Постанова

від 09.05.2022 по справі 440/1616/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 440/1616/18 Головуючий у 1 інстанції: Кос І.Б.

Провадження № 22-ц/811/2542/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Юзефович Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Буського районного суду Львівської області від 01 червня 2021 року в складі судді Кос І.Б. у справі за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , з участю третьої особи,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Буської міської ради Золочівського району Львівської області, про усунення перешкод шляхом встановлення огорожі та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру в Львівській області, з участю третьої особи,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Буської міської ради Золочівського району Львівської області, про скасування приватизації земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні спільним заїздом, -

встановив:

У серпні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , з участю третьої особи,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Буської міської ради Золочівського району Львівської області, про усунення перешкод шляхом встановлення огорожі. Уточнивши 30 липня 2020 року позовні вимоги, просив зобов`язати відповідачку ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди в установленні ним огорожі по лінії плану встановлених меж земельної ділянки від точки «А» до точки «Б» по суміжному землекористуванню довжиною 15,2 метри по АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позовних вимог покликався на те, що він є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку площею 0,1000 га за цією ж адресою, яка приватизована ним, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 04.01.2016, яка не містить сервітутів, і на яку він у 2015 році виготовив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), якій присвоєно кадастровий номер 46206110100:13005:0182.

Рішенням Буської міської ради від 30.04.2014 року погоджено межу землекористування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із урахуванням судових рішень Бродівського районного суду від 08.12.1998 та Золочівського районного суду від 28.12.2006. Згідно схеми прив`язки межових знаків і кадастрового плану землеустрою від точки «Г» до точки «А» проходить спільний заїзд з відповідачкою ОСОБА_1 , яка є землекористувачем сусідньої земельної ділянки, після смерті матері ОСОБА_3 .

Відповідачка ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, не даючи змоги встановити огорожу на межі його власної земельної ділянки від точки «А» до точки «Б» довжиною 15,2 метри, що вказана на кадастровому плані земельної ділянки та відповідає межовим знакам.

Постановою Золочівського районного суду Львівської області від 28.12.2006 року визнано нечинним державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛВ №08519 від 19.04.2001, виданий ОСОБА_3 у частині приватизації земельної ділянки від точки «В» до точки «Г».

Після смерті матері відповідачки ОСОБА_1 , як її спадкоємець, повторно меж земельної ділянки не встановлювала, а її паркан виступає на спільний заїзд із порушенням земельних і будівельних норм, що було причиною для скасування вищевказаного державного акту на землю судом. Відтак, позивач вважає протиправними перешкоди відповідачки у встановленні ним огорожі на земельній ділянці, якою він володіє на праві власності, де межові знаки встановлені законно, про що він звертався до поліції.

Під час розгляду справи відповідачка ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру в Львівській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Буської міської ради Золочівського району Львівської області про скасування приватизації земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні спільним заїздом. В обгрунтування позовних вимог покликалася на те, що заявлені позивачем ОСОБА_2 вимоги вона не визнає, оскільки такі є безпідставними. Вважає приватизацію ним земельної ділянки незаконною, якою захоплено частину загального заїзду, де ОСОБА_2 хоче встановити огорожу по суміжному користуванню спільного заїзду з відповідачкою довжиною 15,2 м., а відповідних змін до плану земельно-кадастрового устрою населеного пункту та генерального плану міста Буська не вносилось. З аналогічними позовними вимогами ОСОБА_2 раніше неодноразово звертався до Буського районного суду, де йому відмовлено в задоволенні таких вимог за безпідставністю у всіх судових інстанціях, зокрема рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 08.12.1998, залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Львівського обласного суду від 01.02.1999, якими суд зобов`язав ОСОБА_2 демонтувати бетонну огорожу, якою він розділив спільний заїзд та не чинити перешкод у користуванні спільним заїздом ОСОБА_3 .

Просила скасувати приватизацію земельної ділянки відповідача площею 0,1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна земельна ділянка) кадастровий номер 46206110100:13005:0182 і не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні спільним заїздом у АДРЕСА_1 .

Оскаржуваним рішенням Буського районного суду Львівської області від 01 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 в установленні ним огорожі по лінії плану встановлених меж земельної ділянки від точки «А» до точки «Б» по суміжному землекористуванню довжиною 15,2 метри по АДРЕСА_1 .

У задоволеннізустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру в Львівській області, третьої особи,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Буської міської ради Золочівського району Львівської області про скасування приватизації земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні спільним заїздом - відмовлено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Рішення суду оскаржила відповідачка за первісним позовом ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення ухвалене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, при цьому судом неповно з`ясовано усі фактичні обставини справи та неналежно досліджено і не надано правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам і покликанням відповідача, суд безпідставно вважав доведеність позовних вимог ОСОБА_2 , хоча жодних доказів цьому не було надано, а також суд не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, відтак рішення не відповідає фактичним обставинам справи.

В обґрунтування вимог покликається на те, що позивачем не подано жодного доказу, які б вказували на те, що ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_2 у встановленні огорожі, позовні вимоги не носять конкретного характеру. Натомість, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_2 , судом не враховано ряд обставин та доказів, які б могли вплинути на прийняття цього рішення. Зокрема, звертає увагу на те, що згідної наданої нею технічної документації, ширина спільного заїзду від суміжної межі на її земельній ділянці в точці «Г» становить 3,2 м. В свою чергу, згідно технічної документації, наданої ОСОБА_2 , ця відстань в точці «А» становить 1,84 метра, а ці відстані завжди були однаковими. Фактично ОСОБА_2 в місці спільного заїзду незаконно зайняв його частину, зменшивши таку. Крім того, судом першої інстанції проігноровано, що існування саме такого спільного заїзду було спроектовано під час забудови земельних ділянок, про що свідчить план забудови, генеральний план міста і це не оспорювалось сторонами та ці обставини були встановленні рішенням Бродівського районного суду від 08.12.1998.

Просить рішення Буського районного суду Львівської області від 01 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким в у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити, а зустрічний позов задовольнити повністю.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 висловився у заперечення доводів апеляційної скарги. Зазначив, що на підтвердження доводів позову надав докази про чинення перешкод у встановлені огорожі відповідачкою. Зокрема, надав заяву, з якою звертався до Буського відділення поліції Кам`янка-Бузького відділення поліції від 14 червня 2018 року з приводу чинення відповідачем самоправства щодо встановлення огорожі. Заявлена позовна вимога абсолютно обґрунтована та є конкретною, такою, що узгоджується з поданою технічною документацією, яка зареєстрована та погоджена у відповідності до норм чинного законодавства. Вважає рішення законним та таким, що узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 жовтня 2020 року у справі №309/828/17.

Водночас вважає, що суд обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , оскільки підстав у скасуванні приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 не має. Апелянт не надала суду жодних доказів, які б свідчили про порушення вимог закону під час приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 , усі докази представлені суду позивачкою по зустрічному позову зводились на припущеннях та не підтверджувались жодними письмовими доказами.

Просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, рішення Буського районного суду Львівської області від 01 червня 2021 року залишити без змін.

Учасники справи позивачза первісним позовом ОСОБА_2 , відповідачка ОСОБА_1 , представник відповідача за зустрічним позовом Головного управління Держгеокадастру в Львівській області, представник третьої особи Буської міської ради Золочівського району Львівської області, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, у судові засідання 15.03.2022 та 10.05.2022 не прибули, представник позивача ОСОБА_4 подала заяву про розгляд справи у відсутність позивача та його представника, інші учасники справи не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги виходячи з такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що позивач за первісним позовом і відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку площею 0,1000 га із кадастровим номером 46206110100:13005:0182, яка розташована по АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 4-5).

Відповідачка за первісним позовом і позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний момент спадкова справа заведена, розпочата процедура вступу відповідачки у свої спадкові права.

Померлій ОСОБА_3 , згідно свідоцтва про особисту власність на житловий будинок від 27 грудня 1983 року, належав житловий будинок по АДРЕСА_2 та земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд та ведення підсобного господарства площею 0,2501 га, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛВ №085819 від 19 квітня 2001 року (а.с. 51).

Постановою Золочівського районного суду Львівської області від 28.12.2006 (набрала законної сили від 11.01.2007) визнано нечинним Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛВ №085819 від 19 квітня 2001 року, виданий ОСОБА_3 в частині приватизації земельної ділянки від літ. В. до Г згідно плану меж земельної ділянки. Вказане судове рішення мотивовано тим, що межа земельної ділянки ОСОБА_3 не погоджена із сусідом ОСОБА_2 по межі суміжного землекористування, а також рішенням органу місцевого самоврядування ОСОБА_3 передано у приватну власність 0,25 га землі, а по оспорюваному державному акту площа становить 0,2501 га (а.с. 133-134).

Крім цього, рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 08 грудня 1998 року, залишеним без змін ухвалою судової колегії в цивільних справах Львівського обласного суду від 01 лютого 1999 року, відмовлено в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та виконавчого комітету Буської міської ради про виконання рішення виконкому про поділ спільного заїзду за його безпідставністю. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні спільним заїздом задоволено шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати бетонну огорожу, якою він розділив спільний заїзд, в строк до 01 січня 1999 року та не чинити перешкод ОСОБА_3 в користуванні цим заїздом. У випадку невиконання ОСОБА_2 рішення суду про демонтаж бетонної огорожі, якою він розділив спільний заїзд, протягом встановленого строку, надано право ОСОБА_3 виконати цю дію за рахунок ОСОБА_2 , стягнувши з нього необхідні витрати.

Рішенням Буського районного суду Львівської області від 05 грудня 2017 року у справі №440/1707/16-ц встановлено, шо в ході виконання рішення суду від 08.12.1998 було демонтовано приблизно 40 метрів огорожі, про що не заперечили сторони процесу (а.с.83). Зокрема 2.76 м., 3,26м., 18,09 м., що в сукупності становить 24,11 м. та 15,2 м. вище, що в сукупності становить 39,31 м.

Актом від 08 квітня 2014 року про встановлення і узгодження зовнішніх меж земельної ділянки ОСОБА_2 визначено, що земельна ділянка ОСОБА_2 від точки «А» до точки «Б» межує із землею ОСОБА_1 . Відтак, комісією були встановлені в натурі та узгоджені зовнішні межі земельної ділянки позивача площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_2 . Межі вказаної земельної ділянки проходять по встановлених межових знаках, якими закріплена межа земельної ділянки, що в кількості 13 шт. передані на зберігання позивачу. Претензій при встановленні меж земельної ділянки не заявлено. При цьому, згаданий акт не був підписаний відповідачкою ОСОБА_1 (а.с. 53).

Рішенням ХХХІ сесії шостого скликання Буської міської ради Львівської області від 30 квітня 2014 року, у зв`язку з виготовленням ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості) та відмови власника сусідньої земельної ділянки, - погоджено межу землекористування гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із урахуванням судового рішення Бродівського районного суду від 08.12.1998, ухвали судової колегії в цивільних справах Львівського обласного суду від 01.02.1999 та рішення Золочівського районного суду від 28.12.2006 (а.с. 48).

Згідно із актом про встановлення межі між сусідами ОСОБА_2 і ОСОБА_1 від 14 травня 2015 року, комісія Буської міської ради провела встановлення межі між сторонами по даній справі. Межовий знак (металева труба) встановлена, враховуючи рішення Бродівського районного суду від 08.12.1998 та Золочівського районного суду від 28.12.2006, згідно із схемою прив`язки межових знаків, яка додається (а.с. 12).

Відповідно до висновку Головного управління Держземагенства у Львівській області №03-08/20 від 10.11.2015, на земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0.1000 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не встановлений сервітут.

Рішенням Буської міської ради №26 від 23.12.2015 ОСОБА_2 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) земельної ділянки площею 0,1000га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_2

Пунктом 2.1 вказаного рішення передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 4620610100:13:005:0182) для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель т споруд в АДРЕСА_2 (а.с. 16).

Згідно із Актом обстеження демонтованої огорожі та бетонного бордюра в АДРЕСА_2 від 01 березня 2016 року, проведеного комісією Буської міської ради, встановлено, що на межі присадибної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_5 знаходяться елементи демонтованої огорожі довжиною 15,2 метри (а.с. 13).

Звертаючись до суду з означеним позовом, позивач ОСОБА_2 зазначав, що має намір встановити огорожу по лінії плану встановлених меж від А до Б по суміжному землекористуванню з відповідачкою ОСОБА_1 , довжиною 15,2 м, проте протягом тривалого часу не може встановити огорожі, оскільки відповідач чинить перешкоди у встановленні такої. З приводу вказаних обставин позивач ОСОБА_2 звертався у Буське відділення поліції Кам`янка-Бузького ВП ГУНП у Львівської області, за результами чого з відповідачкою проведено профілактичну бесіду щодо недопущення протиправних дій в майбутньому, про що вбачається із матеріалів справи та не заперечується учасниками справи (а.с. 9, 14).

Задовольняючи позовні вимоги за первісним позовом, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позовних вимог позивача ОСОБА_2 та водночас дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 , які не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та спростовуються дослідженими судом доказами.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із статтею 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Згідно із частинами першою та другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до ч. 6 ст. 106 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані дотримуватися меж земельних ділянок.

Частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 створює перешкоди позивачу у користуванні його земельною ділянкою, шляхом чиненням перешкод у відновленні огорожі по лінії плану встановлення меж земельної ділянки від точки «А» до точки «Б» по суміжному землекористуванню довжиною 15,2 м. по АДРЕСА_1 .

Дані обставини підтверджуються зверненням позивача ОСОБА_2 до Буського відділення поліції Кам`янка-Бузького відділення поліції із заявою від 14 червня 2018 року, на що останнім отримана відповідь, з якої слідує, що з ОСОБА_6 було проведено бесіду профілактичного характеру на предмет недопущення нею вчинення протиправних вчинків в майбутньому. Рекомендовано звернутись до районного суду.

Відтак, доводи апелянта про те, що позивачем не подано жодного доказу, які б вказували на те, що ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_2 у встановленні огорожі не заслуговують на увагу та спростовуються наведеним.

Мотиви апеляційної скарги про те, що позовні вимоги не містять конкретного характеру є безпідставними, оскільки позивачем заявлено вимогу про усунення перешкод в облаштуванні огорожі саме на суміжній ділянці від точки «А» в напрямку до точки «Б» довжиною 15,2 метри відповідно до схеми та технічної документації. Довжина 15,2 м. зазначена на кадастровому плані земельної ділянки (а.с. 52), відповідає межовим знакам, які було встановлено у складі комісії на місцевості 14.05.2015 (а.с. 12).

Покликання апелянта, що довжина огорожі 15,2 м. співпадає з тією довжиною огорожі, яку раніше встановив ОСОБА_2 і яка була демонтована згідно рішення Бродівського районного суду Львівської області від 08.12.1998, на переконання колегії суддів є помилковим, оскільки вказаним рішенням про усунення перешкод в користуванні спільним заїздом задоволено зустрічний позов ОСОБА_3 про зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати бетонну огорожу, якою він розділив спільний заїзд, в строк до 01 січня 1999 року та не чинити перешкод ОСОБА_3 в користуванні цим заїздом. Водночас, згідно технічної документації та чинного на той час Державного акту про право приватної власності на землю серії ІІ-ЛВ №085819, спільний заїзд за координатами був довжиною 18,09 м., 3,76 м та 2.76 м., що разом становить 24,11 м. Проте, як зазначалось вище, огорожа була демонтована довжиною близько 40 метрів, що не охоплювалось судовим рішенням від 08.12.1998.

Натомість, 15,2 метри огорожі від точки «А» в напрямку до точки «Б», які фактично були знесені безпідставно, позивач має право відновити. Вказана довжина огорожі не входить в довжину огорожі, яка розділяла спільний заїзд.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач має намір встановити огорожу на своїй земельній ділянці згідно узгоджених її меж і відповідно до акту про встановлення і узгодження зовнішніх меж земельної ділянки позивача від 08.04.2014 та рішення Буської міської ради від 30.04.2014 року, які відповідачкою не оспорені.

Суд першої інстанції правильно врахував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 16 жовтня 2020 року в справі №309/828/17, яка в силу вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України є обов`язковою для суду.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, колегія суддів виходить з такого.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Звертаючись до суду із зустрічною позовною заявою, ОСОБА_1 вказувала на те, що приватизація земельної ділянки відповідачем не відповідає вимогам ч.3 ст.4 ЗК України, зокрема відповідачем ОСОБА_2 незаконно приватизовано частину загального заїзду, на якому відповідач хоче встановити огорожу по суміжному користуванню спільного заїзду з позивачем довжиною 15,2 м.

Відповідно до частини першої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

За приписами пункту «а» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів, тощо).

Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Верховний Суд в постанові від 25 березня 2020 року у справі № 127/14758/18 вказав, що вимагати усунення перешкод у користуванні проїздом, зокрема шляхом визнання недійсними та скасування рішення органу місцевого самоврядування і виданих на його підставі правовстановлюючих документів на земельну ділянку, позивач (фізична особа) може у тому випадку, якщо внаслідок цього порушується його право на користування таким проїздом.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, земельна ділянка площею 0,10 га з кадастровим номером 4620610100:13:005:0182 на праві власності належить ОСОБА_2 .

У технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від точки «Г» до точки «А» відображено землі загального користування (спільний заїзд).

Рішенням ХХХІ сесії шостого скликання Буської міської ради Львівської області від 30 квітня 2014 року, у зв`язку з виготовленням ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості) та відмови власника сусідньої земельної ділянки, - погоджено межу землекористування гр.. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із урахуванням судового рішення Бродівського районного суду від 08.12.1998, ухвали судової колегії в цивільних справах Львівського обласного суду від 01.02.1999 та рішення Золочівського районного суду від 28.12.2006 (а.с. 48).

Таким чином, надаючи ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,10га, Буська міська рада з дотриманням вимог ст. 83 ЗК України врахувала наявність спільного заїзду загального користування шириною 3,99м,3,96м,4,01м,який не увійшов в склад вказаної вище земельної ділянки ОСОБА_2 . Вказані обставини свідчать про відсутність будь-яких порушень прав ОСОБА_1 на користування спірним заїздом.

Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів, які б свідчили про порушення у приватизації земельної ділянки ОСОБА_2 .

Колегія суддів звертає увагу на те, що з часу визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛВ №08519 від 19.04.2001, ОСОБА_1 нових обмірів цієї земельної ділянки не проводила, правовстановлюючих документів не поновлювала та у відповідність їх не приводила.

У справі, що перегладяться, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не довела належними, допустимими та достатніми доказами факту самовільного захоплення відповідачем землі загального користування - спільного заїзду.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 372, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Буського районного суду Львівської області від 01 червня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 10 травня 2022 року

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді: С.М.Бойко

С.М.Копняк