Постанова

від 14.12.2022 по справі 903/13/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2022 року Справа № 903/13/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Маневицької селищної ради на рішення Господарського суду Волинської області від 11 травня 2022 року в справі №903/13/22 (суддя - А.М. Кравчук)

час та місце ухвалення рішення: 11 травня 2022 року; м. Луцьк, пр. Волі, 54а; вступна і резолютивна частина проголошена о 15:10 год; повний текст рішення складено 13 травня 2022 року

за позовом Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі

Волинської обласної державної адміністрації,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

Третя особа 1: Державне підприємство Поліське лісове господарство

Третя особа 2: Державне підприємство Колківське лісове господарство

до Маневицької селищної ради

про витребування земельної ділянки

за участю представників сторін:

від Прокурора - Гарбарук В.А.;

від Позивача та Третіх осіб - не з`явилися;

від Відповідача - Швець О.М..

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Волинської обласної прокуратури (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (надалі Позивач) звернувся із позовом до Маневицької селищної ради (надалі Відповідач), в якій просив витребувати у власність держави в особі Позивача з незаконного володіння Відповідача земельну ділянку, кадастровий номер 0723685300:02:002:0134, площею 21,1971 га.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на порушення Відповідачем норм земельного законодавства, оскільки дії Маневицької районної держаної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру в області спрямовані на вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення.

Прокурор звертає увагу на те, що вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб має право виключно Кабінет Міністрів України, а тому спірна земельна ділянка неправомірно віднесена (інвентаризована) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передана Відповідачу.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 8 червня 2022 року в справі № 903/13/22 задоволено позов заступника керівника Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації до Маневицької селищної ради (за участю третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Державного підприємства "Поліське лісове господарство" (надалі - Третя особа 1); Державного підприємства "Колківське лісове господарство" (надалі - Третя особа 2)) про витребування земельної ділянки. Витребувано у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Маневицької селищної ради земельну ділянку, кадастровий номер 0723685300:02:002:0134, площею 21,1971 га. Стягнуто з Маневицької селищної ради на користь Волинської обласної прокуратури 2 270 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

При ухвалені вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18 грудня 2013 року № 495 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району" затверджено технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком.

Пунктом 22 додатку до переліку сільських та селищних рад, на території яких затверджуються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення віднесено Оконську сільську раду, яка згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №708-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області" входить до складу територіальної громади Маневицької селищної ради та зазначено загальну площу земель 107,9813 га. Серед вказаних земельних ділянок на території Оконської сільської ради за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 21?1971 га з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що згідно з витягом з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 зареєстрована у земельному кадастрі 11 грудня 2013 року із зазначенням її цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та категорії земель - землі сільськогосподарського призначення.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 8 грудня 2020 року № 16-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" передано Маневицькій територіальній громаді Маневицького району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3281,4735 га, які розташовані за межами населених пунктів Маневицької селищної ради, Маневицького району (нині - Камінь-Каширського) згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність.

Відповідно до додатку до акту приймання-передачі земельну ділянку площею 21,1971 га з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 передано у комунальну власність Маневицької селищної ради.

Місцевий господарський суд зазначив, що рішенням Відповідача від 15 січня 2021 року № 5/31 "Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення" прийнято вказану земельну ділянку у комунальну власність зазначеної територіальної громади (пункт 151 акту приймання-передачі земельних ділянок, що є додатком до вказаного рішення органу місцевого самоврядування).

На підставі вказаних розпорядчих актів органів влади державним реєстратором Маневицької селищної ради Ковердюк Г.Ф. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 56973566 від 9 березня 2021 року, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 із зазначенням форми власності - комунальна, власник - Відповідач.

Місцевим господарським судом встановлено, що згідно з Планом лісонасаджень Куклинського лісництва державного підприємства "Поліське лісове господарство", який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства Третьої особи, земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134, належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась.

Проаналізувавши обставини справи та положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, зокрема статті. 6, 14, 19 Конституції України, статті 15, 317, 387, 388 Цивільного кодексу України, статті 15, 17, 20, 21, 55, 56, 57, 84, 122, 149, 150, 162, 163 Земельного кодексу України, статті 1, 5, 7, 8, 9, 17, 18, 31, 33, 57 розділ VІІІ Лісового кодексу України, місцевий господарський суд дійшов висновків, що розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 18 грудня 2013 року № 495 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району" в частині затвердження документації щодо спірної земельної ділянки, наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 8 грудня 2020 року № 16-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та рішення Відповідача від 15 січня 2021 року № 5/31 "Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення", якими спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення віднесена до земель сільськогосподарського призначення та передана до комунальної власності, є незаконними, тобто прийнятими всупереч вимог чинного законодавства, а також, що спірна земельна ділянка є земельною ділянкою лісового фонду та неправомірно віднесена до земель сільськогосподарського призначення, а в подальшому передана Відповідачу.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду звернувся Відповідач із апеляційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 8 червня 2022 року в справі № 903/13/22 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, а провадження у справі закрити.

Апелянт зазначає, що підставою для включення вказаної вище земельної ділянки до переліку земель сільськогосподарського призначення, які передавались до Відповідача, стала "Технічна документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Оконської сільської ради Маневицького району Волинської області", яка погоджена відділом Держземагенства у Маневицькому районі Волинської області 17 грудня 2013 року.

На переконання апелянта, суд першої інстанції хибно вважає, що згідно Плану лісонасаджень Куклинського лісництва державного підприємства "Поліське лісове господарство", який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства Третьої особи, земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась. При цьому у своєму рішенні посилається на лист Міністерства юстиції України від 24 червня 2021 року №17/8103-4-21/9.1.2.

Відповідач зазначає, що в порушення норм матеріального права, місцевий господарський суд не надав належну правову оцінку наявним доказам, і не прийняв до уваги, що вказана у позовній заяві земельна ділянка площею 21,1971 га з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 розташована на території Оконської сільської ради Маневицького району Волинської (нині Маневицької селищної ради Камінь-Каширського району Волинської області) відповідно до офіційних земельнооблікових документів відносилась і відноситься до земель сільськогосподарського призначення, є сіножаттю.

Апелянт наголошує, що судом першої інстанції, не досліджено вимоги, щодо набуття права постійного користування земельними лісовими ділянками в частині "раніше надані землі", як це визначено у пункті 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України. Наявними і дослідженими в судовому порядку матеріалами не встановлено законність надання земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 ДП "Поліське лісове господарство".

Також, скаржник просив призначити судову експертизу з питань землеустрою проведення якої доручити Волинському відділенню Львівського НДІ судових експертах Міністерства юстиції України.

На вирішення експертизи пропонував поставити питання:

· до яких земель - сільськогосподарських чи лісів та інших лісовкритих площ, відносились землі, на яких сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134, в період 2011-2013 років?

· чи змінено та затверджено цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 відповідно до вимог земельного законодавства та інших нормативних документів з питань землеустрою та землекористування? Якщо ні, то в чому полягають невідповідності?

· чи відповідає фактичне землекористування правовстановлювальним документам, документації із землеустрою на земельні ділянки та нормативно-правовим актам?

Обґрунтовуючи клопотання, Відповідач вказує, що саме експертизою із наявних і поданих до суду доказів можливе встановлення належності земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 до тієї чи іншої категорії земель, і, як наслідок, легітимність її використання за цільовим призначенням, а також саме експертом можливе з`ясування вимоги статті 5 Лісового кодексу України в частині її використання лісогосподарським підприємством.

Також, підставами подання такого клопотання в суді апеляційної інстанції скаржник зазначає те, що через військову агресію російської федерації проти України було запроваджено воєнний стан; у зв`язку з застосуванням запобіжних заходів, направлених на нерозголошення відомостей, які стосуються фізичних та юридичних осіб, державні реєстри Держгеокадастру були заблоковані, що унеможливлювало призначення та проведення експертизи з питань землеустрою під час підготовчого засідання судом першої інстанції; була обмежена і сама діяльність експертних установ, а робота експертів безпосередньо на об`єктах дослідження являлась би вкрай небезпечною через значні ракетні обстріли зі сторони російської федерації по західних регіонах України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 червня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі №903/13/22 за апеляційною скаргою Відповідача. Запропоновано учасникам по справі подати відзив та письмові пояснення на апеляційну скаргу (том 2, а.с. 212).

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу Відповідача, відповідно до якої вважає, що доводи Відповідача, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та безпідставним(том 2, а.с. 214-226). Позивач вказав, що матеріали лісовпорядкування Маневицького міжгосподарського лісгоспу від 1988 року, План лісонасаджень технічної дільниці № 2 Маневицького міжгосподарського спеціалізованого лісогосподарського підприємства (за матеріалами лісовпорядкування 2000 року) на теперішній час втратили чинність у зв`язку із затвердженням нових матеріалів лісовпорядкування. Позивач зазначає, що твердження Відповідача про те, що встановлення категорії спірної земельної ділянки відбулось у Проектній документації по формуванню території і встановлення меж сільських і селищних рад народних депутатів Маневицького району Волинської області від 1991 року, є безпідставним з огляду на те, що земельна ділянка, яка є предметом позову, сформована 11 грудня 2013 року. Позивач зазначає, що апелянт ставить під сумнів правомірність матеріалів лісовпорядкування ДП "Поліське лісове господарство" та розпоряджень органів державної влади, яким лісові земельні ділянки передані у користування державного підприємства, однак жодних доводів на підтвердження вищезазначених доказів Відповідачем не надано. Спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні Третьої особи 1, у зв`язку з чим, зміна її цільового призначення та передача у комунальну власність є незаконною, суперечить матеріалам лісовпорядкування та не відповідає статті 20 Земельного кодексу України та статті 57 Лісового кодексу України. Також, Позивач у відзиві просить клопотання Відповідача про призначення судової експертизи з питань землеустрою у справі № 903/13/22 відхилити з огляду на те, що Відповідач мав можливість звернутись до експертної установи з метою виготовлення такого висновку та надати в подальшому експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів у суді першої інстанції, а також при підготовці апеляційної скарги. Водночас Позивач вважає, що доводи ж скаржника про неможливість надання такого висновку у зв`язку із введенням на території України воєнного стану не заслуговують на увагу, оскільки: на території Волинської області активні бойові дії не ведуться; надати такий висновок селищна рада мала можливість до початку воєнних дій, оскільки провадження у справі відкрито 10 січня 2022 року; жодних доказів неможливості надання експертного висновку до суду Відповідачем не надано.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 21 червня 2022 року від Третьої особи 2 надійшли письмові пояснення, в яких Третя особа 2 просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги Відповідача та в призначенні судової експертизи, а оскаржуване рішення Господарського суду Волинської області від 11 травня 2022 року залишити без змін (том 3, а.с. 3-12). Третя особа 2 зазначила, що суд першої інстанції правомірно застосував правову позицію, викладену у Верховним Судом у справі №707/2192/15-ц про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України, який визначив, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. На переконання Третьої особи 2, твердження скаржника про те, що встановлення категорії спірної земельної ділянки відбулось у Проектній документації по формуванню території і встановлення меж сільських і селищних рад народних депутатів Маневицького району Волинської області від 1991 року, є безпідставним з огляду на те, що земельна ділянка, яка є предметом позову, сформована 11 грудня 2013 року. Третя особа 2 зазначає, що План відведення земельної ділянки в постійне користування для ведення лісового господарства Третьої особи 2 (в межах якої і знаходиться спірна земельна ділянка 0723685300:02:002:0134, площею 21,1971 га), який став геодезичною основою для виготовлення Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства: "Поліське лісове господарство", погоджено головою Оконської сільської ради О.М. Ковердюк, начальником управління Держкомзему у Маневицькому районі І.С. Нечипорук та начальником відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства В.Б. Балаєв.

До письмових пояснень Третьою особою 2 додано наступні докази: копії плану відведення земельної ділянки в постійне користування для ведення лісового господарства Третьою особою; копії клопотання Третьої особи від 29 травня 2018 року №330 та довідки від 7 травня 2018 року №34-3-0.25-430/163-18. При цьому, Третя особа 2 просить поновити строк на подання доданих до пояснень копій плану відведення земельної ділянки в постійне користування для ведення лісового господарства Третьою особою; копії клопотання Третьої особи від 29 травня 2018 року №330 та довідки від 7 травня 2018 року №34-3-0.25- 430/163-18.

В силу дії частини 3 статті 80 Господарського процесуального Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частин 1, 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Обґрунтовуючи причини неподання відповідних доказів в суд першої інстанції, Третя особа 2 вказує, що Відповідач не висловлював заперечень щодо не погодження меж земельних ділянок, тому відповідні докази не подавалися.

Суд апеляційної бере до уваги, що у відзиві на позовну заяву, Відповідач не вказував, як підставу своїх заперечень, що розпорядженням Позивача від 4 липня 2018 року №399 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" не конкретизовано на які саме земельні ділянки надавався дозвіл на розроблення проекту землеустрою (том 2, а. с. 7-11). При цьому, такі твердження були вказані Позивачем в письмових поясненнях (том 2, а. с. 238-242). Однак, матеріали справи не містять доказів надіслання таких пояснень іншим учасникам справи, а тому, внаслідок не надіслання відповідних пояснень іншим учасникам справи, останні були позбавлені можливості заперечити проти них та надати відповідні докази.

Тому, суд апеляційної інстанції поновляє для Третьої особи 2 строк на подання доданих до пояснень додаткових доказів.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 21 червня 2022 року від Третьої особи 1 надійшли письмові пояснення, в яких Третя особа 1 вважає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та безпідставними. Просить відмовити в призначенні судової експертизи та задоволенні апеляційної скарги Відповідача в повному обсязі за безпідставністю, а оскаржуване рішення Господарського суду Волинської області від 11 травня 2022 року залишити без змін.

Також, Третя особа 1 долучила до пояснень ті ж самі докази, що і Третя особа 2 та просила поновити строк на їх подання, з тих самих підстав, що і Третя особа 2. Апеляційний господарський суд поновив Третій особі 1 строк на подання доданих до пояснень додаткових доказів, з тих самих підстав, що і для Третьої особи 2.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 червня 2022 року розгляд апеляційної скарги призначено на 3 серпня 2022 року об 14:00 год. (том 3, а.с. 71).

У зв`язку із відпусткою судді члена колегії Бучинської Г.Б. судове засідання у справі, яке призначене на 3 серпня 2022 року, не відбулося, про що повідомлені учасники справи шляхом розміщення відповідної інформації на сторінці суду та в телефонному режимі (том 3, а.с. 83).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 5 серпня 2022 року, з підстав, наведених у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги призначено на 22 серпня 2022 року (том 3, а.с. 87).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Прокурора надійшли пояснення, в яких Прокурор, заперечив проти задоволення апеляційної скарги Відповідача та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що матеріали лісовпорядкування Третьої особи 1 у справі № 903/13/22 розроблені у період з 11 травня 2012 року по 15 жовтня 2013 року, про що свідчать три протоколи лісовпорядних нарад та координаційних нарад за підсумками польових робіт з базового лісовпорядкування, тобто до внесення відомостей про спірну земельну ділянку до Державного земельного кадастру (11 грудня 2013 року), а також Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (9 березня 2021 року). У зв`язку із зазначеним, Державний земельний кадастр та Публічна кадастрова карта, яка містить офіційні відомості з цього кадастру, відображає як знаходження спірної земельної ділянки у межах земель лісогосподарського призначення, якими користується державне підприємство, так і її знаходження у власності територіальної громади як землі сільськогосподарського призначення. Однак, як вказує Прокурор, оформлення матеріалів лісовпорядкування на ці землі передувало незаконному внесенню відомостей до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таким чином на момент інвентаризації земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 за матеріалами лісовпорядкування вона належала на праві постійного користування Третій особі 1 як земля лісогосподарського призначення. При вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, який визначив, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (том 3, а.с. 117-122).

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 27 вересня 2022 року від Відповідача надійшли письмові пояснення в яких Відповідач зазначив, що пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, в редакції, чинній до 16 січня 2020 року, визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Відповідач констатує, що аналізуючи земельне та лісове законодавство, зокрема Земельний та Лісовий кодекси України (статтю 57 Земельного кодексу України, статті 17, 18 Лісового кодексу України), щодо права на користування земельними ділянками, які відносяться до категорії земель лісогосподарського призначення, та лісами, спостерігається одна спільна для всіх умова - земельні ділянки, а також ліси, повинні бути надані в установленому порядку. Під час готування відзиву на позовну заяву до матеріалів були долучені викопіювання з матеріалів лісовпорядкування Маневицького міжгосподарського лісгоспу 1988 року, викопіювання з проектної документації по формуванню територій і встановлення меж сільських і селищних рад народних депутатів Маневицького району Волинської області 1991 року, викопіювання з Плану лісонасаджень технічної дільниці №2 Маневицького міжгосподарського спеціалізованого лісогосподарського підприємства Волинської області (за матеріалами лісовпорядкування 2000 року). Крім того, оригінали вказаних документів надані суду для огляду. Таким чином, саме Відповідачем надані докази, що оспорювана земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 не відносилась до лісогосподарських земель, у матеріалах лісовпорядкування 2000 року вона відсутня (том 3, а.с.133-137).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 серпня 2022 року, з підстав, наведених у даній ухвалі, оголошено перерву на 12 жовтня 2022 року.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2022 року, з підстав, наведених у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги відкладено на 16 листопада 2022 року (том 3, а.с. 145).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 листопада 2022 року клопотання представника Відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16 листопада 2022 року, з підстав, наведених у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги відкладено на 14 грудня 2022 року об 14:50 год. (том 3, а.с. 211).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 грудня 2022 року клопотання представника Відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

В судове засідання від 14 грудня 2022 року представники Позивача, Третьої особи 1 та Третьої особи 2, не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені у встановленому законом порядку.

Поряд з тим, частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу дії частини 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду від 16 листопада 2022 року, сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 Господарського процесуального кодексу України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України). З огляду на все вищевказане, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Позивача, Відповідача, Третьої особи, за наявними в матеріалах справи доказами та зважаючи на те, що в матеріалах справи міститься апеляційна скарга Відповідача в котрій і висвітлена його позиція з приводу позовної заяви та винесеного рішення.

В судовому засіданні від 14 грудня 2022 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Представник Відповідача зазначив, що підставою для включення вказаної вище земельної ділянки до переліку земель сільськогосподарського призначення, які передавались до Відповідача, стала "Технічна документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Оконської сільської ради Маневицького району Волинської області", яка погоджена відділом Держземагенства у Маневицькому районі Волинської області 17 грудня 2013 року.

Представник Відповідача вказав, що в порушення норм матеріального права, місцевий господарський суд не надав належну правову оцінку наявним доказам, і не прийняв до уваги, що вказана у позовній заяві земельна ділянка площею 21,1971 га з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 розташована на території Оконської сільської ради Маневицького району Волинської (нині Маневицької селищної ради Камінь-Каширського району Волинської області) відповідно до офіційних облікових документів відносилась і відноситься до земель сільськогосподарського призначення, є сіножаттю. Судом першої інстанції, не досліджено вимоги, щодо набуття права постійного користування земельними лісовими ділянками в частині "раніше надані землі", як це визначено у пункті 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України. Наявними і дослідженими в судовому порядку матеріалами не встановлено законність надання земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 для Третьої особи 1.

В судовому засіданні від 14 грудня 2022 року Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні при цьому залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Прокурор вказав, що розпорядженням голови Позивача від 12 березня 2011 року №109 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» надано дозвіл державним лісогосподарським підприємствам обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування для ведення лісового господарства, в тому числі Третьої особи на території Мервинської сільської ради площею 420 га. На переконання Прокурора, вказане розпорядження виконане шляхом розроблення на замовлення Третьої особи проекту землеустрою, на підставі якого здійснено реєстрацію спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. Питання щодо правомірності внесення відомостей про спірну земельну ділянку до Державного земельного кадастру під час реєстрації права комунальної власності у Відповідача не виникало, тому, Прокурор зазначив, що розпорядження голови Позивача від 12 березня 2011 року №109 визнано таким, що втратило чинність безпідставно. Державна реєстрація вказаної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі ніким не оскаржувалась, та у відповідності до вимог частини 10 статті 24 Закону України "Про державний земельний кадастр" Державним кадастровим реєстратором не скасовувалась. Прокурор вказав, що матеріали лісовпорядкування Третьої особи 1 у справі № 903/13/22 розроблені у період з 11 травня 2012 року по 15 жовтня 2013 року, про що свідчать три протоколи лісовпорядних нарад та координаційних нарад за підсумками польових робіт з базового лісовпорядкування, тобто до внесення відомостей про спірну земельну ділянку до Державного земельного кадастру (11 грудня 2013 року), а також Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (9 березня 2021 року). У зв`язку із зазначеним, Державний земельний кадастр та Публічна кадастрова карта, яка містить офіційні відомості з цього кадастру, відображає як знаходження спірної земельної ділянки у межах земель лісогосподарського призначення, якими користується державне підприємство, так і її знаходження у власності територіальної громади як землі сільськогосподарського призначення.

Що ж до клопотання про призначення експертизи, викладеного в апеляційній скарзі, то суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" визначено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Дульський проти України" зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.

Апеляційний господарський суд бере до уваги, що Відповідач подав клопотання про призначення експертизи до суду першої інстанції, однак його було залишено без розгляду, з тих підстав, що воно подане з пропуском строку.

В апеляційній скарзі, мотивуючи неможливість подання такого клопотання в строк, встановлений ГПК України, скаржник посилається на військовий стан, обмежену діяльність експертних установ та реєстрів, а також на загрозу для життя експертів.

В той же час, такі обставини не могли бути підставою для неподання відповідного клопотання, у встановлений законом строк, а могли бути перешкодою для проведення експертизи.

Отже, скаржник на стадії апеляційного провадження просить призначити судову експертизу, питання щодо призначення якого мало бути вирішено під час підготовчого провадження в суді першої інстанції (стаття 182 Господарського процесуального кодексу України), тобто клопотання заявлене з пропуском строку на його подання (при цьому по суті не подаючи жодного доводу та доказу підставності пропуску даного строку саме ним).

При цьому, заявник не просить поновити відповідний строк, а тому в силу статті 118 Господарського процесуального кодексу України таке клопотання слід залишити без розгляду.

Апеляційний господарський суд зазначає, що з огляду на приписи статтей 13, 14, 42, 74, 80, 164 Господарського процесуального кодексу України законодавство покладає обов`язок з подання доказів на сторону у справі, зокрема разом із першою заявою по суті справи, сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

При цьому неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Суд звертає увагу на те, що у випадку призначення експертизи на стадії апеляційного провадження та отримання відповідного експертного висновку, у справі з`явиться новий доказ, якого не було в суду першої інстанції, через те, що відповідне клопотання було подане Відповідачем поза строком, який встановлений ГПК України.

З огляду на усе вище зазначене, клопотання про призначення судової експертизу з питань землеустрою судом апеляційної інстанції залишається без задоволення.

Враховуючи усе вищевказане колегія суду відхиляє дане клопотання.

В той же час, суд не вбачає потреби і з особистої ініціативи призначати в справі експертизу, оскільки наявних доказів достатньо для оцінки підставності заявленого Прокурором позову.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника Відповідача, Прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з такого.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та убачається з матеріалів справи, розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18 грудня 2013 року № 495 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району" затверджено технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком (том 1, а. с. 31-32).

Пунктом 22 додатку до переліку сільських та селищних рад, на території яких затверджуються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення віднесено Оконську сільську раду, яка згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №708-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області" входить до складу територіальної громади Відповідача та зазначено загальну площу земель 107,9813 га.

Серед вказаних земельних ділянок на території Оконської сільської ради за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 21,1971 га з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 зареєстрована у земельному кадастрі 11 грудня 2013 року із зазначенням її цільового призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та категорії земель - землі сільськогосподарського призначення (том 1, а. с. 64).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" передбачено реорганізацію Маневицької районної державної адміністрації шляхом її приєднання до Камінь-Каширської районної державної адміністрації.

У відповідності до пункту 7 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1321, перехід повноважень, прав та обов`язків (публічно-владне правонаступництво) райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється: у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів - з моменту утворення комісії з реорганізації райдержадміністрації, що припиняється.

Розпорядженням голови Волинської обласної державної адміністрації від 15 січня 2021 року №6 утворено комісію з реорганізації Маневицької районної державної адміністрації шляхом приєднання до Камінь-Каширської районної державної адміністрації Волинської області.

За таких обставин, Камінь-Каширська районна державна адміністрація з моменту утворення комісії з реорганізації вважається правонаступником прав та обов`язків Маневицької районної державної адміністрації.

На час звернення Прокурора з позовом до суду згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Камінь-Каширська районна державна адміністрація не ліквідована та не перебуває у стані припинення, водночас Маневицька районна державна адміністрація перебуває в стані припинення, проте не ліквідована.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 8 грудня 2020 року № 16-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" передано Маневицькій територіальній громаді Маневицького району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 3281,4735 га, які розташовані за межами населених пунктів Маневицької селищної ради, Маневицького району (нині - Камінь-Каширського) згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність (том 1, а. с. 297).

Відповідно до пункту 151 додатку до акту приймання-передачі земельну ділянку площею 2,8408 га з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 передано у комунальну власність відповідача (том 1, а. с. 299).

Також, 8 грудня 2020 року між ГУ Держгеокадастру у Волинській області та Відповідачем підписано Акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність (том 1, а. с. 298).

Рішенням Відповідача від 15 січня 2021 року № 5/31 "Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення" (том 1, а. с. 300-311) прийнято вказану земельну ділянку у комунальну власність зазначеної територіальної громади (пункт 4 акту приймання-передачі земельних ділянок, що є додатком до вказаного рішення органу місцевого самоврядування).

На підставі вказаних розпорядчих актів органів влади державним реєстратором Маневицької селищної ради Ковердюк Г.Ф. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 255072069 від 30 квітня 2021 року, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 із зазначенням форми власності - комунальна, власник - Відповідач (том 1, а. с. 34).

Разом з цим, згідно з Планом лісонасаджень Куклинського лісництва державного підприємства "Поліське лісове господарство", який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства Третьої особи 1 (том 1, а.с. 151-161), земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134, належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась, що підтверджується листом Міністерства юстиції України від 24 червня 2021 року № 17/8103-4-21/9.1.2. (том 1, а. с. 81-82).

Базове лісовпорядкування проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" у 2013 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект. ДП "Поліське ЛГ" земельна ділянка, що охоплена матеріалами лісовпорядкування, була передана згідно з розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 31 травня 2011 року № 232 "Про надання лісів у постійне користування", що підтверджується також листом Третьої особи 1 від 10 листопада 2021 року № 1-02/532-21 (том 1, а. с. 59).

Як вбачається зі змісту листів Третьої особи 1 від 5 квітня 2021 року № 1-08/105-21, Міністерства юстиції України від 24 червня 2021 року № 17/8103-4-21/9.1.2, земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134, площею 21,1971 га розташована у межах державного лісового фонду Третьої особи 1 (квартал 3 виділ 17, 56) Куклинського лісництва (том 1, а. с. 47-48).

Інформація про накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 на земельні ділянки державного лісового фонду Третьої особи 1 підтверджується також листом ВО "Укрдержліспроект" від 6 квітня 2021 року № 162 (том 1, а. с. 44-45).

Окрім цього, згідно з актом обстеження земель лісогосподарського призначення Третьої особи 1 на земельній ділянці з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 ростуть дерева віком 53 роки та наявна біополяна.

Прокурор вважаючи, що дані земельні ділянки вибули з власності держави поза її волею, з грубим порушенням вимог чинного законодавства, що на думку Прокурора є порушенням права власності, яке підлягає захисту, звернення до суду з позовом до Відповідача про витребування земельних ділянок.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

В силу дії частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Водночас за змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння, а підставою такого позову - обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

Власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Дана правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16,

За змістом статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Статею 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Статтею 57 Земельного кодексу України, частиною 1 статтею 17 Лісового кодексу України визначено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Відповідно до частини 2 статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 1 Лісового кодексу України вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Статтею 7 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Відповідно до ствтті 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Статтею 9 Лісового кодексу України визначено, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Пунктом 5 розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, в редакції, чинній до 16 січня 2020 року, визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, плани лісонасаджень відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 707/2192/15-ц, від 13 червня 2018 року в справі № 278/1735/15-ц.

Зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів, котрі б вказували про віднесення спірної земельної ділянки до категорії лісогосподарських земель, колегія суддів зазначає таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з Планом лісонасаджень Куклинського лісництва державного підприємства "Поліське лісове господарство", який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства Третьої особи 1, земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134, належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась, що підтверджується листом Міністерства юстиції України від 24 червня 2021 року № 17/8103-4-21/9.1.2.

Базове лісовпорядкування проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" у 2013 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект. Земельна ділянка, що охоплена матеріалами лісовпорядкування, передана для Третьої особи 1, згідно з розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 31 травня 2011 року № 232 "Про надання лісів у постійне користування", що підтверджується також листом ДП "Поліське лісове господарство" від 10 листопада 2021 року № 1-02/532-21.

Як вбачається зі змісту листів Третьої особи 1 від 5 квітня 2021 року №1-08/105-21, Міністерства юстиції України від 24 червня 2021 року № 17/8103-4-21/9.1.2, земельна ділянка з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134, площею 21,1971 га розташована у межах державного лісового фонду Третьої особи 1 (квартал 3 виділ 17, 56) Куклинського лісництва.

Інформація про накладення земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 на земельні ділянки державного лісового фонду Третьої особи 1 підтверджується також листом ВО "Укрдержліспроект" від 6 квітня 2021 року № 162 (том 1, а. с. 44-45).

Окрім цього, згідно з актом обстеження земель лісогосподарського призначення ДП "Поліське лісове господарство" на земельній ділянці з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134 ростуть дерева віком 53 роки та наявна біополяна.

Також, використання земельної ділянки лісовими господарствами підтверджена планом лісонасаджень, проектом організації та розвитку лісового господарства Третьої особи 1 Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства (том 1, а. с. 162-260), перспективним планом ведення лісового господарства Маневицького міжгосподарського спеціалізованого лісогосподарського підприємства Волинської області (том 2, а. с. 268-271), протоколом координаційно-технічної наради за підсумками польових робіт з базового лісовпорядкування в державних лісогосподарських підприємствах Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства (том 1, а. с. 323-327).

При цьому, колегія суддів враховує, що вище згадане розпорядженням Позивача від 31 травня 2011 № 232 "Про надання лісів у постійне користування" скасоване постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року в справі № 803/1622/16 (том 2, а. с. 17-22).

Вказана постанова залишена в силі ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, Вищого адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року (том 1, а. с. 23-24).

У вищевказаних судових рішеннях, суди посилаються на рішення Волинської обласної ради від 18 серпня 2000 року №13/2 "Про передачу земель лісового фонду, які перебували у користуванні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств" та розпорядження голови Позивача від 27 березня 2009 року №100, як на обґрунтування здійснення права постійного користування землями лісового фонду дочірніх підприємств КП "Волинське обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Волиньоблагроліс" та міжгосподарських лісогосподарських підприємств, зокрема Маневицьке МСЛП, та у подальшому його правонаступника ДП КСЛАП "Маневичіліс".

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12 жовтня 2017 року, надаючи правову оцінку оскаржуваним актам, вказав, що: оскаржуване розпорядження Позивача №232 від 31 травня 2011 року стосується надання у постійне користування державним підприємствам лісів для ведення лісового господарства та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою шляхом їх вилучення з користування комунальних підприємств без визначення підстав для цього. При цьому надання у користування, як було встановлено судами, відбулось саме за рахунок лісів, що перебували у користуванні комунальних підприємств.

У зв`язку із скасуванням розпорядження Позивача від 31 травня 2011 року №232 розпорядженням Позивача від 4 липня 2018 року № 399 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" надано дозвіл державному підприємству "Поліське лісове господарство" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності лісогосподарського призначення орієнтовною площею 10 077,3536 га, розташованих на території Маневицького району для оформлення права постійного користування для ведення лісового господарства та пов`язаних з ним послуг.

Вказане розпорядження прийнято на підставі клопотання Третьої особи від 29 травня 2018 року №330 та відповідних додатків до нього клопотання, а спірна земельна ділянка 0723685300:02:002:0134, площею 21,1971 га міститься у загальній площі земельних ділянок Оконської сільської ради, про зазначено у довідці від 7 травня 2018 року №34-3-0.25-430/163-18 (том 3, а. с. 28-30).

При цьому, картографічними матеріалами (1988, 1991, та 2000 років), які додані до відзиву на позов (том 3, а. с. 14-58) спростовуються вище встановлені обставини.

Тому, земельна ділянка 0723685300:02:002:0134, площею 21,1971 га перебуває у постійному користуванні Третьої особи 1 за матеріалами базового лісовпорядкування, проведеного Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" у 2013 році.

Зі змісту частин 1, 2, 6, 7 статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до частин 4, 8 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастр України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15) та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.

Згідно з частиною 9 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

З огляду на наведені норми законодавства, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.

Відтак, спірну земельну ділянку неправомірно віднесено до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Відповідачу.

З інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 1 червня 2021 року №17727/0/2-21 вбачається, що Кабінету Міністрів України про факт зміни цільового призначення та передачу з державної власності у комунальну земельної ділянки з кадастровим номером 0723685300:02:002:0134, що фактично перебуває у постійному користуванні Третьої особи 1, стало відомо із запиту Волинської обласної прокуратури від 24 травня 2021 року № 15-1116 вих-21 (том 1, а. с. 29).

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що питання вилучення земель лісогосподарського призначення та зміни їх цільового призначення регулювалось статтями 20, 122, 149, 150 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу) та була виключною компетенцією Кабінету Міністрів України.

Документи, на підставі яких головою Маневицької районної державної адміністрації видавались спірні розпорядження, не містять жодних рішень Кабінету Міністрів України. Такі ж документи відсутні при прийнятті наказу Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області та рішення Відповідача щодо передачі зазначеної земельної ділянки з державної власності у комунальну.

Крім цього, враховуючи приписи статті 17, частини 1 статті 20, частини 5 статті 122 та частини 6 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень та наказу), районні державні адміністрації не наділені повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.

Відповідно до статті 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Прийняття розпорядження Маневицькою районною державною адміністрацією від 18 грудня 2013 року № 495 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району" в частині затвердження документації щодо спірної земельної ділянки в подальшому стало підставою для її передачі до комунальної власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 8 грудня 2020 року № 16-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та рішення Відповідача від 15 січня 2021 року № 5/31 "Про прийняття у комунальну власність Маневицької територіальної громади з державної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення".

В той же час, судова колегія зазначає, що такі розпорядження, наказ та рішення були спрямовані на вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, коли уповноваженим органом рішення щодо таких дій не приймалося.

Отже, розпорядження Маневицької районної державної адміністрації, наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та рішення Відповідача прийняті з порушенням вимог статтей 6, 14, 19 Конституції України, статей 3,15-2, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент їх прийняття), статтей 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не могли передаватись у користування для інших потреб без їх вилучення у постійних користувачів, а відтак такі акти органів державної влади, є незаконними, тобто прийнятими всупереч вимог чинного законодавства.

Що ж до доводів Відповідача, що такі акти є чинними, то колегія суддів зазначає про те, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17.

Відтак, окреме звернення з одним чи декількома позовами про оспорення вищевказаних актів органів державної влади та місцевого самоврядування, в цій ситуації, не є обов`язковим, оскільки не відповідає належному та ефективному способу захисту, так як такі вимоги не забезпечать реального поновлення порушених прав позивача, як власника спірної земельної ділянки, яка вибула з його власності.

Що ж стосується твердження апелянта, що на момент видачі розпорядження Позивача від 4 липня 2018 року №399 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" спірна земельна ділянка вже була сформованою земельною ділянкою з кадастровим номером і визначенням категорії земель - землі сільськогосподарського призначення, то колегія суду вказує таке.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 7 травня 2021 року (том 1, а. с. 64) 11 грудня 2013 року здійснено державну реєстрацію спірної земельної ділянки на підставі технічної документації розробленої ДП "Волинський інститут землеустрою" щодо інвентаризації земель від 10 грудня 2013 року, яка затверджена вищезгаданим розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18 грудня 2013 року № 495.

В той же час, як встановлено вище в даній постанові, вже в 2013 році спірна земельна ділянка фактично була вилучена із власності держави, передана в комунальну власність, зі зміною цільового призначення, а тому вказані доводи не можуть бути підставою для відмови в позові.

Доводи Відповідача щодо того, що в постійне користування передавалися ліси (лісові ділянками), а не земельні ділянки під ними, суд апеляційної інстанції не бере до уваги, з огляду на приписи статтей 17, 18 Лісового кодексу України, з яких вбачається, що право постійного та тимчасового користування лісами відрізняються саме наявністю прав на земельну ділянку. Якщо право постійного користування лісами нерозривно пов`язане з правом постійного користування земельною ділянкою, то право довгострокового тимчасового користування лісами не передбачає наявність будь-яких прав на землю та надається без вилучення її у землекористувача або власника землі.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ ця стаття містить три окремі норми: перша, виражена у першому реченні першого абзацу, - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном. Друга, закладена у другому реченні того ж абзацу, - охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя, закріплена у другому абзаці, - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в цьому випадку, земельна ділянка вибула з власності держави, внаслідок ряду рішень органів місцевого самоврядування, органів виконавчої влади, чим було порушено право держави на мирне володіння майном, а повернення такої земельної ділянки державі буде відновленням такого права держави, і відповідно, не буде порушенням права відповідача на мирне володіння майном.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Підсумовуючи усе вищевикладене в даній постанові, подані сторонами докази на підтвердження своєї позиції та спростування доводів опонентів, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про задоволення позову та витребування з незаконного володіння Відповідача земельну ділянку, кадастровий номер 0723685300:02:002:0134, площею 21,1971 га.

Дане вчинено і місцевим господарським судом по справі №903/13/22, а відтак суд залишає без змін оспорюване рішення.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, статтями 226, 269, 270, 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Маневицької селищної ради на рішення Господарського суду Волинської області від 11 травня 2022 року в справі №903/13/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 11 травня 2022 року в справі №903/13/22 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу №903/13/22 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови виготовлено 19 грудня 2022 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.