Рішення

від 10.05.2022 по справі 344/19248/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/19248/21

Провадження № 2/344/1279/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Кіндратишин Л.Р.,

за участю секретаря судового засідання Литвин Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Підпечерівської дитячої школи мистецтв Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення, поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

29.11.2021 позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, у якому просить : визнати незаконним та скасувати наказ відповідача про відсторонення позивача від роботи, поновити на роботі, зобов`язати відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення позивача від роботи.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 05.11.2021 позивачу відповідачем було вручено наказ про відсторонення позивача з роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Наказ мотивований тим, що оскільки у позивача відсутнє відповідне щеплення та відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України, відповідач відсторонення позивача від його роботи.

Вважає, що таким чином порушені її конституційні права, оскільки вона відмовилась від щеплення, яке знаходиться на стадії клінічних випробувань та не є обов`язковим. Зазначає, що на її думку, відсутність щеплення не є порушенням трудової дисципліни і не може бути підставою відсторонення від роботи, а тим більше позбавлення заробітної плати.

Ухвалою судді від 16.12.2021 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

17.01.2022 надійшов відзив, у якому відповідач просить у позові відмовити. В обґрунтування, зокрема, зазначено, що позивач не вказує та не надає доказів того, що вона має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

Наказ видано на виконання прямої вказівки постанови КМУ від 09.12.020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» у редакції чинній на момент прийняття наказу).

У законодавстві Україні відсутня норма, яка б дозволяла примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники, яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Будь-якої дискримінації немає, адже працівники відсторонюються від роботи не через стан здоров`я ( наявність якогось захворювання), а через невакцинацію. Для того, щоб не ставити під загрозу життя та здоров`я дітей, адже останні мутації вірусу вражають дітей, в той час як існуючі вакцини до дітей не застосовуються.

Разом з тим, зазначено, що поновити можна тільки звільненого працівника. Нормою закону також зазначено виключний перелік випадків коли суд стягує на користь працівника середній заробіток за час вимушеного прогулу, і відсторонення до таких випадків не належить.

Позивачем додано до позовної заяви довідку про доходи, яка видана Департаментом культури Івано-Франківської міської ради. Заробітна плата працівникам школи виплачується саме Департаментом через централізовану бухгалтерію, що підтверджується змістом цієї довідки. Школа не нараховує та не виплачує позивачці заробітну плату. Відтак, вимогу у частині стягнення позивачем подано до неналежного відповідача.

Право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилась від обов`язкового щеплення ( а.с. 41-50).

У судовому засіданні позивач та її представник просили позов задоволити з підстав, зазначених у позовній заяві. Вказали, що такому її відстороненню не передували жодні попередження, не пропонувалось дистанційне навчання, не пропонувалось надати ПЛР-тест. Позивач зазначила, що щеплення проти гострої респіраторної хвороби Covid-19 не здійснювала, відповідного сертифікату роботодавцю не надала.

Крім того, позивач вказала, що нею не було надано і відповідний висновок лікаря про тимчасове чи постійне протипоказання до вакцинації. Вона є особою молодого віку, має намір народжувати, а вплив вакцини на організм людини повністю не досліджений.

Разом з тим, на даний час позивач здійснює навчання у дистанційному режимі, тому вважає, що саме такий метод їй повинен був бути запропонований як альтернативний вакцинуванню.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, наведених у відзиві. Додатково зазначив, що при винесенні оскаржуваних наказів керувався чинними нормативно правовими актами. Документи, які передували винесенню наказу про відсторонення, не складались. Позивача було усно попереджено про необхідність проведення щеплення, а також всі закони, накази, які регулюють питання необхідності щеплення є загальнодоступними для загалу.

Стосовно твердження про застосування дистанційного методу навчання, то такий є безпідставним і на даний момент зумовлений дією воєнного стану.

Вислухавши сторони, розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з огляду на нижчевикладене.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює у Підпечерівській дитячій школі мистецтв Тисменицької районної ради Івано-Франківської області по класу фортепіано з 01.09.2017 ( наказ №160 від 31.08.2017). Разом з тим вказаний вище заклад 27.12.2019 перейменовано на Підпечерівську дитячу школу мистецтв Івано-Франківської міської ради (а.с.7, записи трудової книжки).

Наказом Підпечерівської дитячої школи мистецтв Івано-Франківської міської ради за №12 від 05.11.2021, ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили. Підстава : за наявності наказ про ознайомлення з вимогами постанови КМУ від 09.12.2020 за №1236 ( зі змінами) щодо відсторонення від роботи від 08.11.2021 за №12 (а.с.8).

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 №2153.

Так, у пунктах а, б ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Статтею 46 Кодексу законів про працю України встановлено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарне стягнення, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Статтею 12 Закону України «Про захистнаселення відінфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 №2153 затвердженоПерелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності та ін.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженогонаказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакціїнаказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідаєКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цьогонаказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність йогоКонституціїта законодавству України,Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженогопостановою КМУ від 28.12.1992 № 731).

Постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236, у редакції чинній на 08.11.2021, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 46 КЗпП України, неконституційними не визнавалися, є чинними, у зв`язку з викладеним підлягають застосуванню.

Відтак, з системного аналізу вищенаведених норм судом встановлено, що обов`язковій вакцинації проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, з працівників із наведеного вище в наказі МОЗ № 2153 переліку, не підлягають лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

У судовому засіданні позивач зазначила, що щеплення проти гострої респіраторної хвороби Covid-19 не здійснювала, відповідного сертифікату роботодавцю не надала. Крім того вказала, що нею не було надано і відповідний висновок лікаря про тимчасове чи постійне протипоказання до вакцинації.

Одночасно, відповідно до п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України №1236, який набрав чинності з 08.11.2021, саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити :

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першоїстатті 94 Кодексу законів про працю України, частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються.

Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Позивач просила врахувати довідку від 09.02.2022 за №119 Християнської євангельської церкви живого Бога, за якою ОСОБА_1 має істині релігійні переконання щодо неможливості проведення вакцинації проти COVID-19.

Так, розглядаючи дану справу, суд зазначає, що у рішенні Європейського суду від 08.04.2021 в справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначено, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст. 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Разом з цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення ст. 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу 2 цієї статті, тобто встановити: чи є втручання виправданим «відповідно до закону», чи має воно на меті законні цілі, чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у вищевказаному рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):

Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 року, з додатковим посиланням).

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом єЗакон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):

Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8.

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи:

Пункт 285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій - не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань.

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

З приводу порушення прав на працю, про що зазначає позивачка, ЄСПЛ зазначив наступне:

Пункт 306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Слід звернути увагу й на висновок, викладених ЄСПЛ у рішеннях у справі «Соломахін проти України» (SolomakhinvsUkraine) таVavrichkaothersvsCzechRepublic. Зокрема, суд вказав на те, що порушення фізичної недоторканності заявника може бути виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання. Медичне втручання не зашкодило заявнику до такої міри, що порушить баланс інтересів між особистою недоторканістю заявника та суспільним інтересам охорони здоров`я населення. Отже, ЄСПЛ не встановлено порушення ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у цих справах.

Крім того у постанові Верховного суду від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 зазначено, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином суд вважає, що відповідач, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимогстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», мав підстави для прийняття оскаржуваного наказу.

У той же час, що стосується правомірності винесення наказу, то суд зазначає наступне.

Так, як вбачається зі змісту оскарженого наказу останній прийнято 05.11.2021, однак ним відсторонено від роботи ОСОБА_1 з 08.11.2021 як працівника, що повинен обов`язково пройти профілактичне щеплення проти COVID-19, без жодної задокументованої на те підстави попередження, яке б свідчило, що ОСОБА_1 відмовляється або ухиляється від проведення таких щеплень, крім випадку наявності абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення, про що мало бути надано відповідний медичний висновок.

Відповідачем не було надано суду достатніх належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивача від роботи у зв`язку із відсутністю у неї щеплення проти COVID-19 дотримано вимог ч. 6 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення.

Стороною відповідача не подано також жодного доказу того, що позивач заздалегідь повідомлялася роботодавцем про обов`язок подання доказів проходження вакцинації або інших медичних документів, які у тому числі підтверджують наявність медичних протипоказань проти щеплення.

У оскаржуваному наказі відповідачем не конкретизовані підстави відсторонення кожного з позивача, що у свою чергу не може свідчити про встановлення того чи іншого факту, який визначений законодавцем як підстава для відсторонення від роботи у разі відмови від проходження вакцинації або ухилення від такого проходження.

Водночас суд звертає увагу на те, що проходження процедури вакцинації, у тому числі виявлення медичних протипоказань, вимагає певного часу. Зважаючи на те, що судом не здобуто, а відповідачем не спростовано, що вимога подати відомості про вакцинацію була доведена до відома позивача, час ( дата) доведення такої, встановлення строку для її виконання був встановлений, то відсутня можливість реального фактичного виконання такої вимоги, як проходження вакцинації або надання іншого медичного висновку. Зокрема, роботодавцем не врахований час, необхідний робітникам для проходження медичного огляду напередодні щеплення, консультації сімейного лікаря, за необхідностімедичного обстеження.

Отже, письмовими доказами справи підтверджено, що на момент відсторонення позивача - 05.11.2021директор школи не установив фактів відмови позивача від проходження від щеплення або фактів ухилення позивача від проходження такого щеплення.

При цьому, суд аналізуючи часові рамки прийняття даного наказу та відсторонення особи від роботи зазначає, що винесення такого наказу 05.11.2021 було передчасним.

Так, з системного аналізу положень Кодексу законів про працю України, Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 №2153 та постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 20.12.2020 (в редакції, станом на 08.11.2021) встановлено, що працівники, визначені Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, можуть бути відсторонені від роботи виключно у разі не проходження обов`язкової вакцинації чи не надання медичного висновку про наявність протипоказань з 08.11.2021.

Суд зазначає, що положення п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України №1236, яким передбачено обов`язок керівників підприємств, установ та організацій відсторонювати від роботи відповідних працівників набрав чинності з 08.11.2021.

Відтак, оскільки до 08.11.2021 чинним на той момент законодавством не було встановлено вимог щодо відсторонення від роботи осіб, які відмовляються або ухиляються від обов`язкової вакцинації, крім тих які надали відповідний медичний висновок, прийняття наказу про відсторонення особи від роботи до 08.11.2021, тобто до того часу коли працівник об`єктивно не позбавлений можливості пройти вакцинацію про що надати відповідні документи чи надати медичний висновок про наявність протипоказань, є безпідставним.

У справах, у яких оспорюється незаконність відсторонення від роботи, саме відповідач повинен довести, що відсторонення відбулося без порушення законодавства про працю.

Оскільки відсторонення позивача від роботи було здійснено з порушенням законодавства, передчасно та всупереч встановленого порядку, суд вважаєнаказвідповідача за № 12 від 05.11.2021 таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача поновити позивача на роботі.

Як судом встановлено та вище зазначено, позивач перебуває у трудових відносинах з відповідачем, не звільнена, а відсторонена.

Разом з тим, тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) в даній справі за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Разом з тим, сторонами не оспорюється, що ОСОБА_1 допущено до роботи з березня 2022 року на підставі Наказ МОЗ України від 25.02.2022 № 380 "Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153".

Вирішуючи питання стягнення невиплаченої заробітної плати за час відсторонення, суд зважає на таке.

Як вбачається із матеріалів справи, що заробітна плата позивачу виплачувалась та виплачуються Департаментом культури Івано-Франківської міської ради, який є юридичною особою.

Про що, зокрема також свідчить довідка про доходи ОСОБА_1 , видана Департаментом культури Івано-Франківської міської ради.

Приписами ч.1, ч.2 ст.51ЦПК України регламентовано, що суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого засідання, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Таким чином, позивач визначається із колом осіб, які є відповідачами у справі. Департамент культури Івано-Франківської міської ради не був залучений позивачем в якості відповідача.

Разом з тим, призупинення трудових відносин в порядку відсторонення від роботи не тягне за собою обов`язкове їх припинення. При цьому на період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Нарахування заробітної плати включає в себе таку передумову як виконання роботи, зокрема, виконання службових обов`язків, що визначають обсяг виконання завдань, доручених за посадою, чого у цьому випадку не відбулося.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 820/5784/17 та від 18 листопада 2019 року № 480/4871/18.

Суд зазначає, що будь-яким нормативно-правовим актом, що урегульовує правовідносини між роботодавцем та працівником навчального закладу, і правовідносини в оплаті праці, не встановлено обов`язку роботодавця здійснювати виплату працівнику заробітної плати під час застосування до останнього заходу у вигляді відсторонення від посади.

Приймаючи до уваги вимоги заявленого позову про стягнення невиплаченої заробітної плати за час відсторонення, суд дійшов висновку, що у задоволенні таких вимог слід відмовити.

Таким чином позов слід задоволити частково.

При визначенні розміру судових витрат, що підлягають стягненню, суд приймає до уваги приписи ч.1ст. 141 ЦПК України, відповідно до яких останні підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 206, 264, 430 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задоволити частково.

Визнати протиправнимта скасуватинаказ Підпечерівської дитячої школи мистецтв Івано-Франківської міської ради за №12 від 05.11.2021, яким ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з Підпечерівської дитячої школи мистецтв Івано-Франківської міської ради у користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків : НОМЕР_1 ;

відповідач: Підпечерівська дитяча школа мистецтв Івано-Франківської Івано-Франківського району Івано-Франківської області, вул. Сагайдачного,2, с. Підпечери, Івано-Франківський район, 77411, код ЄДРПОУ 20562740;

Повне рішення складено 12.05.2022.

Суддя Івано-Франківського міського суду

Івано-Франківської області Леся КІНДРАТИШИН