Рішення

від 12.05.2022 по справі 910/1351/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.05.2022Справа № 910/1351/22За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"

до Моторного (транспортного) страхового бюро України

про стягнення 4995,41 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі - позивач) заборгованості за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АІ/5650758 у сумі 4995,41 грн., яка складається із 980,14 грн. 3 % річних, 4015,27 грн. інфляційних втрат.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що на відповідача відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено обов`язок з відшкодування шкоди за рахунок фонду захисту потерпілих у зв`язку із недостатністю коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом, а саме ПрАТ "СК Україна".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2022 відкрито провадження у справі №910/1351/20 та призначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Через відділ діловодства суду 25.03.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що нараховані позивачем 3% річних, інфляційні втрати є погашені відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ухвали Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18.

Крім того, відповідач зазначив, що у зв`язку з ліквідацією ПрАТ "Страхова компанія "Україна" МТСБУ на підставі п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" виконало зобов`язання з відшкодування шкоди. Відповідач також зазначив, що ним не було порушено грошове зобов`язання перед позивачем, а отже підстави для стягнення з нього 3% річних та інфляції відсутні. Крім того, відповідач вважає, що строки позовної давності для стягнення штрафних та фінансових санкцій закінчилися.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 04.05.2022 позивач не погодився із твердженнями відповідача та зазначив, що обсяг зобов`язань, які перейшли до МТСБУ у зв`язку з визнанням ПрАТ "СК "Україна" банкрутом передбачає відшкодування основної суми боргу та штрафних санкцій за невиконання страховиком своїх зобов`язань про що відображено в ухвалі Господарського суду міста Києва від 16.05.2018 у справі №910/842/18, а позовна давність вимог, які були заявлені позивачем в межах справи №910/842/18 не може застосовуватися, оскільки не була пропущена.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

26.09.2015 о 11:00 год. водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Форд», д.н.з. НОМЕР_1 по вул. А.Ахматової в м. Києві не дотримавшись дистанції руху між автомобілями, що призвело до пошкодження автомобіля «Рено», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , що призвело до пошкоджень транспортних засобів.

Відповідно до постанови Дарницького районного суду м. Києва №753/19813/15-п від 06.11.2015 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП у зв`язку із порушення ним п. 13.1 Правил дорожнього руху України.

На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність автомобіля «Форд», д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5650758 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна".

Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу «Рено», д.н.з. НОМЕР_2 , за № 2246 від 22.10.2015 складеного СПДФО ОСОБА_4 на замовлення ОСОБА_2 , визначено, що вартість матеріального збитку завданого вказаному транспортному засобу в результаті ДТП становить 20212,52 грн.

З пояснень позивача вбачається, що сума страхового відшкодування складає 16843,27 грн.

За доводами позивача 24.12.2015 ОСОБА_2 подав до ПрАТ "СК "Україна" заяву про страхове відшкодування.

15.02.2016 між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_5 було укладено Договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ОСОБА_2 відступив ФОП Шиян Д.С. права вимоги в зобов`язаннях, що виникли із вищевказаного ДТП, у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ.

29.02.2016 між ФОП Шиян (клієнт) та ТОВ "Маркс.Капітал" (фактор) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/29-02/2016 (далі - Договір) відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку №1 до цього договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 15.02.2016 (п.1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору в силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що зобов`язаною особою (боржником) є ОСОБА_6 (п. 12 Додатку №1 до Договору); страхова компанія ПрАТ "СК "УКРАЇНА".

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов`язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що починаючи з 29.02.2016 кредитором у договірному зобов`язанні за договором страхування № АІ/5650758, яке виникло в результаті ДТП, є ТОВ "Маркс.Капітал".

Однак, ПрАТ "СК "Україна", порушуючи умови договору страхування (полісу) № АІ/5650758, не здійснило виплату грошового зобов`язання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна".

27.03.2018 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва в межах справи №910/842/18 із заявою про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна", в тому числі за зобов`язанням яке виникло на підставі договору № АІ/5650758.

23.04.2018 позивачем було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у справі №910/842/18, в тому числі за зобов`язанням яке виникло на підставі договору № АІ/5650758. Уточнення стосувалося детального розрахунку заборгованості ПрАТ "СК "Україна" перед позивачем, в тому числі за зобов`язанням яке виникло на підставі договору № АІ/5650758.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 грошові вимоги позивача до ПрАТ "Страхова компанія "Україна" були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів, в тому числі за договором № 5/29-02/2016 від 29.02.2016 та страховим полісом № АІ/5650758.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 постановлено ліквідувати ПрАТ "Страхова компанія "Україна" у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами.

У зв`язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату заборгованості, в тому числі за страховим полісом № АІ/5650758 з яких: 16843,27 грн. розмір завданого збитку, 980,14 грн. 3 % річних, 4015,27 грн. інфляційні втрати.

Відповідач виплатив позивачу 16843,27 грн. відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 26.09.2015 відповідно до полісу № АІ/5650758.

За твердженням позивача, відповідач лише частково виконав зобов`язання за полісом № АІ/5650758 та не виконав зобов`язання перед позивачем зі сплати 980,14 грн. 3 % річних, 4015,27 грн. інфляційних втрат, у зв`язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідач проти позову заперечує, оскільки вважає, що він несе відповідальність за зобов`язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), натомість інші нарахування, а саме пов`язані з несвоєчасним виконанням такого зобов`язання (як то 3% річних, інфляційні втрати), зокрема визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, мають бути списані - визнані погашеними в силу статті 45 Закону про банкрутство.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов`язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Таким чином, грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV).

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Пунктом 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.

Підпунктом "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону № 1961-IV передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

При цьому преамбула статті 41 Закону № 1961-IV - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Отже, відповідач не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV) є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.

Аналогічну правову позицію висвітлює у своїй постанові від 07.09.2021 №910/14293/19 Верховний Суд.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" та закрито провадження у справі.

Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв`язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.

З огляду на викладене суд вважає доведеним факт недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України для задоволення вимог його кредиторів.

Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі за полісом № АІ/5650758 з яких: 16843,27 грн. розмір завданого збитку, 980,14 грн. 3 % річних, 4015,27 грн. інфляційні втрати.

А тому, суд відхиляє твердження відповідача про відсутність у нього обов`язку сплачувати 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування.

Правильність наданого позивачем розрахунку суми 3% річних та інфляційних втрат підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".

Що ж стосується заявленого відповідачем у відзиві клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням.

Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов`язку у МТСБУ щодо виконання зобов`язань ліквідованого страховика.

Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV свідчить, що обов`язок із виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.

Тому з урахуванням положень підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, обов`язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута.

Відтак право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов`язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство.

Враховуючи наведене, суд встановив, що звернення з даним позовом здійснене у межах строку позовної давності, внаслідок чого суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

З огляду на викладене, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача 980,14 грн. 3 % річних, 4015,27 грн. інфляційних втрат.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 4600 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано з позовом копії наступних документів:

- договір про надання правової допомоги №96 від 01.06.2020 з додатковою угодою №1 та додатком №1;

- акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 26.01.2022 №468;

- детальний опис робіт до акту наданих послуг від 05.07.2021;

- ордер АІ №1059663 від 05.10.2020.

Відповідно до частини шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві відповідачем заявлено про зменшення витрат на правову допомогу позивача у зв`язку з однотипністю поданих позовів, які знаходяться у провадженні Господарського суду міста Києва.

З урахуванням вказаного клопотання відповідача, з огляду на спірні правовідносини сторін, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, та враховуючи те, що адвокатом надавалась правова допомога в аналогічних спорах, що перебували у провадженні Господарського суду міста Києва, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката заявлені витрати є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

За наведених обставин суд дійшов висновку про зменшення заявлених до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу до 2300 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 238, 241-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, бульвар Русанівський, будинок 8, ідентифікаційний код 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (36023, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Колективна, будинок 10, ідентифікаційний код 37686922) 980 (дев`ятсот вісімдесят) грн. 14 коп. 3% річних, 4015 (чотири тисячі п`ятнадцять) грн. 27 коп. інфляційних втрат, 2300 (дві тисячі триста) грн. витрат на правову допомогу та 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Р.Б. Сташків