Рішення

від 03.05.2022 по справі 168/686/21

СТАРОВИЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 168/686/21

Провадження № 2/168/16/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2022 року Старовижівський районний суд Волинської області в складі

головуючого - судді Хаврони О.Й.,

з участю: секретаря Островерхої Т.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Курилюк І.В.,

розглянувши в смт. Стара Вижівка у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ліцею с.Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Дубечненська сільська рада, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ліцею с.Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Дубечненська сільська рада, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона працює вчителем інформатики у ліцеї с.Дубечне.

Вказує, що 11.11.2021 р. їй вручено оскаржуваний наказ про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2. Паралельно цього ж числа було вручено повідомлення «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», яке відповідач повинен вручити в місячний термін, а не 11.11.2021 р.

Вказує, що порушено її право на працю, оскільки у неї постійно незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2 та обмеження її права щодо повноцінної роботи.

Зазначає, що оскаржуваний наказ мотивований відсутністю відповідного щеплення та відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України, але в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписаний між нею та відповідачем такого зобов`язання з її боку немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення з роботи з цих підстав.

Покликається, що наказ незаконний та підлягає скасуванню, оскільки суперечить ст.43 Конституції України, ст.23 Загальної декларації прав людини (ООН, 1948 р.), ст.1 Європейської соціальної хартії, ст.6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (ООН, 1966 р.).

Наказ мотивований, серед іншого, положеннями Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а саме ч.2 ст.14, згідно якої працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Отже, ця частина передбачає щеплення саме обов`язковими щепленнями.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Тому, виключно ЗУ «Захист населення від інфекційних хвороб» встановлює перелік обов`язкових щеплень. І цим законом щеплення від COVID-19 не встановлена, як обов`язкова, а тому відсторонення працівника з підстав ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб є незаконним та безпідставним».

ОСОБА_1 вказує, що на сьогодні законом не встановлено окремого порядку про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від COVID-19.

Відповідно до положення ст. 43 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. Відсторонення від роботи керівників підприємств, установ та організацій військовим командуванням допускається у випадках, визначених Законом України «Про правовий режим воєнного стану».

А отже законодавством України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи із підстав відсутності у нього щеплення проти COVID-19.

Крім того, відповідно до Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 р. № 3018 (у редакції наказу 09.02.2021р. № 213) , вакцинація від коронавірусної хвороби в Україні є добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

На підставі наведеного просить суд визнати незаконним та скасувати наказ про відсторонення від роботи, поновити на роботі з 11.11.2021 р. та зобов`язати відповідача виплатити не виплачений середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи.

Ухвалою судді від 26.11.2021 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення вказаних у ній недоліків.

Позивачем виконано вимоги ухвали судді про залишення без руху позовної заяви.

Ухвалою судді від 02.12.2021 р. позовну заяву прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито та розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Директор ліцею с.Дубечне Андріюк Н.П. подала до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

ОСОБА_2 зазначає, що відповідно до статуту ліцею с. Дубечне керівництво закладом освіти здійснює директор. Заклад освіти у своїй роботі керується Конституцією України, Конвенцією ООН «Про права дитини», Законами України, постановами ВРУ, постановами КМУ, наказами МОН, інших центральних та місцевих органів влади, рішеннями Дубечненської сільської ради, іншими нормативними документами, які регулюють діяльність закладу. Саме керівник закладу освіти (директор) в межах наданих йому повноважень, зазначених у статуті: організовує діяльність закладу; здійснює керівництво та контроль за діяльністю закладу освіти; забезпечує організацію освітнього процесу; сприяє здоровому способу життя здобувачів освіти та працівників ліцею; забезпечує дотримання санітарно- гігієнічних вимог; протиепідемічних правил та норм; видає у межах компетенції накази; контролює їх виконання; здійснює інші повноваження відповідно до чинного законодавства України.

Тому, керуючись постановою КМУ від 09.12.2020 р. № 1236 та в межах наданих повноважень згідно зі статутом, директором ліцею с.Дубечне, було вручено позивачу повідомлення «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVІD - 19» 11.11.2021 р. № 07-03/60, відповідно до якого позивача було проінформовано щодо необхідності обов`язкового щеплення працівників закладів освіти від СОУШ-19 з 08.11.2021 р. Раніше не було вручено повідомлення так, як позивач перебувала на лікарняному. З повідомленням позивач ознайомилася, документ що підтверджує профілактичне щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання не надала. У повідомленні було зазначено, що у разі ненадання відповідних документів у визначений термін працівника буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст.46 КЗпП України та ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 р. № 1645-П1.

Вручивши позивачу дане повідомлення, вона не вчинила ніяких незаконних дій. Не здійснила ні психологічного, ні фізичного тиску на свого працівника. Вона, як керівник закладу освіти, який має на це право згідно статуту закладу освіти, Закону України «Про освіту», Закону України «Про повну загальну середню освіту» намагалася забезпечувати дотримання встановлених протиепідемічних правил та норм, поінформувавши працівника про вимогу затверджених нормативних документів, щодо подальшої праці в закладах освіти в період карантину та загострення хвороби COVID-19 на території України. Перед позивачем постало право вибору, але аж ніяк не примусу до проведення щеплення проти хвороби COVID-19. Вважає, що в період карантину, загострення та швидкого поширення хвороби COVID-19, дана вимога щодо щеплення, щоб уникнути зараження дітей та інших працівників є рівноцінною вимозі проходження щорічного обов`язкового медичного огляду для працівників закладів освіти, які не можуть приступити до роботи без його проходження, що прямо передбачено п.3.20. посадової інструкції вчителя ліцею с. Дубечне.

Вказує, що вище зазначене повідомлення про відсторонення позивача від роботи не можна вважати повідомленням про зміну істотних умов праці. Так, як згідно з ст. 32 КЗпП України видання наказу про зміну істотних умов праці у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці установи, допускається при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою працівником, але з іншими розмірами оплати праці, пільгами, режимом роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад. В даному випадку продовження роботи без відповідного сертифікату про щеплення або довідки про протипоказання до його проведення згідно постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236 є неможливим.

Зазначає, що зобов`язана дотримуватися нормативних документів, які регулюють діяльність закладу, тому керуючись ст. 46 КЗпП України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ України від 04.10.2021 р. №2153, яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням та п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 р. №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVІD-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», видала наказ про відсторонення від роботи позивача від 11.11.2021 р. № 99-к. Позивач з наказом була ознайомлена, зазначивши, що незгідна.

Так, як позивач була відсторонена від роботи в силу обставин, які склалися, їй необхідно було забезпечити належну очну роботу закладу освіти та постійне його відвідування здобувачами освіти (учнями). Тому виконання обов`язків тимчасово відстороненого працівника здійснювалося іншим працівником згідно наказу директора від 11.11.2021 р. № 100-к, а тому стягнення середньомісячного заробітку за час перебування у відсторонення працівника є неправомірним, так як фактично позивачем робота не виконувалась.

Вказує, що у випадку не відсторонення позивачки від роботи директора закладу освіти - посадову особу відповідно до ст.44-3 КУпАП притягнули б до адміністративної відповідальності.

Для керівника закладу освіти, який працює в силу обставин, які склалися, найвищою цінністю є життя та здоров`я здобувачів освіти (учнів). Керівництво ліцею с. Дубечне всіма своїми силами намагається забезпечити безперервну роботу закладу освіти та очне навчання учнів, а також вважає неприпустимим, неправомірним допущення поширення інфекційних хвороб серед дітей та їх зараження.

Вважає, що відсторонення від роботи позивача було вчинене у межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений чинними нормативними документами, неупереджено, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Директор ліцею с.Дубечне ОСОБА_2 подала заяву про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Також, просить взяти до уваги Акт перевірки додержання законодавства про працю з питань процедури відсторонення від роботи працівників освіти, Управлінням Держпраці у Волинській області від 25.11.2021 р. Глухівського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Веселка» Дубечненської сільської ради Дубечненської сільської ради, яким підтверджено дотримання керівником закладу дошкільної освіти відсторонення працівників від роботи відповідно до чинного законодавства, а також довідку виконавчого комітету Дубечненської сільської ради від 15.12.2021 р. про сплату єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 , що підтверджує зарахування трудового стажу за листопад 2021 р.

Ухвалою суду від 12.01.2022 р. постановлено перейти від розгляду справи в порядку спрощеного провадження з викликом сторін до розгляду справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 16.02.2022 р. до участі в справі залучено третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Дубечненську сільську раду.

Представник третьої особи на сторонівідповідача,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору Дубечненської сільської рада Ковельського району Волинської області подав пояснення по суті позову.

В обґрунтування заперечень проти позову зазначає, що відсторонення від роботи працівника ОСОБА_1 було вчинене директором ліцею с.Дубечне у межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинними нормативними документами, неупереджено, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення. Вимога позивача про поновлення на роботі є неналежним способом захисту прав відстороненого від роботи працівника, оскільки поновленню на роботі підлягають лише звільнені працівники, звільнення працівника, на відміну від відсторонення, веде до повного припинення трудових відносин із працівником. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

Ухвалою суду від 24.02.2022 р. підготовче засідання відкладено.

Ухвалою суду від 29.03.2022 р. підготовче провадження закрито і справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач позов підтримала із викладених у ньому підстав та просить його задовольнити, стягнути середній заробіток за час, починаючи з дня відсторонення і до дня призупинення дії наказу про відсторонення, тобто до 01.03.202р. Повідомила, також що 11.11.2021 р., тобто в день відсторонення, перебувала на лікарняному. Про факт перебування 11.11.2021 на лікарняному не повідомляла керівництво ліцею, оскільки її про це запитували. Про будь-які зміни до наказу про її відсторонення від роботи їй не відомо.

Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги позивача не визнала та просить відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві. Крім того пояснила, що діяла в межах законодавства і була переконана в тому, що листок тимчасової непрацездатності позивачки закритий був 10.11.2021, саме тому позивачку відсторонено з її наступного робочого дня 11.11.2021 р. листки тимчасової непрацездатності опрацьовуються в електронному виді, відтак, вона як директор не має до них доступу. Про перебування на лікарняному 11.11.2021 р. позивачка не повідомила. Факт перебування позивачки 11.11.2021 на листку тимчасової непрацездатності виявлено головним бухгалтером під час заповнення табеля обліку робочого часу. З цих підстав до наказу про відсторонення позивачки були внесені зміни, а саме видано 23.11.2021 наказ № 106-к, яким внесені зміни до наказу від 11.11.2021 № 99-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_3 », а саме у п. 1 слова і цифри «з 11 листопада 2021 року» замінено на «з 12 листопада 2021 року». Тобто першим днем відсторонення позивачки є перший її робочий день після закриття листка непрацездатності. З даним наказом ознайомилась, однак підпис про це відмовилась поставити, про що складено відповідний акт.

Представник третьої особи сільської ради позовні вимоги позивача не визнала та просить відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у поясненнях по суті позову.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідності до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ч.1 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює вчителем інформатики та математики ліцею с.Дубечне.

Директором ліцею с.Дубечне 11.11.2021 р. за № 07-03/60 видане письмове повідомлення вчителю інформатики та математики ОСОБА_4 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, що з 08.11.2021 р. на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти та якщо позивач не надасть документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого відповідним Наказом МОЗ від 16.09.2011 р., № 595 її 11.11.2021 р. буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на строк до усунення причин, що зумовили причини такого відсторонення.

Попередження ґрунтується на таких нормативно-правових актах:наказі Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням"; постанові Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"; ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"; ст.46 КЗпП.

З цим повідомленням позивач ознайомлена, отримала його копію 01.11.2021 р., документ про профілактичне щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання не надала (а.с.14). Крім цього, позивач також ствердила у судовому засіданні, що не надала документ про щеплення від COVID-19.

Директором ліцею с.Дубечне 11.11.2021 р. видано наказ № 99-к про відсторонення від роботи ОСОБА_5 , вчителя інформатики та математики з 11.11.2021 р. на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с.12).

Наказ виданий відповідно до ст.46 КЗпП України, ст. 94 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 1 Закону України «Про оплату праці», Наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Підставою для видання наказу зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 від 01.11.2021 р. № 07-03/60.

Із цим наказом позивач ОСОБА_1 ознайомлена під підпис, письмово зазначивши в ньому свою незгоду з таким наказом.

В період з 02.11.2021 р. до 11.11.2021 р. ОСОБА_1 перебувала на лікарняному у зв`язку тимчасовою непрацездатністю (а.с. 58, 106).

23.11.2021 р. наказом №106-к на підставі витягу електронного лікарняного листка непрацездатності від 23.11.2021 р. № 1359322-2002461385-1 та у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю вчителя інформатики ОСОБА_1 11.11.2021 р. внесено зміни до наказу ліцею с. Дубечне від 11.11.2021 р. № 99-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_6 »: у пункті 1 слова і цифри «з 11.11.2021 р.» замінено на «з 12.11.2021 р.» (а.с. 101).

Згідно з актом ліцею с.Дубечне від 24.11.2021 р., який був складений та підписаний директором ліцею ОСОБА_7 , заступниками директора з навчально виховної роботи ОСОБА_8 , секретарем Головачук Т. встановлено, що позивачка ОСОБА_1 ознайомилися в їх присутності зі змістом наказу від 23.11.2021 р. № 106-к «Про внесення змін до наказу від 11.11.2021 р. № 99-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_6 », проте ставити свій підпис про ознайомлення відмовилась (а.с. 100).

01.03.2022 директором ліцею с.Дубечне видано наказ № 19-к «Про призупинення дії наказу від 11.11.2021 № 99-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_6 », зокрема до завершення воєнного стану в Україні, а ОСОБА_6 допущено до роботи з 01.03.2022 р. (а.с. 84).

Предметом спору в справі є законність наказу ліцею с.ДубечнеДубечненської сільськоїради Ковельськогорайону Волинськоїобласті від 11.11.2021 р. № 99-к про відсторонення позивача від роботи.

Згідно з ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ч.1 ст.46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.07.1998 р. № 12-рп/09 дійшов висновку про те, що термін «законодавство», що вживається у ч.3 ст.21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Відповідно до преамбули Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я (ст.1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Відповідно до ст.5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно із п. б, г ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Відповідно до п. 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р., МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

При цьому судом встановлено, що наказом МОЗ від 04.10.2021 р. № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

Цей перелік доповнено наказом МОЗ № 2393 від 01.11.2021 р.

Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4. Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

5. Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6. Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. № 83.

В примітці до Переліку № 2153 зазначено, що обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 р. № 595.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.11.2020 р. № 1236 (з подальшими змінами і доповненнями станом на дату прийняття оспорюваного наказу 15.11.2021 р.) встановлено, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19.12.2020 р. до 31.12.2021 р. на території України діє карантин, продовживши дію карантину.

П. 41-6 указаної постанови визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст.46 КЗпП України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч.3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням ч.1 ст. 94 КЗпП України, ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» та ч.3 ст. 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи - один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Судом також встановлено, що на працівників ліцею с.Дубечне поширюється дія Переліку № 2153.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивача є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення остання суду не надала. Повідомила, що з моменту відсторонення і до моменту призупинення дії наказу про відсторонення не вживала заходів для вакцинації, а в даний час взагалі не бачить потреби у вакцинуванні.

Отже, судом встановлено, що позивач, яка працює у закладі загальної середньої освіти, підлягає обов`язковій вакцинації.

Суд також відхиляє доводи позивача про те, що її відсторонення від роботи суперечить Конституції України та порушує її право на працю з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

У справі «Соломахін проти України (рішення від 15.03.2012 р.) ЄСПЛ зробив правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

Верховний Суд у своїй постанові від 17.04.2019 р. у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

Окрім того, Верховний Суд у своїй постанові від 10.03.2021 р. у справі № 331/5291/19 зазначив, що згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визначаються найвищою соціальною цінністю. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм ст. 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

З огляду на викладені правові позиції наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

У п. а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено, що громадяни України зобов`язані, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Отже, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, по своїй суті має на меті застосування захисних, а не каральних заходів.

Таким захисним заходом законодавством визначено відсторонення від роботи.

Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, відповідно, позбавлення позивача засобів для існування, проте це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у ст. 286 ЦК України.

Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає, а тому COVID-сертифікат не є медичною таємницею, як стверджує позивачка.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 р).

Ст. 46 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці»).

Оскільки позивач правомірно була відсторонена від роботи, у зазначений період трудових обов`язків не виконувала, тому відсутні підстави для стягнення невиплаченої зарплати за період її відсторонення від роботи.

Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Зважаючи на це, не право на працю, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян.

Індивідуальне право працівника відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву інших працівників, які зробили щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що працівники які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відстороняються від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки учнів, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення.

Щодо посилання позивача на порушення її конституційного права на працю слід зазначити, що відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачем зберігається її робоче місце, а таке обмеження є тимчасовим.

Отже, позивач, яка працює у закладі загальної середньої, підлягає обов`язковій вакцинації. Позивач відмовилася від обов`язкової вакцинації. Суд приходить до висновку про те, що роботодавець правомірно відсторонив її від роботи за таких обставин. Щодо посилань позивачки на те, що її відсторонено під час тимчасової непрацездатності, то з огляду те, що в подальшому були внесені змін до наказу про відсторонення позивачки в частині дати відсторонення (а саме: позивачку відсторонено в перший її робочий день після тимчасової непрацездатності), то суд не вбачає підстав для скасування наказу про відсторонення ОСОБА_9 .

Інші доводи позивача не спростовують висновку суду.

Отже, у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 77, 78, 141, 263-265, 268 ЦПК України, ст.46 КЗпП України ст.5, ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд,

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 доліцею с.ДубечнеДубечненської сільськоїради Ковельськогорайону Волинськоїобласті,третя особана сторонівідповідача,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору,Дубечненська сільськарада,про визнаннянезаконним таскасування наказупро відстороненнявід роботи,поновлення нароботі тастягнення середньомісячногозаробітку зачас вимушеногопрогулу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ліцей с.Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області, адреса місця знаходження: вул. Незалежності, 22, с. Дубечне, Ковельський район, Волинська область, код за ЄДРПОУ 23017658.

Представник відповідача: Андріюк Неля Петрівна, адреса місця праці: вул. Незалежності, 22, с. Дубечне, Ковельський район, Волинська область.

Третя особана сторонівідповідача,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору,Дубечненська сільськарада, адреса місця знаходження: вул. Незалежності, 20, с. Дубечне, Ковельський район, Волинська область, код за ЄДРПОУ 04332940.

Представник третьої особи:Курилюк ІринаВасилівна, адреса місця праці: вул. Незалежності, 20, с. Дубечне, Ковельський район, Волинська область.

Повний текст рішення складено 13.05.2022 р.

Суддя О. Й. Хаврона