Постанова

від 25.04.2022 по справі 160/12585/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 квітня 2022 року м. Дніпросправа № 160/12585/21

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 року (головуючий суддя Юхно І.В. )

в адміністративній справі №160/12585/21 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 27.07.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу від 20.02.2020 №Ф-7493-53У на суму 29 293,44 грн. прийняту Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про сплату єдиного соціального внеску в розмірі 29 293,44 грн.

11.08.2021 до суду, на виконання вимог ухвали, від представника позивача до суду надійшла уточнена позовна заява з аналогічними позовними вимогами, яка містить адреси електронної пошти позивача та відповідача, а також РНОКПП та адресу електронної пошти представника позивача, а також її копія для направлення відповідачу в справі.

В обґрунтування позову вказано, що ОСОБА_1 зареєструвався як фізична особа-підприємець, про що 09.06.1997 року було видано свідоцтво про реєстрацію фізичної особи-підприємця. 26.07.1997 року відомості про суб`єкта підприємницької діяльності було внесено до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів. У зв`язку з відсутністю підприємницької діяльності та відсутності необхідності в її веденні, ОСОБА_1 у 2004 році було прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності. Оскільки він був найманим працівником у період за який сформована вимога (та роботодавці сплачували відповідні податки та збори), то вважає таку вимогу протиправною.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 року позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 20.02.2020 №Ф-7493-53У від про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в розмірі 29 293,44 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що позивач у період часу 2017-2019 року, за який відповідачем здійснено нарахування єдиного внеску по коду бюджетної класифікації 7104000 у сумі 29 293,44 грн. оскаржуваною вимогою від 20.02.2020 №Ф-7493-53У, був найманим працівником, отримував заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру, а також не набув статусу ФОП відповідно до вимог Закону № 755-IV.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що підставою для формування вимоги від 20.02.2020 №Ф-7493-53 є інформація, наявна в базі даних інформаційної системи податкового органу по інтегрованій картці платника податків, в якій відображено наступні несплачені нарахування на момент винесення оскаржуваної вимоги: По коду бюджетної класифікації 7104000 загальна заборгованість станом на 31.01.2020 року 29 293,44 грн., яка виникла внаслідок несплати позивачем нарахувань єдиного внеску: за 2017 рік у сумі 8448,00 грн., граничний строк сплати до 09.02.2018; за 1 квартал 2018 року 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018; за 2 квартал 2018 року 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018; за 3 квартал 2018 року 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018; за 4 квартал 2018 року 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21.01.2019; за 1 квартал 2019 року 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019; за 2 квартал 2019 року 2754,18 грн, граничний строк сплати до 19.07.2019; за 3 квартал 2019 року 2754,18 грн, граничний строк сплати до 21.10.2019; за 4 квартал 2019 року 2754,18 грн, граничний термін сплати до 20.01.2020. Так, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно ОСОБА_1 містяться відомості як про фізичну особу-підприємця, зокрема: дата реєстрації 09.06.1997; дата внесення запису 15.01.2014; дата та номер запису про припинення підприємницької діяльності відсутня будь-яка інформація. Вказує, що суб`єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому, враховуючи наявність підтвердження в особи статусу фізичної особи-підприємця шляхом внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, надає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та, як наслідок, можливість фактично участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. Відтак, ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо винесення оскаржуваної вимоги від 20.02.2020 №Ф-7493-53У на суму 29 293,44 грн. діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті спору.

Разом з цим, на адресу суду від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області надійшов лист, в якому останнє повідомляє, що через введення на території України воєнного стану Державною податковою службою України видано наказ від 24.02.2022 №243-о "Про встановлення простою у роботі Державної податкової служби України та її територіальних органів", заявник просить використовувати вказану інформацію під час розгляду справ у яких стороною визначено Головне управління ДПС у Дніпропетровській області. Крім того, у зв`язку з неможливістю забезпечити участі представників Головного управління ДПС у Дніпропетровській області у розгляді справ по суті, просить переносити судові засідання на нові дати, а строки передбачені для підготовки процесуальних документів продовжити.

З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до Указу Президента України від 14.03.2022 року "Про продовження воєнного стану" №133/2022 воєнний стан на території України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з чим відклав розгляд справи на 26 квітня 2022 року в порядку письмового провадження.

Оскільки розгляд даної справи 26.04.2022 року здійснюється в письмовому провадженні в порядку ст. 311 КАС України, то відсутні підстави для виклику в судове засідання учасників справи.

Так, згідно ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі:

1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю;

2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання;

3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Матеріалами справи підтверджується, що суд першої інстанції розглянув дану справу в порядку письмового провадження, таким чином, вищевказаний лист Головного управління ДПС у Дніпропетровській області не може бути підставою для відкладення розгляду справи або виклику в судове засідання учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 09.06.1997 (запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.01.2014 №22031750000023740) за адресою місцезнаходження: АДРЕСА_1 .

Станом на день судового розгляду справи судами обох інстанцій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо позивача міститься наступна інформація:

-дані про провадження підприємницької діяльності / дані про перебування фізичної особи-підприємця: «зареєстровано, свідоцтво про державну реєстрацію недійсне»;

-відомості, отримані в порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та інформаційними системами державних органів: « 16.01.2014, ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ, 21680000; ДНIПРОПЕТРОВСЬКА ОБ`ЄДНАНА ДПI ГУ МIНДОХОДIВ У ДНIПРОП, 38695676, (дані про взяття на облік як платника податків); 30.01.1998, 0432031580, ДНIПРОПЕТРОВСЬКА ОБ`ЄДНАНА ДПI ГУ МIНДОХОДIВ У ДНIПРОП, 38695676, (дані про взяття на облік як платника єдиного внеску)».

20.02.2020 відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7493-53 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 29 293,44 грн.

Підставою для формування вимоги від 20.02.2020 №Ф-7493-53 є інформація, наявна в базі даних інформаційної системи податкового органу по інтегрованій картці платника податків, в якій відображено наступні несплачені нарахування на момент винесення оскаржуваної вимоги: По коду бюджетної класифікації 7104000 загальна заборгованість станом на 31.01.2020 року 29 293,44 грн., яка виникла внаслідок несплати позивачем нарахувань єдиного внеску:

-за 2017 рік у сумі 8448,00 грн., граничний строк сплати до 09.02.2018;

-за 1 квартал 2018 року 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018;

-за 2 квартал 2018 року 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018;

-за 3 квартал 2018 року 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018;

-за 4 квартал 2018 року 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21.01.2019;

-за 1 квартал 2019 року 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019;

-за 2 квартал 2019 року 2754,18 грн, граничний строк сплати до 19.07.2019;

-за 3 квартал 2019 року 2754,18 грн, граничний строк сплати до 21.10.2019;

-за 4 квартал 2019 року 2754,18 грн, граничний термін сплати до 20.01.2020.

Отже, оскаржувана позивача вимога включає суму боргу у загальному розмірі 29 293,44 грн. за 2017-2019 роки.

Вказана вимога направлена контролюючим органом на ім`я ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку за адресою: АДРЕСА_1 , проте відділенням поштового зв`язку повернуто до податкового органу конверт із зазначенням причини повернення «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення». При цьому, суд звертає увагу, що надана до матеріалів копія конверту не дає змоги встановити ані дату направлення позивачеві, ані дату повернення вказаного поштового відправлення відділенням поштового зв`язку.

У зв`язку з несплатою зобов`язань, визначених у вищезазначеній вимозі, відповідачем було направлено до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області заяву за вих. №55967/10/04-36-53-60 від 10.06.2020 про примусове виконання вимоги про сплату боргу від 20.02.2020 №Ф-7493-53У, за якою державним виконавцем відкрито виконавче провадження №62406015.

Позивач вважає протиправною вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7493-53У від 20.02.2020.

Суд першої інстанції позов задовольнив.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010, Податкового кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» №755-IV від 15.05.2003, норми Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яка затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 21 грудня 2020 року №790).

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Виключно Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (№2464-VI) визначаються:

- принципи збору та ведення обліку єдиного внеску;

- платники єдиного внеску;

- порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску;

- розмір єдиного внеску;

- орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність;

- склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч.2 ст.2 ЗУ № 2464-VI).

Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (№ 2464-VI) визначено, що єдиний внесок це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 ч. 1 ст. 4 ЗУ № 2464-VІ).

Відповідно до частин 2 - 4, 8, 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (№2464-VI) обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною 5 статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з абзацами 1, 3 - 5 частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (№2464-VI) орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (№ 2464-VI), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яка затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (Інструкція №449).

Абзацом 2 пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци перший - третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції № 449).

Згідно з абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

При цьому, пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (№2464-VI) з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу 7), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (№2464-VI) - не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 адміністративне провадження № К/9901/28514/19.

Верховним Судом у вказаній справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (№2464-VI) щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, Верховним Судом з урахуванням наведеного було зазначено, що суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З аналізу вищенаведеного можна зробити висновок, що фізична особа-підприємець звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що з наданих податковим органом ідентифікаційних даних щодо ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) вбачається, що позивача 08.11.2004 «знято з обліку за основним місцем обліку» із зазначенням причини зняття з обліку платника податків « 3 припинення за ріш. засновників (учасн.) або уповн.орг.», дата та номер прийняття рішення про припинення: 07.05.2001 №301.

При цьому, інформаційні дані ОСОБА_1 місять інформацію дату та тип останньої реєстраційної дії в ЄДР: 15.01.2014 « 175 Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним». Крім того, 16.01.2014 позивача взято на облік Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, Дніпропетровська ДПІ (Дніпровський р-н).

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що за даними Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) має статус: «зареєстровано, свідоцтво про державну реєстрацію недійсне».

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (№2464-VI) і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2019 року відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» №755-IV.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» №755-IV.

Так, відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно із частиною 2 статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

01 липня 2004 року набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» №755-IV від 15.05.2003, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ЗУ № 755-IV).

Відповідно до частини 1 статті 42 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (№ 755-IV) для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (№755-IV) державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (№ 755-IV) передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац 7 частини 1 статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац 9 частини 1 статті 1 Закону № 755-IV).

Слід зазначити, що 03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (№ 755-IV).

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас, пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

З матеріалів справи вбачається, що 15.01.2014 державний реєстратор Дніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області вніс до ЄДР запис №22031750000023740 про включення відомостей про ФОП ОСОБА_1 з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію вважається недійсним.

25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 року №1155-VII (ЗУ № 1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (№1155-VII) виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.

З пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (№ 1155-VII) вбачається, що Закон №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб`єктів господарювання.

Зокрема, Законом №2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб`єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР.

З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час.

Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону № 2390-VI).

Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб`єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.

Також у пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (№ 1155-VII) указано, що реалізація Закону №2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:

1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб`єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону № 755-IV;

2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб`єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.

Основною метою проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (№1155-VII) є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (№1155-VII) внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому, застосовними в даному випадку мають висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13 травня 2020 року № 592-ІХ (ЗУ № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами 1 та 2 пункту 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХ вбачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність офіційного підтвердження в ОСОБА_1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Вищезазначене правозастосування відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 (провадження №11-118апп20), яка неодноразово підтримана Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постанові від 14.07.2021 у справі №1.380.2019.002699.

Поряд із цим, згідно з Індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) за позивача було сплачено страхові внески наступними страхувальниками:

- у період з січня по грудень 2017 року,

- з січня по грудень 2018 року,

- з січня по серпень 2019 року ТОВ «Еден Буд» (код ЄДРПОУ 38557120);

- у грудні 2017 року ПрАТ «Аеробуд» (код ЄДРПОУ 21598792);

- у період з серпня по грудень 2019 року ТОВ «Будівельна компанія Максібуд Інжиніринг» (код ЄДРПОУ 38065661).

Тобто, у період з 01.01.2017 року по 31.12.2019 року, за який відповідачем нараховано позивачу до сплати єдиний соціальний внесок, роботодавцями позивача здійснювались відрахування єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 до бюджету.

Отже, у зазначений період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується наданими суду документами.

При цьому, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.

Таким чином, позивач у період часу 2017-2019 року, за який відповідачем здійснено нарахування єдиного внеску по коду бюджетної класифікації 7104000 у сумі 29 293,44 грн. оскаржуваною вимогою від 20.02.2020 №Ф-7493-53У, був найманим працівником, отримував заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру, а також не набув статусу ФОП відповідно до вимог Закону № 755-IV.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, виносячи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2020 №Ф-7493-53У на суму 29 293,44 грн., діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки ним було невірно проведено розрахунок суми заборгованості з єдиного соціального внеску.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7493-53У від 20.02.2020 підлягає скасуванню як протиправна, та як наслідок про задоволення позову ОСОБА_1 .

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини спростовують доводи, викладені відповідачем.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 26.04.2022 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня її прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови складений 29.04.2022.

Головуючий - суддяЮ. В. Дурасова

суддяЛ.А. Божко

суддяО.М. Лукманова