Постанова

від 09.11.2023 по справі 910/1351/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2023 р. Справа№ 910/1351/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Кропивної Л.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

розглянувши апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2022 у справі №910/1351/22 (суддя Сташків Р.Б.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 4 995,41 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України 4 995,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у відповідача обов`язку з виплати на користь позивача на підставі підпункту "ґ" п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" 980 грн. 14 коп. - 3% річних та 4015 грн. 27 коп. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2022 у справі №910/1351/22 задоволено позовні вимоги повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 980 грн. 14 коп. 3% річних, 4015 грн. 27 коп. інфляційних втрат, 2300 грн. витрат на правову допомогу та 2481 грн. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що враховуючи встановлений факт переходу до відповідача обов`язку здійснити відшкодування суми 3% річних, інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Вирішуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, судом встановлено відсутність обставин щодо її пропуску стосовно вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що початок перебігу строку позовної давності пов`язано саме з датою настання страхової події - ДТП, а тому висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні, стосовно позовної давності є необґрунтованими.

Також, скаржник зазначає про неможливість покладення на нього наведених нарахувань, оскільки він не порушував грошових зобов`язань перед позивачем, а також з огляду на те, що така відповідальність не входить до зобов`язань МТСБУ, передбачених підпунктом "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону № 1961-IV.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2022 у справі №910/1351/22; учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань ; роз`яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

На адресу Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Від відповідача до суду 19.10.2022 надійшла заява про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 зупинено апеляційне провадження у справі №910/1351/22 за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2022 до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/16820/21 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.

На адресу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про поновлення провадження, у якій заявник просить суд поновити апеляційне провадження у даній справі та врахувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №910/16820/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 поновлено апеляційне провадження у справі №910/1351/22.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову, з наступних підстав.

26.09.2015 о 11:00 год. водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем "Форд", д.н.з. НОМЕР_1 по вул. А.Ахматової в м. Києві не дотримавшись дистанції руху між автомобілями, що призвело до пошкодження автомобіля "Рено", д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , що призвело до пошкоджень транспортних засобів.

Відповідно до постанови Дарницького районного суду м. Києва №753/19813/15-п від 06.11.2015 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП у зв`язку із порушення п. 13.1 Правил дорожнього руху України.

На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Форд", д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5650758 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна".

Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу "Рено", д.н.з. НОМЕР_2 , за № 2246 від 22.10.2015 вартість матеріального збитку завданого вказаному транспортному засобу в результаті ДТП становить 20212,52 грн.

ОСОБА_2 24.12.2015 подав до ПрАТ "Страхова компанія "Україна" заяву про страхове відшкодування.

15.02.2016 між ОСОБА_2 та ФОП Шияном Денисом Сергійовичем було укладено Договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ОСОБА_2 відступив ФОП Шиян Д.С. права вимоги в зобов`язаннях, що виникли із вищевказаного ДТП, у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ.

29.02.2016 між ФОП Шиян (клієнт) та ТОВ "Маркс.Капітал" (фактор) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/29-02/2016 (далі - Договір) відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку №1 до цього договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 15.02.2016 (п.1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору в силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що зобов`язаною особою (боржником) є ОСОБА_1 (п. 12 Додатку №1 до Договору); страхова компанія ПрАТ "Страхова компанія "Україна".

Отже, починаючи з 29.02.2016 кредитором у договірному зобов`язанні за договором страхування №АІ/5650758, яке виникло в результаті дорожньо-транспортної пригоди, є Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал".

Позивач зазначає, що Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна", порушуючи умови договору страхування (полісу) №АІ/5650758, не здійснило виплату грошового зобов`язання.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" та Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" звернулись Господарського суду міста Києва із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" (ідентифікаційний код 30636550), оскільки останнє має кредиторську заборгованість і неспроможне її погасити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".

Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" було подано заяву з кредиторськими вимогами до боржника на суму 14 268 524, 30 грн. Заявлені кредитором вимоги складаються із заборгованості по відшкодуванню шкоди у зобов`язаннях, що виникли на підставі договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

19.10.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" у справі №910/842/18, в тому числі за зобов`язанням яке виникло на підставі договору №АІ/5650758.

Грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" у зобов`язанні були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі №910/842/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами.

У зв`язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" 11.09.2019 позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату боргу, зокрема, за полісом №АІ/5650758, з яких: 16843,27 грн. розмір завданого збитку, 980,14 грн. 3 % річних, 4015,27 грн. інфляційні втрати.

01.10.2019 відповідач виплатив позивачу 16 843,27 грн як відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 26.09.2015.

Спір у справі стосується питання стягнення з МТСБУ 4 995,41 грн. грошових коштів (3% річних та інфляційних втрат) як відповідальності ліквідованого страховика за порушення грошового зобов`язання, а саме страхового відшкодування (регламентної виплати).

Отже, на розгляд суду апеляційної інстанції поставлено питання наявності/відсутності підстав для покладання на Моторне (транспортне) страхове бюро України обов`язку сплати 3 % річних, інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням страховиком, якого визнано банкрутом та ліквідовано, зобов`язання з виплати страхового відшкодування у встановлений строк.

Вирішуючи поставлене питання, судова колегія звертається до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №910/16820/21.

Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди передбачені статтями 1166, 1167, 1187 ЦК України, у тому числі завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Статтею 1166 ЦК України визначено, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування, згідно з положеннями статті 979 ЦК України, одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (пункт 3 статті 980 ЦК України).

За положенням статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Законом України "Про страхування" встановлено види обов`язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкове страхування відповідальності).

Відносини у сфері обов`язкового страхування відповідальності регулює Закон № 1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Об`єктом обов`язкового страхування відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу згідно зі статтею 5 цього Закону.

Відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 4 Закону № 1961-IV передбачено, що суб`єктами обов`язкового страхування відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі.

При цьому страхувальники за цим законом - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов`язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування".

Отже, страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров`ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених Законом № 1961-IV.

МТСБУ є спеціальним суб`єктом у сфері страхування.

Як визначає стаття 39 Закону № 1961-IV, Бюро є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування відповідальності.

МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого статуту.

Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону № 1961-IV одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Для забезпечення виконання зобов`язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди, зокрема фонд захисту потерпілих у дорожньо- транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом (підпункт 43.1.2 пункту 43.1 статті 43 Закону № 1961 -IV).

Порядок виконання зобов`язань страховика, що ліквідується, визначає стаття 20 Закону № 1961-IV. Так, відповідно до пункту 20.1 цієї статті у разі ліквідації страховика, правонаступника якого встановлено, договори страхування зберігають свою силу до закінчення строку дії такого договору.

У разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов`язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія (пункт 20.2 статті 20 Закону № 1961-IV).

У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом (пункт 20.3 статті 20 Закону № 1961 -IV).

У випадку ліквідації страховика із встановленням його правонаступника права та обов`язки такого страховика переходять до його правонаступника у тому обсязі і на умовах, що були встановлені договором страхування, який зберігає чинність до закінчення строку його дії.

Натомість пункти 20.2 та 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV визначають випадки, за яких права та обов`язки страховика за укладеними ним договорами не переходять до правонаступників, а саме - ліквідації страховика за його власним рішенням та за рішенням визначених законом органів, що відбувається в порядку та за встановленою законом процедурою, за якою ліквідаційна комісія такого страховика виконує його обов`язки за договорами страхування шляхом акцептування та задоволення вимог кредиторів у процедурі ліквідації.

Відповідно до статті 609 ЦК України зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Ліквідація юридичної особи - страховика у зв`язку з визнанням його банкрутом здійснюється відповідно до положень КУзПБ або Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який був чинний на час порушення справи про банкрутство ПАТ "СК "Україна" із особливостями, визначеними цим законом для банкрутства страховиків.

Так, частиною сьомою статті 87 Закону про банкрутство було визначено, що страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.

Отже, однією з підстав прийняття МТСБУ на себе зобов`язань страховика, що ліквідується, є встановлення в процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов`язань за договорами страхування.

Разом із цим згідно з положеннями пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:

а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;

б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;

в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;

г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;

ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров`я згідно з чинним законодавством.

Регламентні виплати, зазначені у підпунктах "а"-"д" цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.

Інший порядок та перелік випадків передбачені для здійснення МТСБУ виплат за рахунок фонду страхових гарантій.

При цьому пунктом 41.3 статті 41 цього Закону передбачено, що МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовує частину шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.

Пунктом 22.2 Закону № 1961-IV передбачено, що відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.

Так, МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону № 1961-IV, одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов`язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.

Цей випадок не є тотожним правонаступництву, що є підставою заміни сторони у зобов`язанні та внаслідок якого до правонаступника переходять права та обов`язки правопопередника у зобов`язанні у тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено у договорі або законі (стаття 512 ЦК України). Така процедура для страховика визначена пунктом 20.1 статті 20 Закону № 1961-IV.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик, який є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17).

Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов`язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.

Отже, шкода, яку зобов`язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону № 1961-IV, є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.

МТСБУ приймає на себе зобов`язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов`язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб`єктом у сфері обов`язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.

Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов`язань за договорами, у розумінні статті 512 ЦК України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов`язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов`язань.

При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених пунктом 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV, у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.

Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов`язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до Бюро потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто Бюро у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.

Щодо нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/16820/21 вказала таке.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Частина друга статті 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13, від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Разом із цим МТСБУ не є правонаступником ліквідованого страховика, тобто не набуває усіх прав та обов`язків останнього як сторони у зобов`язанні, а фактично вступає у спірні правовідносини лише у разі та після встановлення факту недостатності майна страховика, що ліквідується, для погашення зобов`язань за договором страхування відповідно до рішення уповноважених законом органів, для погашення вимог кредиторів, тобто не є таким, що приймає на себе всі зобов`язання такого страховика, у тому числі і ті, які є наслідком неналежного виконання або невиконання цим страховиком власних зобов`язань за договорами страхування.

Положення Закону № 1961-IV не містять правових підстав покладення на МТСБУ такого ж обсягу зобов`язань за договорами страхування, який мав страховик, що ліквідований, та який набуває правонаступник у разі здійснення правонаступництва відповідно до пункту 20.1 статті 20 Закону № 1961-IV, а отже, і правових підстав відповідальності МТСБУ за неналежно виконаними/невиконаними цим страховиком зобов`язаннями у вигляді нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України.

МТСБУ лише здійснює відшкодування шкоди за зобов`язаннями страховика із відшкодування шкоди за договорами страхування відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо коштів / майна, отже, лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим) та не несе відповідальності за прострочення виконання страховиком, а не МТСБУ, грошового зобов`язання з виплати відшкодування. Натомість, у разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов`язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми.

У цій справі відповідач виплатив позивачу 16 843,27 грн відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 26.09.2015, і в цій частині між сторонами спір відсутній.

Водночас, установлені у справі обставини не дають підстав для висновку про те, що МТСБУ з моменту набуття ним обов`язку із здійснення регламентної виплати допустило прострочення виконання цього зобов`язання. Позивач стверджує саме про те, що підставою нарахування 3% річних та інфляційних втрат є невиконання ліквідованим страховиком зобов`язання з виплати страхового відшкодування у встановлений строк до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, за наведених мотивів відсутні підстави для покладення на МТСБУ обов`язку із відшкодування 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку із невиконанням зобов`язання за договором страхування ліквідованим страховиком.

Відтак, ухвалене у справі рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового - про відмову ТОВ "Маркс.Капітал" у задоволенні позову про стягнення з МТСБУ сум 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача.

Стосовно заяви апелянта про покладення на позивача витрат професійної правничої допомоги у розмірі 1 000 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У даному випадку, відповідачем у заяві про поновлення провадження у справі (тобто до закінчення судових дебатів у справі) було заявлено про витрати правничої допомоги та надано відповідні докази.

Апеляційним судом встановлено, що 12.10.2021 між МТСБУ (замовник) та Адвокатським об`єднанням "Інс.Лоу Груп" (виконавець) укладено договір про надання послуг в сфері права №4.1/12-10/2021, за умовами якого замовник доручає, а виконавець за винагороду приймає на себе зобов`язання надавати послуги у сфері права. Послуги, що надаються на підставі договору, складаються з комплексу дій та/чи самостійних операцій, необхідних і достатніх для досягнення мети, визначеної замовником, за конкретними дорученнями замовника і можуть включати в себе у тому числі, але не тільки:

- надання правової інформації, консультацій, роз`яснень і рекомендацій із правових питань;

- правову експертизу;

- складання правових висновків, заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- захист прав та законних інтересів замовника, у тому числі у формі представництва інтересів замовника в судах (не залежно від спеціалізації та інстанційності), інших органах, установах, організаціях, підприємствах, третейських судах та перед фізичними особами;

- здійснення дій, спрямованих на врегулювання наявної дебіторської та кредиторської заборгованості замовника;

- супровід судових справ (проваджень), виконавчих проваджень;

- доопрацювання пропозицій (проектів) замовника щодо внесення змін до актів законодавства у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, приведення їх у відповідність до вимог нормопроектувальної техніки з метою забезпечення реєстрації відповідних проектів законодавчих актів.

Згідно з пунктом 4.1 договору надання послуг замовнику здійснюється на підставі договору та додаткових угод до нього, які є його невід`ємними частинами. У додатковій угоді обов`язково зазначаються відомості про справу за якою надаються послуги, якщо здійснення дій спрямовано на врегулювання дебіторської чи кредиторської заборгованості замовника.

За завданням замовника виконавець здійснює підготовку, подання відповідних документів (скарг, пояснень, заперечень та інших процесуальних документів) та представництво інтересів замовника в судах апеляційної інстанції у судових справах, по яких оскаржуються судові рішення (пункт 4.6.1 договору).

За умовами пункту 5.2 договору вартість послуг, що надаються виконавцем у справах, у яких замовник є відповідачем (співвідповідачем, цивільним відповідачем) або третьою особою, а також в інших випадках, визначається наступним чином:

- 1 000,00 грн - у справі, в якій замовник є третьою особою (пункт 5.2.1);

- 1 000,00 грн - у справі, в якій ціна позову визначена до 4 999,00 грн (пункт 5.2.2);

- 1 500,00 грн - у справі, в якій ціна позову визначена в межах від 5 000,00 грн до 9 999,00 грн (пункт 5.2.3);

- 2 000,00 грн - у справі, в якій ціна позову становить 10 000,00 грн і більше (пункт 5.2.4);

- 500,00 грн - представництво замовника в судах апеляційної чи касаційної інстанції по будь-якій справі, що зазначена у пунктах 5.2.1-5.2.3 договору. Вартість послуг в інших випадках, визначається додатковими угодами.

Між сторонами 31.01.2022 укладено додаткову угоду №737 до договору, у якій погодили, що замовником передано, а виконавцем прийнято завдання на ведення від імені замовника, зокрема, справу за внутрішнім обліковим номером 863/21, за позовом ТОВ "Маркс.Капітал" до МТСБУ, з сумою позову - 4 995,41 грн, вартість послуг становить - 1 000,00 грн.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди №737 до договору оплата послуг виконавця в розмірі, який вказаний в пункті 1 цієї угоди, здійснюється замовником шляхом безготівкового перерахунку коштів на поточний рахунок виконавця протягом 5 банківських днів з дати підписання сторонами акта про виконані роботи.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, та твердженням скаржника про те, що суд не може на власний розсуд зменшити судові витрати без клопотання іншої сторони.

Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Колегія суддів зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Позивачем не надано суду апеляційної інстанції клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

При цьому, колегією суддів враховується, що заява про поновлення провадження у справі, в якій викладено клопотання про покладення на позивача витрат правничої допомоги, було направлено йому відповідачем.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат.

Також, апеляційним судом враховуються положення п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Таким чином, враховуючи наведені положення процесуального законодавства та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання адвокатом професійної правничої допомоги у цій справі в суді апеляційної інстанції на суму 1 000 грн., колегія суддів дійшла висновку про покладення вказаних витрат на позивача.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2022 у справі №910/1351/22 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2022 у справі №910/1351/22 про задоволення позову скасувати.

3. Прийняти нове рішення по справі №910/1351/22, яким у задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3 721 грн. 50 коп. та 1 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 286 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 09.11.2023 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

Л.В. Кропивна