Постанова

від 09.05.2022 по справі 296/2563/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/2563/18 Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.

Категорія 2 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Галацевич О.М., Микитюк О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Ляшук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №296/2563/18 за позовом Житомирської місцевої прокуратури, поданого в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України в особі Центру професійно-технічної освіти м. Житомира до ОСОБА_1 , Управління житлового господарства Житомирської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Департамент реєстрації Житомирської міської ради, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Черпак Галина Антонівна, служба (управління) у справах дітей Житомирської міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження про приватизацію, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності, за апеляційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Сингаївського О.П. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У березні 2018 року заступник керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України в особі Центру професійно-технічної освіти м. Житомира звернувся до суду з позовом, у якому просив:

1. визнати незаконним та скасувати розпорядження про приватизацію №64160, видане 30.03.2016 начальником управління житлового господарства Житомирської міської ради, яким задоволено прохання ОСОБА_1 про передачу квартири АДРЕСА_1 у приватну спільну сумісну власність;

2. визнати недійсним свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане 30.03.2016 начальником управління житлового господарства Житомирської міської ради на підставі розпорядження про приватизацію №64160 від 30.03.2016;

3. скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначає, що до Житомирської місцевої прокуратури надійшло звернення директора Центру професійно-технічної освіти м. Житомира щодо порушення вимог чинного законодавства при здійсненні приватизації квартир в багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_2 , що перебуває на балансі ЦПТО м. Житомира, в результаті чого незаконно відчужено з державної власності відповідні квартири по АДРЕСА_2 , в тому числі квартири №3 . Вказує, що за результати розгляду вказаного звернення встановлено, що багатоквартирний житловий будинок, який розташований за адресою АДРЕСА_2 , перебуває у власності держави Україна в особі Міністерства освіти і науки України та знаходиться в оперативному управлінні Центру професійно-технічної освіти м. Житомира.

Зазначає, що Центром професійно-технічної освіти м. Житомира в особі директора ОСОБА_3 на підставі рішення профспілки та адміністрації ЦПТО м. Житомира (протокол №18 від 16.03.2005) 01 квітня 2005 року видано ОСОБА_1 з сім`єю із двох осіб ( ОСОБА_1 та його батьку ОСОБА_3 ) ордер на житлове приміщення № НОМЕР_2 , а саме на трьохкімнатну квартиру №3 житловою площею 35,5 кв.м., що розташовується у будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Вказує, що у той же час, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України №1469 від 12.12.2006 та наказу ЦПТО м. Житомира №179-§1 від 14.12.2006 ОСОБА_3 призначено на посаду директора ЦПТО м. Житомира з 12.12.2006 і він не міг видавати ордери на квартири у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 у 2005 році.

Стверджує, що відповідно до листа ЦПТО м. Житомира №146 від 15.03.2018, а також книги протоколів засідань профспілкового комітету СПТУ-15 м. Житомира за 2003-2012 роки 16.03.2005 засідання профкома та адміністрації ЦПТО м. Житомира не відбувалося та відповідно протокол №18 від 16.03.2005 не приймався. Вказує, що незважаючи на викладене, ОСОБА_1 подав до Управління житлового господарства Житомирської міської ради 11.03.2016 за №66014 заяву про приватизацію квартири АДРЕСА_1 . Зазначає, що у заяві, як наймача квартири, вказано ОСОБА_1 , а також члена його сім`ї ОСОБА_2 .

Вказує, що 30.03.2016 начальником Управління житлового господарства Житомирської міської ради, за заявою ОСОБА_3 було видано розпорядження №64160 про приватизацію вказаної квартири, яким задоволено прохання наймача ОСОБА_1 та передано квартиру АДРЕСА_1 у приватну спільну сумісну власність. Зазначає, що 30.03.2016 начальником Управління житлового господарства Житомирської міської ради також було видано ОСОБА_1 та члену його сім`ї ОСОБА_2 свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Стверджує, що 30.03.2016 приватним нотаріусом Черпак Г.А. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на кв. АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Рішення про державну реєстрацію права власності №29012524. Номер запису про право власності - 14008542. Враховуючи викладене, вважає, що приватизація квартири відбулася з грубим порушенням вимог чинного законодавства, а тому просить задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 07 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції заступник керівника Житомирської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції в основу прийнятого рішення покладено висновок про відсутність нормативної заборони здійснення приватизації державного житлового фонду органами місцевого самоврядування без передачі його до комунальної власності, проте вважає наведені висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права. Зазначає, що судом першої інстанції не досліджено та не надано оцінки доказам наявним в матеріалах справи, а так само не враховано визнання відповідачами факту відсутності у Житомирській міській раді та її виконавчих органів речових прав щодо спірного нежитлового приміщення на час здійснення приватизації. Вказує, що судом першої інстанції проігноровано того факту, що квартира №3 , як і решта квартир в будинку АДРЕСА_2 знаходиться у власності держави Україна в собі Міністерства освіти і науки України та закріплена на праві оперативного управління за ЦПТО, а тому її приватизація могла бути здійснена виключно органами приватизації ЦПТО м. Житомира.

Зазначає, що відмовляючи у позові, суд в оскаржуваному рішенні зазначав, що позивачем не заявлено вимоги про визнання недійсним ордеру на жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , а відтак всі посилання місцевої прокуратури про незаконність такого ордеру судом відхиляються. Проте, вважає, що такі висновки суду також не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки за змістом позовної заяви прокурором доводився не факт незаконності, а відсутність виданого компетентним органом ордеру на вселення до спірної квартири. Враховуючи викладене, просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 грудня 2021 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 01 квітня 2005 року центром професійно-технічної освіти м. Житомира ОСОБА_1 з сім`єю із двох осіб ( ОСОБА_1 , батькові ОСОБА_3 ) було видано ордер на житлове приміщення, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Зазначений ордер є чинним.

Згідно довідки про склад сім`ї наймачів ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення від 10.03.2016 ОСОБА_1 зареєстрований у спірній квартирі - 01.04.2005.

11 березня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до керівника органу приватизації управління житлового господарства із заявою №66014 про приватизацію вказаної квартири та заявою про видачу свідоцтва про право власності на житло.

30 березня 2016 року начальником Управління житлового господарства Житомирської міської ради було видано розпорядження №64160, яким квартиру передано у приватну спільну сумісну власність та видано свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на неї.

30.03.2016 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Черпак Г.А. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 . Рішення про державну реєстрацію права власності №29012524. Номер запису про право власності: 14008542.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що достатніх підстав для задоволення позову та скасування приватизації спірного житла не було.

При цьому судом враховано, що порядок та підстави приватизації державного житлового фонду визначається Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та деталізується Положенням «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №396 від 16.12.2009.

Відповідно до п.5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до п.п.1,3 ст.8 даного Закону, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Аналогічна норма закріплена в п.13 Положення «Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Згідно з п.9 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.

Як вбачається із наведеного змісту п.9 ст.8 Закону державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій установ може передаватись у комунальну власність за їх бажанням. При цьому Закон не містить заборон приватизації такого житлового фонду без передачі до комунальної власності. Також закон не визначає підпорядкованість вирішення питання приватизації певному органу приватизації в залежності від належності житлового фонду, а лише перелічує уповноважені органи приватизації.

Позивачем не надано доказів про створення органу приватизації в ЦПТО. Разом з тим, представник органу приватизації в суді пояснила, що видачі оскаржуваного розпорядження передувало звернення до Міністерства освіти з приводу надання дозволу на приватизацію. За отриманою відповіддю такої згоди не потребувалося. Крім того, приватизація здійснювалася за домовленістю з власником житла - ЦПТО.

Обґрунтовуючи заявлені в суді вимоги, позивач посилався на те, що будинок, в якому розміщена спірна квартира, перебуває в оперативному управлінні державної установи.

Проте, матеріали справи свідчать, що ці обставини, які на думку позивача свідчать про незаконну приватизацію спірної квартири, виникли вже після передачі квартири у приватну власність.

Так, Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно свідчить про те, що 23 лютого 2016 року було зареєстровано право власності на житловий будинок за Державою Україна в особі Міністерства освіти і науки України у формі державної власності.

За змістом п.6.10 Статуту ЦПТО в редакції станом на 2016 рік, об`єкти права власності, в тому числі і житло, є державною власністю і перебуває у користуванні Центру.

На праві оперативного управління багатоквартирний будинок, в якому розміщена спірна квартира, закріплений на праві оперативного управляння за ЦПТО м. Житомира наказом №218 від 03 березня 2018 року, тобто, після приватизації житла.

Зміни в цій частині в Статут ЦПТО в новій редакції внесені в 2017 році.

У частині десятій статті 8 Закону закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України від 04 вересня 2008 року «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»; заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону № 500-VI, частина друга статті 2 Закону № 2482-XII).

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Представник прокуратури під час апеляційного розгляду справи визнав, що спірне житлове приміщення під цей перелік заборон не підпадає.

Згідно з п.17 Положення громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається до орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктом 18 Положення затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації. Серед них має бути і копія ордера про надання жилої площі, а також документ, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.

З матеріалів справи вбачається, що, звертаючись у 2016 році до органу приватизації, відповідач отримав консультацію та вичерпний перелік документів, які він мав надати для приватизації спірної квартири. Усі необхідні документи ОСОБА_1 додав до заяви про приватизацію нерухомого майна.

У зв`язку з наведеним, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідач виконав вимогу пункту 18 Положення, а орган приватизації ухвалив законне розпорядження про задоволення заяви ОСОБА_1 .

При цьому суд правильно вважав, що наймач та члени його сім`ї вселилися у спірне житлове приміщення на законній підставі і протягом тривалого часу правомірно і добросовісно ним користуються, на спірну житлову площу окрім відповідача ніхто не претендує, спірна квартира є єдиним об`єктом нерухомого майна, та єдиним житлом сім`ї відповідача.

Тому, суд зробив правильний висновок про захист житлових прав ОСОБА_1 та членів його сім`ї, оскільки приватизація спірної квартири була здійснена уповноваженим органом приватизації, в порядку та спосіб встановленими законом за згодою балансоутримувача майна.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність виданого компетентним органом та на належних правових підстав ордеру на вселення до спірної квартири колегія апеляційного суду зазначає наступне.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Принцип пропорційності у розумінні Європейській суд з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Вирішуючи спір у справі, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

Враховуючи викладене, апеляційний суд зауважує, що позивач вселився до квартири АДРЕСА_1 на підставі відповідного розпорядження, зареєстрований і постійно проживає в ній з 2005 року та несе витрати з її утримання, законність його проживання відповідачем не оспорена.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що іншого житла відповідач не має, що свідчить про те, що він має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначене житлове приміщення є в цілому його «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів.

Разом з тим, будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено.

За наведених обставин підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 16 травня 2022 року.

Головуючий

Судді