-347).

В силу положень ст.ст. 19, 57 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

В порушення приписів ст. ст. 17, 31 ЛК України та ст.ст. 20, 122 ЗК України Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області без погодження із розпорядником земельних ділянок - Волинською обласною державною адміністрацією передано земельні ділянки лісогосподарського призначення, які на праві постійного користування належать Державному підприємству «Поліське лісове господарство», з державної у комунальну власність зі зміною їх цільового призначення на землі сільськогсподарського призначення, в той час коли передача земель для ведення лісового господарства із державної в комунальну власність відбувається за рішенням відповідної обласної державної адміністрації.

Тобто, інвентаризація земель проведена ГУ Держгеокадастру у Волинській області не правомірно, без дотримання приписів Лісового кодексу та Земельного кодексу, в частинах користування, розпорядження лісовими угіддями. У зв`язку з цим і зміна цільового призначення спірної земельної ділянки на сільськогосподарське також визначено незаконно.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 7 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що зміну цільового призначення спірної земельної ділянки державної власності (з лісогосподарського призначення на сільськогосподарське) було здійснено за відсутністю рішення відповідного органу та проекту землеустрою щодо її відведення, а також без погодження з Кабінетом Міністрів України.

Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області фактично прийнято рішення про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення з подальшою передачею їх у комунальну власність.

Земельна ділянка знаходиться в межах земель Державного підприємства «Поліське лісове господарство», у зв`язку з чим, зміна її цільового призначення та передача у комунальну власність є незаконною, суперечить матеріалам лісовпорядкування та не відповідає ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 57 Лісового кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК).

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб (далі за текстом - ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (ст. 330 ЦК України).

Приписами ч. 2 ст. 373 ЦК України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

За приписами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма ч.1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. 387 та ст. 388 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц.

Отже, власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пунктах 95-99 постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.

Отже, судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Даний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц.

З огляду на те, що уповноважений орган згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134, як земельної ділянки лісогосподарського призначення, не надавав, процедура зміни цільового призначення лісових земель не проводилась, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі. Тому вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради є правомірною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Твердження відповідача про чинність наказу ГУ Держземагенства у Волинській області від 19.11.2013 №358, розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 22.08.2013 №334, висновку відділу Держземагенства у Маневицькому районі Волинської області від 18.12.2013 №1661/3.18, технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Оконської сільської ради Маневицького району Волинської області не приймається судом.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) від 21 листопада 2021 №359/3373/16.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідачів, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2 270 грн. 00 коп. відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на них.

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73-80, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради земельну ділянку з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134, площею 21,1971 га.

3. Стягнути з Маневицької селищної ради (вул. Незалежності, 19, смт. Маневичі, Камінь-Каширський р-н., Волинська обл., код ЄДРПОУ 04333193) на користь Волинської обласної прокуратури (м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915)

- 2 270 грн. 00 коп. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. ст. 255, 256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення

складений 13.05.2022

Суддя А. М. Кравчук