Постанова

від 04.04.2023 по справі 168/686/21

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 168/686/21 Головуючий у 1 інстанції: Хаврона О. Й. Провадження № 22-ц/802/35/23 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліцею с. Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Дубечненська сільська рада Ковельського району Волинської області, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 04 травня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що вона працює на посаді вчителя інформатики та математики у Ліцеї с. Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області.

Позивач зазначала, що з листопада 2021 року відповідач почав вимагати від неї інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. 11 листопада 2021 року роботодавцем їй було вручено наказ № 99-к про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Позивач також вказувала, що наказ про відсторонення її від роботи є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Законодавством України кожному гарантується право на працю, обов`язкові щеплення передбачені виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а тому відсторонення її від роботи у зв`язку з відсутністю необов`язкового щеплення є незаконним. Крім того, законодавством не встановлено порядку відсторонення від роботи осіб, у яких відсутні щеплення, а перелік підстав для відсторонення працівника від роботи передбачено ст. 43 КЗпП України, у якій така підстава відсутня.

Ураховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ Ліцею с. Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області від 11 листопада 2021 року № 99-к про відсторонення її від роботи та поновити її на роботі з 11 листопада 2021 року, а також зобов`язати відповідача виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу за час незаконного відсторонення від роботи.

Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 04 травня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Ліцей с. Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області просив апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову, виходячи з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді вчителя інформатики та математики у Ліцеї с. Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 17 листопада 1999 року (а.с.11).

11 листопада 2021 року відповідачем Ліцеєм с. Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області видано письмове повідомлення позивачу ОСОБА_1 про необхідність подати у строк до 11 листопада 2021 року документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595 та роз`яснено, що у разі неподання таких документів з 11 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на строк до усунення причин, що зумовили причини такого відсторонення (а.с.14).

З вказаним повідомленням позивач ОСОБА_1 ознайомилася під підпис 11 листопада 2021 року, зазначивши у ньому, що документ про профілактичне щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання вона не надала.

Наказом Ліцею с. Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області № 99-к від 11 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » позивача, вчителя інформатики та математики, відсторонено від роботи з 11 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с.12). Підставою для видачі наказу зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_2 від 11 листопада 2021 року. З наказом позивач ОСОБА_1 ознайомлена під підпис 11 листопада 2021 року, зазначивши у ньому про свою незгоду з ним.

Зазначений наказ виданий відповідно до ст. ст. 46, 94 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 1 «Про оплату праці», наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що ОСОБА_1 є працівником закладу освіти, а тому підлягає обов`язковій вакцинації, від проведення якої відмовилась, і медичного висновку про наявність у неї протипоказань до вакцинації проти COVID-19 не надала, а тому наявні підстави для висновку про правомірність дій відповідача, який відсторонив останню від роботи без збереження заробітної плати. Право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено у зв`язку з ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Однак втручання у вказані права позивача ґрунтується на законі і є необхідним для захисту здоров`я учасників освітнього процесу. Досягнення цієї цілі є пріоритетним та виправдовує втручання у право позивача на повагу до приватного життя та право на працю. Тому втручання у право позивача на працю ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Однак з такими висновками суду не можна погодитись.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (ст. 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (ст. 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік №2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що:

«застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом №1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Наведене також узгоджується із правовим висновком, який викладений у постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 166/1321/21 (провадження № 61-5514св22).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 11 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним і таким, що порушує її право на працю.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем на посаді вчителя інформатики та математики, а наказом відповідача від 11 листопада 2021 року № 99-к її відсторонено від роботи з 11 листопада 2021 року на період відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. До зазначеного оскаржуваного наказу наказом відповідача від 23 листопада 2021 року № 106-к були внесені зміни, а саме змінено дату відсторонення позивача від роботи з 11 листопада на 12 листопада 2021 року (а.с.101).

Однак при відмові у задоволенні позову суд не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації для позивача дистанційної роботи. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої ОСОБА_1 , у зв`язку з чим наказ Ліцею с. Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області № 99-к від 11 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Разом з тим, не підлягає до задоволення позовна вимога позивача ОСОБА_1 про поновлення на роботі, оскільки по-перше, з 01 березня 2022 року вона була допущена відповідачем до роботи, а по-друге, позивач була відсторонена від роботи, а не звільнена з роботи, тому задоволення такої вимоги у даному випадку не буде ефективним способом захисту її порушеного права.

Враховуючи ту обставину, що відсторонення позивача ОСОБА_1 від роботи є незаконним, тому вона має право на компенсацію втраченої частини заробітної плати.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

У п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Аналогічне положення міститься в абз. 3 п. 2 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

За приписами пп. б п. 4 розділу 3 вказаного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Пунктом 8 розділу 3 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадку, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середній заробіток. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 розділу 4 Порядку).

З довідки про доходи від 09 листопада 2021 року № 126, виданої Дубечненською сільською радою Ковельського району Волинської області, встановлено, що розмір заробітної плати ОСОБА_1 у вересні 2021 року становив 18 598 грн 84 коп., а у жовтні 2021 року - 15 651 грн 76 коп. (а.с.13).

Розмір середньоденної заробітної плати позивача за останні два місяці роботи становить 815 грн 49 коп. (18 598 грн 84 коп. + 15 651 грн 76 коп. / 42 робочі дні).

Наказом МОЗ України від 25 лютого 2022 року № 380, який опублікований 28 лютого 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», до завершення воєнного стану в Україні.

Наказом відповідача Ліцею с. Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області від 01 березня 2022 року № 19-к «Про призупинення дії наказу від 11 листопада 20221 року № 99-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » позивача допущено до роботи з 01 березня 2022 року (а.с.84).

Як уже було зазначено вище, дату відсторонення позивача від роботи наказом відповідача від 23 листопада 2021 року № 106-к, з врахуванням тієї обставини, що вона перебувала на лікарняному у період з 02 листопада по 11 листопада 2021 року включно, змінено з 11 листопада на 12 листопада 2021 року.

Період відсторонення позивача від роботи слід обраховувати з 12 листопада 2021 року (з врахуванням наказу № 106-к від 23 листопада 2021 року, яким змінено дату відсторонення) по 01 березня 2022 року. Кількість робочих днів за цей період становить 74 дні.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу за час відсторонення від роботи складає: 815 грн 49 коп. (середньоденна заробітна плата за два місяці перед відстороненням) х 74 дні (робочі дні за період з 12 листопада 2021 по 01 березня 2022 року) = 60 346 грн 26 коп.

Отже, з відповідача Ліцею с. Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню 60 346 грн 26 коп. середнього заробітку за час незаконного відсторонення від роботи.

Рішення про стягнення середнього заробітку за один місяць відповідно до ч. 1 ст. 430 ЦПК України підлягає негайному виконанню.

За таких обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а його висновки не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційним судом у цій справі ухвалюється нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , тому з відповідача Ліцею с. Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області на користь позивача підлягають стягненню понесені нею судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 908 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн, а всього 2 270 грн.

Крім того, оскільки позивач при зверненні до суду за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з відстороненням від роботи була звільнена від сплати судового збору, тому у зв`язку із задоволенням цієї вимоги та апеляційної скарги позивача, судовий збір у розмірі 908 грн, який підлягав сплаті за її пред`явлення та за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн, а всього 2 270 грн, підлягає стягненню з відповідача Ліцею с. Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 04 травня 2022 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Ліцею с. Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області від 11 листопада 2021 року № 99-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 ».

Стягнути з Ліцею с. Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 листопада 2021 року по 01 березня 2022 року у розмірі 60 346 (шістдесят тисяч триста сорок шість) гривень 26 копійок.

Стягнути з Ліцею с. Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень.

Стягнути з Ліцею с. Дубечне Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області в дохід держави судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень.

Постанову апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: